Про знайомство, зростання й загибель

Раптовий удар уразив Бу Бая в спину, виштовхнувши його із Системного Простору.

Перед очима парубка роївся натовп, якому, здавалося, не було кінця-краю. Усі до одного, люди тримали в руках магічну зброю, а їхні люті погляди були прикуті до чоловіка в центрі.

Весь одягнений у чорне та з довгим смолянистим волоссям, він скидався на ретельно вирізьблену крижану скульптуру, незрівнянно витончену та прекрасну. Навіть крізь натовп, попри відстань між ними, Бу Бай виразно відчував холод у його погляді.

«Хто він?»

«Лиходій. Той, кого цього разу ти маєш вбити», — відповів Лаода.

На мить Бу Бай втратив дар мови й ошелешено дивився на свого ворога. Не міг же він заявити, що навряд чи зможе підняти на Лиходія руку лише через те, що той неймовірно вродливий? Юнак усвідомлював непросте становище Лаода, і не хотів спричиняти зайвих неприємностей своєму другові.

«Ці Жаньмо⁶, чому ти вбив мою родину?» — вбраний у біле Головний Герой із чистим поглядом очолював своїх побратимів, націливши меча на чоловіка перед собою.

[6] 柒染墨 (qī rǎn mò) — можна інтерпретувати як «рясно забарвлений чорним»: 柒 (qī) — означає «сім»; 染 (rǎn) — «фарбувати, заражатися»; 墨 (mò) — «чорнило, туш», також може символізувати чорний колір.

«Якщо я хочу вбити — я вб’ю. Хіба для цього потрібна причина?» — недбало кинув Ці Жаньмо. Посмішка не сходила з його обличчя, а голос був сповнений глузування. Байдужим поглядом він ковзнув по юрбі, та серед моря людей не знайшлось нікого вартого уваги.

«Ми знищимо цього безжального демонічного культиватора! Зробимо все можливе заради брата Сяо!» — крикнув Головному Героєві якийсь чолов’яга.

«Він помре миттєво, — пролунав голос Лаода у свідомості Бу Бая. — Запам’ятай: зарозумілі люди без краплі здібностей завжди конають першими».

«А які здібності маю я?» — поцікавився Бу Бай.

Лаода схилив голову в роздумах.

«Ніяких».

«Тоді як мені здолати Лиходія?»

«Можливо… тобі пощастить… сподіваюсь. Гадаю, оскільки це твоє перше завдання, я дозволю тобі загинути кілька разів».

«Загинути кілька разів?!» — у безнадії вигукнув Бу Бай. Він придушив бажання негайно кинутися навтьоки кудись у гори. Можливо, тому, що Лаода став йому першим другом, юнак цінував його понад усе.

«Усі, стережіться масової атаки ворога!» — щойно пролунали ці слова, як Бу Бай раптово виплюнув порцію крові та впав додолу. І хоча перша смерть настала миттєво та безболісно, все одно було доволі неприємно.  Навіть повернувшись до стану душі, він відчував на язиці насичений смак крові, що лишав по собі гнітючу гіркоту.

«Я помер».

«Я знаю».

Їх огорнув безмежний смуток. Одна душа й одна система, обидва завмерли перед Лиходієм у безмов’ї.

«Хочеш відродитися зараз?»

«Зажди хвилинку, хочу трохи перевести подих».

***

Бу Бай поглянув на Головного Героя. Його білосніжне вбрання було заплямоване кров’ю — чи то чужою, чи то власною. Та навіть попри такий жалюгідний стан він зміг вистояти. Герой тримався прямо й непохитно, спираючись на свій меч, немов кидаючи виклик самій смерти.

Він вичерпав усі свої сили. Єдине, що й досі не давало йому здатися — невгасна ненависть.

Ці Жаньмо лиш кинув на нього невиразний погляд, ніби здивувавшись його чіпкій жазі до життя, а тоді завдав іще одного нищівного удару.

Широко розплющивши залиті кров’ю очі, Головний Герой дивився на сліпучі промені, що стрімко наближалися. Проте навіть на межі загибелі він лишався незворушним. У момент, коли здавалося, що все вже втрачено, Герой відчув, як потужна сила вибухає всередині нього, розливаючись усім тілом.

Якби не цей раптовий приплив енергії, він би не зміг утриматися на ногах, та все ж це була межа його можливостей. Цієї сили було недостатньо, щоби витримати наступну атаку. Він був занадто слабким.

Втім очікуваний біль так і не з’явився. Замість жорстокого удару обм’якле тіло із залитим кров’ю обличчям впало в його обійми.

Герой витирав кров з лиця людини у своїх руках і все більше відкривав знайомі риси. Це був той, за ким він сумував кожнісінького дня. Той, кого кохав половину свого життя. Той, кого завжди хотів захищати за будь-яку ціну. А тепер він тримав у своїх обіймах мертве тіло цієї людини й плакав, поки безмежна туга ятрила його душу: «Бу Баю!»

«Хто я для нього?» — Бу Бай був дещо спантеличений. Будь-хто, побачивши незнайомця, який ставиться до його трупа, немов до найціннішого скарбу, почувався б збентежено.

«Коханий. Ви змалку були разом».

«А як щодо його справжнього коханого?»

«Це ти, — здавалося, Лаода дивився на нього, як на дурня. — Цю особистість випадковим чином обрав для тебе цей маленький світ. Відтепер ти — це він, розумієш?»

Бу Бай не зовсім розумів. Однак він знав, що тепер, коли він став його коханим, його обов'язком є любити й захищати цю людину.

Ці Жаньмо неабияк здивувала раптова поява юнака. Зрештою, раніше він упевнився, що, окрім цього йолопа, який стрімко втрачав останню дрібку сили, поблизу не лишалося жодної живої душі. Тож він… а це вже цікаво.

Бу Бай дивився як Головний Герой безупинно ридає, обіймаючи бездиханне тіло. Від цієї безмежної скорботи навіть його душа відчула дотик гірких сліз: «Певно, він дуже його кохає».

Лаода постукав його по лобі: «“Тебе”. Він кохає тебе».

«Час повертатися».

***

Бу Бай розплющив очі та поглянув на людину перед собою. У його сповненому почуттів погляді хвилями розливалася ніжність, м’яка, мов вода: «Сяо Є⁷, зі мною все гаразд».

[7] 萧夜 (xiāo yè) — складається з ієрогліфів 萧 — «тихий, самотній, сумний» та 夜 — «ніч».

«Яке там “гаразд”?!» — немов дитя, що в одну мить втратило все, Сяо Є продовжував плакати. Та раптово відчувши теплий подих, що линув від юнака в його руках, він приголомшено закляк.

«Я повернувся», — Бу Бай пригорнув до себе Сяо Є та легенько торкнувся його губ своїми. Цим він хотів заспокоїти Героя, та натомість отримав ще гіркіші, неконтрольовані ридання.

«Я ледь не втратив тебе», — Сяо Є не питав, як мертва людина повернулася з того світу. Він також не запитав як той, кого він давно відштовхнув і викреслив зі свого життя, раптово постав перед ним, затуляючи від удару. Він не питав нічого. Цієї миті він хотів лише сховатися в обіймах цієї людини, не зважаючи на наближення смерти, або чогось набагато гіршого.

«Ти можеш відроджуватися?» — схвильовано запитав Ці Жаньмо. Його очі випромінювали хворобливу цікавість, яка, здавалося, не віщувала нічого доброго.

Але зараз, допоки Бу Бай міг урятувати Головного Героя, він ладен був піти на будь-що. Зрештою, це було частиною його завдання.

«Так», — зненацька Бу Бай відсторонився від Сяо Є, уникаючи його розгубленого й сповненого болю погляду. Крок за кроком, він підійшов до Лиходія.

«Відпусти його. Я зроблю все, що ти захочеш», — погляд Бу Бая палав рішучістю. Ці Жаньмо вже давно не бачив таких яскравих очей. Відколи він став настільки могутнім, він зустрічав лише два типи людей: ті, кого він міг здолати, і ті, кого ні. Перші, — нажахані підлабузники, — купали його в лестощах, а другі поводили себе владно та зарозуміло.

Уже дуже давно ніхто не дивився прямо йому в вічі, і це викликало незрозуміле, збочене хвилювання. Він хотів цю людину. Тому проявити крихту милосердя і відпустити ту нікчемну істоту було просто дріб’язком.

«Гадаєш, крім свого тіла, ти можеш запропонувати ще щось варте моєї уваги?» — прикусивши губу до крові, Бу Бай незворушно кивнув у відповідь. Перш ніж піти, він востаннє озирнувся до Головного Героя, не здатний дібрати жодного слова.

Він знав, що уже не повернеться, тому сподівався, що Сяо Є зможе жити далі. Йому ніколи не був потрібен чоловік, здатний перевернути увесь світ, він лише хотів знову побачити того хлопчину, який ще не пізнав труднощів життя, хто тримав меча лише через поклик серця, і чий кожен порух леза ніс у собі тепло й доброту.

«Не в змозі покинути його? — запитав Ці Жаньмо, обернувшись. — Я можу допомогти. Вб’ю його, та й по всьому, як тобі ідея?»

«Ми з ним разом, у житті та в смерти. Якщо помре він — помру і я», — сказав Бу Бай, приклавши меча до своєї шиї. Холодна сталь залишила на шкірі кривавий слід, — попередження, що погроза може бути втілена в дійсність щомиті.

Ці Жаньмо вибив із його рук зброю і пальцем ковзнув по тонкому порізу, не звертаючи жодної уваги на кров, що точилася з рани.

«Тобі варто дбайливіше ставитися до того, що належить мені, щоб не зламати. — він підхопив Бу Бая і продовжив, несучи того на руках: — Якщо тебе не стане, я не зможу гарантувати, що не піддамся спокусі та не вб’ю Сяо Є. Я завжди дотримуюсь обіцяного».

***

Чи то через виснаження після двох смертей поспіль, чи то через теплі м’які обійми, але юнак швидко поринув у сон. Сон без сновидінь, бездонну темряву, що до болю нагадувала щось із минулого, щось моторошне, від чого сльози лилися самі собою.

«Лаода!» — Бу Бай спробував покликати систему, але не почув знайомого голосу у відповідь. Навколо панувала безмежна темна порожнеча та всепоглинальна тиша.

Він звично простягнув руку вбік, і навіть якщо поруч нічого не було, здавалося, він міг відтворити нечіткі контури зі своєї пам’яті й відчути дотик тієї самої ледь помітної прохолоди.

«Якщо ти вже прокинувся, годі прикидатись, ніби спиш», — пальцями Ці Жаньмо провів по повіках Бу Бая, прорізаючи в тій порожнечі щілину, крізь яку шибонуло яскраве світло, і слід за ним з’явилася повна зла та лиховісної аури постать.

Парубок несвідомо відсахнувся від чоловіка й насторожено засовався, збільшуючи між ними відстань. 

Ці Жаньмо не міг стримати сміху. Він і не думав зупиняти Бу Бая та, не змінюючи пози, звернувся до юнака: «Ти справді думаєш, що можеш утекти? Чи навіть… ти справді наважишся спробувати?»

Згадавши, що за людина перед ним, обличчя Бу Бая спохмурніло. Він повільно наблизився до чоловіка, до побіління стискаючи кулаки від напруги.

Парубок дивився на Ці Жаньмо, намагаючись відігнати страх і докладаючи всіх зусиль, щоб залишатись стоїчним. Він не міг відступити — в нього й досі була людина, яку він мав захистити.

«Що ти хочеш, щоб я зробив?» — пролунав незбагненно м’який голос, немов ретельно відшліфований нефрит — такий же чистий і гладенький.

Як не дивно, але Ці Жаньмо визнавав, що був зачарований. Він не міг стриматися, щоб не притягнути юнака до себе й не торкнутися його гладенької шкіри — відчуття було ще більш спокусливим, ніж він уявляв.

Хоча він і був лиходієм, та все ж мав певні моральні принципи. Попри довгі роки на шляху культивації, чоловік ніколи не мав наміру заводити даоського супутника⁸, і навіть жоден хтивий образ ніколи не спадав йому на думку. Але поява цієї людини перевернула весь його світ із ніг на голову. Він був повною несподіванкою, а Ці Жаньмо терпіти не міг несподіванок, що виходять за межі його контролю.

[8] 道侣 (dàolǚ) — партнер у культивації, аналог подружжя.

Нігті Бу Бая до крові уп’ялися в долоні. Раніше, опинившись у такій ситуації, він радше б прийняв смерть заради порятунку гідности. Однак тепер від його дій залежало не лише його власне життя.

Бу Бай зімкнув повіки, приховуючи від стороннього погляду свої емоції, і всіма силами намагався стримати сльози, що от-от могли пролитися. Він не хотів, аби хтось бачив його приниження, та особливо не хотів проявляти слабкість перед ворогом.

«Розплющ очі та поглянь на мене», — наказав Ці Жаньмо.

Бу Бай підкорився, аж раптом його серце пронизало гостре лезо. За мить до того, як кров застелила зір, він устиг побачити божевільну посмішку та довгий меч, вирваний із його власного тіла.

Що б він не обрав, це був шлях до неминучої загибелі.

***

Редактура: 木石