Про знайомство, зростання й загибель

Хоча Лаода¹ й був низькорівневою системою вже багато років, але він жодного разу не зазнавав невдачі. Коли завдання було під його опікою, здавалося, на світі не існувало жодної перешкоди для його виконання. Ба більше, результати завжди були бездоганними.

[1] 老大 (lǎo dà) — поважний старий, шеф, старша дитина в сім’ї, лідер групи

Новенькі системи, молоді та наївні, постійно зверталися до цього віртуоза за секретами успіху. І щоразу, як і всі їхні попередники, що полягли на піщаних мілинах, отримували одну й ту саму відповідь.

«Головне — далекоглядність під час вибору», — промовляв Лаода, затягуючись сигарою. Він спостережливо позирав перед собою, неначе помічав кожнісіньку деталь. Однак, знання, що виблискували в його очах, немов зорі, не несли в собі нічого воістину значущого.

Партія за партією, маленькі системи занепадали. Лаода зростав, його зовнішність мінливо змінювалась, проте, як система, він лишався непохитним. Плекаючи свій непереможний рекорд, тримаючи дешеву сигару, він мимохідь споглядав, як плине час, як повз нього проходять покоління. Так він проживав своє життя доки не постарів.

***

У Системному Просторі Лаода перебував у незалежному просторово-часовому континуумі. Він знав, що для кращого управління кожним виміром вищі безсмертні розробили спеціальний план: вони займалися справами, які не можна було назвати ані значними, ані дріб’язковими.

Здавалося, цього разу робота буде не з легких. З безвиразним обличчям Лаода дивився на маленького безсмертного, який поспішав передати йому повідомлення. Він видихнув повний рот густого диму: «Яке завдання?»

Навіть якщо до цього божество й трохи нервувало, — хоча малоймовірно, що воно б впало в істерику, — воно швидко заспокоїлося, побачивши систему: «Останнім часом усе більше вимірів поринають у хаос. Обранець Долі, який мав сягнути величі на вершині світу, був миттєво вбитий Лиходієм. Сюжет відхилився від наміченого шляху. А через незліченні порушення правил вимір став занадто нестабільним. Усе серйозно. Цей світ під загрозою повного краху».

«Тож моє завдання — допомогти Обранцю?» — за час розповіді вираз Лаода лишався незмінним. Від початку до кінця він просто курив свою дешеву сигару.

«Ні, вбити Лиходія».

Кинувши косий погляд на маленького безсмертного, Лаода заговорив: «Навіщо вдаватися до такого жорстокого методу? Хіба Лиходій не є частиною причинно-наслідкового зв'язку? Невже всім байдуже, що його смерть порушить порядок?..»

«Вищі чини про все подбають», — перервало його роздратоване божество. Зрештою, система була всього лише творінням нетлінних богів Верхнього світу, і за статусом вона значно поступалася їм, справжнім безсмертним, які досягли Дао². З якого дива вона має право плескати язиком?

[2] Дао (道) – Вселенський закон або природний порядок; шлях саморозвитку (культивації) задля досягнення могутності, безсмертя та гармонії з Всесвітом. Досягти Дао означає стати вищою формою існування.

Лаода промовчав, натомість він випустив густий дим у бік маленького безсмертного. Ще кілька митей глузливо помилувавшись божеством, на чиїх очах від диму бриніли сльози, він пішов. Не було причин сердитися на посланця: систему принижували не вперше. Таке ставлення тривало споконвік. Допоки вони лишатимуться для інших непотребом, нічого не зміниться.

***

Немов нескінченна, біла стежина в обрамку тьмяних зірок тягнулася вниз по спіралі. Чим глибше нею спускались, тим темніше ставало. Це шлях, яким має пройти кожна померла душа, і місце, де системи обирають свого Носія.

Зазвичай Лаода обирав Носія навмання. Цей раз не став винятком. Стрибнувши з першого рівня, він мовчки порахував до шести³ і приземлився на обраний завиток спіралі.

[3] Число 6 (六, liù) в китайській культурі вважається щасливим, оскільки його звучання подібне до слова 溜 (liū), що означає «легкий», «успішний».

Перед ним стояв хлопчик, білий, мов привид. Занадто чистий, занадто блідий. Ті, хто походять зі світу смертних, завжди несуть на собі відбиток земного життя — дрібку буденності, яка закарбовується на душі різнобарвними відтінками, надаючи прозорому духу більшої матеріальности. Але він… він був занадто білим. Неприродно чистим.

«Хто ти?» — запитав малий, простягаючи руку, щоб торкнутись, здавалося б, безтілесної істоти.

«Я система. І відтепер ти — мій Носій». Хлопча насупило свої крихітні брови, замислившись. Але йому так і не вдалося віднайти й дрібки спогадів про це у своїй порожній пам’яті, тому просто нерішуче кивнув.

Це було більше схоже на викрадення дитини. Вперше за своє існування Лаода охопили сумніви. Чи справді це наївне дитя зможе виконати завдання? Лаода поглянув униз на цю маленьку слабку душу.

«Агов, візьми мене з собою», — з надією в очах сказав хлопчик, хапаючись за ефемерну істоту в повітрі.

Чи то здивований тим, що хлопчині вдалось ухопити його тіло, чи то зворушений блиском у цих очах, Лаода змахнув рукою та забрав його з собою. 

Місце, де раніше стояло хлоп’я, недовго лишалося порожнім. Безперервний потік душ продовжував свій шлях.

***

Повернувшись до Системного Простору, Лаода ретельно оглянув хлопчика перед собою. Занадто молодий, — потрібно було пришвидшити його розвиток, — проте здібності непогані, зовнішність також цілком гожа. Хоча Лаода ніколи не визнає, що при першій зустрічі був майже зачарований нею.

Зрозумівши, що його вже ніхто не тримає, малий збентежено озирнувся. Він побачив перед собою пухнастий клубочок, що зиркав на нього з усією урочистістю. Його серце миттєво наповнилося спокоєм.

Хлопчик подався вперед і обійняв цей клубок. Білосніжне хутро ковзнуло по ніжній шкірі, викликавши м’який сміх.

«Чого хихочеш?» — пухнастик простягнув свою крихітну лапку й боляче тицьнув малого в лоба. В ту мить він усвідомив, що змінився. Витягнувши із кишені маленьке дзеркальце, оглянув своє відображення.

Пролунав оглушливий звук розбитого скла. Чому саме такий вигляд?.. Образ системи формувався відповідно до вподобань Носія. Раніше всі обрані через його зрілий характер і магнетичний голос надавали Лаода могутню, поважну подобу.

Він легко міг би стерпіти образ дебелого здорованя, але цей вальок хутра справді був занадто м’яким. Понад усе Лаода зневажав таких слабких істот.

«Сніжок!» — раптово вигукнув хлопчина.

«Зви мене Лаода», — він глибоко зітхнув, стримуючи палкий гнів, що от-от мав вирватися назовні, і намагався мати привітний вигляд.

«Сніжечку!» — відмовлялося виправлятися хлоп’я, тримаючись за біле хутро.

«Який неслух». Раніше Лаода завжди мав справу з дорослими й рідко зустрічав дітей, тому на мить розгубився. Його крихітна лапка засяяла білим світлом, і він приклав її до тіла малого.

Спалах нестерпного болю пронизав хлопчика. Він відчував, як усе його тіло витягується, і навіть чув звук, із яким ростуть його кістки. Не витримавши, він розтиснув ніжні пальці, випустивши пухнасту кульку з рук.

Лаода стояв осторонь, затягуючись сигарою. Здавалося, його погляд блукав порожнечею, та насправді він не випускав з уваги жодної зміни, що відбувалася з хлоп’ям.

Усього за кілька митей риси хлопця набули виразності, розкриваючи неймовірну вроду дорослого юнака. Тонкі брови, наче витончені мазки пензля, підкреслювали подібні до серпа місяця очі. А під ними — губи, ніжні й спокусливі, мов стиглі вишні, що мимоволі збуджували потаємні бажання.

Коли погляду Лаода відкрилося це чарівне видовище, його накрила чергова хвиля тривоги. Бути надто гарним — означає накликати лихо. Колись один нещасний Носій через свою непересічну зовнішність ледь не став жертвою: Головний Герой мало не викрав його, щоб тримати в полоні до самої смерті. Тоді їм заледве вдалося виконати завдання.

І зараз, безсумнівно, на них чекала набагато більша халепа.

Лаода неквапливо наблизився до парубка. І саме в цю мить той розплющив очі, у глибинах яких мерехтіли повні всесвіти сузір’їв. Він поглянув на систему з ледь помітною усмішкою, й промовив одне лиш слово: «Лаода».

Є підстави для свята!

Давно вже Лаода не радів через такі дрібниці. Він схвильовано пригладив своє біле хутро, і видав серйозно: «Мг».

Чого він не міг очікувати, так це ще міцніших обіймів і тихого шепоту «Сніжок», який він не міг ігнорувати.

Дитина виросла лише тілом, вдача лишилась незмінною. Лаода зітхнув, надалі зберігаючи свій шляхетний і холодний образ, що так і промовляв: поки звучить неправильне ім'я, я відмовляюсь говорити.

Як би юнак не дражнив його, як би не гладив його хутро, Лаода залишався безмовним. Аж поки не розпочалося завдання. Як відповідальна за успіх цього завдання система, Лаода ніяк не міг відпустити це наївне дитя у світ, нічого не пояснивши.

«Як тебе звати?» — запитав Лаода.

«Бу Бай⁴, — навіть без спогадів, це ім'я глибоко закарбувалось в його пам'яті. Немов у далекому минулому, яке він не міг пригадати, була людина, що, іноді солодко, а іноді з сумом, незліченну кількість разів промовляла до нього це ім’я. — Мене звуть Бу Бай».

[4] 步白 (bù bái) — 步 (bù) означає «крок» або «шлях»;  白 (bái) означає «білий», «чистий», або «світлий». 

У знак розуміння Лаода кивнув своїм пухнастим тілом і взяв своєю крихітною лапкою руку Бу Бая, сказавши: «Будь обережним у маленькому світі, не спіши сліпо довіряти іншим. Я завжди буду поруч і захищатиму тебе», — у його лагідному погляді промайнула батьківська турбота.

***

Першим був вимір культивації. Головний Герой, який походив з великої родини, змалку проявив рідкісний талант, що вразив увесь світ. У багатьох це викликало не лише захоплення, а й заздрість і ненависть, але ніхто не міг заподіяти йому суттєвої шкоди. Проте немає нічого вічного під сонцем: коли Герой відправився на навчання, його сім'я була знищена мандрівною групою культиваторів демонічного шляху. Повернувшись додому одразу після звістки про лихо, юнака зустріли самі руїни. Навіть праху рідних він не зміг забрати.

Зрештою, живлячись своєю ненавистю, Головний Герой удосконалював свою культивацію рівень за рівнем у боротьбі з демонічною поганню. Та на шляху помсти його серце зачерствіло. Всіх дівчат, яких стрічав у мандрах, юнак лишав позаду, плекаючи своє тіло самотнього собаки⁵.

[5] 单身狗 (dān shēn gǒu) — іронічний сленговий вираз для опису людини, що довгий час проводить у безшлюб’ї та утримується від будь-яких романтичних і сексуальних стосунків.

Однак, навіть попри всю свою рішучість, парубок поліг від руки Лиходія. Спочатку сценарій передбачав, що Герой виживе після першої хвилі атаки, а побачивши, як один за одним гинуть його друзі, в болі й скорботі він відкриє в собі нові сили та знищить ворога.

Проте зараз, наскільки б не зростала сила юнака, перевага все одно лишалася на боці Лиходія. Не змигнувши оком, він остаточно знищив Головного Героя, обваливши на нього усю свою міць. Ось така сумна історія.

 

---

Редактура: 木石

 

Перекладачці є що сказати~

Лаода: *робить глибокозначний вигляд, вдаючи з себе мудру гонорову систему, що бачила деяке лайно життя* треба просто правильно обирати носія
теж Лаода: *обирає пальцем в небо*
Морська Оса: дешеві понти дорожчі за гроші, розумію