Ми стали братами!

Том 1. Розділ 4 - Як ти в неї закохався?

«Так що там сталось?»   «Люди, котрих ти найняв, сказали, що їх переслідували двоє поліцейських перевдягнутих у цивільних. Вони кинули обладнання та втекли, боячись, що поліцейські знайдуть якусь інформацію про них.»   «І яку б інформацію вони знайшли?»   «Тс… вони ж були несправжніми репортерами…»   «А хто сказав, що тільки справжні репортери будуть носити з собою камеру?»   «Боюся, що в них були фейкові посвідчення репортерів на футболках…»   «Тоді скажи мені, як вони зрозуміли, що це були поліцейські перевдягнуті у цивільних?»   «Ці люди зненацька почали переслідувати їх, змусивши запанікувати і…»   «Переслідували їх?» — Ґу Хай розгнівано запитав, вклавшись на дивані, мов леопард: «Ти найняв купку недоумків? Чи ти справді думаєш, що то були поліцейські в цивільному одязі? Це просто кілька грабіжників, що запримітили дорогу техніку.»   «Г-г-г-г-рабіжники… не може бути…»   «Не може бути?» — Ґу Хай прикрив очі, глибоко вдихнувши, тільки потім знайшовши сили продовжити: «Тоді дозволь спитати, що там із обладнанням? Після того, як вони втекли, куди воно ділось?»   Цього разу, людину, котру допитували, не змогла промовити й слова.   Ґу Хай трохи заспокоївшись, махнув рукою: «Йди вже.»   Пусту кімнату тепер заполонила тиша. Ґу Хай схрестив руки, створивши умовний міст над його носом. Він думав про те, що сталось вчора на весільній церемонії і до цього він справді сподівався, що його план спрацює, але все провалилось.   Зараз же, обдумавши все ще раз, він зрозумів, що був надто наївним.   Навіть якби ці двоє все виконали без зайвих проблем та зірвали церемонію, чи результат би змінився?   Відповідь була очевидна: нічого б не змінилось.   Батько, котрого він так поважав ще змалечку, все одно б ще раз увійшов у весільний зал, тримаючи руку іншої жінки. А його мати, котра зараз лежала під землею, в холодній могилі, все одно б посміхалась біля дверей світу померлих.   Ґу Хай підійшов до вікна, роздивляючись вулицю. Мам, я сумую.   «Сяо-Хаю, це тітка. Тобі більше не потрібне обладнання? Телеканал мені вже всі мізки проїв щодо нього, тож поспіши все відправити назад.»   «Його більше немає.»   «Як немає?»   «Отак, я придбаю нове так скоро, як тільки зможу.»   Одразу після того, як Ґу Хай закінчив дзвінок — батько та його нова мачуха повернулись. Це вперше їх ‘нова сім'я’ вечеряла разом.   Ґу Хай їв, дивившись у свою тарілку, він не обмовився й словом в процесі.   Ґувейтін подивився на Ґу Хая: «Чому ти такий тихий?»   «Під час їжі розмовляти заборонено, хіба ні?»   «Сьогодні можеш говорити.»   «Доповідаю генералу: мені нічого сказати.»   «Ха, ха, ха…»   Чистий, дзвінкий сміх розрізав тишу за столом, ледь не змусивши Ґу Хая подавитись. Чесно кажучи подібний вибух щирого сміху не було чутно в цьому домі ще жодного разу за останні десять років.   Ґувейтін здається вже звик до цього звуку, оскільки його звичний вираз обличчя зовсім не змінився. Він дістав серветку, передавши її жінці поруч. Низьким голосом він промовив: «Витери рота, їжа летить повсюди.»   «Вибач, вибач.»   Дзян Юань ще трохи посміювалась, витираючи залишки їжі навколо губ, доки її очі зупинялись на Ґу Хаї раз у раз. Бачачи, що той її ігнорує, вона поклала шматочок риби до миски Ґу Хая.   «Їж більше.»   Ця жінка знову вразила Ґу Хая.   Він думав, що батько хоча б знайшов когось, хто був рівня матері, але людина перед ним мала лише дві хороші риси: вона була молодою та гарною, це все. Її посмішка видавала розбещеність, а рухи — жінку з села.   І як Ґувейтін закохався в неї? Чи може це бути тому, що він пробував настільки багато делікатесів, що цього разу вирішив спробувати людські екскременти?   «Візьми свого сина завтра, нехай живе з нами.»   Як тільки це речення злетіло із вуст Ґу Вейтіна, розмова знову зайшла в глухий кут.   Ґу Хай сидів тихо, але по його виразу обличчя було складно сказати, що він хотів сказати.   «Сяо-Хай,» — Дзян Юань все ще посміхалась: «Мій син твого віку та в нього схожий характер. Я думаю, що ви порозумієтесь.»   «Якщо він прийде — я піду.»   Дзян Юань вмить замовкла.   Ґувейтін весь посинів: «Тоді йди прямо зараз.»   Ґу Хай підвівся, а за ним і Дзян Юань, її слова були сповнені занепокоєння: «Не варто сваритись. Я й не думала приводити свого сина сюди. Він дуже близький із батьком, тож не схоче жити зі мною.»   Сорокарічна розведена жінка з сімнадцятирічним сином.   Ґувейтіне, ти справді вмієш вибирати.   Заради цієї жінки ти розробив план вбивства своєї дружини, що супроводжувала тебе двадцять років?   «Не важливо прийде він чи ні, я все одно йду.»   Обличчя Ґувейтіна накрила темна хмара та, як би він себе не стримував, все ж легке тремтіння його плечей було помітним.   Ґу Хай не звернув уваги на палаючі гнівом очі позаду нього. Він вже давно хотів піти, але йому завжди не вистачало мотивації, зараз же, він рішуче налаштувався виконати давнє бажання.