Ми стали братами!

Дядько Ян Мена послав до Бай Лво Їня чотирьох чоловіків: Ма Ту, Ла Ла Мань, Сань Джадзи та Си Ліндана*. Вже з їх прізвиськ можна було зрозуміти, що вони не мали чим похвалитись, навіть якби у когось iз них був мозок, то що б ці ‘вундеркінди’ взагалі могли зробити?!

 

[Ма Ту — лисий, Ла Ла Мань — підлий плаз, Сань (три) Джадзи — шлак, Си (чотири) Ліндан — дзвоник.]

 

Ма Ту дивився на розкішний, п’ятизірковий готель не кліпаючи. Від захоплення він сплюнув в руки, склав їх разом та почав терти доки слина не загустіла.

 

 

«Сьогдні я буду плакати, доки не втрачу голос.»

 

 

Сань Джадзи був здивований: «Оплакування коштує 300 юанів*, але цей малий дав кожному лише по 200 юанів. Якщо ж ти будеш плакати до втрати голосу, то хіба не ми лишимось у програші?»

 

[200元 = ₴1051, 300元 = ₴1577, 1000元 = 5257 (0,19元 = ₴1) станом на грудень 2023]

 

«Зробіть вигляд, що я дав йому ті 100 юанів.»

 

 

«…»

 

 

Ла Ла Мань вмостився навприсядки біля стіни та переглянувся з Ма Ту: «Чому?»

 

 

«От треба було йому бенкетувати в такому дорогому місці?!»

 

 

Си Ліндан стояв осторонь, нічого не говорячи. Вдивляючись в дорогі машини, що проїзджали повз, він ставав все більш невпевненішим.

 

 

«Ліндан, що таке?»

 

 

«Я тільки зараз зрозумів, що припарковані автомобілі — армійські. Ця людина не просто перехожий!»

 

 

«Не мели дурниць! Ти думаєш, що людина, котра тут влаштувала бенкет буде в такому ж становищі як і ми?»

 

 

«Ні, я не про це…я мав на увазі, що не варто вчиняти необережно та все руйнувати, інакше ми можемо замість винагороди отримати три-п’ять років в’язниці…»

 

 

«Годі скиглити. Хіба ти не ганьбиш нас? Крім того, після закінчення ми отримаємо 1000 юанів зверху. Ти ж хочеш їх?»

 

 

Си Ліндан ставав все млявішим, мовчки роздивляючись численні ряди охоронців.

 

 

«Хтось заходить, давайте також йти всередину. Діставайте запрошення та слідуйте плану. Як тільки зайдемо — не виставте себе посміховиськами.»

 

 

«Зачекайте!» — Си Ліндан різко зупинився.

 

 

Нарешті в Сань Джадзи урвався терпець: «Можеш побути трохи розумнішим? Якщо не хочеш грошей, то віддай їх нам.»

 

 

«Думаю…я бачив репортерів»

 

 

Інші троє глянули в сторону, куди дивився Си Ліндан. 

 

 

«Якщо вони теж намагаються потрапити на церемонію, щоб зняти ефір весілля, то у заголовках вечірніх новин Пекіну будемо саме ми. Мені не треба таких грошей. Якщо ви хочете їх, то вперед.»

 

 

Си Ліндан сердито розвернувся, збираючись іти.

 

 

Ма Ту заревів: «А ну вертайся!»

 

 

Побачивши, що Ма Ту от-от розлютиться, Сань Джадзи швидко схопив їх обох, не даючи можливості почати бійку: «Досить сперечатись, хіба вони не просто репортери? Чи не спрацює, якщо ми розберемось з цими двома? Нас четверо, а їх всього двоє.»

 

 

«Точно!» — Ла Ла Мань миттєво загорівся: «Ми також можемо забрати в них обладнання! Цей хлопець виглядає багатим!»

 

 

«Добре, ми можемо також зробити й це!» — Ма Ту теж приєднався: «Ми більше не будемо плакати. Все одно ми отримаємо лише тисячу за це. Можна просто покрасти речі та продати. Воно явно має принести більше п’яти тисяч. За таких умов, ми можемо ще й віддати якусь суму племіннику боса, сказавши що це було надто ризиковане завдання.»

 

 

«Під кінець дня, даґе* виявився найрозумнішим. Ха, ха, ха…»

 

[Даґе（大哥）— ‘найстарший брат’, тут скоріш за все використано, як ‘бос/лідер банди’.]

 

У результаті всі четверо тихо підкрались до репортерів.

 

 

Цих двох ‘репортерів’ тимчасово найняв Ґу Хай, навіть навчивши їх використовувати обладнання для зйомки. А все тому, що будь-хто з хоча б одною працюючою звилиною у мозку, мав би розуміти, що краще не ризикувати за таких умов. 

Саме тому вони товклись біля вхідних воріт, замість того щоб увійти всередину, навіть попри те, що мали запрошення.

 

 

Ма Ту зачекав ідеального моменту, щоб помахати трьом іншим позаду: «Підійдіть ближче. Давайте спочатку прикинемось дружелюбними та заманимо їх в ізольоване місце. Тільки тоді можемо атакувати.»

 

 

Всі три кивнули та пішли за Ма Ту.

 

 

Один з ‘репортерів’ тільки-но набрався сміливості увійти, як побачив, що до них наближаються кілька підозрілих чоловіків.

 

 

«Привіт, друже! Давай обговоримо дещо за рогом.»

 

 

«Ааааа!!»

 

 

Двоє ‘репортерів’ закричали та побігли до дороги за готелем, а чотири чоловіки слідували за ними. Розуміючи їх становище, фейкові репортери подумали, що це чотири поліцейських, що перевдягнулись у цивільних. Вони одразу ж кинули все своє обладнання де були та махнули рукою до проїжджаючого таксі, сподіваючись на порятунок.

 

 

«Що в біса коїться?» — Си Ліндан спантеличило витріщився на камеру із піднятими бровами.

 

 

Сань Джадзи тяжко зітхнув: «Звідки мені знати?»

 

 

Ла Ла Мань почухав голову в нерозумінні: «Це обладнання вже крадене чи що?»

 

 

«Яка різниця!» — Ма Ту без зволікання поклав все що зміг на плече: «Пішли. Нам треба знайти де це продати. Якщо продамо, то нам не треба буде пра
цювати цілий місяць.»

 

 

«Трясця! Наш план і справді спрацював!»

 

 

«Ха, ха, ха…»