Вирушаю в дорогу!

Наразі, у мене всього п’ять сумок нищого рівня. По дві, повністю заповнених, у кожній руці, і одна, наполовину заповнена, біля стегна.

Там було чимало зілля різних видів: голубі для зцілення ран, червоні проти хвороб, зелені для знеболення і фіолетові для зняття прокляття. Всі низького рівня, але я не знатиму наскільки вони дієві, доки не спробую. Навіть найменший ефект буде корисним. Знаю це з досвіду.

Я бігала в лісі і збирала свої речі, щоб вирушити у подорож. Не хочеться залишати нічого, що дала мені віщунка. З їжі я мала лише в’ялене м’ясо, яке я «позичила» як прощальний подарунок від всіх цих добрих людей у селі.

Щось не подобається?

Я налила води із джерела у флягу і поклала її в сумку. Мені багато чого не вистачає, але потрібно обійтися тим, що є. Я надто маленька щоб нести багато. Головне, що в мене є книги від віщунки.

Далі, я пішла за своїм маленьким зламаним мечем, який був схований у норі біля основи дерева.

Чому я вирішила йти зараз? Називайте це щасливим збігом обставин.

Кожні п’ять днів я йшла у село зібрати інформацію. З досвіду кажу: для виживання потрібна інформація. Якраз для цього вчора я і пішла у село.

Я сховалась у покинутому місці і почала шукати магічні аури. Зазвичай, тут не мало бути нікого. Але цього разу все було інакше. Я прислухалась і почула голоси. Двоє чоловіків.

- Знайшов «її». У неї є сховок в лісі, нове гніздечко знайшла. Пізніше розкажу деталі.

- Гарна робота, Табле. Це створіння приносить лише біди на наше село, ти ж це розумієш?

Табл - ім’я мого батька. Але інший голос був мені незнайомий. Я видихнула, і обережно визирнула зі сховку. Це був староста.

- Так, - відповів чоловік, якого я називала батьком, - ми не можемо дозволити беззірковій жити серед нас. Дитя повернеться до Бога. Це найкраще, що ми можемо зробити для неї.

«Дурень! Що хорошого в тому, що я помру? Я хочу жити!» - мені хотілося закричати, але я вгамувала себе. Вирішено, я покидаю село. Обережно, щоб залишитися непоміченою, я пішла збирати речі.

Я довго до цього готувалась, але в мене не було причин нарешті повністю порвати з цим місцем. Будь-кому було б страшно покидати дім. Але я не дозволю їм себе вбити.

Далеко від села, на околиці лісу, росло велике дерево. Найбільше у всьому лісі. Біля його коріння була нора, достатньо велика, щоб ховати там речі. Я простягла руку і витягла звідти меч. Він чудово підходив мені за розміром.

Трохи завеликий як для восьмилітньої, але гострий, тому виконує свою роботу. Кращого мені зараз не знайти. Я взяла його і побігла подалі звідси.

Нарешті, коли я пробігла достатньо, щоб світло фонарів було ледь видно, я обернулась. Ліс навколо того жахливого місця, радо прийняв мене. Якби ж я могла ще подякувати віщунці…

Розлючена, я стисла ефес меча. Ні, не можна дозволяти емоціям брати верх.

Я побачила, як мерехтить слабке світло там, де колись був один із моїх сховків. Найблищий до села.

В майбутньому треба обережніше вибирати місце для ночівлі.

Я продовжила бігти.

Уже ніколи я не зможу повернутись назад.

Переклад потребує серйозного редагування, тож буду дуже вдячний за будь-які правки