Як протистояти світу (2)

Бае Ху-рьон.

Так званий Повелитель Меча був людиною, яка, швидше за все, народиться, якщо змішати психопата і дідугана у пропорції 5:5. Завдяки цьому ідеальному співвідношенню, 99% часу все, що казав мені Повелитель Меча, було або божевільним, або безглуздим.

- Коли я змахував мечем, важливими лишались не лише мої навички.

Іншими словами, 1% містив у собі суть психопата-старого.

- Віра! Впевненість! Повірити в себе - ось що справді важливо.

У Бае Ху-рьона був урочистий вираз обличчя.

- Навіть твоя маячня не змінилася.

Це була нищівна критика, яка виходила з його реального життєвого досвіду.

- Я обдурив себе, щоб мати змогу обманювати своїх опонентів! Ти повинен вірити у власну брехню. Мати впевненість! Незалежно від того, наскільки переконливою є твоя брехня, якщо ти робиш це без впевненості, твої опоненти на неї не купляться. Але якою б безглуздою вона не була, якщо ти впевнений у собі, ти зможеш переконати їх у цьому.

"Справді?"

- Я знаю, тому що я сам багато разів це робив!

Можливо, співвідношення психопатів і старих було десь 6:4.

- Звісно, якщо це на 100% суцільна брехня, твої опоненти тобі не повірять, та й ти сам собі не повіриш. Тому змішай свою брехню з часткою правди! Змішай 10% правди з 90% брехні!

"Змішати?"

- Саме так. У цьому краса брехні. Якщо ти віриш у свої 10% правди, решта 90% брехні потечуть самі собою!

Так і є.

- Запам'ятай, зомбі. Брехня залежить від впевненості в собі!

"Мммм."

Я подивився на картину, що постала перед моїми очима.

З усього континенту прибули війська, щоб захопити Естель - Демонічного Короля. Серед них солдати імперської армії Егім, які очолювали авангард, разом з генералом, що керував солдатами, витріщалися на мене.

Якби я не обдурив їх, мені загрожувала б небезпека.

- Чому посланець Імператора-Засновника...

- Але цей меч точно...

- Чому посланець в такому місці?

Бурмотіння, бурмотіння.

Деякі солдати підозріло поглянули на мене. Імператорська армія Егіма обережно схилила голову, але не більше того. У солдатів, які належали до інших дивізій, на обличчях не було ані крихти сумніву. Як і очікувалося, навіть імперська армія не могла встояти проти Меча Святого Захисту.

- До-до речі, ви посланець Імператора-Засновника...?

Сам лідер імперської армії уважно розглядав мій колір обличчя.

- Можна задати вам дурне питання?

- Яке?

- Причина, по якій ми тут сьогодні зібралися, як я вже говорив, полягає в тому, щоб перемогти відьму. Чому посланець Імператора Засновника знаходиться в цьому місці...?

Я на мить заплющив очі.

"Брехня - це впевненість у собі."

Я вигукнув з широко розплющеними очима.

- Джентельмени з імператорської армії! Я вже переміг відьму!

Мій голос, наповнений Аурою, голосно пролунав на полі акації.

Генерал Сарбаст Егім був шокований.

- Що... що? Як то, ви вже перемогли  її, що ви ......?"

- Погляньте сюди!

Я відійшов вбік. Тоді з'явився мстивий привид, який ховався за моєю спиною. Незалежно від того, чи знали вони про зовнішність Естель, деякі впізнали її і закричали.

- Естель, це ж Естель!

- Це Відьма Заходу!

- Я бачив її раніше! Це та жінка!

- Спалити відьму на вогні!

Мстиваий примара застогнала і скривилася.

Але я сказав безтурботно.

- Мстивий привид.

- Так?...

- Підійди і стань перед ними на коліна.

- ...

Жорсткий наказ.

Мстивий привид, якому довелося стати частиною моїх Сотень Привидів, не мав сили ослухатися мого наказу. Вона спіткнулася і схилилася на коліна.

Але це був ще не кінець.

- Схили голову.

Мстивий привид схилив голову.

- На підлогу.

- ...

Мстива примара торкнуоася підлоги тремтячими руками. Чи було це через гнів? Чи від ганьби? Так чи інакше, вона не могла говорити, або кусала себе за язик, обидві щоки привида були глибоко надуті. Трохи згодом кров потекла по її підборіддю до губ.

- Притиснись лобом до землі.

- Ух...

Мстивий привид виконав мій наказ.

Солдати, затамувавши подих, дивилися, як колишній Демонічний Король схилився чолом до землі. Ще більше гніву і ганьби змішалося зі звуком дихання мстивого привида. Проте, щоб захистити свій маленький рай, вона підкорилася моєму наказу.

У певному сенсі, це була вражаюча сцена.

Я урочисто наказав мстивому привиду.

- Ось так, напружуючи обидві ноги, відштовхнися від підлоги і зроби переворот вперед.

Тиша.

На мить над полем акацій запанувала тиша.

- ...Га?

Мстива примара повернула голову і подивилася на мене.

Вигляд у неї був такий, ніби вона щойно щось не так почула.

Я насупився.

- Ти мене не чуєш?

- Емм, ух...

- Давай, зроби переворот вперед!

Мстива примара здригнулася і неохоче виконала мій наказ. Тобто вона поклала обидві руки на землю і зробила перекат вперед.

Маленьке тіло покотилося по полю, а її світле волосся, яке було навіть довшим за тіло, розвіялося і підхопило пелюстки акації на землі. Після одного такого кола мстива примара все ще мала такий вираз обличчя, ніби не знала, що і навіщо вона щойно зробила.

- Хм.

Я кивнув.

- А тепер стійку на руках.

- ...

Мстивий привид озирнувся на мене ще раз.

Здавалося, вона сумнівалася в психічному стані свого нового господаря.

Звісно, я навіть бровою не повів.

- Швидше, ти що, навіть стійку на руках не можеш зробити?!

- Хікк.

Мстива примара затремтіла і торкнулася підлоги обома руками. І коли вона повільно намагалася зробити стійку на руках...

- Ахх!

Можливо, їй не вистачило сил, тому вона спіткнулася і впала.

Почулися звуки плачу. Наче плаваючи по голій землі, мстивий привид лежав в сльозах.

Так чи інакше, я продовжував наказувати суворим голосом.

- Двадцять стрибків!

- Десять присідань, починай!

- 10 віджимань, як тільки закінчиш!

- Наказую тобі зробити 20 присідань!

- Залишайся в положенні планки 20 секунд!

І через деякий час.

- Ні, більше не можу, Господарю... Я не можу поворухнути тілом...

Колишній Демонічний Король не мав сили навіть пальцем поворухнути і впав на землю.

Сльози наповнили її очі.

- Хммм.

Я подивився на Сарбаста Егіма.

- Тепер ви розумієте?

Сарбаст Егім широко розкрив рота. Не тільки генерал, але й солдати під його командуванням мали схожий вираз обличчя. Армія Континенту ошелешено дивилася на мстивого привида, який плакав, як дитина.

- С-святий посланнику. Що відбувається?

- Як я і сказав.

Я розплющив очі і безстрашно подивився.

- Відьма вже переможена мною. Тепер, що б не сталося, відьма не зможе піти проти мого наказу! О, і, звичайно, - додав я. - Вона більше не зможе заподіяти жодної шкоди жителям континенту. Джентельмени. Можете бути спокійні!

Солдати зааплодували.

- Але ж посланець імператора-засновника сказав, що відьма вже переможена...

- Як ми можемо вірити в це?!

- Навпаки, як я можу йому не вірити? Посланець імператора-засновника показав мені...... Хіба ви не бачили, як відьма робила усе це?

Сарбаст Егім розлютився. Сила Меча Святого Захисту дійсно була дивовижною.

У Головного Святого Лицаря вираз обличчя ніби промовляв: "Я зараз шалено стрибатиму вгору-вниз". Він кричав підстрибуючи.

- Як ви можете в це вірити?... Ні, ні, ні, це не так! Хіба цей меч не єдиний доказ того, що юнак є посланцем імператора-засновника? Ви так довго чекали на якийсь лише меч...

- Лише на якийсь меч, кажеш?

Голос Сарбаста Егіма підвищився.

- Ви щойно сказали, що це лише якийсь меч!? О, мій Боже. Ви смієте сумніватися у владі Імператора-Засновника, який створив імперію?! Доказом того, що богиня прихильна до нас, є цей Меч Святого Захисту. Як ви смієте!

Головний Святий Лицар здригнувся.

- Ні, генерале. Заспокойтеся... Я не мав на увазі нічого такого.

- Імператор-Засновник взяв цей меч і пішов у пустелю! Біг полями, залишаючи спадщину в кожному місті, де проходив, піднімався на вулкани, спалював водоспади і навіть пробивав гори! Лише для того, щоб заснувати Імперію! Всі наші предки стояли на боці Імператора-Засновника, і всі ми в боргу перед ним! Але ви сказали, що це лише якийсь меч?!

- Ні, я не це мав на увазі...

- Якщо ні, то про що, в біса, ви говорили?!

- В-ваша Святість, Папа віддав мені наказ. Я отримав суворий наказ перемогти злу відьму за будь-яку ціну... Але тільки через одне слово...

Генерал Імперії закричав:

- Що значить "через одне слово"?! Ви опосередковано ставите під сумнів слова посланця Імператора-Засновника, використовуючи наказ Папи!

Ого.

- Що, що...

Головний Святий Лицар заткнувся.

Рівно дві секунди знадобилося, щоб його здивування перетворилося на гнів.

- А ви! Ви посміли засумніватися в авторитеті Храму Божого!

- А чи не ви спершу засумнівалися в авторитеті Меча Святого Захисту?!

- Оооо, добре! Я зрозумів! Схоже, що Третьому Принцу, якому ви віддані, не потрібна декларація підтримки Папи.

- Ха, яка декларація підтримки?! Посланець Імператора-Засновника вже з'явився і переміг відьму. Яке відношення має любов Богині до того, що вона наглядає за суверенітетом Імперії?

- То це справді воля фракції Третього Принца?

Генерал імперії та лицарі храму запекло сперечалися.

Я щасливо посміхався всередині.

"Дуже добре."

Існувало дещо, про що слід турбуватися, коли групи людей об'єднуються разом.

Якщо хоча б раз виявиться внутрішній розбрат, то це стає прямим шляхом до знищення.

"Вони не зможуть далеко зайти."

Коли ми, Мисливці, піднялися на 12-й поверх. На той час, як не прикро, але там було рівно вісім різних силових структур.

Я, Святий Меч і п'ять найкращих майстрів гільдій представляли по одній силовій структурі. І дрібні сили, які були на 8-10 місці.

Ми були разом для зовнішньої мети "Очищення Вежі", але ми ніколи не були суцільною масою.

Кожен з нас був ніби нагромаджений один на одного. Існувала недовіра.

Тому ми жалюгідно самознищилися, хоча була лише одна несподівана змінна, яка називалася [Нагорода Демонічного Короля].

[Воїни, ті, що піднімаються на Вежу.]

Як тільки відкрили 11-й поверх, я згадав, що сказала голограма богині.

[Від 11-го до 20-го поверху на вас чекає випробування. Випробування віри].

Я внутрішньо посміхнулася.

Випробування на добросовісність.

"Не тільки Мисливці, але, напевно, і мешканці Вежі теж повинні будуть пройти через це, чи не так?

Хіба це не зробило б світ трохи справедливішим?

Імперія і храм Божий були повністю в епіцентрі [Випробування Віри].

Інші сили також почали втручатися одна за одною.

- Ох, люди... Зараз не час для битв.

Капітан ельфів-рейнджерів з Казкового лісу зітхнув.

- Хіба ми не повинні ретельно дослідити, чи дійсно відьма перебуває під контролем цього юнака? Якими б дурними ви всі не були, для всього є свій час і місце.

Він намагався зупинити бійку, чи роздмухати пожежу?

Звісно, це не допомогло.

- Якби я мав додати коментар до того, що ви щойно сказали, то, чи не є храм Божий самосуперечливим? Імператор-Засновник Егіма отримав Меч Святого Захисту від Богині Захисту, якій ви всі поклоняєтеся в храмі Божому. Сумніватися у владі меча - означає сумніватися у владі Богині, чи не так? Ось чому люди, які живуть коротке життя, такі дурні...

- Що?! Ельфи бачать нас у такому світлі?!

- Ось чому ці заможні - ненадійні покидьки!

Вони навіть заважали.

- Що роблять храм Божий і Імперія?! Сперечаються перед нами, хто прийшов підтримати наш благородний договір!

Вигукнув капітан загону драконів, що з'явився з вулкану.

- Вирішіть це на дуелі, як справжні воїни! Для чого ще ви збираєтеся використовувати свою зброю?

По суті, вони були одноклітинними.

З точки зору Мисливця... Так, вони були подібні до Отруйного Змія з Чен Му-муна.

- Наша Асоціація Міста Свободи вважає, що і Меч Святого Захисту, і храм Божий мають рацію. Але має бути хтось більш правий. Якщо у вас є якісь пропозиції, я вислухаю з відкритим серцем.

- Ось чому фермерство для невдах... О, то коли ж ми зможемо пограбувати це місто? Ви сказали, що ми можемо його пограбувати, так? Ну, раз вони прийшли до нас.

- Слухайте уважно. Народе... перед нами відьомське лігво...

Одягнена в озброєний топ, вона відкрито показала свій [Персональний Статус], вона була кочовою жінкою-ватажком, яка бурчала, тягнучи за собою коней.

Вона знаходилася найближче до раю мстивого привида. В паніці перебували лише володарі малих країн, які спочатку відчайдушно намагалися підбурювати до руйнування раю.

Іншими словами, це була дуже небезпечна ситуація.

- Куууууууу!

З іншого боку, ми з Повелителем Меча стали набагато спокійнішими.

Бае Ху-рьон склав руки і похитав головою.

- Я розумію, чому мстивий привид вступив у боротьбу з Мисливцями. Це було хвилююче відчуття, коли вбиваєш клин, викликаючи внутрішнє сум'яття!

"Визнаю."

Чесно кажучи, це було так весело.

Проте, звісно, не тільки вони виявилися тролями.

- Ха. Хлопці, геть з дороги!

Так само, як і у нас, Мисливців, була людина, так званий Майстер Гільдії Цивільного Захисту. Посередник. Були, звичайно, і ті, хто виходив назустріч, щоб залагодити ситуацію, поки вся армія не пішла назустріч хаосу і руйнуванню.

Чарівниця-ящірка з Водоспаду Русалок вийшла назустріч.

- В очах цього юнака проблема є дуже простою.

Чарівниця-ящірка вказала на мене своїми перетинчастими пальцями.

- Чи дійсно цей юнак є посланцем Імператора-Засновника, чи дійсно та жінка була відьмою. Чи справді посланець переміг відьму і підкорив її своїй владі. Все це вирішиться, якщо ми зможемо це підтвердити.

Головний Святий Лицар храму Божого, який виснажився у суперечці з генералом імперії, насупився.

- І як ви можете це підтвердити?

- Не хвилюйтеся. Звичайно, у мене є спосіб.

Чарівниця-ящірка склала свої перетинчасті руки на грудях.

В її руці була блакитна намистина, яка, здавалося, тримала застигле морське дно.

- Це Перлина Душі, яку дала мені Королева Русалок.

Чарівниця-ящірка була дуже серйозною. Вона ніби збиралася показати нам надзвичайно коштовний скарб, і говорила так, наче це було щастя нашого життя - побачити таку коштовність на власні очі.

- Якщо капнути сюди краплю крові, то можна визначити, чи має власник крові [Добродушну Душу], чи [Злу Душу]. Якщо у вас добра душа, коштовність випромінюватиме біле світло, а якщо зла - то чорне.

Хммммм.

Це як [Детектор брехні] Хрестоносця і [Детективне Осяяння] Святого Меча.

- Ух. Думаю, так. Потвори дуже добре вміють робити такі дивні штуки.

Пробурмотів Бае Ху-рьон.

Ми з Бае Ху-рьоном залишилися незворушними. Дорогоцінний камінь Королеви Русалок, чи як там його, звучало грандіозно, але... Для нас це не було чимось новим.

Не знаючи про наші думки, чарівниця-ящірка була впевнена в собі.

- А тепер, якщо ця жінка справді Відьма Границі, і якщо ви справді посланець Імператора-Засновника, прийміть випробування коштовного каменя!

Чарівниця-ящірка підняла коштовний камінь.

- Злі вчинки, які ви зробили. Добрі вчинки, які ви накопичили. Цей камінь все покаже!

- Гаразд.

Я покірно кивнув.

- Спробуй, скільки хочеш.

- Не пошкодуй. Як я вже сказала, камінь покаже твою душу такою, якою вона є.

- Ти стоїш досить далеко від розвилки. Як щодо того, щоб почати тікати?

Зміїні очі чарівниці-ящірки загострилися.

- Сподіваюся, що ця впевненість - не просто фальшива бравада. Тоді давай спершу випробуємо душу цієї жінки.

Чарівниця-ящірка підійшла до нас. Вона схопила зап'ястя мстивого привида. Потім вона провела своїми гострими нігтями по долоні мстивого привида і подряпала її.

З її долоні потекла кров.

- Хікк.

Мстивий привид здригнувся. Темно-червоні краплі крові потекли вниз і заляпали коштовність Королеви Русалок.

Шинннннннннн!

Коштовність одразу ж пофарбувалася в чорний колір.

- Що за чортівня!

- Боже мій.

Командири, які спостерігали за випробуванням душ, були налякані. Колір, який випромінював камінь, не був звичайним чорним. Це був колір, темний, як безодня. Чорна тінь, схожа на порожнечу, звивалася навколо, наче чорна змія, що виповзає з-під землі.

- Що це за зла душа...!

Навіть чарівниця-ящірка, яка спостерігала за випробуванням, ахнула.

- До такої міри, що в це важко повірити... Скільки вбивств і злих вчинків ти вчинила... Це істота, яка не повинна існувати в світі. Проклята істота... Вона, без сумніву, відьма!

Хлоп.

Чарівниця швидко відпустила зап'ястя мстивого привида, ніби намагаючись уникнути стічних вод. Мстивий привид побачив, що в очах мага було багато презирства і страху, страху навіть від того, що він був поруч з нею.

- Ні. Навіть відьма не може з нею зрівнятися. Вона, безумовно, Демонічний Король!

Мстивий привид знизав плечима ще більше.

Атмосфера змінилася. Чи було це тому, що чарівниця-ящірка підтвердила особу мстивого привида? Солдатські балачки стихли. Командири перестали сперечатися і люто втупилися в мстивого привида. Чим більше вони витріщалися, тим більше вона боязко відступала, а потім вислизнула назад і сховалася за моєю спиною.

- Тепер ваша черга.

Погляди людей, природно, повернулися до мене.

Чарівниця-ящірка підняла свої довгі нігті.

- Самопроголошений посланець Імператора-Засновника. Ви готові?

- Я завжди готовий.

- Не варто блефувати... А тепер дайте мені свою руку.

Я охоче простягнув ліву руку. Скрегіт! Моя плоть розійшлася як зябра на тому місці, де пройшли нігті чарівниці-ящірки.

З порізу потекла червона кров. Моя кров повільно капала на коштовний камінь, пофарбований у чорний колір кров'ю мстивого привида.

І...

- А...?

Там був промінь світла.

- Ух, що...?

Чорнота зникла з каменя, наче його очистили від неї. Але це сталося не просто так. Білий промінь світла зібрався разом і загорівся, і нарешті поширився навколо мене, як вибух.

Дзинь-дзинь!

Поле акацій миттєво побіліло. Звідусіль почулися крики. Я затулив обличчя долонею.

Те саме зробила і чарівниця-ящірка, яка тримала коштовний камінь у руках.

- Я-як це може бути...

Вона була приголомшена і задихалася.

- Хвилинку, що це в біса за душа ......?

- Що, чорт забирай, відбувається?!

Вигукнув Головний Святий Лицар храму Божого.

- "Краплина води", яку дала нинішня королева! Чому цей промінь світла виходить з коштовності?

- Його душа...

Пробурмотіла чарівниця, навіть не озирнувшись на Святих Лицарів.

- Як ви можете бути таким... Скільки життів ви врятували, такий чистий білий, це... Це просто...

Чарівниця-ящірка приголомшено ахнула.

- Ця людина - саме Світло!

Так.

Я був світлом.