— J повернувся, так?
Раптове твердження змусило мисливця несподівано закашлятися. Хоча всі знали, що J вижив, про його безпосереднє повернення було відомо лише вузькому колу в бюро управління пробудженими. Ба більше, ця новина надійшла зовсім нещодавно…
Помітивши його скептичний погляд, Сон Джохон тихо зітхнув для ефекту.
— Товариш, який бився пліч-о-пліч із нами, повернувся з-за порогу смерти. Як я міг не примчати? Мабуть, старію. Ха-ха.
— Ха-ха…
Мисливець бездушно засміявся й, підібравши з підлоги перекинутий паперовий стаканчик, крадькома зиркнув на Сон Джохона.
‘Звідки він про це дізнався?’
Попри його підозрілий погляд, Сон Джохон продовжував безтурботно всміхатися. Він легенько постукав тростиною по підлозі.
— Гарна реакція… як для таланта з бюро управління. Але не варто бути таким настороженим.
— Перепрошую?
— Я вже все знаю. Так, від тієї самої людини, яку знаєте й ви.
Сон Джохон грайливо підморгнув. Зморшки довкола його очей м'яко склалися. Водночас легкий тиск, який він випромінював із моменту прибуття, дещо послабшав. Мисливець вимушено всміхнувся, витираючи холодний піт зі скроні.
Пробуджені, що з’явилися протягом пів року після дня розлому, тепер належали до «перших пробуджених» або «пробуджених першого покоління». Вони першими відкрили свої здібности, боролися з монстрами на передовій і зачищали підземелля у часи хаосу та дезінформації.
Минуло одинадцять років, і більшість пробуджених першого покоління або загинули, або зазнали поранень, що не дозволяли їм більше брати участь у битвах. Лише одиниці залишилися у строю.
Чоловік, схожий на тигра, дивився на мисливця з м’якою усмішкою. Тихо пролунав його низький, шерхітливий голос:
— Я не чув подробиць… Але мені цікаво дізнатися більше.
Сон Джохон був одним із цих небагатьох. Він заснував першу гільдію в Кореї – Самра, якою досі вправно керував. Попри середній вік, його зростаючий ранг робив його взірцем серед мисливців.
Він провів великим пальцем по руків’ю своєї тростини.
— Що ж. Розповідайте усе спокійно. Не варто хвилюватися.
Мисливець раптом задумався: чому він узагалі сумнівався? Хіба Сон Джохон не давав інтерв’ю про J у документальних фільмах? Якщо не можна довіряти такій людині, як він, то кому тоді можна?
Він випростався, повільно кивнув і відклав паперовий стаканчик убік.
— Так, зрозумів. Що саме ви хочете дізнатися?
— Гм.
Підозра зникла з його очей, Сон Джохон задоволено кивнув.
— Я хочу почути більше про повернення J…
Його гострий погляд перемістився на монітор.
— Він сам це сказав? Хтось узагалі бачив його живим?
— Так, за словами лідера команди Чонбіна. Але навіть він не зустрічався з ним безпосередньо – почув від Хон Єсона. Схоже, що саме Хон Єсон з ним бачився…
— Де зараз Чонбін?
— Відновлюється в гільдії Севон.
— Я можу зустрітися з Хон Єсоном особисто?
— Це буде трохи склад…
Не встиг мисливець закінчити, як Джохон знову потер пальцем тростину. Очі мисливця на мить затуманились. Він проковтнув слину і, знову розтуливши рота, сказав:
— Це можливо…
Бах!
— А-а!
Гучний вибух рознісся з динаміка. Мисливець з криком здригнувся. Його свідомість прояснилася, і він стрімко перевів погляд на монітор.
Все було, як і раніше, за винятком одного екрана. На ньому транслювалося зображення з кімнати для допитів, де тримали Лі Сайона.
Металевий стіл був відкинутий у кут, а сам Сайон спокійно сидів, схрестивши ноги. У центрі столу виднілася глибока вм'ятина. Мисливець схопився за голову руками.
— Щойно подумав, що нарешті стало тихо…
Сон Джохон цокнув язиком.
— Лі Сайон знову за своє. Важка у вас робота.
Мисливець, усе ще тримаючись за голову, підвівся з похмурим виразом обличчя й узяв у руки протигаз.
— Вибачте, мисливцю Сон Джохоне. Мені потрібно йти.
— Йдіть. Краще зупинити його, поки не стало гірше.
— Так, так. Дякую за розуміння!
Швидко вклонившись, мисливець стрімголов вибіг із кімнати моніторингу.
Залишившись наодинці, Сон Джохон відсунув стілець тростиною й став прямо перед екраном. Його пальці міцно стискали руків’я тростини, а погляд, холодний і без усмішки, був прикутий до екрану.
Сайон досі сидів у металевому стільці, схрестивши ноги. Трохи нахилившись уперед, він підняв погляд догори. Його фіолетові очі дивилися прямо в камеру спостереження – ніби пронизуючи Сон Джохона по той бік екрана, а губи плавно вигнулися в посмішці.
Сайон беззвучно мовив:
«Не так, як тобі хочеться.»
Губи Сон Джохона скривилися посмішці.
— Оце ж нахаба…
Вони довго дивилися один на одного. Тим часом на екрані з’явилося зображення: мисливець, який вискочив із кімнати, примчав у кімнату для допитів до Сайона, важко дихаючи. Сайон перевів на нього погляд, ніби й не дивився перед цим у камеру спостереження.
Сон Джохон, не зводячи очей з екрана, витягнув телефон. Гудки тривали лише мить – на иншому кінці дроту відповіли майже одразу.
— Це Сон Джохон.
Обличчя набуло холодного виразу, без натяку на усмішку.
— Треба зустрітися якнайшвидше.
Востаннє поглянувши на екрани моніторингу, він рішуче вийшов із кімнати. Його кроки поступово стихли.
***
Темну вулицю освітлювали лише мерехтливі ліхтарі. Цей провулок ніколи не був гучним, але сьогодні тут панувала особлива тиша.
Ийдже трохи збільшив гучність телевізора, одночасно запускаючи на телефоні ASMR-відео, де різали зелену цибулю, і поклав його на стіл. Тихі звуки заповнили ресторан, розганяючи гнітючу порожнечу.
Він зняв мокрі гумові рукавички та повісив їх на прищіпку, краєм ока глянувши на двері. Відтоді як Мінґі востаннє приходив сюди, минуло вже кілька днів, а від тих, хто разом із ним пішов у еродоване підземелля, досі не було жодних звісток.
Цілком природно – Чонбін не знає його справжньої особи, а Єсон зайнятий і не навідується часто. Але в того є річ, яку йому потрібно забрати. Ийдже зиркнув на стелю.
‘Казав, що зробить за тиждень… Брехня…’
«— Скільки, думаєте, часу мені треба? Максимум тиждень. Як закінчу, передам через Ккокко.»
Річ, на яку він чекав, була маскою.
Який сенс оголошувати повернення J, якщо бюро управління не збирається про це розголошувати, а без маски він не може діяти самостійно? Ийдже зціпив зуби, скидаючи з себе фартух.
‘І чому Сайон досі не зв'язався зі мною?’
Його не відпускає бюро чи трапилось щось инше? Ийдже зітхнув, розв’язуючи тісно зав’язаний фартух.
Йому також було цікаво, що було у фрагменті, який знайшла Юн Ґаиль, але і вона не з’являлася. Він знав, у якій школі вона навчається, та, оскільки це була школа для дівчат, відвідати її він не міг.
І саме в цей момент Ийдже різко підвів очі. Він відчув знайому присутність біля дверей.
Не роздумуючи, Ийдже вибіг з кухні, проскочив коридором і рвучко відчинив двері.
— Гей, ти…!
Але провулок залишався таким же безлюдним, як і раніше. Ийдже озирнувся, потім опустив погляд. Дивно, що він не помітив цього раніше – біля дверей був великий чорний згорток, який нагадав йому коробку, в якій минулого разу сидів Ккокко.
Це був Лі Сайон.
Він жалюгідно сидів біля дверей у чорному пальто й протигазі. Ийдже мовчки перевів погляд на небо, потім знову на Сайона, який навіть не ворухнувся.
Він обережно вийшов з ресторану, холодне нічне повітря торкнулося щік і волосся. Ийдже витріщився на кучеряве волосся Сайона, і потім присів поряд.
— …
— …
Десь неподалік зацвірінькав коник. Ще було прохолодно, та коники вже з’явилися. Ийдже закотив очі й глянув на Сайона краєм ока. Той продовжував мовчати. У нічному небі замість місяця й зірок кружляли чорні діри, а між плитками тротуару повзла пухка мурашка.
Легкий вітерець трохи гойдав потріпаний банер із написом «Вітаємо з пробудженням». Коли його вже знімуть? Дивлячись на знайоме, буденне середовище, Ийдже пробурмотів:
— Чого ти тут сидиш?
— Просто так.
Відповідь пролунала напрочуд швидко, через що попередня тиша здавалася безглуздою. Так просто. Ийдже підвівся, тихо зітхнувши. Ставши перед Сайоном, він легенько торкнувся кросівком його чорного черевика.
Сайон повільно підняв голову.
Ийдже вийняв одну руку з кишені фартуха та простягнув її.
— Вставай. Коліна ж не залізні.
— …
Погляд його очей за лінзами протигаза затримався на руці Ийдже. На міцній долоні виднілися маленькі рубці та мерехтів ледь помітний золотистий ланцюжок. Ийдже злегка ворухнув пальцями.
— Нумо швидше. Мені треба зачиняти ресторан.
Але Сайон навіть не ворухнувся. Ба більше – він опустився ще нижче, просто плюхнувшись на землю.
Не збирається вставати? Ийдже вже збирався прибрати руку, як раптом її міцно стиснула холодна шкіряна рукавичка.
Не встиг він як слід отямитися, як його різко смикнули вперед.
Втративши рівновагу, він різко повалився вперед, з широко розплющеними очима спостерігаючи, як стрімко наближаються залізні двері.
‘Цей хлопець що, за добро віддячує ворожістю?’
Та перш ніж обурення встигло дістатися свідомости, а рука, що залишалася в кишені – виставитися вперед, його за талію міцно щось схопило й потягло назад.
Наступної миті…
— …
Він опинився кріпко притиснутим до вже знайомих, міцних грудей.
