Легкий, солодкий аромат лоскотав кінчик його носа, а м'який дотик волосся та холодна поверхня протигаза ковзнули по шиї. Ча Ийдже несвідомо здригнувся. Він завжди вирізнявся здатністю швидко оцінювати ситуації, та зараз його розум вперто відмовлявся працювати.
Гуп-гуп-гуп… Гучні удари серця відбивалися відлунням у вухах. Але кому вони належали – сказати він не міг.
Крізь напіввідчинені двері просочувалося тьмяне багряне світло та приглушений звук телевізора. У затіненому кутку, куди не сягало це світло, Ийдже опинився в обіймах Сайона. Точніше, напівсидячи-напівстоячи, він незграбно спирався на коліна Сайона.
Ийдже повільно кліпнув.
‘…Що?’
Хоч він і усвідомлював загальну картину, та це питання продовжило вертітися в його голові. Думки плуталися. Чому цей хлопець сидів, згорбившись біля дверей, і раптом потягнув його в обійми? Навіщо? Наскільки він пам'ятав, єдиний раз, коли Лі Сайон сам ініціював фізичний контакт, був у підземеллі, коли йому було погано.
Він поранений? Але запаху крови не було. Можливо, внутрішні травми?..
Поки думки ще більше занурювалися в хаос, до тильної сторони його долоні ледь-ледь притиснувся великий палець у шкіряній рукавичці. Схоже, він досі не відпустив схоплену раніше руку.
Ийдже без вагань озвучив свої думки:
— Що сталося? Ти поранений?
Біля самого вуха пролунала коротка відповідь:
— Просто.
— Думаєш, слово «просто» все пояснить? Гей, підіймайся. Що ти сидиш тут у кутку, мов скисле молоко?
Різко відповів Ийдже. Якщо він справді не поранений, то немає жодного сенсу продовжувати цю сцену. Він спробував струсити руку, що тримала його. Та замість відпустити, Сайон лиш стиснув її ще сильніше, переплівши пальці.
Очі Ийдже розширились від здивування, й він поглянув на Сайона, який зарився обличчям у його шию.
— Ти що робиш?
У відповідь пролунав низький, майже ображений голос:
— Просто побудь так трохи…
— Що ти маєш на увазі під «побудь так»… — пробурчав Ийдже, зрештою припинивши спроби звільнити руку. Їхні пальці залишалися міцно зімкнутими, і це викликало якесь дивне відчуття – наче він став для Сайона своєрідним об'єктом комфорту. Той легенько ворухнув пальцями, ледь лоскочучи кісточки тильної сторони його руки.
Зітхнувши, Ийдже поглянув на чорну діру в небі, й нарешті заговорив:
— То чому ти… тут отак?
— …
— Якщо вже прийшов, міг би постукати у двері, як минулого разу.
Йому відразу згадався той день, що більше нагадував сцену з фільму жахів. Спочатку він позбувся непроханого гостя – Чонбіна, а потім, прямо під час миття посуду, протигаз раптом зажадав укладення контракту. До того моменту він був просто нахабним божевільним. З якого ж часу він почав поводитися так невимушено?
Ніщо в цьому світі не було страшнішим за час. Перед ним нічого не лишається незмінним. Люди, зв’язки між ними – усе рано чи пізно зміниться.
Ийдже знав це краще за будь-кого, адже сам уникав часу протягом восьми років. А тепер бачив, як нахабний божевільний поступово перетворився на того, хто заслуговує хоч крихти довіри. Колись він би просто прогнав його на смітник.
У ту мить Сайон заговорив:
— Якби я й далі сидів отак...
— …
— Гадав, ти зрештою вийдеш.
Ийдже широко розплющив очі. Сайон підняв голову. Крізь лінзи виднілися його примружені очі. На вустах грала легка усмішка.
— І ти справді вийшов.
Здавалося, що в цих очах промайнула радість.
Ийдже, що дивився в очі за лінзами, швидко відвів погляд та змінив тему.
— То чому… лише зараз, а не після виходу з підземелля?
— Ага.
— Думав, ти прийдеш раніше, розпитуватимеш про все…
— Так сталось. З різних причин.
— Чому ти затримався? Був зайнятий?
Рухи пальців спинилися. Замовкнувши на мить, Сайон відповів:
— Мене затримали під приводом розслідування.
— Розслідування?
— Довелося виправдовуватися, що я не зміг побачитись з однією поважною особою. Хоча в це все одно ніхто не повірив.
Ймовірно, його допитувало бюро управління пробудженими в намаганнях витягти бодай якусь інформацію про J.
Що ж, вони б так просто його не відпустили. Намагалися б дістати всю можливу інформацію, зважаючи на безпрецедентну ситуацію. Навіть якщо й довелося насильно утримувати Лі Сайона. Хоча й по-своєму, та вони теж були у відчаї.
Ийдже запитав:
— А Хон Єсона і Ґаиль теж?
— Юн Ґаиль отримала поблажку, бо вона випускниця, а Хон Єсон... ну, здається, його теж тримали.
Ось чому він не прийшов. Ийдже з полегшенням зітхнув.
— Бюро все ще бюро, еге ж?
— …
Сайон лише знизав плечима, на вигляд він був виснажений.
‘…Чи все добре?’
Вагаючись, Ийдже підняв вільну руку й обережно погладив Сайона по голові. Чесно кажучи, волосся його було таким м’яким, що торкатися до нього було навіть приємно.
Той ледь підвів голову, ніби збирався щось сказати, а потім тихо промовив:
— Все гаразд. Завдяки цьому я якраз устиг владнати дещо… До речі, Чонбін виписався.
— Справді?
— Ага. Якщо вже усвідомив цінність життя, більше нам не дошкулятиме…
Це була приємна новина. Ийдже запитав:
— А він у в порядку? Рухатися може?
— З гіпсом на руці він теж рухається не погано.
Його тон був байдужим. Встигати за його манерою говоріння, що стрибала між темами, мов тенісна кулька, було доволі непросто.
Погладжуючи його по голові, Ийдже відчув щось під пальцями. Ймовірно, це був ремінець, що тримав протигаз. Він просунув палець під нього і потягнув угору. Сайон підняв голову. Коли ремінець зсунувся — протигаз знявся, відкривши ледь похмуре обличчя.
Ийдже задоволено покрутив ремінець протигаза навколо пальця.
— Що ти робиш…
— Знімай протигаз, коли розмовляєш з людьми.
— …
Сайон розтиснув руки на його талії й відступив. Та далеко не відійшов – ззаду були залізні дверцята. До того ж він усе ще не відпустив його руку.
Ийдже цокнув язиком.
— Серйозно, не треба так хвилюватися через отруту. Я в порядку.
— Що, у J здатність S-класу до детоксикації чи як?
— …
Сарказм Сайона инколи влучав просто в ціль. Коли Ийдже промовчав, той примружив очі.
— …Справді?
— …Ну.
— Тоді чому ти харкав кров’ю?
Розмова знову повернулася до початкової точки. З похмурим виглядом обличчя Ийдже змушений був визнати правду.
— Тоді здібність не спрацювала. Можливо, бо це була перша взаємодія із цією отрутою.
— Ага… І ти справді думаєш, що я на це куплюся?
— Це правда.
— Хіба здібність може просто не спрацювати?
Що він міг ще сказати, якщо це була справжнісінька правда? Насправді ж проблема полягала в тому, що отрута Сайона була настільки сильною, що його здібність не змогла одразу її нейтралізувати. Але вкорінена недовіра Сайона навіть не думала розвіюватися.
Він усе ще з сумнівами оглядав Ийдже, наче детектив, що звіряє фотознімок із підозрюваним.
Ийдже перевів погляд на старі залізні двері, на які спирався Сайон, і нарешті мовив:
— Але ми справді маємо це обговорювати саме тут, перед дверима?
— Чому ні?
— Не думаєш, що можна зайти всередину й поговорити нормально? Навіщо нам тулитися в цьому закутку?
— Аби подихати свіжим повітрям.
— Дурниці… Ну ж бо, підіймайся, підіймайся.
Ийдже підвівся, відштовхнувшись від його колін, та потягнув міцно зчеплену руку. Сайон чинив опір, але сила Ийдже взяла гору. Зрештою, той похитнувся і підвівся на ноги.
Він обережно, один за одним, розчепив їхні пальці та підняв долоні догори. Сайон невдоволено буркнув щось, і засунув руки в кишені пальта.
Ийдже підняв долоні догори.
— Ось і все. Повеселився?
— Аякже…
Сайон кивнув у бік ресторану.
— Якщо вже закриття ресторану для тебе важливіше, я повинен тебе відпустити.
Ийдже завмер. Бо, попри сарказм у голосі, він відчув дивне полегшення.
‘Я точно з’їхав з глузду…’
Він швидко переступив поріг і схопив мітлу. Але в цей момент зовні пролунав низький голос:
— Ча Ийдже.
Якраз коли він, стиснувши мітлу, немов бейсбольну биту, рушив до дверей, щоб нарешті прогнати надокучливого Сайона…
— J.
Це ім'я змусило його завмерти.
Крізь скляну панель залізних дверей він побачив Лі Сайона, що, трохи сутулячись, вдивлявся в нього. Його пухкі губи злегка ворухнулися.
— Ийдже, J. Ийдже, J, Ийдже...
Сайон мовчки дивився на нього, безглуздо повторивши це кілька разів. Його губи зігнулися в слабку усмішку. Він неквапливо мовив:
— Мені завжди було цікаво, чому ти обрав собі псевдонімом саме «J».
— …
— Тепер я знаю…
Кутики вуст Сайона піднялися ще вище, коли він повільно додав:
— Ти просто перевернув власне ім'я*, так?
*Прим. редакт: ім'я Ийдже в ориґу – 의(Ий)재(Дже). В укр мові всі літери переставляються, тому вийшло б «Еждйи», але в корейській переставлятимуться склади: 의재 – Ийдже; 재의 – Джеий, Джей.
Фан факт: 재의 перекладається як «попіл», що, як на мене, іронічно боляче.
— …
— Яка ж ти проста людина.
Це дратувало, але сперечатися сенсу не було. Він мав рацію. Будь-хто, хто знав і Ийдже, і J, легко б здогадався, але, оскільки таких людей немає, все було досить добре. Принаймні, до цього моменту.
Сайон із задоволеним виглядом змахнув рукою.
— Давно хотів це запитати.
— …
— Ось чому я тут сьогодні – просто, аби запевнитися.
— …
— Тепер я можу йти.
На обличчі Лі Сайона не було жодної ознаки брехні. Сайон широко відчинив двері. І перш ніж вони зачинилися, крізь вузьку щілину пролунав тихий голос.
— На добраніч, хьоне.
Клац. Двері зачинилися. Ийдже ще раз прокрутив у голові останні його слова, які не зміг чітко почути, але які все ж виразно прозвучали у його вухах.
— Я теж хотів так сказати.
З телевізора долинув радісний вигук. Ийдже нарешті отямився і витягнув телефон та візитівку з кишені фартуха. У момент, коли він зібрався ввести номер Мінґі, на екрані з’явилося повідомлення.
010-XXXX-XXXX: Це Со Мінґі. У мене є інформація. Завтра навідаюся.
Повідомлення від «Маленького дива» Со Мінґі.
