Сонячне світло пробивалося крізь скло, на якому висів вицвілий червоний стікер із рекламкою похмільного супу. Сьогодні у ресторані було незвично тихо — якраз тривала перерва і підготовка інгредієнтів. Пак Хаюн була у подруги, жодних нестач у продуктах не було, а м’ясо тим часом спокійно тушкувалося у кастрюльці.
Ча Відже вперше за довгий час сидів наодинці за прилавком, неспішно гортаючи газету. Приємне тепло сонячного проміння, знайомі рекламні ролики, що лунали з коричневого лампового телевізора, і шурхіт газетних сторінок під пальцями — усе це було таким же рідним і ностальгійним, як і до Дня Розколу.
…
Ча Відже потер скроню і нахилив голову.
Чи тому мисливці так часто заходять у цей ресторанчик? Щоб згадати, що колись існували звичайні дні, навіть якщо світ і вони самі зрештою так сильно змінилися?
Хоча, можливо, причина була у тому, що тут просто дешевий похмільний суп та й все…
Відкинувши несподівану хвилю сентиментальності, Ча Відже вирішив насолодитися рідкісним спокійним днем, а не поринати у роздуми.
Але насправді стільки вже часу минуло…
Коли все це почалося? Його зв’язок із мисливцями… У пам’яті спливло зухвале і вродливе обличчя, на якому губи викривилися у звичній усмішці. Згадавши Лі Сайона, схожого на неймовірно гарну, але водночас колючу червону троянду, Ча Відже тяжко зітхнув.
У цьому всьому винен Лі Сайон.
З тієї миті, коли вони познайомилися, треба було вже усвідомити, що його спокійне життя перетнуло Самдочхон¹. Ча Відже облизав губи, склав газету і підвівся, розминаючи плечі.
Але завдяки Лі Сайону він нарешті зрозумів, чого насправді хотів весь цей час. Взявши до рук мітлу, Ча Відже розкрив долоню. По його шкірі пробігли ледь помітні золотаві смужки.
Він хотів захищати людей. І більше ніколи не хотів відчувати безсилля від втрати когось дорогого. Чому ж ця проста й очевидна істина так довго залишалася прихованою від нього?
Ніби хтось зав’язав йому очі…
Брязьк! Наступивши на совок, Ча Відже спіткнувся. Він схопився за мітлу міцніше й важко зітхнув. Саме у цей момент по телевізору транслювали соціальну рекламу з телефонами гарячих ліній, де прямо посеред екрану миготіла знайома чорна маска.
Знову все зводилося до Лі Сайона. Кинувши погляд на протигаз, Ча Відже мовчки взявся за прибирання.
Навіть після того, як він одним ударом здолав голема S+ рангу і розкрив свою особистість J, його повсякденне життя не зазнало значних змін.
Він відчиняв двері ресторану щоранку, дивився новини про Лі Сайона, піклувався про Пак Хаюн, слідкував за здоров’ям бабусі, знову дивився на Лі Сайона у черговому рекламному ролику, а потім зачиняв ресторан. Похмільний суп усе так само добре продавався, а клієнти поводилися так, ніби нічого не сталося. Було якось навіть аж занадто спокійно.
Минуло кілька днів з моменту, коли він оголосив про свою подвійну роботу, але життя Ча Відже так і залишалося спокійним. Навіть надто спокійним. Лі Сайон, Юн Ґьоль, Хон Йесон і Юн Бін жодного разу так і не з’являлися.
Він припустив, що всі зайняті власними справами, що Бюро управління пробудженими після цього просто не дає їм спокою, і що вони якось все ж дають собі раду. Аж раптом новини про них самі ж і прийшли прямісінько до його ресторану. Правда, у вигляді однієї людини.
— Вітаю, клієнте.
Цього дня, просто посеред перерви для підготовки інгредієнтів, на порозі несподівано з’явився Маленьке Диво Со Мінґі у чорному костюмі й сонцезахисних окулярах.
Так, нарешті ця тиша закінчилася. Ча Відже навіть не здивувався, а просто трохи прочинив двері. Со Мінґі, ніби спеціально підгадавши зручний момент, простягнув йому важкий паперовий пакет.
— Це подарунок.
— І з якого приводу?
— О. Я був у відрядженні в Теджоні й купив дещо для Вас. Осьо булочки, дивіться.
— У Теджоні?
— Так. Хон Йесон якось згадував, що хоче скуштувати смажену соборо² з місцевої пекарні, тож я подумав, що він міг податися туди після втечі. Було смачно між іншим.
Ча Відже згадав повідомлення, яке отримав на телефон Чхве Ґойо після втечі Хон Йесон, і як той, побачивши смс-ку, миттєво рвонув із ресторану.
Мабуть, вони створили пошукову групу для його затримання… Тоді як сам утікач спокійно смакував варені яйця, гуляючи темними вулицями.
Ча Відже вже було зібрався пожаліти Со Мінґі за всі його марні зусилля, але, поглянувши на його трохи округлі щоки та здоровіший вигляд…
Невже він там так добре поїв і розважився?
Схоже, це відрядження було більше схоже на відпустку. Ну, бос-тиран, мабуть, був тоді зайнятий, тож можна було собі дозволити трохи відпочити. Відкинувши співчуття, Ча Відже мовчки прийняв пакет. Со Мінґі, сповнений серйозності, поставив його на стіл і промовив:
— Там було багато смачної випічки, тож я вирішив просто взяти подарунковий набір. Якщо щось особливо сподобається або захочете ще, дайте знати. Привезу.
— Та не варто так морочитися…
— А от і ні, — Со Мінґі рішуче похитав головою й заговорив серйозним тоном. — Протягом останніх кількох днів перша команда бойової підтримки гільдії Падо працювала як особисто Ваша група прикриття. Це наказ нашого лідера гільдії, Лі Сайона.
— …Вибач, що?
Ча Відже ошелешено подивився на Со Мінґі. Але його зазвичай бліде обличчя цього разу було серйознішим, ніж будь-коли.
Ця команда була елітною групою гільдії Падо, до якої входили такі мисливці, як «Маленьке диво» Со Мінґі та «Романтичний провідник» Чхве Ґойо. Вони ж не просто допомагають співгільдійцям у битвах? Со Мінґі тим часом поправив сонцезахисні окуляри.
— Не треба так дивуватися, J. Формально ми команда бойової підтримки, але насправді — особиста команда посіпак лідера гільдії. Робимо все, що він скаже чи накаже. Цього разу нашим завданням було будь-яким чином підтримувати тебе. А ще ми ретельно стежимо, щоб жоден мисливець високого рангу не розпустив язика!
Посіпаки…
Ча Відже подивився на Со Мінґі, який, широко усміхаючись, показав йому великий палець вгору, із ледь помітною ноткою жалю. Кахикнувши, Со Мінґі оглянувся й нахилився ближче, щоб пошепки додати:
— Коротко поясню ситуацію. Бюро управління пробудженими не збирається розголошувати інформацію про повернення J. Про еродовані підземелля і так майже ніхто не знає, а цього разу відбулося щось безпрецедентне — реструктуризація підземелля. Перша у світі.
— Так.
— А бути першим не завжди добре. Якою б одержимою рейтингами й списками не була ця країна, бути першим у такій ситуації… Ну, — Со Мінґі потер підборіддя пальцями й коротко підсумував: — Це радше посіє страх і тривогу. «А що, як таке повториться?»
Людську думку легко схитнути, а страх — найпростіший інструмент маніпуляції. Спостерігаючи за реакцією Ча Відже, Со Мінґі обережно продовжив:
— Загалом, країнам ні до чого зайве нагнітання паніки. Тим паче ще й цей безпрецедентний випадок розлому прямо в центрі реєстрації…
Ча Відже теж був там. Він переплів пальці й притиснув чоло до рук. Де б він не з’явився — там неодмінно щось траплялося. Ніби сама його присутність була спусковим гачком.
Со Мінґі спокійно доїв овочеве печиво і лише після того, як його проковтнув, знизав плечима.
— Взагалі сама Система — уже щось нереальне… Але коли такі події повторюються одна за одною, відчувати тривогу цілком нормально. Особливо для звичайних цивільних людей.
— …
— Так чи інакше, всі мисливці, що стали свідками появи J, вперто заперечують, що знають, хто він. А оскільки J з’явився у підземеллі, де сталася реструктуризація, офіційно про це заявити теж складно. До того ж Ви самі це сказали, правда? Що з’явитеся знову, якщо станеться щось подібне.
— Так.
— Це їх трохи заспокоїло.
Дивна заява. Ча Відже підвів на Со Мінґі погляд. Той скептично посміхнувся.
— Це щось на кшталт віри у J. Вони переконані, що J їх не покине.
— …
— Ну, як би там не було, — Со Мінґі сперся підборіддям на руку й задумливо промовив далі: — Я довго міркував загалом про це. Кажуть, це перший випадок реструктуризації підземелля… Але у мене таке відчуття, що щось подібне вже колись бувало.
— Перепрошую?
Це прозвучало дуже несподівано. Ча Відже знизив голос.
— Що ти маєш на увазі?
— Те, що і сказав. Реструктуризація підземелля означає, що його форма раптово змінюється, а ранг підвищується.
— Так, усе правильно.
— Ну… Пробачте, якщо це прозвучить грубо, але хіба Ви, J, вже колись не пережили щось подібне раніше?
Пальці Ча Відже стиснулися у кулак. Він рефлекторно вп’явся ними у край столу, а у його темних очах спалахнуло крижане блакитне сяйво. По спині Со Мінґі пробіг холодок, але він не відвів погляду й впевнено продовжив:
— Розлом Західного моря спочатку отримав п’ятий рівень, але одразу після входу Вашої команди його рівень підняли до першого.
— …
— Саме це явище дещо нагадує еродоване підземелля, чи не так? Хоча Західний розлом так-то збільшувався поступово…
¹ Самдочхон — у корейській міфології річка, що розділяє світ живих і мертвих.
² Соборо — корейська булочка з хрусткою солодкою посипкою.
