— …Тобто.
— Так.
— Якщо підсумувати все, що я почув.
— Так.
— Ґьоль зайшла в еродоване підземелля, аби знайти фрагмент світу, а Хон Йесон, який раптово зник, теж увійшов туди з нею з невідомої причини.
— Так.
— Потім з якихось причин підземелля реструктуризувалося. У цей час я зустрів вас, і, поки захищав вас обох від боса підземелля та зрештою втратив свідомість, раптово з’явився J і одним ударом розтрощив голема?
Хрусь.
— Саме так.
— І J сказав передати всім, що він повернувся? Прямо так і сказав?
— Так. J неймовірно сильний. Як і очікувалося від першого номера. Він пробив того велетенського голема одним ударом, уявляєш?
— Кукуріку!
— …Я справді маю у це повірити?
— А що я можу зробити, якщо це правда? Якось образливо, що мені не вірять, навіть коли говорю справжнісіньку правду.
— Ух…
Юн Бін, з голови до ніг обмотаний бинтами, глибоко зітхнув, лежачи на лікарняному ліжку. Навколо стояли кошики з фруктами і квітами, коробки з лікувальними напоями. Рожеві стрічки з побажаннями якнайшвидшого одужання ледь тріпотіли на вітерці, що проникав у палату через відчинене вікно. Юн Бін приклав відносно неушкоджену ліву руку собі до лоба і пробурмотів:
— Як чутки про моє зомління так швидко розлетілися?
— Через чат високорангових мисливців, мабуть? Здається, новина в основному ходила Першим каналом, а от поширили її вже великі гільдії, як-от HB, Падо та Самра.
— …
— У країні, де інформація поширюється зі швидкістю світла, секретів не буває, шановний чиновнику.
Поруч із Юн Біном, який невідривно дивився на білу стелю, у лікарняному одязі сидів Хон Йесон, неквапливо жуючи червоне яблуко. Біля його ліжка, згорнувшись клубочком, дрімало курча. Порівняно з Юн Біном, він виглядав майже неушкодженим.
У цій палаті гільдії Совон наразі знаходилися троє: один тяжко поранений, ще один з легкими травмами і курча. Це була затишна відокремлена кімната, доступна лише тим, хто отримав дозвіл від лідера гільдії Нам Вуджіна. Однак комфортною її не назвати не можна було, адже Нам Вуджін мав ось-ось прийти, аби особисто вислухати їхню передісторію.
Проблема полягала у тому, що Юн Бін майже нічого не знав про ситуацію, що зрештою склалась у підземеллі. Останнє, що закарбувалося у його пам’яті — гігантський кулак, що летів прямісінько на нього, та біль, від якого здавалося, ніби все тіло розламується на дрібні частини. А потім… Він побачив білу стелю гільдії Совон.
Щойно він нарешті підняв важкі повіки, ледь отямившись, як почув якийсь рух і майже одразу повернув голову — у ту ж саму мить його погляд зустрівся з очима Хон Йесона. Саме з тією людиною, від якої йому найбільше хотілося втекти.
Юн Бін ще не встиг нічого сказати, як Хон Йесон безсоромно і навіть люб’язно натиснув на кнопку виклику медичного персоналу. Одразу ж прийшла маріонетка, яка плавно повезла ліжко Юн Біна в оглядову.
Щось тут не так.
Ця думка не полишала Юн Біна, поки його підключали до безлічі апаратів та крапельниці. Йому треба було дізнатися більше, і єдиним джерелом інформації залишався Хон Йесон, якого щойно звільнили з нескінченних обстежень.
Але він мало чим допоміг. Бо, якщо коротко підсумувати все, що Хон Йесон і курка напрочуд жваво белькотіли, то висновок був одним й тим самим:
А потім з’явився J…
Це якась універсальна відповідь на всі запитання? Вони справді думають, що можна пояснити все, просто згадавши J? Колись, ще до появи розлому Західного моря, можливо, це і спрацювало би, але точно не зараз.
Йому було важко. Просто перебувати поруч із Хон Йесоном було ще тою виснажливою справою. Попри запаморочення Юн Біну якимось чином вдавалося зберігати тверезий розум.
— По-перше… Не чіпай подарунки, адресовані мені. Я поверну їх всі пізніше. З тими, що від бюро, можеш робити, що забажаєш.
— Що, невже досі діють обмеження на ціну подарунків?
— Так, це закон. Від гільдій та мисливців краще нічого не приймати теж... Уникати боргів — найкраще рішення.
— І що ж це за відстій такий…
— Мм, і справді, тому не ставай держслужбовцем. Це робота, де тобі доведеться розгрібати наслідки витівок таких, як Хон Йесон, ледь тримаючись на ногах, — з теплою усмішкою відповів Юн Бін і почав швидко друкувати щось на телефоні лівою рукою.
Повідомлення було адресоване команді охорони, яка, найімовірніше, досі перебувала у режимі підвищеної готовності. Хон Йесон, витерши руки вологою серветкою, зобразив ображену гримасу:
— Ти на мене зараз скаржишся?
— Проникливий ти мій. Так, скаржуся.
Хон Йесон уже відкрив було рота, щоб почати нити, як раптом…
Тук-тук.
Пролунав ритмічний стукіт. Білі розсувні двері плавно відчинилися, і всередину безшумно увійшов чоловік у білому халаті.
— Судячи з того, що ви тут щосили балакаєте, справи у вас покращилися. А я, знаєте, мало не посивів, коли мені принесли труп.
Це був Нам Вуджін. Він поправив окуляри і схрестив руки на грудях. Юн Бін тихо застогнав і спробував випрямитися.
— Ти все ж прийшов.
— Не підіймайся. Хоч ми тебе і підлатали, але тобі все ще потрібен відпочинок. Якби не твої ланцюги, навіть моїх здібностей могло б не вистачити для твоєї реабілітації.
Його білі, майже прозорі очі на мить затрималися на гіпсі на правій руці Юн Біна, який гірко посміхнувся.
— Так… Дякую тобі дуже.
— Гаразд… — Нам Вуджін потер потилицю і важко зітхнув. — Мені ну дуже хочеться почути, що ви обидва скажете, але спершу дещо інше. Я отримав офіційний звіт від Лі Сайона. В еродованому підземеллі раптово відбувся феномен реструктуризації, і його ранг піднявся до S+. Це правда?
— Так, усе правильно.
— І ми не знаємо, що стало причиною цієї реструктуризації?
— Поки що ні.
— Ну, J сказав, що це сталося через нього.
— …Що?
— Що?
Юн Бін і Нам Вуджін широко розплющили очі, витріщившись на Хон Йесона. Однак сам винуватець цієї вибухової новини спокійно чистив собі мандаринку.
— J сам так сказав. Він вважає, що реструктуризація підземелля сталася через нього, але ще не знає чому. Поки не розбереться, він з’являтиметься тільки у крайніх випадках, як і сталося цього разу.
— …
Голос його був несподівано спокійним — і це не було схоже на жарт. І Юн Бін знав, що J цілком міг сказати щось подібне.
— Отже, J дійсно повернувся. І це не була системна помилка. Він справді вижив у розломі Західного моря… — пробурмотів Нам Вуджін.
Юн Бін кинув швидкий погляд на нього, і було схоже, що той знову поринув у роздуми. У блідих очах, що дивилися у порожнечу, горіли дивні вогники. Здавалося, жага Нам Вуджіна до знань залишиться незгасною, навіть якщо він колись втратить власний зір і залишки тверезого розуму. Він і справді був здатний спалити себе до тла, аби тільки дістатися бажаної істини.
Юн Бін спеціально голосно кашлянув. Кхе-кхе. Його плечі здригнулися, і білі очі знову сфокусувалися на ньому. На щастя, дивний жар у погляді Нам Вуджіна швидко згас, поступившись місцем турботі про пацієнта.
— З тобою все гаразд? Температура в кімнаті не занизька?
— Ні, все гаразд.
— Добре… Я тоді зв’яжуся з Гам Сокйон. І навіть не думай йти звідси, поки твоя права рука повністю не загоїться.
Віддавши суворе попередження, Нам Вуджін розвернувся, змахнувши лікарським халатом, і покинув палату. Юн Бін тихо потер губи й непомітно видихнув. Надворі було напрочуд сонячно. Він поглянув на листя, що переливалося світло-зеленим відтінком у теплому сонячному світлі, і заговорив першим:
— Хон Йесоне.
— Га?
— Яким був J?
Хон Йесон здивовано кліпнув, а Юн Бін тихо продовжив:
— З ним все було гаразд? Він не був поранений?
Яким був J у спогадах Юн Біна? З їхньої останньої зустрічі минуло надто багато часу, і цей образ потьмянів у його памʼяті.
Тоді всі були на межі. Навіть просто вижити було складно у той час. Коли вони часом перетиналися, максимум, що могли зробити, — це кивнути один одному.
Ні… Був раз, коли він пригостив J цигаркою. Був день, коли J, здавалося, був у гарному настрої. Напевно. Адже він теж був просто звичайною людиною.
Хон Йесон мовчки простягнув йому половинку очищеного мандарину. Юн Бін здивовано глянув на яскраву м’якоть. Тільки після кількох наполегливих поглядів він нарешті взяв її, на що Хон Йесон усміхнувся.
— З ним все було добре.
— …
— Коли розтрощив голема, він навіть усміхнувся. Але це було трохи моторошно.
— …Ось як?
Нарешті, Юн Бін ледь помітно підняв куточки губ. Незграбно, однією рукою, він відірвав шматочок мандарина і поклав собі у рот. Його обличчя ледь помітно скривилося.
— …Кислий.
— Тому я і віддав її тобі.
— …
— Квок-квок!
Курча голосно заквокало. Звучало так, ніби воно сміялося. Чи, може, глузувало?
За день до того, як Юн Бін і Хон Йесон потрапили у лікарню, на виході з підземелля під Чонґно 3-ґа.
Гуп.
Пара тремтячих туристичних черевиків переступила портал підземелля. Вони були вкриті пилом, білим попелом і плямами крові. Розрізаючи тишу світанку, власник черевиків промовив тремтячим голосом:
— Так… В-важкенько щось…
Хон Йесон, що ніс Юн Біна на руках, мало не розплакався. Через зламану руку він не міг нести його на спині, а просто загорнути людину, яка його захищала, у килим було якось аморально навіть з його сторони. Тож це був єдиний варіант.
Лі Сайон спокійно пройшов повз тремтячого, немов новонародженого козеняти, Хон Йесона.
— Потерпи.
— Лі Сайоне, а ти не можеш його понести?
Той скривив губи й обернувся.
— Ага… Якщо хочеш, щоб Юн Бін помер, можеш спробувати запропонувати мені це ще раз.
— Та ти! Ну і гадина, — Хон Йесон скривився, ледь стримуючи сльози.
— Може, мені його варто понести… — незграбно пробурмотів Ча Відже, стоячи поряд із Лі Сайоном.
— Не варто, — Лі Сайон злегка відступив убік, перегороджуючи Ча Відже шлях. — Хьоне, навіть не думайте про зустріч із Нам Вуджіном.
— Та припини це вже, дурню.
Ча Відже відштовхнув голову Лі Сайона. Дії цих двох виглядали так, ніби вони не вперше ось так сварилися. Спостерігаючи за ними, Юн Ґьоль несміливо звернулася до Ча Відже:
— Але… J.
— Гм?
Ча Відже обернувся, а разом із ним Лі Сайон кинув на неї гострий погляд. Відчувши раптовий холод, Юн Ґьоль удавано обтрусила піжамні штани і пробурмотіла, втупившись у землю:
— Розповісти всім про повернення J — це, звісно, добре, але… Що буде з рестораном похмільного супу?
— Га? Ресторан? А що з ним не так?
— Ну… Якщо Ви знову працюватимете як J, Вам же доведеться звільнитися з цієї роботи?
— Та ні.
— Що?
— Я встигатиму і те, і те.
— Що?!
З упевненою усмішкою Ча Відже завів руки за спину.
— Герой J і напівставник Ча Відже — це різні люди, еге ж?
В еру Великих мисливців, коли деякі з них були моделями, акторами і навіть YouTube-блогерами, які випускали ASMR-відео зі слаймами, перший номер у рейтингу заявив, що поєднуватиме дві роботи: мисливця і напівставника у ресторані хаджанґ-ґуку.
