Фрагмент світу, уламок загиблого світу, що відображав, немов дзеркало, знищену реальність.
Але ж ці фрагменти мали з’являтися тільки у снах Юн Ґьоль, чи не так? Чому ж тоді частинка того світу була всередині ядра боса реструктуризованого підземелля? Юн Ґьоль поклала фрагмент у кишеню своїх піжамних штанів і гукнула до них:
— Гей, я ж можу поближче оглянути все?
Коли бос підземелля вмирає, починається період «стабільності», доки не з’явиться новий бос. У цей час дослідження й збір ресурсів значно спрощуються. Тож покраще оглянути це місце не мало бути надто небезпечно для неї. Здавалося, Лі Сайон дійшов до того ж висновку, бо наступної миті кивнув.
— Як хочеш.
— Добренько! Я буду обережна!
Юн Ґьоль знову зникла всередині голема.
Ча Відже мовчки глянув на маківку Лі Сайона, що все ще лежала на його плечі. Той байдуже спостерігав за руїнами, але, відчувши його погляд, повільно повернув голову.
— Що?
— Нічого… Ти знаєш, що це за штука була у Ґьоль?
Оскільки високорангові мисливці обмінювалися інформацією про апокаліпсис, Лі Сайон мав би щось та й знати про фрагменти. Можливо, навіть більше, ніж сам Ча Відже. Прикинувшись, ніби зовсім нічого насправді не знає, він вирішив все ж того спитати, але Лі Сайон натомість примружив очі.
— Ґьоль?
От бляха.
Тон, яким Лі Сайон повторив це ім’я, змусив Ча Відже зрозуміти, що він щойно припустився жахливої помилки. Поки він тихо скреготав зубами, Лі Сайон ліниво пробурмотів:
— Я навіть не знав ні її обличчя, ні імені раніше, а Ви вже так запросто кличете її на ім’я. Ви двоє доволі близькі, чи не так?
— Ми не близькі, трясця. Взагалі не близькі.
— Мені варто у це повірити?
— Ага. Ти мені ближчий за неї. Тож стули вже свою пельку.
Ча Відже простягнув руку і затулив Лі Сайону очі, наступної ж миті відштовхнувши його від себе. Той невдоволено продовжив бурчати:
— Чому до Вас так і тягнуться люди, навіть коли Ви зовсім нічого не робите…
— Так чи інакше, ти знаєш, що це за блискуча штука?
— Га? Ах, це…
Ча Відже відчув, як під його долонею заворушилися повіки, ніби Лі Сайон показово закочував очі. Це було лоскотно, і йому мимоволі захотілося прибрати руку.
— Начебто десь чув… Гм, але не пам’ятаю.
— …
— Гадки не маю, щось таке.
Цей хлопець запам’ятовував кожну дрібницю і за можливості ображався на будь-яку з них, але раптом не міг пригадати щось настільки важливе? Попри підозрілість на обличчі Ча Відже, Лі Сайон тільки знизав плечима. Його нахабне личко немов відверто говорив, що випитувати щось далі буде марною справою.
Ча Відже сперся підборіддям на руку і лише тихо зітхнув.
Мабуть, краще спитати безпосередньо Ґьоль.
— Як я й казав раніше…
— Гм?
— Ви не маєте знати все, — Лі Сайон глянув прямісінько на нього. — Знання означає відповідальність.
— …
— Ви готові до цього, хьоне?
Ча Відже втупився у чорну ранку на блідих губах і несподівано запитав:
— А ти?
— Га?
— А ти готовий?
— Звісно.
Відповідь прозвучала без жодних вагань. Лі Сайон широко усміхнувся, ніби хизуючись цим.
— Я готовий уже давненько… Просто чекаю на день, коли візьму на себе цю відповідальність.
— …
Чорні пальці легенько шкрябнули по його долоні і невдовзі відсахнулися. Ча Відже несвідомо стиснув руку в кулак.
— Тож Ви можете… Побути трохи егоїстичнішим.
— …
Ча Відже ледь привідкрив рота, але потім знову прикрив його. Що ж було джерелом цієї безмежної довіри? Лі Сайон легенько торкнувся пальцем ранки на своїх губах і невдовзі скривив їх.
— Просто не торкайтеся мене більше отак.
Ну добре.
Якось він вип’є кров Лі Сайона і нарешті зможе тому довести, що вона аж ніяк на нього не впливає. Людині, яка настільки сильно не довіряє іншим, варто вибивати подібні шкідливі звички тільки радикальними методами.
Зціпивши зуби, Ча Відже підвівся і пішов геть. Замість того, щоб сперечатися з цим бовдуром, доки не вибухне голова, краще ще раз перевірити стан Юн Біна.
Той лежав на сріблястому килимку з акуратно складеними руками. Хоча його права рука була зафіксована шиною й перев’язана, перев’язка виглядала досить незграбною. Поруч, наче відпочиваючи на березі річки Ган, на боку розлігся Хон Йесон. Побачивши Ча Відже, він вийняв бездротові навушники й підвів на нього очі.
— Овва, секретарю Кім. Вже закінчили свої любовні розбірки?
— Ти ж у курсі, що у мене в руках спис?
Ча Відже направив зброю на Хон Йесона, який безсоромно продовжував базікати.
— Хто ж першим почав фліртувати і так мило сваритися? Я ж чесно все кажу взагалі-то. Ані крапельки брехні.
— Бляха, та ти сліпий чи що… О, точно.
Ча Відже поліз у свій інвентар і витягнув кругленький магічний камінь. Помітивши його, Хон Йесон завмер, а потім миттю вирівнявся. Він став на коліна й простягнув руки, немов песик перед господарем зі смаколиком.
— Магічний камінчик!
— Давай покінчимо вже з цим. І більше навіть не думай шукати мене на світанку.
— А як же супчик від похмілля?
— Попроси, щоб тобі його привезли пізніше.
— Ой, а я ж так хотів його свіженьким спробувати…
Бурмочучи, Хон Йесон замахав руками, підганяючи його. Але щойно Ча Відже збирався вже покласти магічний камінь у простягнуті долоні, як різко смикнув руку назад. Очі Хон Йесона округлилися.
— Що, що ще? Чому ти його забрав?
— Я ще не дав його тобі, тож це не «забрав». До того ж зроби ще дещо для мене.
— Що саме?
Ча Відже присів навпочіпки, щоб зрівнятися з ним поглядом, і, прикривши рота рукою, прошепотів:
— Відповідай тихо, щоб ніхто не почув. Зроби мені маску в обмін на цей камінець.
— Маску?
— Ага. Яка повністю закриє обличчя, змінить мій голос, дозволить нормально дихати, не заважатиме зору. І головне — нічого надто помітного у дизайні.
Ча Відже детально перелічив всі свої вимоги, загинаючи пальці. Хон Йесон дурнувато почухав голову і прямо спитав:
— Ти буквально просиш зробити маску J. Ти, що, вирішив розкрити себе нарешті?
— …Що?
Їхні погляди зустрілися. Ясні очі Хон Йесона небезпечно заблищали. Ча Відже мимоволі прочинив рота.
Т-так, стоп, цей хлопець…
Хон Йесон, нахиливши голову, дурнувато закліпав очима.
— О, зачекай. Це ж не порушення нашого контракту? Але я ж не спеціально копав, просто помітив дещо. Це ж не порушення, хіба ні? Я ж так сильно старався не цікавитися.
Звідки він про це дізнався?
Перед очима Ча Відже промайнув клаптик паперу з контрактом, на якому неохайно було нашкрябано чорнильним пензликом наступне:
[Пункт №1 Контракту між Хон Йесоном і секретарем Кімом.]
[Дивак Хон Йесон не повинен цікавитися або намагатися дізнатися особу секретаря Кіма, з яким зустрівся сьогодні. Він не повинен копатися у його минулому. Це також стосується всіх, кому він може доручити подібне.]
Бля-яха…
Контракт був укладений спеціально для того, щоб Хон Йесон не зміг дізнатися про його минуле! Звісно, ще кілька годин тому Ча Відже й уявити не міг, що опиниться з ним у підземеллі! Цей тип виявився спостережливішим, ніж він спершу гадав, а сам Ча Відже надто багато чого йому встиг показати. Він мимоволі стиснув руку.
Цікаво, а кулаками можна буде вибити з нього всі ці непотрібні спогади?..
Але Хон Йесон тим часом потягнувся і з безтурботною усмішкою відповів:
— Та маску зробити — раз плюнути, не переймайся. Давай вже сюди камінь!
— «Раз плюнути»?
— Ну, скільки часу це може зайняти? Максимум тиждень. Коли закінчу, відправлю через Ккокко.
Хон Йесон підморгнув і підняв великий палець, точно повторивши ту позу з банера Виставки ремісництва. Чомусь це викликало дивне відчуття довіри.
Ча Відже сунув магічний камінь у руки найкращого ремісника світу. Хон Йесон же натомість переможно закричав, неначе мавпа, і схопив його, сяючи від радості. А трохи згодом він загукав до Юн Ґьоль:
— Гей! Мала! Там є ще магічні камені? Раз вже тут такі сильні монстри, то точно мають бути пристойні екземпляри!
— Магічні камені? Е-е, а як вони виглядають?
— Зазвичай круглі, ось такі… Ех, краще сам пошукаю.
Хон Йесон підбіг до голема, прилип до нього, як справжнісінька жаба, і почав дертися вгору. Спостерігаючи за цією картиною, Ча Відже відчув незрозуміле занепокоєння.
…Він вже знає все, чи не так? З розгубленим виразом обличчя він скуйовдив своє волосся, а за спиною тим часом пролунав байдужий голос Лі Сайона:
— Ви ж теж прийшли сюди не просто так.
— Га? Ну, так.
Після всієї цієї метушні Ча Відже нарешті згадав про головну мету їхнього візиту — дослідження еродованого підземелля. Це місце нагадувало одночасно розлом Західного моря і світ, що не зміг пережити апокаліпсис. Воно мало бути пов’язане з одним із них.
До того ж бос перебудованого підземелля, який відреагував на його титул, мав фрагмент світу, дуже схожий на ті, що Юн Ґьоль бачила у своїх снах. І, схоже, сама тільки присутність тут Ча Відже… Стала тим самим спусковим гачком. Щойно він збирався заглибитись у свої роздуми…
— Кукуріку!
— Ох ти ж йо!
Ккокко голосно закукурікав і злетів із голема, енергійно розмахуючи крилами. Юн Ґьоль і Хон Йесон повисли, тримаючись за його лапи.
Політ, який здавався ось-ось закінчиться катастрофою, зрештою завершився без травм… Якщо, звісно, не рахувати того, що Хон Йесон гепнувся обличчям прямісінько у землю. А Юн Ґьоль з червоним личком дістала з кишені фрагмент.
— Подивіться, це один з фрагментів!
Це був білий уламок, навколо якого плавно вились чорні нитки світла. Юн Ґьоль швидко вирішила все пояснити:
— Це вперше, коли я знайшла фрагмент поза сном. У жодному іншому еродованому підземеллі вони не зʼявлялися. Єдина відмінність цього місця…
Її погляд ковзнув по руїнах і на мить зустрівся з поглядом Ча Відже, перш ніж вона поспішно відвернулася, ніби обпікшись. Вона, здається, дійшла того ж висновку.
Це підземелля, реструктуризоване у відповідь на появу Ча Відже, мало вигляд і монстрів, схожих на ті, що з'явилися під час апокаліпсису.
Й у центрі всього цього був саме він.
Чи варто розповідати про це іншим? Занадто багато збігів між апокаліпсисом і розломом Західного моря, щоб це і надалі ігнорувати. Юн Ґьоль тихо пробурмотіла:
— Давайте обговоримо це вже ззовні, бо тут небезпечно…
Ча Відже ледь помітно кивнув.
— І коли вийдемо, верхівка нас точно допитає, тож варто узгодити версії подій. Скажіть дещо Юн Біну, коли він прокинеться.
— Що саме йому передати?
Юн Ґьоль напружено дивилася на нього. Ча Відже натягнув капюшон, що давненько вже сповз з його маківки, і наступної ж миті відвернувся від Юн Ґьоль і Хон Йесона.
Позаду на нього вже чекав Лі Сайон.
Ча Відже мовчки поглянув на нього. Він згадав, як вони вперше зустрілися, як уклали контракт, як він виконував прохання Лі Сайона, як разом вони відвідали Виставку ремісництва і як Лі Сайону того дня стало погано. Він також пам'ятав, як тримав на руках його тіло, таке безпорадне і зовсім безсиле.
Якщо так подумати, то Лі Сайон був поруч із ним кожного разу відтоді, як він покинув розлом Західного моря.
Тепер він був певен: якщо Лі Сайон покличе, він негайно прийде. І так само Лі Сайон прийде, варто буде йому покликати цього хлопця. Минуло вдосталь часу, і між ними виникла доволі… Сильна довіра. Для Ча Відже, який втратив усе і намагався побудувати нове життя, ця довіра була безмежною, як океан.
Розуміння того, що на нього хтось чекає, було найбільшою радістю, яку він знав краще за інших і просто не міг ігнорувати її.
Ча Відже зробив крок уперед, не відводячи від фіалкових очей погляду.
— Скажи їм, що J повернувся.
Лі Сайон усміхнувся, ніби саме на це й чекав.
