Фрагмент. Частина иншого світу, що зазнав кінця. Його дзеркальне відображення.
Але ж фрагменти мали з’являтися тільки у снах Ґаиль. Чому ж частинка загиблого світу випала з володаря перебудованого підземелля?
Ґаиль засунула фрагмент у кишеню своїх піжамних штанів, і гукнула:
— Гей, можна глянути ближче?
Коли господар підземелля гине, воно входить у стабільний стан, доки новий володар не прийде на його місце, що полегшує збір ресурсів та дослідження. Тож серйозної небезпеки бути не мало. Сайон, схоже, дійшов того ж висновку й кивнув.
— Роби, що хочеш.
— Так! Я буду обережною!
Ґаиль зникла всередині ґолема. Ийдже мовчки дивився, як Сайон, спершись на нього, не відводив очей від руїн.
Той, ніби відчувши його погляд, подивився на нього.
— Що?
— Нічого… Ти знаєш, що було в руках у Ґаиль?
Оскільки мисливці ділилися інформацією про апокаліпсис, Сайон теж мав би щось знати. Можливо, він знав багато про фрагменти. Ийдже вдав, що нічого не розуміє, і запитав, а Сайон примружив очі.
— Ґаиль?
От халепа. Те, як Сайон повторив питання, змусило Ийдже зрозуміти, що він припустився помилки. Поки він подумки скрипів зубами, Сайон ліниво пробурмотів:
— Я навіть не знав, як вона виглядає чи як її звати, а ти так вільно називаєш її на ім'я. Ви двоє, певно, дуже близькі?
— Та не близькі, трясця. Зовсім не близькі.
— І я маю в це повірити?
— Ага. Я з тобою ближчий, ніж із нею. Тож замовкни.
Ийдже простягнув руку, закрив Сайону очі й відштовхнув його назад. Той невдоволено буркнув.
— Чому люди тягнуться до тебе, навіть коли ти просто стоїш на місці...
— У будь-якому разі, то ти знаєш, що це за блискуча річ була у неї?
— Га? А…
Ийдже відчув, як під його долонею, що торкалася повік, рухаються очні яблука – ніби той закотив очі. Це викликало легке лоскотання, і Ийдже ледь стримався, щоб не відсмикнути руку.
— Здається, я щось про це чув… Гм, не пам'ятаю.
— …
— Не знаю. Отакі справи.
Він пам’ятав кожну дрібниці й умів ображатися на неї, а тепер раптом не міг згадати щось дійсно важливе? Ийдже глянув на нього з недовірою, але Сайон лише знизав плечима. Його безтурботний вираз обличчя давав зрозуміти – допитуватися марно.
Ийдже сперся підборіддям на руку й тихо зітхнув.
‘Краще запитати напряму у Ґаиль…’
— Як я вже казав…
— Гм?
— Тобі не потрібно знати все.
Перш ніж Ийдже усвідомив, Сайон уже дивився прямо на нього.
— Знати означає нести за це відповідальність.
— …
— Цікаво, чи готовий ти до цього, хьоне…?
Ийдже, дивлячись у чорну ділянку на блідих губах, раптом запитав:
— А ти?
— Га?
— Ти готовий?
— Авжеж.
Відповідь прозвучала без жодних вагань. Сайон широко усміхнувся, наче вихваляючись:
— Я давно готовий… Просто чекаю дня, коли зможу взяти відповідальність на свої плечі.
— …
Чорні пальці ледь торкнулися його долоні, ковзнули по ній і знову відсторонилися. Ийдже несвідомо стиснув руку.
— Тому ти можеш… бути трохи більш егоїстичним.
— …
Ийдже ледь розтулив губи, але так нічого й не сказав. Звідки взялася ця незбагненна довіра? Той легенько постукав пальцем по загоєній рані на губах..
— Просто не чіпай мене так.
‘Що ж, гаразд.’
Колись він все ж скуштує його кров – і не ворухнеться. Такий недовірливий до людей Сайон потребував радикального методу.
Стиснувши зуби, Ийдже підвівся й рішуче пішов. Замість того щоб сперечатися з цим хлопцем до вибуху мозку, він вирішив краще ще раз перевірити стан Чонбіна.
Той лежав на сріблястому килимку, акуратно склавши руки. Його права рука була незграбно зафіксована й перев’язана швами. Лежачи поряд з ним, немов відпочиваючи на березі Хан, Єсон вийняв бездротові навушники й підняв голову.
— О, секретарю Кім. Вже закінчили свою сварку закоханих?
— В мене спис.
Ийдже вказав на нього списом, але Єсон навіть не думав замовкати.
— Хто з вас першим почав фліртувати й сперечатися? Я, між иншим, уважно спостерігав.
— Трясця, ти сліпий… А, точно.
Ийдже порився в інвентарі, й дістав круглий магічний камінь. Побачивши його, Єсон миттєво випростався й потім став на коліна, простягнувши руки.
— Магічний камінь!
— Закриємо нашу угоду цим. І не приходь до мене на світанку знову.
— А як щодо супу від похмілля?
— Попроси, щоб запакували.
— Ех, а я хотів спробувати...
Єсон невдоволено забурчав і нетерпляче замахав руками. Ийдже вже простягнув йому магічний камінь, але в останню мить різко відсмикнув назад. Очі Єсона розширилися.
— Гей, що таке? Чому забираєш?
— Я ще не віддав, тож це не рахується. До речі, зроби мені ще одну послугу.
— Яку?
Ийдже присів, щоб зрівнятися з Єсоном, і, прикривши рота рукою, тихо прошепотів:
— Відповідай так, щоб ніхто не почув. Зроби мені маску в обмін на камінь.
— Маску?
— Ага. Щоб закривала все обличчя, змінювала голос, добре пропускала повітря і не заважала зору. Нічого кричущого в дизайні.
Перераховуючи умови, Ийдже загинав пальці. Хон Єсон почухав потилицю, й сказав прямо:
— Та це ж просто маска J. Ти що, розкриватися зібрався?
— ...Га?
Їхні погляди зустрілися. Чисті очі Єсона яскраво сяяли. Ийдже мимоволі злегка розтулив рота.
‘Ц-цей хлопець…’
Єсон кліпнув, і нахилив голову набік.
— Ой, зажди. Це порушення контракту? Але ж я не копав спеціально, просто помітив. Це ж не вважається, так? Я так старався не цікавитися.
‘Звідки він дізнався?’
У ту ж мить перед очима сплив контракт, нашвидкуруч написаний чорнильним пензлем.
[Пункт 1 контракту між Хон Єсоном і секретарем Кімом.]
[Дивак Хон Єсон не повинен цікавитися або розслідувати особу секретаря Кіма, з яким сьогодні познайомився. Він також не має права копати в його минулому чи змушувати инших робити це замість нього.]
Дідько. Весь цей контракт був створений, щоб завадити Єсону дізнатися про нього хоч щось. Ну, звісно. Ще кілька годин тому він і гадки не мав, що опиниться з ним у підземеллі!
Єсон виявився спостережливішим, ніж здавався, а Ийдже занадто продемонстрував свої вміння. Він мимоволі стиснув кулак. Чи може фізичне видалення пам'яті спрацювати з цим хлопцем?
Тоді Єсон потягнувся і відповів:
— Та зробити маску легко, не переймайся. Просто віддай вже мені камінь!
— Легко?
— Скільки, думаєш, часу мені знадобиться? Максимум тиждень. Як закінчу, передам через Ккокко.
Єсон підморгнув і підняв великий палець, точно повторюючи позу з фото на банері виставки майстра. Від цього чомусь одразу з’явилася довіра.
Ийдже швидко вклав магічний камінь у руки найкращого майстра у світі. Єсон верескнув від радости, немов мавпа, а потім гукнув Ґаиль:
— Гей, школярко! Там є магічні камені? Раз монстр такий сильний, то й має бути кілька гідних!
— Магічні камені? А… А як вони виглядають?
— Зазвичай круглі, ось такі… Не важливо, сам знайду.
Єсон прибіг до ґолема, прилип до нього, наче жаба, і почав дертися вгору. Дивлячись йому вслід, Ийдже відчував незрозумілу тривогу.
‘…Він досі не знає всього?’
З незграбним виразом обличчя Ийдже скуйовдив волосся. Позаду пролунав млявий голос Сайона.
— Хіба ти теж не прийшов сюди з певною метою?
— Га? А, так.
Коли хвилювання вщухло, вони знову згадали, навіщо прийшли сюди: розслідувати ерозійне підземелля. Це місце нагадувало і розлом західного моря, і світ, що пережив апокаліпсис. Воно неодмінно мало бути пов’язане з одним із них.
До того ж володар підземелля, який відреагував на титул Ийдже, володів фрагментом світу, які Ґаиль діставала зі своїх снів.
Схоже, саме присутність Ийдже стала тригером...
Щойно він збирався зануритися у роздуми…
— Ку-ку!
— Ох!
Ккокко голосно закудкудакав і злетів із ґолема, розмахуючи крилами. Ґаиль і Єсон, звисали на його ногах, тримаючись за кожну.
Політ виглядав так, ніби от-от завершиться падінням, але, на щастя, обійшлося. Щоправда, Єсон таки гепнувся обличчям у землю.
А Ґаиль, з розчервонілим обличчям, витягла фрагмент із кишені.
— Подивіться! Фрагмент!
Білий фрагмент переливався тонкими нитками чорного світла. Ґаиль швидко пояснила:
— Це вперше я знайшла фрагмент за межами сну. В жодному иншому ерозійному підземеллі вони не з’являлися. Відмінність цього місця в тому, що…
Її погляд ковзнув по руїнах і на мить зустрівся з очима Ийдже, перш ніж він швидко відвів очі, ніби обпікшись. Вона, здавалось, думала про те ж саме.
Ерозійне підземелля, що перебудувалося через титул Ийдже, має пейзажі й монстрів, що нагадували апокаліптичний світ.
І в центрі всього цього був він.
Чи варто розповідати про це иншим? Занадто багато зв’язків між апокаліпсисом і розломом західного моря, щоб він міг розібратися з цим самотужки.
Ґаиль ніяково пробурмотіла:
— Поговорімо про це зовні, тут небезпечно...
Ийдже легенько кивнув і додав:
— І ще… Коли ми вийдемо, нас, напевно, почне допитувати влада. Краще заздалегідь узгодити версію. Скажіть дещо Чонбіну, коли він прокинеться.
— Що сказати? — напружено запитала Ґаиль.
Ийдже поправив капюшон, що давно сповз, і відвернувся від Ґаиль та Єсона. Позаду нього стояв Сайон.
Ийдже мовчки дивився на нього. Він згадав їхню першу зустріч, момент, коли вони уклали контракт, виконання завдань від Сайона, спільний похід на виставку майстра, а також коли той знепритомнів. Він пам’ятав, як тримав його, не в змозі нічим допомогти.
Якщо замислитися, Сайон був поруч у кожну мить, відколи його викинуло з розлому західного моря.
Тепер Ийдже знав, що варто Сайону покликати його, і він прийде. Також, якщо Ийдже сам покличе, Сайон теж відгукнеться. Минуло достатньо часу, щоб між ними виникло достатньо довіри – для Ийдже, який втратив усе й заново будував своє життя, вона була глибокою, мов океан.
Знати, що на тебе чекають, – це безцінна радість, яку він розумів краще за будь-кого. І він не міг цього ігнорувати.
Ийдже зробив крок до Сайона й, зберігаючи зоровий контакт, сказав:
— Скажіть, що J повернувся.
Сайон усміхнувся, ніби саме цього й чекав.
