Бах! Бряц! Грааа!
Гучні звуки рвали барабанні перетинки. Щось велетенське й тверде тріщало, розламувалось. Голосний рев ґолема змішувався з гуркотом, наповнивши підземелля хаотичним гулом, що змушував простір тремтіти.
З джерела звуку виринуло сліпуче світло, а поряд розгорнулась буря з попелу і пилу.
Більшість мисливців у боротьбі з монстрами використовують усе, що мають: не лише зброю, а й навички та здібности. Вони яскраві й видовищні, мов спецефекти з фільмів. В епоху Великих Мисливців їхні атаки потужні, приголомшливі…
Але той, хто зараз протистоїть ґолему, дещо відрізняється.
Бум…!
У серці бурі блиснуло блакитне світло. Величезні уламки, розбиті на частини, сипалися вітром, немов метеори.
— А!
Єсон злякано скрикнув, хутко піднявши щит. Те, що щойно впало з гуркотом, виявилося ще однією рукою ґолема.
Майстерність того, хто зараз б'ється з велетенським чудовиськом, використовуючи один лише спис, не можна було назвати кричущою навіть як комплімент. У його рухах не було й натяку на показовість – вони були стримані, майже спокійні. Але водночас – настільки міцні й впевнені, що відвести погляд було неможливо.
Сайон не кліпнув жодного разу, дивлячись у бурю.
Скільки часу минуло?
Гррр…
Рик ґолема поволі слабшав. Все навколо стихло. Коли пил осів, перед ними постало…
— Ого…
Ґаиль, не зводячи очей, мимоволі видихнула із захопленням. На місці, де вирувала буря, залишився лише ґолем, що стискав груди зламаною рукою.
Він звалився назад, його величезний тулуб нахилився, а поряд із розтрощеним зап’ястям стирчав спис – більше ніж наполовину встромлений у його тіло. Ідеальне пронизування.
А на його грудях, тримаючи спис руками, стояв Ийдже.
Тук…
Під його ногами ледве чутно билося серце ґолема, пульсуючи востаннє. Від вібрації тремтіло все його тіло.
Переконавшись, що жодної ознаки життя більше немає, Ийдже без вагань висмикнув спис.
Серцевина ґолема осипалася, залишивши в тілі гігантську діру.
Він перекинув спис через плече, і легко зістрибнув на землю. Ґолем, у тілі якого з'явився величезний отвір, осипався остаточно.
То був останній звук перед повною тишею.
Ніхто не насмілився заговорити, поки Ийдже підходив.
Він ступав повільно, шарпаючи взуттям по землі.
Перед ними він зупинився.
Його руки все ще тремтіли. Той гнітючий тягар – відчуття провини за те, що став єдиним уцілілим, і жаль за всіх, кого так і не зміг витягнути з розлому – вкарбувався в нього, став його частиною.
І, напевно, ще довго не відпустить. Тягнутиме вниз. Ламатиме його дух.
Ийдже повільно тонув. Відтоді, як його викинуло із розлому західного моря, він заплющив очі, затулив вуха – і занурився у нерухому тишу.
Бо тут, у світі без J, панував довгоочікуваний спокій. І він не мав права його порушувати.
Однак…
Ийдже обережно розтиснув губи, пробігшись поглядом по обличчях, що здавалися… дещо відстороненими.
— …Ви в порядку? Є хтось поранений?
— Та це ми маємо питати тебе! Не кради наші репліки!
— Га?
Єсон, спльовуючи кров, швидко рушив уперед. За ним послідував Ккокко. Притиснувши кулак до підборіддя і примруживши золоті очі, він оглянув Ийдже з ніг до голови.
— Ти не виглядаєш пораненим, нічого не зламав, немає порізів… Ого, та ти неймовірно міцний. Ти точно цілий? Немає внутрішніх пошкоджень?
— Гм, так… Все нормально.
Ийдже злегка кивнув, усе ще розгублений.
Єсон цокнув язиком, а потім раптом нахилився ближче. Ийдже рефлекторно відхилився.
Єсон прошепотів голосом, сповненим хвилювання:
— …Отже, спис.
— Га? Спис?
Ийдже несвідомо стиснув зброю в руці. Єсон нетерпляче кивнув.
— Ага, саме він. Ну що, як воно – користуватися списом?
— …Гм. Добре.
Ийдже чесно відповів, злегка кивнувши. Від найпершого дотику він відчув: спис ідеально лежить у його руці. Ніби створений спеціяльно для нього.
Єсон, уважно слухаючи, раптом засяяв усмішкою.
— Правда ж? Це ж моє шедевральне творіння. Якщо чесно, коли Сайон сказав, що купив його на аукціоні, я трохи хвилювався…
Єсон розправив плечі і надув груди, мов півень перед куркою, самовдоволено вихваляючись.
Ґаиль з розпатланим волоссям трохи відсторонено пробурмотіла щось у відповідь.
Чи нормально почуватися так спокійно всередині підземелля?
Ийдже спокійно спостерігав за жвавими Єсоном і Ґаиль. Їхніх голоси почали звучати глухо, ніби долинали крізь товщу води. Реальність немов вислизала з-під його пальців.
Ні, треба зібратися. Ийдже швидко окинув поглядом оточення, щоб зібратись із думками. Випадково його погляд зупинився на Сайоні.
Їхні очі зустрілися.
— …
— …
Всупереч очікуванням Ийдже, замість негайного допиту Сайон був напрочуд тихим. Ийдже теж мовчки дивився на нього. Голоси Єсона та Ґаиль затихли на фоні.
Ніби лише вони двоє опинилися в розриві між просторами, у миті, де час зупинився.
Всі відчуття Ийдже поступово зосередилися на Сайоні. У нього пересохло в роті. Він міцніше стиснув спис, і на тильному боці руки виступили вени.
Вбивство ґолема? Він не шкодував про це. Це був необхідний крок, і якби він не втрутився, усі могли б загинути.
‘Але… що сказати Сайону?’
Пальці, сховані за спиною, ледь помітно стиснулися.
Сайон знав, що Ийдже приховував свою силу. Але навіть серед пробуджених було нечувано впоратися з монстром рангу S+ так легко й без жодної травми. Навіть Чонбін і Сайон, колишній номер один, не змогли б цього зробити – один через слабкість перед монстрами, а инший через свої здібности.
Знову збрехати? Про що зараз думає Сайон?
Його думки закрутилися в хаотичному вирі. Ийдже вагався, а потім зустрів ці знайомі фіолетові очі. Але навіть у них не було жодної відповіді.
Жодної цікавости, жодного бажання розпитувати – лише спокійний, очікувальний погляд, ніби він дивився на щось очевидне.
‘Чому?..’
‘…Невже?’
Ийдже втупив погляд на Сайона. Той, не відвівши очей від його розкуйовдженого волосся, нарешті заговорив зі спокійним виразом обличчя.
— Все гаразд.
— Що?
— Я сказав, що все гаразд.
Відповідь на його попереднє питання – чи всі в порядку. Ийдже, не замислюючись, відповів:
— Чудово допоміг.
— І як тобі?
— Добре зроблений.
— Справді?
— Ага.
Ийдже простягнув спис, збираючись віддати його назад. Проте Сайон не взяв зброю – натомість він схопив Ийдже за руку й штовхнув її вперед.
Збентежений несподіваною дією, Ийдже широко розплющив очі. Сайон заговорив першим, наче відповівши на його невимовлене запитання.
— Він твій.
— Що ти маєш на увазі…
— Він з самого початку був твоїм.
На аукціоні Сайон вчинив безліч безглуздств попри те, що був скутий ланцюгами Чонбіна і перебував на межі смерти. Він знепритомнів лише переконавшись, що виграв спис.
Якщо все це було не просто заради отримання зброї рангу S+…
Незліченна кількість слів спливала, тільки щоб одразу ж потонути. Ийдже прикусив язика, змусивши речення залишитися невимовленими.
‘Що, чорт забирай, з тобою?’
Очі Сайона продовжували яскраво сяяти, дивлячись на Ийдже. Ніби нікого иншого для нього не існувало.
У Ийдже пересохло в роті. Він несвідомо облизав сухі губи, і в цей момент…
— Ух… Він справді мертвий? Я так втомився…
Єсон з глухим стогоном впав на землю. Він нагадував студента, який гуляв до четвертої ранку, а потім змушений був піти на першу пару. Його волосся було вкрите шаром попелу й пилу, а сам він катався по землі та видавав звуки, схожі на бурмотіння ходячого мерця.
Ийдже ще раз оглянув розпатланих Єсона та Ґаиль. Попри те, що передня частина туристичного одягу Єсона була просякнута кров’ю, він, схоже, почувався цілком нормально – принаймні, достатньо добре, щоб постійно бурмотіти: «Я вмираю…».
Ґаиль теж здавалася неушкодженою, якщо не зважати на скуйовджене волосся. Ийдже зітхнув з полегшенням. А позаду них лежав Чонбін. Ийдже на мить завагався, перш ніж запитати у Ґаиль:
— Як Чонбін…?
— А, Чонбін? Він щойно був у доволі скрутному стані…
Ґаиль нервово перевела погляд. Спершу на Чонбіна, а потім на Сайона з байдужим обличчям, який стояв, засунувши руки в кишені. Лише після цього вона продовжила:
— Лідер гільдії Падо його лікував, тож тепер йому краще. Але він досі не прийшов до тями.
Як і слід було очікувати, Ийдже мимоволі прослідував за траєкторією руху її очей, кинувши погляд спочатку на Чонбіна, а потім на Сайона. Той якраз упіймав його погляд і неквапливо сказав:
— Хіба не для цього ти мене відштовхнув?
