Звуки твердих ударів за стіною не вщухали, віддаючись у голові хаотичним шумом. Сайон різко смикнув петлю, що сковувала його. Невже саме через це він відштовхнув мене?
Зціпивши зуби, Сайон опустився на одне коліно перед Чонбіном, швидко перевіряючи його стан.
— …Чому він у такому стані?
Чонбін лежав у калюжі власної крові. Його права рука була вивихнута, кістки випирали, вочевидь, не на своєму місці. Чорний ланцюг, що раніше звивався, мов живий, тепер мляао обмотався навколо його руки і затих. Стан Чонбіна виявився гіршим, ніж очікувалося. Сайон поспіхом потягнувся до свого інвентаря.
Єсон пробурмотів:
— Це тому, що він захищав нас, бо ми не можемо битися… У тебе є зілля? Врятуй його, будь ласка.
Не відповівши, Сайон висипав зілля з інвентаря. Дівчина швидко простягнула руки й почала відкривати пляшечки.
Сайон насупився й обернувся до неї. Школярка мовила так, ніби тільки й чекала цього.
— Я S-клас, пробудилася нещодавно. Думаю, ви могли чути про мене від Чонбін-німа або директорки. Це вперше я зустрічаю вас особисто.
Сайон знав лише одну мисливицю S-класу, обличчя якої не впізнавав.
— …Та школярка?
— Так. Я Юн Ґаиль.
Юн Ґаиль кивнула, й поставила відкриті зілля поруч із собою. Він казав, що з ним був ще дехто, окрім Хон Єсона.. Але чому Юн Ґаиль була з Ийдже? Сайон пильно подивився на неї, примруживши очі.
Юн Ґаиль, не помічаючи його погляду, похмуро пробурмотіла:
— У нас не було зілля, тож ми просто якось залатали найбільші рани.
— Якщо вже пішли в подібне місце, то хоча б зілля взяли б із собою.
Сайон холодно кинув ці слова, витягнув шприц із зеленою рідиною та ввів його у праву руку Чонбіна. Рідина поступово зникала, а кровотеча повільно зупинялася.
Єсон глянув, і запитав:
— Що це?
— Його зробив Нам Уджін.
— А, те саме термінове відновлення…
Більшість зовнішніх ран можна вилікувати зіллями. Проте, якими б якісними вони не були, їхня дія не могла зрівнятися зі швидкістю цілителя. Нам Уджін, єдиний у Кореї цілитель А-класу, створював комплекти термінового відновлення за допомогою своїх здібностей і продавав їх, замість того щоб самому заходити в підземелля.
Сайон відкинув порожній шприц, і вилив зілля прямо на рану. Вона швидко затягнулася, дихання Чонбіна стало рівнішим, хоча обличчя залишалося блідим.
— …Поки що жити буде. Але щоб вилікувати його без наслідків, доведеться йти до Нам Уджіна.
— Хоч щось. Яким би здібним я не був… створювати зцілювальні предмети не вмію.
Бах! Прозора стіна навколо них затремтіла від сильного удару. Єсон закашляв кров’ю, і Ґаиль швидко притиснула до його губ хустинку.
— Ви приймаєте удар на себе?
— Схоже на те… Частину може поглинути купол, але решта дістається мені. Зрештою, це ж я поставив щит.
Сайон цокнув язиком, витягнувши ще один шприц. Єсон, трохи привідкривши рота, спитав:
— Ти ж не збираєшся колоти мене цим?
— Збираюся.
Рип! Сайон без вагань розірвав рукав його туристичної куртки.
— Ааа, я ненавиджу голки! Аааааа!
Глухе шипіння, і зелена рідина швидко зникла зі шприца. Єсон, який ще секунду тому волав, раптово стих і лише тихо схлипував. Його обличчя помітно посвіжішало. Сайон висмикнув голку, а потім ще й вилив на те місце рідину, після чого перевів погляд на Ґаиль.
— І ти.
— Н-не треба! Я в порядку! Ви ж нас захистили.
— Чудово.
Сайон недбало кинув шприц убік і підвівся. Ґаиль та Єсон здивовано глянули на нього.
— Куди ти?
— Назовні.
— Гей, ти що, думаєш отрута подіє на того ґолема? І, яким би хорошим не був цей щит, від отрути він не захистить!
— Тоді я розберусь з ним без отрути.
— Це безглузда ідея. Думаєш, що це…
Бах!
Гучний звук урвав його слова. Щось величезне впало – та сама гігантська рука, що їх атакувала. Прикріплене до неї зап'ястя було розтрощене вщент. Єсон ошелешено пробурмотів:
— …Справді спрацювало?
Рр! Ґолем, залишившись без руки, схопився за розтрощене зап'ястя й завив. Простір здригнувся від його крику. У ту ж мить на нього стрімко кинувся сірий силует. Це був Ча Ийдже.
Відштовхнувшись від кам'яного тіла, він замахнувся жердиною і щосили вдарив по иншій руці. Розлючений ґолем щосили розмахував кінцівкою. Потужний порив вітру підхопив жердину і відкинув убік. Ийдже, втративши рівновагу, ледь зміг приземлитися, перекотившись по землі.
— Гей, у вас кров!
Ґаиль схвильовано вказала на його губи. Сайон нарешті прийшов до тями. Рот наповнився гіркувато-солодким присмаком. Він грубо потер губи тильною стороною долоні – на шкірі залишилася чорна пляма крові. Мабуть, він прикусив губу, сам того не помітивши.
‘Трясця…’
Кинути цих людей і допомогти Ийдже? Але, навіть якщо він приєднається, чи буде з нього користь? А що, як його отрута зашкодить Ийдже…
Бум!
Ще один гучний вибух рознісся простором. Сайон підвів голову. Ґолем вдарив кулаком саме туди, де щойно був Ийдже. А потім…
Яскраво-блакитні очі раптово звернулися до нього.
В мить, коли їхні погляди зустрілися, Сайон, ніби зачарований цим сяйвом, заговорив:
— Хон Єсон, ти приніс спис?
— Спис? Який ще спис?
Єсон, з налитими кров'ю очима, розгублено обернувся. Сайон відповів коротко:
— Мій спис. Віддай його мені.
— Спис, спис… А, ти про спис Великого Бога? Чому це він твій?!
— Я виграв його в аукціоні. Що, хочеш, щоб я розплатився прямо тут?
— Чорт забирай, до чого тут гроші? Я що, зроблю з них ліжко?! Гей, потримай його хвилинку.
— Що? А, так!
Ґаиль швидко підхопила щит. В її руках він виглядав значно стійкіше, ніж у недбалій стійці Єсона. Той понишпорив в інвентарі, важко застогнавши, та витягнув спис Великого Бога, вчепившись у нього обома руками.
— Гаразд, подивимося, що ти вигадаєш. Тобі потрібна бомба? Отрута на того божевільного ґолема не подіє.
— Не потрібно.
Сайон взяв спис і зробив крок уперед, вийшовши з-під захисту щита Єсона. Вітер, змішаний з попелом і піском, плутав його волосся. Єсон, знову тримаючи щит, гукнув йому навздогін:
— Гей, що ти задумав?! Ти взагалі вмієш користуватися списом?
— Ні.
Він ніколи не тримав спис у руках. Але знає того, хто володіє ним краще за всіх.
Сайон дивився крізь бурю білого попелу, і гучно вигукнув ім’я:
— Ча Ийдже!
У ту ж мить ті блакитні очі знайшли його.
Так само, як тоді.
‘Ах…’
Його серце глухо вдарило в грудях. І раптом він усвідомив: більше за все він чекав…
чекав дня, коли знову побачить ці очі.
— Лови!
Сайон високо підняв спис Великого Бога, розвернувся до ґолема і зайняв стійку.
Иноді це ставало кайданами, що стримували його.
Він твердо розставив ноги. Відвів праву руку зі списом назад, вдихнув, а тоді, на видиху…
Иноді це ставало вітром, що здіймав хвилі.
Він метнув спис.
Свист!
Важкий спис Великого Бога полетів, мов стріла. Ийдже вже біг далеко попереду.
У якийсь момент, здавалося, що спис от-от перевершить людську швидкість. Але перш ніж це сталося, він вирівнявся з мисливцем, ніби дві паралельні лінії. Ийдже не проґавив цю мить. Легко, бездоганно, він схопив спис.
Бряц!
Жодного вагання. Ніби весь час чекав на цей момент.
‘Жити спокійно?’
Шурх! Його зношені кеди грубо шкрябнули землю, коли він раптово зупинився. Упівприсяді Ийдже повернув величезний спис і впевнено схопив його.
Ґолем повільно повернувся. Бум – здригнулася земля. Бум – важкий крок. Бум – серце калатало в грудях. Ийдже без вагань знову кинувся вперед.
‘Й гадки не маю, як це.’
Він не знає, як жити спокійно. Його цьому ніхто не вчив. Його талант, що дозволяв опанувати будь-що, тут виявився марним. Але, попри все, Ийдже намагався. Намагався жити спокійно…
Бо йому не було чого прагнути. Він відчував порожнечу. Відтоді, як він прийшов до тями.
Тут не було для нього місця. Усе знайоме зникло, поступившись чужому. Кожен прожитий день був боротьбою.
У світі, де ніде сховатися й нікуди повертатися. Кожна мить – нова. Болюча. Глибокі роздуми про щось призводили до тріщин. Він почувався загубленою дитиною.
Злетів величезний кулак. Серце шалено калаталось.
Від хвилювання?
Від страху?
Ні.
Його серце завжди так калатало у подібні моменти. Лише в такі хвилини він відчував себе по-справжньому живим.
Ийдже всміхнувся. Спис в його руках був важким. Перед очима спалахували десятки системних вікон.
[Здібність: Посилена сила (S+) активована.]
[Унікальна здібність: Рука Майстра (S+) активована.]
[Унікальна здібність: Той, хто пронизує все (S+) активована.]
Ніби кайдани злетіли, і могутня хвиля сили прокотилася його тілом від голови до п’ят. Ийдже відштовхнувся від землі й злетів у повітря.
Туп!
Легко ступивши на руку, якою ґолем несамовито розмахував у повітрі, він знову підстрибнув.
Як чудово, коли є кого захистити.
Ийдже різко скрутив корпус, відводячи праву руку зі списом назад із усієї сили. Він затримав подих. Навколишній світ сповільнився, час ніби завмер. Його сяючі, блакитні очі глянули на картину внизу. Ґолем, Хон Єсон, Юн Ґаиль, Чонбін, і …
Лі Сайон.
Їхні погляди зустрілися…
Як чудово – мати когось, хто чекає на тебе.
Ийдже усміхнувся.
<Пронизане серце!>
Бах!!
Спалахнуло сліпуче біло світло.
