— …
Фігура в піжамних штанях і білій бейсболці різко зупинилася. Проте ані турист, ані юнак і не думали гальмувати – навпаки, вони прискорилися. Яка самовпевненість!
Лі Мінхун витяг із свого інвентарю паралізатор і, тримаючи руку на сигнальній кнопці, голосно попередив:
— Ще хоч крок ‐ і…
Але не встиг він договорити, як турист високо підняв трекінгову палицю.
— Атакуй!
— Ку!
Різкий крик курчати змусив Лі Мінхуна рефлекторно озирнутися ‐ і саме в цей момент щось гладеньке, кругле й важке врізалося йому просто в обличчя.
— Угх!
Зойкнувши, він гепнувся на стілець. А та куляста істота, що вибила його з ладу, спритно видерлася на нього й оголосила у мікрофон про завершення місії.
— Ку-ку.
Турист, Хон Єсон, переможно вигукнув:
— Чудова робота, Ккокко!
Засунувши палицю під руку, він витягнув невеликий сферичний пристрій і натиснув кнопку. Сфера розкололася і територію навколо охопило синє електромагнітне поле. Від механізмів у операторській полетіли іскри, після чого усе освітлення згасло.
Задоволено потерши руки, Хон Єсон хитро всміхнувся.
— Ось заради такого я й створив цю штуковину. Завжди хотів таке провернути. Ха-ха-ха!.. — Хон Єсон щиро розсміявся, відкинувшись назад.
Юн Ґаиль непомітно підкралася до Ийдже та прошепотіла:
— …Хіба нам можна таке робити? Гільдія Падо потім не зв’яжеться з нами?
Ийдже кинув на неї пустий погляд.
— Ну… я такого й очікував ще з того моменту, коли ми його сюди привели.
Єсон влаштував теракт з чорним порошком, викрав людину на виставці, заповненій мисливцями і особистими охоронцями. А тут, де за ним ніхто не стежить? Було очевидно, що він бешкетуватиме, мов дитина.
Так і сталося.
Він був непростим ворогом, але корисним союзником – хоч і не менш проблемним. Ийдже заплющив очі, спостерігаючи, як той підстрибує.
Юн Ґаиль чудово засвоїла від Чонбіна, як слід поводитися з Єсоном. Ремісником, що досі з острахом ховався під килимком у кутку, побоюючись, що його прийшли схопити, миттєво розтанув від її похвали.
— Ви найкращий майстер!
— Геній!
— Справжній великий творець!
Кожне слово підтримки змушувало його танути ще більше, хоч він і намагався не подавати виду. Але під маскою точно ховалася широка усмішка. Ба більше, ідея пробратися в підземелля, не привертаючи уваги охорони, явно припала йому до душі.
Обличчя Хон Єсона, який уважно слухав Юн Ґаиль, розпливлося в задоволеній усмішці.
— Мої улюблені фільми – це серія агента 007 і «Місія нездійсненна».
Ґаиль швидко відреагувала.
— Якщо підете з нами, то зможете стати нашим Томом Крузом, Хон Єсоне-нім.
Так, ти теж можеш бути Томом Крузом. Гачок було закинуто ідеально. Вже зачарований смаком забороненого, Єсон без вагань погодився. Завдяки найкращому Дораемону в команді їм не довелося ловити таксі чи чекати першого метро – вони дісталися Чонльо 3-га за допомогою його екстреного «квитка втечі».
— …У будь-якому разі, мені це навіть вигідно.
Якби Ийдже прийшов сюди сам, він витратив би купу часу, по черзі виводячи з ладу камери спостереження. Ось чому головні герої завжди подорожують з кимось? Поки він був заглиблений у свої думки, Ккокко неспішно повернувся, тримаючи у дзьобі посвідчення охоронця.
Прохід до входу в підземелля Чонльо 3-га блокували важкі, міцні залізні двері. Коли Ґаиль провела карткою по пристрою поруч із дверима, ті з гуркотом почали повільно відчинятися.
У кінці темного тунелю вхід до підземелля мерехтів синюватим світлом. Ґаиль глибоко вдихнула.
— Ми оглянемо тільки ділянки біля входу, де вже почалася ерозія, і одразу повернемося. Зрозуміло?
— Так.
— Ну що ж, рушаймо! Завжди мріяв побачити еродоване підземелля на власні очі.
Єсон світився від нетерпіння, тож із ним усе було гаразд. Але Ґаиль очевидно нервувала – вона раз у раз витирала спітнілі долоні.
Ийдже, який уважно дивився на закручений вхід, тихо запитав:
— Ти вперше в підземеллі?
— Га? Ох… ні. Я заходила в нього одного разу під час навчання в Академії нацбезпеки… Але я вперше йду туди по-справжньому.
Ґаиль потерла потилицю й ніяково пробурмотіла:
— Чонбін-нім та инші дуже мене опікали. Казали, що мені треба вчитися, як і належить студентці… Що в підземелля можна буде заходити, коли стану дорослою. І ще… що розкривати свій ранг-S слід теж тільки після повноліття.
Єсон, із Ккокко на голові, серйозно кивнув.
— Ну так, яке ще підземелля? Діти мають гратися.
— …
— Діти не повинні битися.
Чомусь в животі неприємно скрутило. Світ, у якому підлітків захищають, як належно. Так, тепер усе инакше. Ийдже різко потер обличчя. Єсон тим часом продовжив говорити.
— А там всередині є монстри?
— Ймовірно, так.
— О, то нам слід готуватися до втечі?
— Якщо буде така можливість, то так.
Під час цієї пустої балаканини нудота відступила.
‘Добре. Схоже, що вся брудна робота ляже на мене. Можливо, краще навіть піти туди самому.’
Подивившись на зосереджене обличчя Ґаиль, а потім на безтурботний вираз Єсона, Ийдже глибоко вдихнув. У цей момент Єсон, який щось обдумував, раптом повернувся до нього.
— До речі, секретарю, а ти добре б’єшся?
— …Достатньо, щоб не померти.
— О, а якою зброєю користуєшся? Мечем?
Насправді його основною зброєю є спис… Але казати це прямо не варто. До того ж він умів користуватися й иншим. Навіть зеленою цибулею. Ийдже байдуже відповів:
— Будь-чим.
Єсон надув щоки, очевидно готуючись поскаржитись. Ийдже поспішно додав пояснення, сподіваючись, що його зрозуміють.
— Я використовую все, що потрапляє під руку. Це справді не має значення.
— Гм, зрозуміло… Взагалі-то, так навіть краще.
Єсон потер підборіддя, а потім почав витягати з інвентаря різноманітну зброю. Гуп, гуп – дорогоцінна зброя одна за одною падала на тверду бетонну підлогу. Ґаиль аж перехопило подих.
— Чи можна отак кидати це на землю?
— Та все нормально, потім нагострю. Обирайте, секретарю. Щось сподобалось?
Навіть побіжного погляду вистачило, щоб зрозуміти – ці артефакти були настільки цінними, що будь-який мисливець заздрісно б на них задивився. Дивно, що Єсон не виставив їх на виставці майстра.
Ийдже проігнорував блискучі бойові молоти, величезні мечі та луки, натомість узяв довгу, тонку жердину.
— Це згодиться.
— Га? Тут же є й набагато крутіша зброя.
— Ця найзручніша. До речі, Хон Єсоне-нім, а ви битися вмієте?
— Гм? У мене є Ккокко.
— Ку-ку!
Ккокко підняв одне крило й закричав. Сподіватися на таке маленьке, миле, ще не до кінця вирощене курча в бою? Та ще й самому ховатися за ним?
Єсон примружився, уважно вивчаючи вираз обличчя Ийдже.
— Що? Зверхньо дивишся на мене? Тобі слід побачити, на що здатний Ккокко.
— …Ага. Гаразд.
— Покажи їм, Ккокко!
Єсон, який до цього тримав сонцезахисні окуляри на лобі, різким рухом зсунув їх на очі й урочисто вказав уперед.
— Ккокко, вогонь!
— Ко-ко-ко…
Ккокко, який досі просто роззявляв дзьоба, раптом голосно закричав:
—Ку-ку-куу!!
Свист!
З розкритого дзьоба вирвався яскравий блакитний вогонь.
Ккокко гордо випнув груди, хоча його крихітне тільце від того більшим не стало.
Поруч Ґаиль прошепотіла:
— Це… вогняне курча…
Ийдже знервовано поглянув на Єсона, після чого остаточно налаштувався на вхід у підземелля. Тепер йому доведеться захищати не лише Ґаиль, а й Єсона. Зрозуміло.
У цю мить перед його очима з’явилося біле системне вікно. Ийдже розширив очі.
[Ви виконали умови для відкриття титулу.]
[Умови досягнення: повторний вхід у ∎∎]
[Заблокований титул розблоковано.]
[Титул: ∎∎∎ ∎∎∎]
Гул. Земля під ногами затремтіла. Ийдже встиг схопив за руки Єсона та Ґаиль, які ледь не втратили рівновагу. Попеляста земля почала здіймати зруйновані будівлі. Біле небо вкрилося тріщинами. І—
[Вітаємо з відкриттям титулу, J!]
[Ваш титул: Завойовник Самотности.]
[Підземелля реагує на титул!]
[Структура підземелля змінюється!]
Бум!
Вдарила величезна блискавка. Перед очима спалахнуло сліпуче біле світло.
Коли відчуття чужих рук у його долонях почало зникати, Ийдже судомно стиснув свою порожню руку.
***
Сш-ш-ш…
Білий попіл повільно розвіювався легким вітром. Чоловік, який довгою жердиною нишпорив в уламках, різко струснув головою. Піднявши очі, він побачив, як у блідому небі закручувався білий вихор.
З дня розлому чорної діри, що стала звичною у підземеллях, ніде не було видно.
Тож що це за штука займала собою небо?
Наближалися рівні кроки. Підійшовши ближче, Чонбін змахнув з плеча білий попіл.
— Лі Сайоне-нім, є щось?
— Нічого.
Лі Сайон байдуже відповів та обвів поглядом руїни. Чонбін кивнув і вже хотів щось сказати, коли Сайон раптом різко повернув голову. До входу, через який вони сюди зайшли.
Чонбін здивовано запитав, прослідкувавши за його поглядом:
— Що? Щось не так?
— …Чонбіне.
— Так?
— Ти викликав підкріплення?
— Ні. Це розслідування еродованого підземелля проводимо виключно ми з тобою.
Гострі, фіолетові очі Сайона дивилися у далечінь. Він тихо пробурмотів:
— …Тут хтось є.
Вираз обличчя Чонбіна змінився. І ніби підтверджуючи слова Сайона, почувся гул…
Земля почала тремтіти.
