— Вибачте, всередині є хтось?
Тук-тук-тук.
У тиші ресторану звук пролунав особливо чітко. А за ним почувся тихий, але виразний шепіт:
— Він вже спить…
Цього було достатньо, щоб впізнати власницю голосу. Юн Ґаиль – та, що показала йому фрагменти світів. За инших обставин вона була б бажаною гостею… Ийдже ковзнув поглядом у куток. Єсон лежав на підлозі, піднявши голову, наче ящірка, що оцінює ситуацію.
‘І саме зараз цей хлопець тут…’
Ийдже зустрівся з ним поглядом і запитав очима:
— Ти її знаєш?
Єсон кивнув із серйозним виглядом. Ийдже ледве стримав зітхання, і скривив губи. Прокляття, у них що, регулярні посиденькі?
‘Чорт забирай, звідки вони всі один одного знають?’
Знову пролунав нерішучий стукіт.
Тук-тук.
Хон Єсон витягнув шию й тихо запитав:
— Якщо подумати, здається, ніби шукають не мене. А ти знаєш її, секретарю?
— …
— Ну ж бо, скажи.
— Це секрет.
— Ох, яка несправедливість. Просто ухиляєшся від відповіді.
Поки Єсон бурмотів щось, наче протестувальник, що скандує гасла, Ийдже демонстративно вказав великим пальцем на двері.
— Я можу відчинити?
Єсон, ніби намагаючись злитися з підлогою, миттєво притиснувся до неї ще сильніше. Але промоклий яскраво-блакитний похідний одяг зовсім цьому цьому не сприяв.
— Можливо, це відділ спостереження прислав її по мене. Дай подумати.
— Не схоже, що вона знає, що ти тут.
— Краще перестрахуватися.
А й справді, хіба у цього хлопця нема якогось потаємного місця з розкішним будинком, покритим черепицею, і навіть з паланкіном? То чому він не ховається там, а тут, на підлозі? Ийдже схрестив руки й запитав:
— Чому ти не можеш піти туди, куди викрав мене? У той будинок із черепицею.
— Не зараз. Це дуже делікатний простір, йому потрібен час на відновлення після кожного використання.
Єсон витягнув сріблястий килимок і, не звертаючи уваги на здивований погляд Ийдже, накрився ним, немов ковдрою. І сталося щось дивне – підлога під килимком почала виглядати так, ніби там нічого й не було. Повністю звичайна. Єсон, висунувши лише голову, кивнув у бік дверей, даючи Ийдже знак поспішати.
Той рушив до дверей.
Клац.
Двері відчинилися, і він побачив Юн Ґаиль. Вона знервовано ходила туди-сюди в коридорі, але, щойно побачивши Ийдже, одразу ж зупинилася й чемно вклонила голову.
— Вітаю…
— Хвилинку.
Ийдже швидко перервав її, приклавши вказівний палець до своїх губ. Юн Ґаиль миттєво замовкла. Тим часом иншою рукою Ийдже швидко надрукував повідомлення в нотатках телефону:
[Тут є дехто ще. Називай мене секретарем Кімом із гільдії Падо.]
Ґаиль пробіглася очима по тексту, потім відкашлялася.
— Гм, я... Я прийшла дуже пізно. Вибачте, секретарю Кім.
Вона поглянула на Ийдже, ніби питаючи, чи все правильно. Той ледь помітно кивнув.
— Нічого страшного. Що привело тебе сюди в такий час?
— Це…
Вона завагалася, а потім почала щось набирати на телефоні.
[Я прийшла повідомити дещо важливе. У мене знайшовся час тільки сьогодні.]
‘Якщо вона прийшла на світанку, то, мабуть, це щось справді важливе…’
Ийдже кивнув. Ґаиль швидко набрала ще одне повідомлення.
[Кілька місяців тому почали з’являтися підземелля, де середовище різко змінюється. Це зовсім инша форма, не спричинена природними змінами. І, наскільки мені відомо… змінена форма цих місць дуже схожа на світ у фрагментах. Усе вкрито білим попелом, і там з’являються невідомі білі чудовиська.]
Світ у фрагментах. Апокаліптичний світ, похований у білому попелі. Він був занадто знайомий Ийдже. Саме такий вигляд мав розлом західного моря. Він стиснув кулак.
[Лідер гільдії Нам Уджін називає це "ерозією підземель". Каже, що це схоже на вторгнення абсолютно иншого простору. Лише кілька ранкерів знають про апокаліпсис, і оскільки ерозія трапляється рідко, її досліджують у суворій таємниці. Мені доручили порівняти змінені підземелля зі світом із фрагментів. І коли я все зіставила…]
Ґаиль поправила окуляри.
[Як ви знаєте, світ усередині фрагментів схожий на цей, але водночас инший. Але я зрозуміла, що є одна точка, після якої ці два світи почали різко розходитися.]
Її пальці швидко забігали по екрану.
[Розлом західного моря не з’явився у світі у фрагментах.]
— …
Розлом західного моря. Ці слова змусили Ийдже прикусити губу. Саме тоді, коли Ґаиль збиралася написати ще одне повідомлення…
— Апчху!
Різке чхання розірвало тишу.
Ґаиль здивовано розширила очі. Ийдже різко розвернувся, і його погляд одразу ж натрапив на Єсона, який незграбно чухав ніс з винуватою усмішкою.
Трясця, він зовсім забув про нього.
Якщо вони й далі спілкуватимуться лише текстом, навіть такий некмітливий тип, як Єсон, почне щось підозрювати. Судячи з її виразу обличчя, Ґаиль дійшла того ж висновку.
[Хто там усередині?]
Ґаиль знає, що Ийдже – це J, тому не було сенсу приховувати правду. Він мовчки дав їй знак очима.
[Хон Єсон.]
Ґаиль вочевидь здивувалася. Ну, вона ж теж бачила той гучномовець Чонбіна.
Її пальці почали рухатися ще швидше.
[Чому Єсон-нім тут??? Чонбін-нім перед тим, як зайти в підземелля, дуже його шукав…]
Ийдже задумливо обмірковував слова Ґаиль.
Ерозія підземель, що триває вже кілька місяців. Підземелля, які змінюються, набуваючи вигляду, схожого на апокаліптичний світ із фрагментів. І розлом західного моря, що теж нагадує той світ…
Раптом у його голові промайнула думка.
‘А що, як ерозія підземель не просто робить їх схожими?
А що, як вона з'єднує їх із тим самим простором?’
По спині пробіг холод. Якщо це правда, то еродовані підземелля і розлом західного моря можуть бути пов’язані між собою.
Може, це лише припущення…
Але він мав переконатися.
Ийдже придушив тремтіння рук, і швидко набрав повідомлення.
[Чи можу я потрапити в одне з еродованих підземель, щоб подивитись на власні очі? Будь-яке підійде.]
Ґаиль здивовано розширила очі, потім замислилася, схрестивши руки й підперши підборіддя кулаком. Поміркувавши трохи, вона кивнула, показуючи екран телефону.
[Нещодавно в Чонльо 3-га з’явилося еродоване підземелля.]
Чонльо 3-га… на щастя, це було в межах Сеула. Якщо діяти швидко, він встигне повернутися до відкриття ресторану.
Ґаиль продовжила писати.
[Але пройти в еродоване підземелля буде непросто. Вони під суворим контролем, і вхід дозволений лише уповноваженим особам.]
‘Це справді проблема?’
Чи не можна просто знешкодити всіх, і подбати про свідків? З маскою на обличчі це здавалося цілком здійсненним. Однак Ґаиль, схоже, була иншої думки. І в цей момент—
— Апчху!
Єсон знову голосно чхнув. Обличчя Ґаиль осяялося ідеєю.
[Єсон-нім може стати в пригоді. Він навчився вирішувати такі ситуації у Чонбіна.]
Ийдже зазирнув у ресторан. Єсон, точніше його голова, що стирчала, спілкувався з Ккокко, дивлячись в очі курчаті.
‘Він?
У жодному разі.’
Помітивши його скептицизм, Ґаиль запевняюче подала знак. Потім, протиснувшись повз Ийдже, який загороджував двері, нахилилася вперед і вигукнула до магазину:
— Майстре-реміснику Хон Єсоне! Будь ласка, допоможіть! Це ерозія підземелля!
— …Хто?
Ще до того, як Ийдже встиг її зупинити, Єсон підвів голову.
— Хто кликав майстра-ремісника?
***
Підземелля. Таємничі простори, що почали хаотично з’являтися після дня розлому.
Рослинність у підземеллях не має аналогів на Землі. Їх населяють небезпечні монстри, яких потрібно періодично знищувати, бо кількість зростає надто швидко, що призводить до перевантаження. Тому непотрібні підземелля закривають, а ті, що приносять цінні ресурси – контролюються державою або гільдіями.
Лі Мінхун, інспектор бюро управління розломами, відповідає за підземелля в Чонльо 3-га. Насправді ж робота інспектора зводилася до того, щоб пропускати тих, хто мав дозвіл від гільдії Падо. Робота не з важких.
Він злегка цокнув язиком.
‘Думав, мене виженуть, коли змінився власник.’
Підземне підземелля в Чонльо 3-га офіційно перейшло з державного управління у володіння гільдії. Зазвичай у такому разі гільдія сама бере контроль над територією, але Падо заявили про брак людей, тож залишили інспекторів бюро на місці. Надзвичайно щедро з їхнього боку. Завдяки цьому Лі Мінхун і далі насолоджувався своєю нудною, проте безтурботною роботою.
О третій ночі Лі Мінхун позіхнув, не відводячи погляду від екрану телефона, де запускалася автоматично полювальний режим гри. Ця робота чудова, за винятком того, що неймовірно нудна. Він витер сльозу, що виступила від позіхання, і саме тоді помітив силуети, що наближалися до охоронного поста.
‘Хто, в біса, прийшов сюди о третій ночі?’
Лі Мінхун потер очі й поправив свій головний убір. Фігури наближалися – отже, це не галюцинація. Нарешті, у тьмяному світлі вони проявилися чіткіше.
— …Це ще хто?
Один у синьому туристичному одязі, сонцезахисних окулярах і чорній масці. Инший – у білій бейсболці, бежовому худі й піжамних штанах. Поруч із ними високий чоловік у сірому худі. Дивне поєднання людей без жодної очевидної схожости. Проте вони впевнено рухалися до поста.
Лі Мінхун швидко ввімкнув мікрофон.
— Стійте там! Представтеся!
