Ийдже подивився на золоті візерунки, що оберталися, і запитався:
‘Чому кожен мисливець, якого я зустрічаю, виявляється диваком?’
Раніше мисливці не мали настільки виразних характерів. І це було цілком природно – тоді найважливішим було вижити.
Але в сучасну Еру Великих Мисливців без яскравої особистости не протримаєшся! Саме поняття «виживання» для мисливців повністю змінилося. І як би Ийдже не крутив це у голові, він був упевнений – причина, через яку Хон Єсон став настільки відомим, точно полягала не у створенні артефактів…
‘У будь-якому разі, цей хлопець остаточно з’їхав з глузду…’
Його божевілля було очевидним.
Спалах.
За спиною Єсона знову вдарила блискавка.
Раптом хлинув дощ. Але Єсон, не переймаючись тим, що сам промокне, простягнув під дах лише руку – ту саму, в якій тримав варене яйце.
Здавалося, його одержимість магічними каменями була настільки сильною, що він дорожив навіть тим, що хоч віддалено нагадувало їх.
Ийдже міцніше стиснув черпак у руці.
‘Може, доповісти Чонбіну?’
Ні. Він швидко відкинув цю спокусливу думку. Дзвінок Чонбіну був би рівнозначний спалюванню дому заради однієї блохи. А що, як Єсон у нападі люті розповість Чонбіну, що Ийдже зберігає магічні камені й якусь підозрілу зброю?
Ба більше, не було жодної гарантії, що стирання пам’яти спрацює. А ще…
‘Прибирати сліди потім буде важко.’
Ийдже не міг передбачити, що ще викине цей дивак зі своїм химерним світосприйняттям. Він скоса глянув на Єсона. Той усе ще простягав йому жовток. Здавалося, він продовжуватиме це робити, доки двері не відчиняться.
— Тц.
З огляду на маніакальну одержимість Єсона, було очевидно: він повертатиметься знову і знову, доки не отримає магічний камінь. Тож найпростіше було просто віддати його, та раз і назавжди позбутися небажаного гостя. Зрештою, це ж було частиною угоди.
Ийдже тяжко зітхнув і повільно відчинив двері.
Наче шпигун, Єсон миттєво пригнувся, притулився до стіни й швидким окинув поглядом приміщення. Пересвідчившись, що все безпечно, він різко прослизнув усередину та зайняв місце в кутку.
Ийдже дивився на нього й думав, скільки ще триватиме цей цирк.
— Ку.
Ккокко покликав Ийдже. Озирнувшись, він побачив, як той нахилив голову, вказавши на згорбленого Єсона. Курча явно хотіло до свого господаря.
Ийдже взяв коробку з Ккокко й підійшов до непроханого гостя.
— Перепрошую.
— О, Ккокко! Ти цілий!
— Ку-ку.
Єсон простягнув руки до коробки, але не встиг і торкнутися, як Ийдже різко підняв її над головою. Прикидатися дурнем перед очима оцінювання було марно, тож він не вагався ні секунди.
— Ку-ку? – здивовано озвався Ккокко.
Не звернувши уваги на його розгублення, Ийдже холодно промовив:
— Перш ніж влаштовувати возз’єднання батька й сина, нам варто поговорити.
— Ккокко!
— Якщо хочеш знову побачити Ккокко, тобі доведеться відповісти на мої запитання як годиться.
— От жеж, жорстокий мерзотник!
Єсон одразу ж розпочав драматичну виставу. Ийдже з холодним виразом обличчя дивився на актора, що сумлінно відігравав роль стражденного батька. Виходило, що йому дісталася роль безсердечного службовця, який перешкоджає воз’єднанню сім'ї. Але цього разу він не збирався так легко спускати ситуацію.
— Як ти знайшов це місце?
Навіть якщо він і планував віддати камінь, спочатку треба було це з’ясувати. Судячи з жовтка, Єсон прийшов саме по магічний камінь, але як йому вдалося вийти безпосередньо на ресторан із хеджан-ґуком? Логічніше було б спершу звернутися до гільдії Падо і через неї знайти секретаря Кіма.
Ийдже примружився.
— Підкинув мені маячок?
— Га? Аж ніяк.
Очі за темними окулярами кліпнули. Єсон опустив маску й відповів:
— Хоча ідея хороша. Треба буде зробити один такий.
— Відповідай.
— Ну… Він у тебе просто зараз.
‘У мене?’
Ийдже швидко звів голову. У ту ж мить Ккокко, який вовтузився в коробці, вистромив голову й глянув вниз.
Зустрівшись із його чорними, непроглядними очима, Ийдже пробурмотів:
— У цієї штуки… є функція стеження?
— Не зовсім. Але, може, це тому, що він зроблений із магічного каменя монстра, який поглинає спогади? Він чудово запам’ятовує людей і знаходить їх. А ще ми пов’язані душею, тож добре розуміємо один одного. Вражає, що він відшукав тебе у величезному Сеулі. Молодець, Ккокко!
— Ку-ку!
Ккокко голосно кудкудахув.
‘Точно, я ж носив його з собою під час виставки…’
Це була його помилка – не здогадатися, що це напівдоросле курча здатне знаходити людей.
Ийдже повільно опустив коробку з Ккокко на підлогу. Той миттєво вистрибнув і кинувся до Єсона. А потім—
Лясь!
Ккокко вліпив йому ляпаса своїм порцеляновим крильцем.
— Ай!
Єсон схопився за щоку, й жалюгідно осів на підлогу.
‘Трясця, а це було гарно.’
Ийдже непомітно прикрив рота рукою, приховавши посмішку.
— Ккокко, за що?
— Ку-ку!
Ккокко голосно заверещав, дивлячись на варене яйце, що впало на підлогу. І Єсон, і Ийдже одночасно зітхнули.
Ийдже швидко підняв Ккокко, і накрив його маленьку голову долонею. Він пригадав, що бачив щось подібне в одному експериментальному телешоу. Якщо закрити пташці очі, вона засинає.
— …
І справді, це подіяло, наче магія. Ккокко, який щойно верещав, мов сирена, незабаром затих.
— Ого, він заснув, – вражено пробурмотів Єсон.
Ийдже зиркнув на нього. Той миттєво підняв варене яйце з підлоги, й сунув його в кишеню. Потім підняв очі й запитав:
— Але, секретарю, у тебе що, є підробіток? Чому ти в закладі з супом від похмілля?
— Так, є таке.
— Ого, ви такий працьовитий. Зразковий громадянин! Вражає.
Ийдже спокійно відповів, і Єсон відразу ж показав йому великий палець угору. Попастися на такі прості слова… Ну і дурень, навіть попри свої пробуджені здібности.
Зіткнення з дурнем пришвидшило мислення Ийдже. Чи належним чином Єсон втік від бюро управління пробуджених?
Він швидко замкнув двері, вимкнув усе світло в закладі та тихо запитав:
— …Але ж тоді тебе схопили? Якщо припустити, що ти знайшов це місце завдяки Ккокко, то як ти зміг позбутися бюро?
І щойно він це вимовив, рефлекторно зрозумів.
‘Ах, я заплутався.’
Єсон випростався наче півень, що розпушує пір'я.
— Ох, тобі цікаво, як я втік?
Його голос аж бринів від гордости.
«Ні, зовсім не цікаво», – Ча Ийдже похитав головою, але було пізно.
Єсон глибоко зітхнув, театрально приклавши руку до чола.
— Багато всього сталося. Слухай уважно.
***
У день, коли Єсона перевозили в машині, він почувався, немов розмоклий кімпаб.
Спочатку його мали негайно доправити до Пектусану, але, оскільки він планував трохи насолодитися мирським життям перед тим, як усамітнитися в горах, підготовка у селищі Джан Ін ще не була завершена. Завдяки цьому Єсон тимчасово опинився в розкішному готельному номері.
Попри всі зручности, всередині він почувався порожньо. Охоронець, помітивши його задумливий вигляд, обережно поцікавився:
— Хон Єсоне-нім, вам щось потрібно?
— Магічний камінь.
Охоронець тільки глянув на нього з виразом "Тільки не знову", але зберіг серйозний тон та спробував заспокоїти:
— Ми його старанно шукаємо.
"Старанно". Вони завжди так казали! Єсон зірвався на крик і почав пручатися. У цьому жорстокому світі одним лише ентузіазмом нічого не досягнеш! Саме тому він зненавидів це кляте слово – "старанно".
Зрештою, вже з першого дня ув'язнення він страждав морально. Спершу заявив, що жовток смаженого яйця на сніданок нагадує магічний камінь. Потім, побачивши в телесеріалі актрису в жовтій сукні з квітковим принтом, знову розплакався, говорячи, що вона немов той магічний камінь.
Охоронці, які мусили бути поруч і спостерігати за всім цим, були на межі божевілля. Здавалося, що Єсон відкрив у собі нову навичку – ментальну атаку.
Ситуація стала настільки серйозною, що бюро управління навіть викликало спеціалізованого на мисливцях психіатра, щоб той проконсультував Єсона. Але навіть лікар лише похитав головою, й мовчки пішов.
З кожним днем його психічний стан ставав дедалі гіршим.
Коли він не знав про місцезнаходження магічного каменя, ще можна було терпіти. Але коли дізнався і навіть побачив його на власні очі – стало нестерпно. Він переконався: магічний камінь ще розкішніший, ще яскравіший, ідеально круглий і прекрасний, немов найдосконаліша річ у світі.
Єсон обійняв Ккокко й заридав:
— Магічний камінь!!!
— Ми старанно шукаємо його.
Ніби зламана пластинка.
Коли кожна коштовність у люстрі на стелі почала здаватися магічним каменем, Єсон вирішив втекти. Врешті-решт, його найбільша перешкода – Чонбін – був відсутній!
Ийдже, слухаючи цю героїчну історію одним вухом, раптом широко розплющив очі:
— Чонбіна не було?
— Га? Ні.
Єсон відповів невимушено, жуючи рисове тістечко, яке він невідомо звідки витягнув.
— Після виставки я його не бачив. А, хоча… він мені писав. Сказав, що у нього термінові справи разом із Сайоном.
‘Добре, що я не застосував техніку стирання пам’яти. Цей божевільний знає купу важливої інформації, яка не з’являлася навіть в анонімних постах гільдії Падо. Раз уже так вийшло, треба витягнути з нього побільше.’
Ийдже спокійно запитав:
— Сайон… Що з ним? Він у порядку?
— Га? Ти не знаєш?
— Ах…
Ийдже згадав анонімний пост, який бачив того дня. Чудово. Без жодних докорів сумління, він пробурмотів голосом, сповненим турботи:
— Лідер гільдії не з’являвся в офісі після виставки. Він роздає накази електронною поштою через команду секретарів, тож усім цікаво, чим він займається.
— О, ось воно що. Ну, логічно…
На щастя, Єсон прийняв це пояснення. Потираючи розпухлу щоку новим вареним яйцем, він відповів:
— Нічого серйозного. Казав, що вирушають у якесь підземелля. Щось пов’язане з апокаліпсисом?.. Так, наче вони натрапили на якийсь слід.
— …
Апокаліпсис. Це було надто серйозно, щоб так просто відмахнутися. Ийдже широко розплющив очі й уже збирався запитати детальніше, коли…
Тук-тук.
Несподіваний стукіт у двері змусив його замовкнути. Єсон різко затулив собі рота руками, й присів у кутку. Ийдже теж напружився, ставши перед ним із черпаком у руках, ніби захищаючи. Атмосфера в ресторані загострилася.
У момент, коли вони навіть затамували подих…
— …Вибачте, всередині є хтось?
Прозвучав знайомий голос.
