Назва: [Анонім] Видалю через 10 хвилин
Єсон зробив єсонівське.
Але потім аукціон раптово зупинили.
Тим часом 240 зламав плече Ґю-Ґю.
240 зв’язав Чонбін.
А мого кузена Шершень вирубила табличкою по голові.
Коли прийшов до тями, Шершень рахувала присутніх із мечем у руці, від чого він мало не знепритомнів ще раз.
Меттью роздав усім смажені рисові коржики й сказав розходитися.
Всі пішли додому.
Кінець.
Вірити чи ні – вирішувати вам.
Коментарі (34):
— Це виставка майстра чи гладіаторський бій?
— Кожне речення неймовірне.
— Якщо вже брешеш, то хоча б старайся зробити це правдоподібно.
— Дивно, але виглядає реалістично…
— Якщо комусь зламали плече, мав би бути звіт. Це тривожить…
⤷ Ти з відділу секретарів? 240 досі не виходив на роботу? У мене є справа до нього.
⤷ Ні ㅜㅜ Він не виходив, але інструкції приходять поштою.
Ийдже повільно читав дописи, але замість того, щоб заспокоїтися, він лише більше заплутався. Якщо Сайон не з’являвся на роботі, а лише надсилав листи, то цілком можливо, що його замінює Вону.
Прикусивши губу, Ийдже збирався гортати далі, коли Ґойо, насвистуючи щось і водночас малюючи на планшеті, раптово підняв голову. Його погляд завмер десь у повітрі. Ийдже теж трохи підвів очі.
+82 [CH.1]《Використано гучномовець.》
+82 [CH.1]《Набирається повідомлення гучномовця…》
Праворуч у полі зору з’явилася червона іконка динаміка. Ийдже, свідомо ігноруючи її, опустив голову й продовжив дивитися на екран телефону. Це був гучномовець мисливського каналу – того, який він заблокував після виставки майстра. Краєм ока він помітив, як Ґойо, ймовірно, бачачи те саме, завмер із роззявленим ротом.
‘Якщо якось відреагую – пиши пропало.’
Незабаром перед очима яскраво спалахнули великі червоні літери з чіткими білими контурами.
+82 [CH.1]《Чонбін використав гучномовець.》
📢 [4] Чонбін: Будь ласка, підтримуйте безпеку каналу. Хон Єсон-нім, ми не притягнемо вас до відповідальности, просто підтвердьте, що живі. Якщо живі, поставте крапку ^^
‘Він використовує дорогоцінний гучномовець, щоб просто дізнатися про стан Хон Єсона?’
Ийдже, втупившись в текст, швидко все прикинув у голові.
Того хлопця ж замотали, як кімбап, і забрали агенти. Він же казав, що повертається в гори, чи не так?
Хоча голова Ийдже була забита думками про Сайона, та відчайдушні крики Єсона були настільки яскравими, що чітко лунали в його пам’яти.
Поруч Чве Ґойо пробурмотів:
— Це божевілля… Його викрали? Ого… якщо це правда, країна перевернеться догори дриґом. Це серйозно.
Ийдже ледь стримався, щоб не затулити Ґойо рота. У цього хлопця слова працювали, як неминучий прапор – тільки скаже, і неодмінно щось трапиться. Але не встиг він його зупинити, як Ґойо підняв ще один прапор.
— А може, він просто втік по м’ясо? Вони перевіряли ресторани з курятиною?
Раптом на телефон Ґойо надійшло три повідомлення. Ийдже випадково кинув погляд на екран – оскільки телефон був в його руках, вміст було видно одразу.
Со Мінґі: <Терміново> Хон Єсон утік під час перевезення до Пектусану. Місцезнаходження невідоме.
Со Мінґі: <Терміново> Більшість персоналу бюро з контролю пробуджених залучено до пошуків і забезпечення безпеки Хон Єсона.
Со Мінґі: <Терміново> Зв’яжіться з Романтичним Відкривачем.
‘Лайно.’
[Активовано вміння: Покерфейс (B).]
На щастя, це надійне вміння допомогло йому зберегти спокійний вираз обличчя. Віддавши телефон назад, наче нічого не бачив, він сказав стриманим голосом:
— Дякую, що показав. До речі, у тебе повідомлення.
— Повідомлення?
Поки Ґойо читав повідомлення, його обличчя декілька разів змінило колір. Спершу зблідло, потім почервоніло, а тоді посиніло. Наступної миті він схопився на ноги й поспіхом почав збирати речі.
— Вибачте! Мені треба негайно бігти.
— Вже? Хоч би похмільний суп з’їв перед тим, як іти.
— Ні-ні, сталося дещо термінове.
— Що?
— Я, е-е… не можу сказати. Це конфіденційно.
— Конфіденційно?
— …Справді не можу розповісти! Наступного разу прийду разом із заступником лідера гільдії!
Ґойо кулею вилетів із ресторану. Лише тоді в закладі нарешті запанував спокій. Перед очима Ийдже миготіло сповіщення з гучномовця Чонбіна.
‘Не може бути…’
Занадто багато думок про можливі причини втечі Єсона закрутилися в голові. Але Ийдже вирішив:
‘…Просто займусь рестораном.’
І поки що проігнорував це.
***
На щастя, безпека першого каналу добре підтримувалася – більшість звичайних мисливців навіть не підозрювали про втечу Єсона. Їх більше цікавило, хто виграв зброю на аукціоні виставки майстра. А такі мисливці з першого каналу, як Бе Вону чи Ганібі, взагалі не з’являлися аж до закриття ресторану.
Закінчивши всі справи, зачинивши ресторан та підготувавши інгредієнти на завтра, Ийдже помітив, що надворі вже світало. Він коротко зітхнув, закінчив мити посуд і зняв гумові рукавички.
І раптом...
— Ку-ку-ку!
Почувся до болю знайомий звук. Він був надто виразним, щоб списати його на втому чи уяву. Звук лунав з вулиці.
Відчинивши двері, Ийдже озирнувся навколо і повільно опустив погляд. Поруч із входом, у синій коробці з-під Baccas, згорнувшись клубочком, лежало щось гладеньке й біле.
Відчувши його погляд, воно підняло голову.
Круглі, схожі на чорні квасолини, але абсолютно бездушні очі. Гладке, немов порцеляна, біле тіло. Загалом, воно нагадувало трохи дурнувате порцелянове курча.
Це Ккокко.
— Ку-ку?
Ийдже мовчки зробив крок назад і зачинив двері.
Клац.
З-за дверей ще мляво долинали зацікавлені кудкудакання, але він їх проігнорував і рушив на кухню. Узявши в руку черпак, що зручно вмостився у долоні, втупився в порожнечу.
— Спокійно. Спершу зберися з думками.
По-перше, Хон Єсон, якого мали перевести до Пектусану, зник. Пектусан – це гора в Сеулі, отже фізично він знаходився зовсім поруч із рестораном. Тож його можна було знайти десь неподалік.
По-друге, Хон Єсон був одержимий магічними каменями. А той магічний камінь…
Ийдже кинув погляд на свій інвентар.
‘Досі в моєму інвертарі…’
Він пошкодував, що не віддав його тоді.
Зціпивши зуби, він пригадав, що перед тим, як його забрали, Єсон побачив секретаря Кіма. Навіть спробував покликати його. Спогад був трохи розмитий, але Ийдже був упевнений – їхні погляди перетнулися.
Порцелянове курча Ккокко, створене Хон Єсоном, і яке слухається лише його. Чому ж Ккокко опинився у коробці з-під Baccas біля входу до ресторану, а не поруч зі своїм господарем?
— Ку-ку… ку-ку-ку…
Кудкудакання прозвучало зловісно. Це не було ні привітанням, ні вигуком до Ийдже, і вже точно не звуком зацікавлености. Скоріше, воно скидалося на прочищення горла перед криком…
‘Бляха!’
Ийдже миттєво відчинив двері, схопив Ккокко разом із коробкою й заніс усередину.
На мить здалося, що курча навіть трохи засмутилося.
Зітхнувши, Ийдже торкнувся пальцем його тупого дзьоба.
— Гей, де твій господар? І чому ти тут один?
— Ку-ку.
— …Знаєш що, краще мовчи. Відчуваю, що буде тільки гірше, якщо я дізнаюся.
— Ку?
Ккокко, нахиливши голову, витягнув шию в бік дверей. Ийдже повернув голову туди ж.
Посеред темної, ледь освітленої вулиці, перед дверима стояла людина, яка виглядала наче завзятий турист: яскраво-синій похідний костюм, сонцезахисні окуляри, капелюх, щільно облягаюча чорна маска і барвиста хустка на шиї.
‘Підозріло.’
Зараз була друга тридцять ночі – запізно, щоб вважати цю людину звичайним туристом. Зазвичай вони спускаються з гір ще до сутінків. До того ж це не був постійний клієнт, а зовсім незнайоме обличчя.
Ийдже швидко глянув на Ккокко, який тихо сидів у коробці. Ккокко, що раптово з’явився біля дверей. Турист, що виринув, наче привид, щойно Ккокко опинився всередині. То, можливо, цей турист...
— Ку-ку.
Ккокко трохи витягнув шию. Гостра інтуїція, що не раз рятувала Ийдже життя, ковзнула холодним відчуттям по шиї. Миттєво він поставив Ккокко на стіл і замкнув двері.
Клац.
Між ними залишилися лише двері, і в повітрі зависла напруга. Турист поправив свої сонцезахисні окуляри та тримав в руці туристичну палицю.
— Вибачте...
— …
— Можна запитати дещо?
Ийдже міцніше стиснув черпак і швидко відповів:
— Я в це не вірю.
— Я не сектант. Я тут не для цього. Я не релігійний.
— Ми не купуємо фільтри для води, газети чи структуровану воду.
— Я не продавець і не учасник пірамідної системи. Мені просто треба дещо запитати.
— Вибачте, але ми зачинені.
— Будь ласка, просто вислухай. Мені конче потрібно дещо знайти. Якщо не знайду – помру.
— …
Спалахнула блискавка. Згадка про смерть зробила його благання ще більш відчайдушним. Сонцезахисні окуляри незнайомця спалахнули білим відблиском. Незабаром прокотився низький гуркіт грому, і перші дощові краплі почали падати одна за одною.
І Ийдже побачив це.
‘А, прокляття.’
— Ти бачив…
Турист розтягнув слова, витягнув з кишені яйце, очистив його від шкаралупи і стягнув маску. Нижня частина його обличчя здалася до моторошного знайомою.
Він відкусив шматок вареного яйця. Вправно з'ївши лише білок, оголюючи круглий, ідеально зварений жовток.
Знову спалахнула блискавка. Очі, приховані за темними окулярами, яскраво засяяли золотими візерунками, що оберталися.
— Круглий, гарний магічний камінь… Як цей жовток.
