— Усе гаразд.
Тихий голос прошепотів ці слова. Теплі руки обхопили його тіло.
— Тепер усе добре.
За розсіяним поглядом розсипалося біле світло.
— Я…
— …Час настав.
Сайон розплющив очі. Побачивши білу стелю, він різко сів і швидко зняв рукавички.
Гуп!
Щось важке з гуркотом впало на тверду поверхню. Сайон миттю окинув поглядом кімнату. Трубки, що з’єднували його тіло з апаратами, були вирвані, а самі пристрої безладно розлетілися по підлозі.
Поруч почулося зітхання.
— Ти вже вирішив усе тут зламати? Чому б одразу не розтрощити все?
Це був Нам Уджін. Він сидів за столом спиною до нього, і зосереджено чимось займався. Але Сайон не послабив пильности. Його гострий погляд фіолетових очей ковзнув у кут кімнати. Там стояв Чонбін, який швидко підняв руки й заговорив:
— Лі Сайоне-нім, я Чонбін. Це лабораторія Нам Уджіна у підвалі гільдії Севон. Я привів тебе сюди після того, як ти знепритомнів у залі аукціону.
— …
Напруга, що готова була перерости в убивчий спалах, трохи вщухла. Тільки тоді Лі Сайон усвідомив, що лежить на двоярусному ліжку в лабораторії.
Нам Уджін буркнув:
— Тобі краще належним чином заплатити за те, що зайняв моє ліжко.
— Безумовно. Тут безпечно, Лі Сайоне-нім. Ти щось пам’ятаєш?
Останній спогад серед жахливого болю…
— Сайоне.
Навіть крізь тьмяні відчуття він зміг відчути тремтячу руку на своїй спині.
— Гей, Лі Сайоне.
Голос, зазвичай спокійний і твердий, лунав уривчасто, хрипло. Незвично теплий дотик, і всі ці розірвані уривки почуттів…
‘Ча Ийдже.’
Сайон поспіхом витягнув телефон з кишені. На щастя, заряд ще залишався. Ча Ийдже, Ча Ийдже… Він швидко ввів знайомий номер, і відправив коротке повідомлення:
[Зі мною все гаразд]
Надіслано. Він почекав трохи, але відповіді не було. Тривога туго обхопила горло.
— Ну що ж.
Різкий ляск долоні та голос прорізали його думки. Сайон повернув голову до джерела звуку. Уджін розвернув стілець, схрестив ноги й сперся підборіддям на руку.
— Ти вже розтрощити мої апарати, залякав людей, перевірив телефон і навіть відправив термінове повідомлення.
— …
— Тож, поговоримо? Бо цей хлопець нічого нормально не пояснив.
Чонбін, схрестивши руки на грудях, знизав плечима.
— Лі Сайону теж потрібне детальне пояснення.
Сайон різко зірвав дроти, підключені до його тіла. Уджін скривився.
— Хоч уявляєш, скільки це коштує? Обережніше.
— Вишли мені рахунок. І хто взагалі дозволив підключати мене до цього?
— А уявляєш, як я здивувався, коли Чонбін увірвався сюди з тобою. Як почуваєшся?
— Нормально.
— Гм.
Уджін уважно оглянув своїми білими очима Сайона, який сидів на двоярусному ліжку. За мить він кивнув і пробурмотів:
— Виглядаєш нормально. Якщо під час пробудження прийняти силу системи, усі попередні травми зцілюються… хоча у твоєму випадку різниця між станами до і після надто велика. Це означає, що швидкість відновлення залежить від рівня пробудження.
— …Нам Уджін.
Сайон відкинув волосся з очей і тихо сказав:
— Не переходь межу.
— …Моя помилка. Зрозумів.
Настала коротка тиша. Сайон роздратовано потер очі.
— Чонбін, поясни ситуацію.
— Так. Поки я спілкувався віч-на-віч із Ґю-Ґю, мене покликала Кан Джісу, і я повернувся сам. Коли прибув на місце, ти вже знепритомнів. Оцінивши ситуацію, я зняв ланцюги й дав тобі отруту, яку надав Нам Уджін-нім.
Очі Уджіна ледь помітно спалахнули.
— Вона допомогла прискорити відновлення?
Сайон ледь кивнув.
— Частково.
— Добре. Якщо дістану ще, передам у гільдію Падо.
— Я надав загальні вказівки, перед тим як привезти тебе у гільдію Севон. Рештою мисливців зайнялися HB, а після усі повернулися у свої гільдії.
— Навіть Бе Вону?
— Так.
— …
Сайон відкинувся назад, спершись на руки. Його погляд, що досі блукав у повітрі, нарешті зупинився на Чонбіні.
— Ти чув історію?
— Про що ти?
— …Вочевидь, часу слухати в тебе не було.
Сайон посміхнувся крижаною посмішкою, яку Чонбін зустрів м'якою усмішкою.
— Я казав, що поверну цей борг у подвійному розмірі, пам’ятаєш?
— Не чув, але був до цього готовий. Це моя необачність призвела до такого.
— Так… Подобається мені твоя відкритість.
Сайон повільно повернув затерплу шию. Його млявий голос сказав:
— Розкажи мені про вашу розмову з Ґю-Ґю. Від початку й до кінця.
***
Наступного дня після виставки, яка здалася цілим тижнем, Ийдже швидко повернувся до звичного, спокійного ритму життя. Вставати на світанку, щоб приготувати хеджан-ґук для мисливців. Доглядати за Хаин, поки готує інгредієнти. Працювати ввечері, закривати ресторан пізно вночі.
Проте після виставки Ийдже дедалі частіше ловив себе на тому, що дивиться в нікуди. І щоразу думав про Сайона. Його долоні ще досі пам’ятали відчуття холодного, напруженого тіла. Як він? Чи все з ним гаразд?
Щоразу, коли ці думки не давали спокою, він діставав телефон та перевіряв повідомлення від Сайона.
Сайон: Зі мною все гаразд.
‘Та якби ж то.’
Ийдже не вірив цьому повідомленню. Навіть якби Сайон ще не прийшов до тями, він би приховав цей факт від усіх. Сильні мають здаватися непохитними. Тож це повідомлення міг надіслати хтось инший, щоб приховати справжній стан Сайона.
Тривога, якій він не мав пояснень, не відпускала ні на мить. Ийдже знову й знову то вмикав, то вимикав телефон, не знаючи, чи варто відповідати.
І в ідеальний момент, ніби вловивши його занепокоєння, з’явився Чве Ґойо. Пізно вночі, коли ресторан вже був зачинений.
Ийдже сидів у залі й крутив у руках телефон, навіть не знявши фартуха. А Чве Ґойо якимось чином відімкнув замок та увірвався всередину й розмахував руками.
— Привіт, хьоне!
На щастя, почуття, яке Чве Ґойо відчував на порту Інчхона, не зникло повністю, тож, побачивши похмурий настрій Ийдже, він миттєво збавив запал.
— Кхм, пам’ятаєте? У день виставки я відвіз вашу бабусю до лікарні. От і прийшов розповісти, як усе пройшло. Хотів зайти раніше, але був страшенно зайнятий.
— О…
Чорт, як він міг забути про лікарню після всього, що сталося?
‘Ти зовсім здурів, Ча Ийдже.’
Обличчя Ча Ийдже спохмурніло від гніву, і Чве Ґойо зморщився. Він притиснувся до сталевих дверей, тремтячи, й запитав:
— М-можна вже говорити?
— Так, гайда. Як там моя бабуся?
— Отже! Я приніс копії діагнозу та рецепту!
Чве Ґойо швидко простягнув документи й почав тараторити пояснення, ніби читав реп. Ийдже швидко перегортав сторінки, одночасно слухаючи його розповідь. На щастя, стан її коліна не погіршився, і здавалося, що регулярний прийом ліків допоможе.
— Оце й усе!
— Дякую.
— Хе-хе, нема за що.
Ийдже зітхнув у відповідь, і Чве Ґойо зніяковіло почухав потилицю. Його вираз обличчя раптово нагадав Ийдже про те переміщення через міжпросторові двері. І про обличчя Сайона, яке він побачив одразу, щойно ті двері відчинилися.
‘Чорт.’
Як тільки вираз його обличчя став крижаним, Чве Ґойо миттю стер усмішку й випрямився. Попри це, Ча Ийдже обережно запитав…
— Як Сайон…?
— С-Сайон?
Очі Чве Ґойо округлилися. Чорт. Ийдже поспіхом виправився:
— Лі Сайон. Він останнім часом не зв’язувався зі мною щодо роботи.
— Ах, ви про лідера гільдії. Просто так незвично прозвучало, я не одразу второпав. Якщо чесно, не знаю!
Звісно, Ґойо не міг допомогти. Поки Ийдже жалкував, що взагалі запитав, той вже вовтузився в кишені.
— Хехе, він любить працювати наодинці… Цікаво, чи виходив він сьогодні на роботу? Зачекайте хвильку.
— …Ти ж не зв’язуєшся з ним напряму, правда?
— Ні! У гільдії Падо є закрите обговорення. Зазвичай, коли лідер з’являється, відділ секретарів одразу нас попереджає.
— О.
Пробігши очима по екрану, Ґойо простягнув телефон.
— Хочете подивитися? Там весело.
— А як же безпека?
— Та ну, там лише персонал переписується, запитує що сьогодні в їдальні на обід, або часом лають лідера гільдії.
Ийдже взяв телефон і почав гортати вниз. Поруч Ґойо з ентузіазмом пояснював:
— У мене досить високий рівень доступу, тому я можу бачити більшість постів.
Перший допис, що впав у очі, виглядав так:
《Закрите обговорення гільдії Падо》
[※ Будь ласка, дотримуйтесь манер!]
[※ Пости, що порушують правила, можуть бути видалені без попередження.]
Назва: [Анонім] То що ж сталося на виставці майстра?
240 не з’являється на роботі з того самого заходу.
Це закрите коло, тому жодної інформації не дістати.
Привид хеджан-ґуку каже, що нічого не знає.
А Джісу теж відмовляється коментувати.
Я вмираю від цікавости.
‘Він досі не з’явився на роботі. Невже все настільки серйозно? Він хоча б прийшов до тями?’
Ийдже потер потилицю, насупившись.
‘Може, мені самому варто піти перевірити, що з ним?’
Він продовжив гортати вниз у сподіваннях знайти хоч якусь корисну інформацію серед коментарів. Одна фраза одразу привернула увагу.
Коментарі (10):
— Виходить, навіть на HunterNet інформаційне затемнення?
— Ага, зазвичай там купа хизування під виглядом відгуків, а зараз – тиша.
— В новинах теж нічого ~ 240 взагалі щось виграв?
— Чекав на результати, а тут таке розчарування.
— Ні, мій кузен був на виставці. Прокинувся – все вже закінчилося, а він лежить у залі, де Шершень з мечем перевіряє присутніх.
— Ого.
— Що за? Це якесь пекло для тих, хто вбивав шершнів?
— Благаю, розкажіть всю історію.
— Краще створіть окремий пост для цього.
— Протестуйте все!
‘Шершень... це що, про Ганібі?
Ганібі перевіряла присутніх із мечем?’
Одна ця фраза зачепила Ийдже настільки, що він не міг відірватися від екрана. Швидко оновив сторінку – на щастя, коментатор уже створив новий пост.
Назва: [Анонім] Видалю через 10 хвилин
Єсон зробив єсонівське.
Але Ийдже одразу ж застряг на першому ж реченні. Що це за абсурдне слово з неправильною орфографією? Він швидко зрозумів, що сам не розшифрує його, тож вирішив спитати у когось іншого.
— …Гей, а що означає «Єсонівське»?
— Єсонівське?
Ґойо, побачивши пост, усміхнувся.
— О, ти це читаєш? Це кумендо. «Єсонівське» – це про Хон Єсона. Сленг.
— Сленг?
— Щоб не відображалось через пошук.
«Єсонівське» це про Хон Єсона. Тобто перший рядок…
«Єсон зробив єсонівське.»
‘Лайно’
Одного цього речення вистачило, щоб зрозуміти: цей коментатор знає, про що говорить.
