— Що? Похмільний суп? Я теж хочу піти!
— Ой, навіть не думай! Зникни!
— О, чудово! Раз скуштуєш ‐ ніколи не забудеш.
— Ха-ха, Єсоне, хіба ти не мав цього разу лізти на Пектусан? Чи вистачить у тебе часу на похмільний суп?
Коли Єсон спробував вклинитися між завсідниками, навколо нього миттєво утворився картель ранкерів, що міцно захищав свої позиції.
За цією стіною любителів похмільного супу все ще тривав мовчазний конфлікт між Ийдже та Сайоном.
Проблема була в тому, що хоча Сайон і усміхався, краще б він цього не робив. Його викривлена усмішка могла б здатися звичайною, але його фіалкові очі були холодні, позбавлені життя. Вони впивалися в Ийдже, не відводячи погляду, наче прагнули пронизати його наскрізь.
Порцелянове курча, що зручно вмостилося у нього на руках, тихенько пискнуло і зарило голову в груди Ийдже. Воно наче боялося Сайона.
Ийдже тихо зітхнув, провівши пальцями по його голівці. Він уже почав думати, що Сайон трохи заспокоївся, але…
‘Ніби він зміг би.’
Швидше навпаки – його настрій тільки погіршився. Ийдже насупився, розглядаючи це занадто гарне, самовдоволене обличчя. Воно б здавалось ідеальним, якби не ця усмішка, в якій не було й краплі тепла, і погляд, що пробирає до кісток.
Аж раптом Бе Вону помітно зблід, помітивши вираз Сайона.
— С, С, С, Сайоне…
— Що? …Дідько. Навіщо ти зняв протигаз? Когось вбити зібрався?
Ганібі, теж повернувшись у його бік, аж здригнулася, помітивши, як Сайон на мить змінюється в обличчі.
Щойно він зрозумів, що на нього дивляться, усмішка зникла – наче її й не було. Його риси знову набули звичайної байдужости, а він сам спокійно змінив позу, схрестивши ноги й поклавши зв’язані зап’ястя собі на коліно.
— Що я такого зробив?
— Що зробив? Та ти щойно мало поглядом не вбивав!
— Ти що, сліпа?
— Тільки погляньте на цього нахабу.
— Ганібі, цього разу стримайся, добре?
— Я не вв'язувалась у попередню бійку, тож, може, повторімо її?
Не вагаючись, Ганібі показала Сайону середній палець. Вону, схопившись, швидко кинувся її зупиняти, а Єсон, навпаки, розважався та підбурював їх.
І серед цього хаосу Сайон, нарешті відвівши погляд від Ийдже, абсолютно спокійно, навіть не змінюючи тону, промовив:
— Чонбіне.
— Так, Лі Сайоне-нім?
Він злегка підняв зв’язані руки, і в повітрі пролунав характерний дзенькіт ланцюгу.
— Коли ти збираєшся мене розв’язати?
— Ну, я планував розв’язати тебе після аукціону. Ти можеш підіймати табличку із зв’язаними руками або, при необхідности, Секретар Кім зробить це за тебе.
— Ага… дійсно?
Сайон відповів монотонним голосом, кинувши на Чонбіна скоса погляд.
— Я міг би знищити це місця прямо зараз, якби захотів, ти ж знаєш.
— Ха-ха, це погроза?
— А прозвучало як погроза?
— …
Ще мить тому атмосфера була наповнена безтурботною жвавістю, але тепер вона раптово застигла, пронизана крижаним холодом.
Сайон і справді був холоднокровним, безжальним убивцею, і міг вбити атмосферу лиш одним словом.
Чонбін, однак, лише всміхнувся, схрестивши руки за спиною.
— Закон має бути однаковим для всіх без винятків. Навіть якщо Ґю-Ґю почав бійку, хіба це ж виправдовує зламане плече? І ти ж ще й отруту збирався використати.
— Але ж не використав.
Вону, який досі лише спостерігав за розвитком подій, швидко втрутився, намагаючись залагодити ситуацію.
— Все нормально! Просто розв’яжемо його коли все закінчиться, і все буде гаразд! Ха-ха, ти справді викладаєшся на повну, дякую.
— А ти що робиш? – роздратовано запитав Сайон.
Вону лише кинув швидкий погляд на Ийдже і ледь помітно поворухнув рукою, ніби рвав щось. Здавалося, він натякав, що тому варто розірвати квиток і піти в кімнату очікування.
Ийдже це, звісно, оцінив…
‘…Але ж квиток у Сайона.’
Йому потрібно було якомога швидше ізолювати цього хлопця, щоб уникнути зайвих проблем. Він поставив курча на підлогу й підійшов до Сайона. Його гарне обличчя, сповнене роздратування, було спрямоване прямо на нього.
Ийдже трохи нахилився і дуже тихо прошепотів:
— Пішли в кімнату очікування.
— …
— Я все тобі там поясню. Просто ходімо.
Сайон, не відводячи погляду від протигазу Ийдже, глибоко зітхнув. Потім витягнув квиток зі свого інвентарю, і відірвав куточок.
Востаннє поглянувши на здивоване обличчя Ганібі, зацікавлений вираз Єсона, нечитомий погляд Чонбіна та великий палець угору від Вону, локація навколо них раптово змінилася.
Після всього, що сталося за останні кілька годин, ця тиха кімната очікування здавалася справжнім порятунком. Ча Ийдже важко зітхнув, знімаючи свій протигаз.
Сайон, усе ще зі зв’язаними руками, швидко підійшов до дивана й сів. Він почав нервово постукувати ногою по підлозі.
— Отже, я зрозумів, що ви потрапили у простір Хон Єсона…
Допит почався миттєво.
Ийдже стиснув губи, його обличчя набуло дещо похмурого виразу.
— Чого це він раптом вас туди затягнув?
— …
— Про що ви там говорили?..
— Ну, гм…
— Я хочу почути це від вас. У всіх деталях.
Гострий погляд Сайона уважно вивчав Ийдже, змусивши того почуватися вкрай некомфортно. Він стояв із руками, схрещеними за спиною, але Сайон легким жестом вказав на місце поруч із собою, очевидно, наполягаючи, щоб той сів.
— Сядьте.
— Я краще постою.
— Сідайте.
Якщо сісти поруч, то, можливо, не доведеться дивитися йому прямо в очі.
Ийдже неохоче опустився на диван, залишивши між собою та Сайоном трохи простору, й почав обмірковувати, як почати цю розмову.
Він не міг розповісти Сайону все про свою розмову з Єсоном. Так, Сайон уже бачив Ікло Василіска в розломі Ґванджін-ґу, але виявити його там – це одне, а володіти зброєю, створеною Єсоном – зовсім инше.
Здавалося, що таємниць, які він не міг розкрити Сайону, ставало дедалі більше.
— Ну… Курча перенесло мене до простору Хон Єсона.
— Ага.
— Хон Єсон лежав там, жував червоний женьшень і сказав мені сісти. Ну, я сів.
— Мгм.
— …
Це погано.
Якщо не згадувати про Ікло Василіска, йому просто нема чого казати. Він знову мав перекручувати правду. Витріщившись на білу стіну, він продовжив:
— Потім… Хон Єсон раптом… активував очі оцінювання і сказав, що все знає.
— Що саме?
— Що в мене є магічний камінь.
— Магічний камінь?
— Так… Той, який шукав Єсон.
— …Звідки той придурок про це дізнався?
‘Вибач. Я сам йому сказав.’
Ийдже відвів погляд убік.
Якщо він розкриє правду про Ікло Василіска, це буде рівнозначно зізнанню, що він – J. А судячи з того, що раніше казала Ганібі, Сайон, схоже, не був про J гарної думки.
‘— Хочеш, щоб J залишався мертвим назавжди?
— Хочеш, щоб він більше ніколи не з’являвся?’
Ийдже прикусив губу.
‘Це через втрату першого місця в рейтингу?’
Як би він не думав, але так і не міг зрозуміти, чому Сайон ненавидить J.
Адже, будучи J, він ніколи не зустрічав когось, схожого на Сайона.
Та й у фрагментах вони здавались близькими…
У цей момент Сайон глухо вилаявся.
— А… бляха.
— Гей, чого лаєшся…
— Не можу нормально мислити…
Пролунало коротке, важке зітхання. Потім щось м’яке торкнулося його плеча й шиї. Ийдже широко розплющив очі й різко повернув голову. Сайон, згорнувшись клубком, притулився до нього.
Ийдже застиг, незграбно піднявши руки.
‘Що він робить?’
Це якийсь новий вид нападу? Якщо метою є змусити його почуватися ніяково, то вона виконана на сто відсотків.
Ийдже ще ніколи не був настільки розгублений.
Проте Сайон більше не рухався. Лише м’яке дихання і тихий дзвін ланцюгів.
А тоді його слова змусили Ийдже засумніватися у реальности.
— Я втомився…
‘Це каже Сайон?’
Ийдже навіть на мить перестав дихати. Здавалось, ніби він скаржиться…
Тим часом бурмотіння не припинялось, поки Ийдже напружено сидів і лиш його очі бігали по кімнаті:
— Змушуєте мене втручатися…
— …
— Змушуєте мене хвилюватися…
— …
— Дратує.
Завершувати досадою безумовно було в стилі Сайона.
Ийдже відкрив рота, щоб щось сказати, але передумав й стулив його. Дихання біля його шиї, здавалося, трохи прискорилося.
‘Ах.’
Із тихим дзвоном ланцюгів Ийдже обережно підняв руку і почав легенько поплескувати Сайона по плечу. Тіло того спершу здригнулося, та потім поступово розслабилося.
Ланцюги Чонбіна пригнічували здібности пробуджених, фактично сковуючи їх. Звикнувши до своїх сил, раптова їх втрата, певно, дезорієнтувала його.
Хоча зв’язані були лише зап’ястя, він, мабуть, відчував, ніби все його тіло було міцно скуте. Навіть якщо він цього не показував, тягар мав бути величезним.
Ийдже, продовживши ритмічно поплескувати його по твердому плечу, тихо цокнув язиком.
‘Було б легше, якби він просто розізлився.’
Лі Сайон знову пробурмотів:
— Як же це дратує…
Ийдже зітхнув і, цього разу не стримуючись, відповів:
— Так, так. Я зрозумів. Просто відпочинь.
— …
— Якщо можеш, поспи.
— …
Сайон замовк. Але, що було дещо несподіваним, ще сильніше притулився до нього.
Здавалось, ніби він втішає дитину, що й змусило Ча Ийдже стримувати сміх.
Він повільно підняв руку й ніжно провів нею по волоссю Сайона, відчувши, як поступово напруга спадає з його тіла. Волосся виявилося м’якшим, ніж він собі уявляв.
І саме в цей момент на стіні раптово з’явилося нове повідомлення.
[Аукціон відновиться за 30 хвилин.]
[Мисливцям у кімнаті очікування слід повернутися до залу після закінчення відліку таймера.]
[Залишок часу: 29:59…]
Цифри на таймері почали нестримно зменшуватися.
Вперше за довгий час йому захотілося, щоб час ішов повільніше.
