Переклад непрофесіональний, можуть бути помилки, тому, якщо помічаєте – пишіть.
Всі новини з перекладом можна глянути у тг каналі: Silarobdh
——————————————
— Хьоне…
— …
— Мені справді варто вас десь замкнути.
‘Навіть зв’язаним говорить таке…’
Ийдже кинув насторожений погляд на Сайона, але той лише продовжував бурмотіти щось зловісне.
— Варто відвернутися хоч на мить, як щось стається, і ви зникаєте…
Хрусть.
Чорна рука стиснула протигаз так, ніби це був звичайний аркуш паперу.
Ккокко здригнувся – чи то від напруженої атмосфери, чи то від чогось іншого. Ийдже легенько провів рукою по його гладенькій голівці.
Фіолетові очі Сайона звузилися ще більше, а хвилясті пасма волосся, спадаючи, частково затулили його обличчя, коли він нахилив голову.
— Тож…
— …
— Чи не хочете ви пояснити, чому раптово зникли, а потім з’явився разом із цим типом?
— Із цим типом… Це ти про мене?
Єсон вказав на себе, похиливши голову набік. «Стулися». Ийдже ледве стримався, аби не затулити тому рота. Проте Сайон навіть не глянув у його бік – його погляд залишався прикутим лише до Ийдже. Той кілька разів моргнув, намагаючись подати бодай якийсь сигнал.
— Гм, лідере гільдії. Я все поясню.
— Так?.. Слухаю.
Сайон, здавалося, вже був на межі гніву, але, втупившись крізь лінзи в очі Ийдже, вдав, що нічого не розуміє. Ба більше – він навіть моргав у такт із ним!
‘Чорт, я ж не можу все пояснити прямо тут, перед Хон Єсоном, ти, йолопе.’
— Може, я поясню? Лі Сайоне! Секретарю! Можна мені пояснити?
— Замовкни.
— …
Єсон невдоволено схилив голову.
— І прибери руку з його плеча.
Рука, що лежала на плечі Ийдже, неохоче опустилася. Лиш одним словом змусивши Єсона замовкнути, Сайон відкинувся на спинку дивана і легким кивком дав зрозуміти, що готовий вислухати бодай якусь історію, яка зможе його задобрити.
— Ну… розумієте…
Стиснувши зуби, Ийдже нарешті відкрив рота.
— Га? Хон Єсон-нім. Ви вже вийшли з кімнати очікування?
У повітрі пролунав знайомий голос. Здивовано кліпаючи, до холу увійшли Чонбін, змучений Бе Вону та похмура Ганібі. Дивна компанія, яка колись залишила автографи на стіні ресторану з хеджан-ґуком.
Ийдже миттєво змінив вираз обличчя, повертаючись до ролі наляканого секретаря.
Ганібі, помітивши Єсона, роздратовано відкинула волосся назад.
— Ти! Ух… Якщо вже зібрався переносити аукціон, то хоч би попередив. Навіщо було влаштовувати цей хаос? Знову стався інцидент через тебе.
— Інцидент? Який ще інцидент?
— Спитай у Чонбіна!
Чонбін, що наблизився до трійці, яка стояла немов застрягши у глухому куті, задумливо потер підборіддя.
— Гм… Я ж написав, щоб Єсон-нім не виходив, але, схоже, ти цього не побачив?
— Ти кажеш мені не виходити, але тут усе виглядає цілком нормально? Нічого не зламано. Я навіть прихопив предмети для детоксикації, думаючи, що Сайон міг розповсюдити отруту.
— Так, на щастя, ми встигли зупинити його якраз перед тим, як він застосував її. Завдяки тому, що Ганібі вчасно натиснула тривожну кнопку, нам вдалося запобігти цьому.
Чонбін знизав плечима, усміхаючись.
— Хоча Ґю-Ґю зламав плече… Але будівля ж ціла, тож, гадаю, це ще в прийнятних межах?
— Ох, щиро перепрошую. Наш лідер гільдії… завжди такий, але все ж. Якщо буде потрібно, звертайтеся до гільдії «Падо».
Бе Вону низько вклонився, кілька разів вибачившись. Сайон, який з помітним роздратуванням спостерігав за цією сценою, сухо кинув:
— Він перший почав.
— Ой, Сайоне, тихіше!
— Ха-ха, так, так. Враховуючи, що Ґю-Ґю-нім перший почав, ми ж лише зап’ястя йому зв’язали, хіба ні?
Доброчесна усмішка Чонбіна ковзнула від Єсона до протигаза, що стояв поряд із ним.
— Гем, а хто це поруч із Хон Єсоном?
— А? Це секретар із гільдії Падо.
— Ах, зрозуміло.
М’який погляд Чонбіна ледь помітно змінився.
— Але чому ви разом? Навіть якщо ви були тут, біля входу, я не бачив вас під час перевірки після зникнення чорного туману.
— Бо я викрав секретаря!
— Що?
— Га?
Чонбін і Бе Вону широко розплющили очі від несподіваного зізнання. Сайон ще більше напружився, але Ийдже лиш знехтував цим, і трохи повернув голову, дозволивши Єсону продовжувати за їхнім попереднім планом.
— Взагалі я планував викрасти Лі Сайона. Але оскільки я вперше використовував цей порошок, то не міг чітко зрозуміти, що до чого. Тож я сказав Ккокко викрасти того, хто в протигазі, а він приніс секретаря. Ну, він же ще маленький.
— Ко?
Що довше Ийдже слухав Ккокко, то краще його розумів. І цього разу той явно скаржився на несправедливість. Проте Єсон безсоромно продовжив:
— Але ж я не міг одразу його виставити! Це було б занадто жорстоко! Якби він повернувся, його би насварив бос-тиран. А спробувати знову викрасти Лі Сайона – теж не варіант. Тож я просто запропонував чаю. Він виглядав таким виснаженим.
— …
Погляд Чонбіна зупинився на Ийдже.
— Як тебе звати?
Ийдже навмисно зробив свій голос тремтячим, і відповів найвищим та найтоншим тоном, на який тільки був здатен.
— Кім Синбін.
— Так, секретарю Кім Синбіне. Чи все, що сказав Хон Єсон-нім, правда? Вам не погрожували і ні до чого не змушували?
— Так, так! Молодий майстер вибачився, що викрав мене помилково, і пригостив зеленим чаєм. Сказав, що я повинен трохи зачекати, бо не може одразу мене відпустити… А ще він познайомив мене з Ккокко.
Ийдже легенько підштовхнув Ккокко вперед. Той нахилив свою гладеньку голову і видав тихий звук. Побачивши порцелянове курча, погляд Чонбіна трохи пом’якшав. Він легенько ткнув пальцем у дзьоб і запитав:
— Зрозумів. Можна ще одне запитання?
— А? Так, звичайно.
— Де ти був після викрадення?
— Гем… Я був у зовсім іншому місці. Це був традиційний будинок із внутрішнім двориком… О! А ще там була піч.
— Зрозумів…
— Ко! Ко-ко!
Очі Чонбіна, що спостерігав за Ийдже, ковзнули до курча, яке раптом заметушилися у нього на руках. Провівши пальцями по гладенькому підборіддю Ккокко, Чонбін широко усміхнувся.
— Дякую за пояснення. Тож, Хон Єсон-нім, навіщо тобі викрадати Лі Сайона?
— Га? У мене була справа до нього!
— Не можна було зачекати до завершення виставки?
— Не можна, ось тому і… Словом, я свою частину пояснив, тепер пояснюйте ви. Що сталося? Що сталося?!
Чекаючи пояснення, Єсон нетерпляче нахилився вперед. Ганібі лише схрестила руки й глибоко зітхнула.
— Ну, розумієш…
***
Коли чорний порошок, що закривав усім огляд, розвіявся, мисливці, які брали участь у виставці, побачили, що замість зброї класу S+ залишився тільки плакат із Хон Єсоном.
— Що відбувається? Куди він зник?
— Це теракт?
— Викрадення?
— Не може бути, щоб Хон Єсон сам розкидав порошок.
— Ми справді почнемо знову через дві години?
Галасливий гомін мисливців заповнив простір. Надчутливі й зацікавлені супер хом'яки почали вибиратися зі своїх перегородок, озираючись навколо.
Чобін, масажуючи скроні й важко зітхаючи, віддавав розпорядження найближчим мисливцям з бюро управління.
— Половина персоналу перевіряє квитки мисливців у залі й супроводжує їх до кімнат очікування. Инша половина шукає Хон Єсона разом зі мною.
— А якщо він сам вже пішов до кімнати очікування?
— Було б добре. Але ми маємо підготуватися до гіршого. Головне – переконатися, що з Хон Єсоном усе гаразд.
Після того як Чонбін квапливо рушив із групою мисливців, решта працівників бюро почали повільно, по одному, перевіряти квитки. На жаль, через цей повільний темп і розподіл на невеликі групи, вони не помітили найгіршої сцени, яку попри все слід було уникнути.
Ґю-Ґю неспішно підійшов до Сайона, який стояв і уважно оглядав зал. Спершись на перегородку, він яскраво посміхнувся.
— Ого, схоже, купувати ти нічого й не збирався, наш другий номер, Лі Сайоне. А Шершень уже розмахує табличками, аби виграти зброю.
— …
— Ти до них навіть не торкнувся? Вони все ще лежать недоторкані.
Сайон навіть не глянув у його бік, лише натиснув кнопку на телефоні та притиснув пристрій до вуха. Ґю-Ґю, спостерігаючи за ним, недбало розв’язав напів зібраний хвіст, і скуйовджене волосся посипалося по плечах.
— Ти ж знаєш~ Я якраз над дечим працюю. Ти точно знаєш.
— …
— Це трохи клопітно, але занадто цікаво, щоб пройти повз. Вистежувати його, йдучи по тонкій ниточці – ще те задоволення.
Гудки нескінченно лунали у вусі Сайона. Жодної відповіді.
— Але потім…!
Змах!
Стрічка для волосся, яку Ґю-Ґю тримав у руці, раптово перетворилася на гостре лезо. Зі свистом вона розрізала повітря, наближаючись до блідої шиї Сайона, захованої під протигазом. Однак…
— …
Тук!
Без натяку на здивування чи паніку Сайон зупинив лезо голою рукою.
Він повільно повернув голову, байдуже глянувши на власника зброї.
Ґю-Ґю трохи потряс рукою, ніби струшуючи невидимий пил, і хитро всміхнувся.
— Кожного разу, коли я намагався щось з’ясувати, мені вставляли палки в колеса. Це почало дратувати. Тож я провів невелике розслідування. І знаєш що? За всім цим стоїть гільдія Падо.
— …
— І тепер мені цікаво. Чому колишній номер один відмовляється співпрацювати, коли вся країна шукає свого національного героя? Чому так ретельно все перекриває?
Лі Сайон холодно кинув у відповідь:
— Тому що ти недостатньо вправний.
— Так, так. Навіть незважаючи на мою “невправність”, моя думка залишається незмінною.
З обличчя Ґю-Ґю зникла посмішка, залишивши лише ідеально беземоційний вираз.
— Хочеш, щоб J залишився мертвим?
— …
На мить повітря застигло, ніби сама реальність затримала подих. Мисливці, які випадково стали свідками цієї сцени, затихли, ловлячи кожен звук.
Сайон повільно повернувся до Пак Ґюміна, його очі холодно блищали крізь затемнені лінзи маски.
Біля вуха продовжував звучати машинний голос, що здавався далеким відлунням на фоні напруженої тиші.
— Абонент знаходиться поза зоною досяжності. Залиште ваше голосове повідомлення після звукового сигналу…
Голос був механічним, без жодних емоцій.
— Хочеш, щоб J більше ніколи не з’явився?
— …
Пак Ґюмін зробив крок уперед. Дивлячись прямо на Сайона, він заговорив знову:
— J–
***
— …А потім, як і слід було очікувати, Сайон і Ґюмін влаштували грандіозну бійку. Здавалося, що один із них точно не вийде звідти живим, тож я позичила у працівника кнопку для виклику.
— Дякую, що зреагувала так швидко.
— Хмпф, ще б пак.
Ганібі фиркнула й закрутила пасмо волосся навколо пальця.
Вону закрив обличчя руками й тяжко зітхнув.
— Ох, як незручно… Я мав бути поруч із ним. Але Сайон наполіг, що цього разу піде окремо, зі своїм секретарем.
— Ха-ха, що вже вдієш? Головне, що будівля ціла і не залита отрутою.
— Але ж як я швидко зреагувала! Хіба не заслуговую винагороди?
— Як щодо миски хеджан-ґуку?
— Три миски, і тоді подумаю.
— Гаразд, зустрінемося в ресторані після виставки.
— О, я з вами!
Поки мисливці жваво обговорювали хеджан-ґук, Ийдже мимоволі глянув у бік Сайона.
Той сидів на дивані, з руками за спиною. Його погляд був прикований до Ийдже…
А на вустах грала усмішка.
