Ікло Василіска було знайдене в розломі західного моря. Його не міг створити Єсон, хоча той і наполягав на протилежному.
Навіть без урахування гравіювання, твердження Єсона мало сенс – якщо зважати на природу Ікла Василіска. Діти схожі на батьків, що посієш – те й пожнеш.
Коли Ийдже замовк, заглибившись у роздуми, Єсон почав скиглити:
— Гм? Гм? Ой, ну скажи вже щось. Я вмираю від цікавости.
Він був точнісінько як Ікло Василіска – заявляв про себе коли заманеться.
Та “батько” Ікла Василіска, Єсон, нічого не знав про розлом у західному морі. Здавалося, що його створив зовсім инший Хон Єсон – не той, що знаходиться перед ним.
Розлом, де викривляються час і простір, більше не здавався божевільною фантазією. Ийдже вже підтвердив – це можливо.
“ — Багато випадків, коли люди мають однакові імена й обличчя, але є зовсім різними.”
Єсон не з’являвся у фрагментах, які показала Ґаиль. Але ті фрагменти були лише уламками зруйнованого світу, які вона зібрала докупи, а отже десь мав існувати і Єсон.
Ийдже задумливо спостерігав за травою, що колихалася під вітром.
‘Мені потрібно знову зустрітися з Юн Ґаиль…’
Якщо він зможе з’ясувати, як Ікло Василіска, створене иншим Єсоном, потрапило в той розлом… це може допомогти витягнути тих, хто там похований. І ще – треба дізнатися більше про кінець світу.
Щойно Ийдже занурився у думки, Єсон, який чекав відповіді, почав нетерпляче постукувати ногою об землю.
— Гей? Секретарю? Ти мене слухаєш? Ти думаєш? Мені почекати?
Ийдже перевів погляд з Єсона на порцелянове курча, що дрімало поруч. Воно зручно вмостилося на телефоні, але безперервно трусилося від постійної вібрації.
Цей наполегливий дзвінок міг бути тільки від Сайона. Ийдже відвернувся, спостерігаючи за хмарами, що неквапливо пливли блакитним небом. Час тікати від реальности.
‘Чудово, мені кінець.’
— Секретарю Кім!
Брова Ийдже сіпнулася від голосу, що був за три секунди від того, щоб перетворитися на скиглення оленяти. Його не лише вирвали з роздумів, а й позбавили останньої надії на спокій. Він тяжко зітхнув. Стримався уже тричі. Враз у голові майнула неприємна думка.
‘…Як цей тип може бути таким нахабним після викрадення людини?’
У пам’яти сплив образ Сайона, а разом із ним – його глузливий голос.
“Я ж казав уникати зайвих зустрічей… Якщо так любите спілкування, може, варто вступити в альпіністський клуб?”
Сама лише думка про майбутній сарказм Сайона змусила Ийдже стиснути кулаки. Здавалося, що одна гора позаду, але попереду височіє ще більша.
‘Навіть якщо втечу, усе одно доведеться слухати його нісенітниці, так?’
Ийдже спокійно заговорив до Єсона, який нетерпляче тупотів ногами.
— Ви спитали, звідки воно у мене.
— О! Нарешті вирішив відповісти! Так, звідки?
Ийдже подивився на Єсона, який завзято кивав.
— А чому вас це цікавить?
— Га?
Єсон здивовано кліпнув. Тим часом «секретар Кім» уже згорбився, наче Пізанська вежа, підняв одне коліно й сперся на нього рукою, нахилившись на бік.
— Чому я маю довіряти Хон Єсону й щось розповідати?
— Мені?
— Ні, серйозно. Хто буде просто так ділитися інформацією через одну лише усну обіцянку? Ви маєте запропонувати нормальний договір. Наприклад, якщо я розповідаю вам – а ви робите щось для мене. Хіба не так працюють угоди?
— Я ж сказав, що збережу це в таємниці й навіть зроблю тобі зброю!
— Хіба не буде підозріло, якщо мисливець раптом з’явиться зі зброєю, створеною Хон Єсоном?
Спершу це мало бути жартом, але слова Ийдже поступово набули серйозного відтінку – вплив неспокою від Сайона.
— До того ж якщо ви вимагаєте, щоб я розповів, чому я мушу просто підкоритися? Хіба ж це не зловживання владою?
— Ого… Слухай, за весь час після пробудження я вперше чую щось подібне. Це досить освіжаюче.
Опинившись у центрі раптового звинувачення у зловживанні владою, Єсон театрально вдарив себе в груди.
— Я Хон Єсон. І що не так, якщо батько питає, де знайшли його загублену дитину? Справді не збираєшся розказувати?
Його емоційний аргумент, на жаль, не подіяв на Ийдже.
Якщо він зізнається, що знайшов Ікло в розломі західного моря, то це буде рівнозначно тому, що він назве себе J. Яка в цьому користь? Ніякої. Ба більше, Єсон тісно пов’язаний із бюро управління пробудженими. Навіть якщо він пообіцяє мовчати, ризик витоку інформації залишається високим.
Витягти з торг більше нічого не вдасться. А, зважаючи на те, що на Ийдже й так чекає вибух емоцій Сайона, говорити просто не було сенсу.
— Ви ж самі щойно сказали, що не створювали його. То як можете вважати себе батьком?
Не маючи инших варіантів, окрім як морально виснажити Єсона, Ийдже, спаливши всі мости, взявся його дражнити. Той у відповідь лише ошелешено роззявив рота.
‘Він же секретар Лі Сайона. Це від нього сарказму навчився?’
На жаль, чоловік перед ним теж був у протигазі, що створювало ілюзію присутности самого Сайона.
— Ви ж казали, що ніколи не бачили Василіска. Я б розповів, але, знаєте, довіри бракує…
Секретар Кім теж не мав би його бачити, але однаково випромінював упевненість людини, яка знає більше, ніж говорить. Єсон розгублено вдарив по чорному лезу Ікла Василіска. Він махнув рукою, демонструючи, що не порізався.
— Бачиш? Тут моє ім’я, і ця гостра штука мене не ранить. Творіння впізнає свого творця.
— Дайте поглянути.
Єсон нерішуче передав Ікло Василіска. Щойно лезо опинилося в чужих руках, воно заворушилося, наче засумувало за звичним батьківським теплом. Але Ийдже тримав руків’я міцно.
[Оновлено думки Ікла Василіска!]
[Думка Ікла: Якщо вдариш, я відрубаю тобі руку.]
Хоч Ікло Василіска не впізнало господаря і було агресивним, в Ийдже був свій підхід.
[Активовано вміння: Отрута Василіска (S+).]
‘Зрозумій.’
[Оновлено думки Ікла Василіска!]
[Думка Ікла: Скасовую попередню думку.]
Придушивши його слабкий бунт завдяки владі отрути Василіска, Ийдже без жодних вагань ударив рукою по лезу. Попри прямий контакт, шкіра залишилася неушкодженою. Єсон витріщився, а Ийдже безсоромно промовив:
— Може, воно просто затупилося? Доказом це не назвеш.
— Зачекай! Зараз я його загострю. Тоді спробуєш ще раз.
Ролі допитувача й допитуваного непомітно помінялися місцями. Єсон, цілком захоплений доказуванням свого батьківства Ікла Василіска, наче забув про будь-які підозри.
‘Добре, що Хон Єсон такий простак.’
Ийдже з полегшенням зітхнув й спостерігав, як той метушливо шукає точильний камінь, коли Єсон раптом пробурмотів:
— …Здається, щось відбувається ззовні.
— Перепрошую?
— …
Не відповівши, Єсон почав клацати щось у телефоні. Незабаром пролунав механічний голос.
— Хон Єсоне-нім, чи могли б ви трохи перенести відновлення аукціону? ^^ Тут виникла невеличка проблема.
— Хон Єсоне-нім, прошу, проігноруйте попереднє повідомлення.
— За жодних обставин не виходьте назовні.
Повідомлення звучало як останні слова вижившого з фільму жахів. Обличчя Ийдже помітно скривилося, а от Єсон виглядав серйозним.
— Якщо Чонбін написав подібне, значить, зовні коїться повний безлад.
— …
— Ґю-Ґю обережніший після минулого разу, а инші не ризикнули б. Тож єдина людина, яка могла влаштувати таке…
Їхні погляди зустрілися. Здавалося, вони думали про одну особу. Як підтвердження їхніх здогадів, телефон перестав вібрувати. Ийдже міцно заплющив очі.
‘Чорт забирай, Сайоне. Що ти утнув цього разу?..’
***
— Хгх… ах…
Біле волосся безладно розсипалося по землі. Чорний тактичний черевик жорстко тиснув на плече чоловіка, що лежав долілиць. Важке, хрипке дихання виривалося назовні.
Ґю-Ґю, задихаючись і кашляючи, дряпав черевик рукою, а на його губах грала викривлена посмішка.
— Думаєш, якщо натиснеш сильніше, моє плече зламається?
Голова в протигазі трохи нахилилася праворуч. У слухавці телефона, який він все ще тримав біля вуха, ледь чутно лунав автоматичний голос, що повідомляв про неможливість з'єднання. Прозвучали насмішкуваті слова:
— Кому дзвониш? …J?
Щойно пролунало ім'я “J”, тиск на плече посилився. Пролунав виразний хрускіт кісток, але, незважаючи на це, Ґю-Ґю продовжував дивитися на протигаз з тією ж насмішкуватою посмішкою. Сайон зловісно пробурмотів:
— Що тобі дає таку впевненість, га?
— Кх… бляха… боляче…
— Варто ретельніше обирати, з ким вступаєш в бійку…
Раптом здалеку завили сирени. Ґю-Ґю мимоволі сіпнувся, але черевик не просто впивався в плече – він повільно зміщувався до ключиці, змусивши його зіщулитися.
— Вирішив встановити тут ієрархію, як колись із найманцями, так?
Сайон притиснув телефон плечем до вуха і вже знімав рукавички, коли дещо сталося.
Ш-ш-ш!
Чорний ланцюг зі свистом розсік повітря, спрямувавшись прямо на Сайона. Той цокнув язиком і різко відступив. Ґю-Ґю, тримаючись за плече, почав задихатися в кашлі.
Ланцюг, не знайшовши цілі, з шурхотом згорнувся назад у руки власника. Почувся брязкіт металу і глибоке зітхання.
— Так… Ґю-Ґю.
Гучна сирена супроводжувала появу Чонбіна. Він наближався, намотуючи чорний ланцюг на руку. Його зазвичай м’яке, усміхнене обличчя цього разу було холодним і напруженим.
— Мені потрібні пояснення. Що тут відбувається?
