— Воно у твоєму інвентарі, так?
— …
— Моє творіння.
Ийдже здригнувся. Його дихання перехопило, лівицею він з силою вчепився у праву руку, що тремтіла. Очі, пронизані золотими візерунками, вп'ялися в нього, немов у намаганнях розчавити одним лише поглядом.
Жахливе відчуття: ніби тебе розбирають на частини, заглядають в саму суть. Його нутрощі скрутилися так, що от-от могло знудити.
Стиснувши зуби, Ийдже нарешті відповів:
— Не розумію, про що ви.
Єдине у його інвентарі, зроблене Хон Єсоном, – квитки. Але їх він передав Сайону перед початком аукціону. Тепер у нього не залишилося нічого, що могло б зацікавити Єсона. Тож він запитав напряму:
— …Ви про квитки?
— Ти серйозно? Якби йшлося про них, я б не тягнув тебе аж сюди. – Єсон сказав так, ніби відповідь була очевидною. – Ой, ледь не забув сказати.
Його звична безтурботність зникла, і зараз він виглядав дещо божевільно.
— Я привів тебе не для того, щоб сперечатися. А тому, що впевнений. Своїми очима бачив: у твоєму інвентарі є дещо, створене моїми руками…
Ийдже поглянув на порожній простір перед собою. В його інвентарі залишалися лише зілля, магічні камені та Ікло Василіска.
‘Якщо щось і може його зацікавити, то це магічні камені…’
Зілля – масовий продукт, а магічні камені він би давно вже вимагав. Хон Єсон відчайдушно шукав магічне каміння, як ніхто инший.
Залишалося лише Ікло Василіска. Але яке воно має відношення до Хон Єсона? Він добув його у розломі західного моря. Коли ж J зайшов у той розлом, Хон Єсон ще був звичайною людиною…
Поки Ийдже розміркував, Єсон заговорив швидше, наполегливіше.
— Вибач, але в мене мало часу. Немає сенсу затягувати. Лі Сайон може почати тебе шукати. Нумо швидше отримаємо те, що хочемо, і підемо своїми шляхами.
Лише тоді Ийдже нарешті розгледів його обличчя.
— Я віддам тобі все, що завгодно. Просто вийми це.
За золотими візерунками в його очах з'явилася кров.
Чому він весь аукціон не розплющував очей? Хіба людина, яка витратила стільки зусиль на створення зброї, не хотіла б побачити, кому вона дістанеться? Ийдже думав, що той просто втомлений.
Але причина була инакшою.
Система зазвичай щедра до тих, кого обирає для пробудження. Вона дарує їм здібности та вміння, народженні з їх щирих бажань, проте рідко втручається опісля. Однак вона нещадно карає здібности, які хоч трохи порушують системні правила, навіть якщо вони нею ж і даровані.
Як здібність переміщення у просторі, яку має Романтичний Відкривач, зазнала обмежень, так і вміння бачити чужі інвентарі, навіть у дещо спрощеній формі, могла б суперечити правилам системи.
Якби він міг вільно використовувати свої очі оцінювання, перевірка квитків завершилася б миттєво. Але замість цього він мусив покладатися на детектор квитків – жалюгідний замінник – у вбиральній…
‘Мабуть, він отримав покарання, що не дозволяє йому довго користуватися очима оцінювання.’
Золотаве сяйво його очей мерехтіло, немов полум'я, а в міру того, як візерунки оберталися, за цим світлом починали лопатися судини. Та, попри пекучий біль, Єсон не заплющував очей.
— Швидше діставай.
Візерунки змінювалися, і разом із цим Ийдже охопило відчуття, ніби з нього здирають шкіру. Він прикусив внутрішній бік щоки, стримавши бажання вирвати чужі палаючі очі. У роті розлився металічний присмак крови.
Напруження витало у повітрі.
Бзз—
У кишені завібрував телефон. Єдині, хто могли йому подзвонити, – або Хаин*, або Сайон. У будь-якому разі, дзвінок не можна було ігнорувати. А якщо це Сайон, тоді ситуація могла стати ще серйознішою. Він, напевно, помітив його раптове зникнення.
*Змінено ім'я персонажки "Ха Ін".
‘…Він, мабуть, шукає мене.’
По спині побіг холод. Він і так доклав зусиль, щоб заспокоїти його раніше, тож не міг дозволити собі розлютити його знову. Його тактика просити вибачення за будь-яку ціну могла не спрацювати вдруге за день. Це був козир на крайній випадок.
Ігноруючи гнітюче передчуття, Ийдже витягнув телефон із кишені.
— Ккокко!
— Ко!
Коли Єсон заплющив очі, візерунки на мить зникли, але, розплющивши їх, вони спалахнули ще яскравіше, змусивши Ийдже завмерти. А наступної миті…
Немов блискавка, порцелянове курча метнулось вперед і вихопило телефон прямо з його рук.
Приголомшений несподіваною крадіжкою, Ийдже ошелешено витріщився на курча, яке лише нахилило голову, мовчки вмостившись на телефоні.
— Ко-ко.
‘Чому це курча таке спритне?!’
Тим часом Єсон глухо застогнав і затулив очі долонями. Між його пальцями повільно просочилася тонка цівка крови. Щойно той приховав обличчя, пекуче відчуття здирання шкіри зникло. Нарешті Ийдже зміг трохи перевести подих.
— Ой, лишенько… Ти забрав його, Ккокко?
— Ко-ко, ко-ко.
— Молодець. Вибач! Це моє перше викрадення, я зовсім забув спершу відібрати телефон.
Бзз, бзз…
Вібрація не припинялася. Порцелянове курча щоразу здригалося, коли телефон гудів.
Павільйону торкнувся легкий вітерець, пронісши запах крови. Червоні доріжки, що текли з очей Єсона, не збиралися спинятись. Відкинувши бажання сперечатися, Ийдже зітхнув, перевіривши його стан.
— З очами все гаразд?
— Ох! Просто перестарався. Але нічого, в мене є дещо для такого.
Єсон безтурботно порився у своєму інвентарі, витягнув білу тканину, схожу на бинт, і швидко замотав її навколо очей. В одну мить він став схожим на сліпого мудрого майстра, що живе у відлюдному храмі десь у горах. Говорив він при цьому абсолютно невимушено:
— Та-да! Це зробив для мене Нам Уджін. Якщо носити, трохи допомагає.
— Тоді… можете ненадовго повернути мій телефон? Мені треба терміново подзвонити. Ви ж знаєте, який Лі Сайон.
— Ні. Телефон - заручник. Якщо співпрацюватимеш, я допоможу усе владнати. Навіть виправдання придумаю!
Ийдже потер скроні, зітхнувши, він вирішив говорити прямо:
— Вибачте, але я взагалі не розумію, про що ви.
— …
Єсон мовчки витріщався на нього, попри щільно перев’язані очі. Навіть попри протигаз здавалося, що погляд пронизував його в намаганнях вчитатися в Ийдже, немов у розгорнуту книгу.
Бззз…
Телефон знову завібрував. Порцелянове курча, що досі сиділо на ньому, ліниво позіхнуло, широко розтуливши дзьоба.
Після довгої павзи Єсон нарешті пробурмотів:
— Ти не блефуєш.
— Так. Я справді нічого не розумію.
— Гмм…
Єсон нахилив голову набік, щось глибоко обмірковуючи, а потім запитав:
— У тебе ж є зброя в інвентарі? Довгий меч… приблизно ось такої довжини.
Він широко розвів руки, показуючи розмір.
Опис… здавався знайомим.
‘Невже… він має на увазі Ікло Василіска? Його створив Єсон?’
Його обличчя повільно сповнилося сумнівів.
Він знайшов Ікло Василіска в розломі західного моря. Хоча часові рамки не збігалися, та все ж… якщо він покаже меч Єсону, то, можливо, дізнається щось про той розлом. Це дивне передчуття надавало Ийдже непохитної впевнености: він має це зробити
J мав обов’язок повернути тих, хто там похований. Ігноруючи присмак крові на прокушеній губі, Ийдже нарешті заговорив:
— …Так, маю один такий.
Єсон буквально підстрибнув на місці.
— Бачиш? Я так і знав! Нумо, покажи!
— Але я сумніваюся, що це ваша робота, Хон Єсоне-нім.
— Гей, дозволь мені вирішити це. Просто покажи. Швидше!
Ийдже, завагавшись, дістав Ікло Василіска зі свого інвентаря. На щастя, жодного опору чи невдоволеного бурмотіння про свою могутність від меча він не почув. Ийдже простягнув меч Єсону.
Той притис його до себе, досліджуючи піхви та руків’я декілька разів. Минуло кілька довгих секунд, перш ніж він пробурмотів:
— …Я його не створював
Ийдже прикусив губу, відчувши розчарування, пальці стиснулися в кулаки.
Просто помилка.
І в ту ж мить, ніби заперечивши власні слова, Єсон впевнено обхопив руків’я й одним рухом витягнув меч із піхов. Його рухи були легкими, природними, ніби він робив це безліч разів.
Щойно темне, схоже на обсидіан, лезо показалося назовні, перед очима Ийдже спалахнуло біле системне вікно.
[Оцінка сумісности…]
Водночас Єсон сказав:
— Але ж все-таки… воно моє творіння.
— Перепрошую?
[Оновлення думок «Ікла Василіска»!]
[Бажаєте підтвердити?]
Ийдже, ошелешений, ледь помітно кивнув.
[Оновлення…]
[Думки Ікла: Батько?]
‘ “Батько” ? Що це означає?’
Ийдже широко розплющив очі. Тим часом кінчики пальців Єсона почали світитися м’яким блакитним світлом. Він легко провів ними по лезу, і на чорній поверхні спалахнули крихітні сині цятки, схожі на зорі. Вони поступово злилися у літери, а літери склалися в ім’я.
[Yìxīng]
— Мистецька Зірка.
— …
— Ти ж знаєш моє ім’я, правда?
Ийдже мовчки кивнув.
Єсон лагідно провів пальцями по лезу, наче гладив дитину. Його рука залишилася неушкодженою, попри гостроту леза.
— Я гравіюю своє ім’я на всьому, що створюю. Щоб їх існування можна було підтвердити лише через мій дотик. Це своєрідний сертифікат автентичности…
— …
— У мене дійсно хороша інтуїція, знаєш? – продовжив Єсон. – Коли десь з’являються хороші матеріали чи сильні монстри, будь то в Кореї чи за кордоном - мені одразу пишуть у приватні повідомлення на InHeart. Запитують, чи зможу я зробити з цього щось цікаве. Чому ж?
Він легенько постукав пальцем по лезу. Пролунав звук, який Ийдже ще ніколи не чув. Це був кристально чистий дзвін. Схожий на дитячий сміх.
— Бо я єдина людина у світі, здатна робити спорядження з подібних речей.
— …
— Але навіть я ніколи не чув, щоб з’являвся Василіск. Ніколи не чув, не бачив і не торкався жодного трофея з Василіска. Тож я не міг створити цей меч.
Звісно, він про нього не чув. Василіск був володарем розлому західного моря. А J – єдиний, хто його зустрічав. Тільки він знає правду.
— Але цей меч… Тут написано, що його створив я.
Чому підпис Хон Єсона був на зброї, знайденій у розломі? Він же ніколи не входив туди.
Жоден мисливець, який там побував, не володів Іклом Василіска. Ці два факти були беззаперечними. Ніхто не знав той розлом краще, ніж J.
Його пульс пришвидшився.
— Де ти його взяв? – запитав Єсон.
— …
— Аа~ ну ж бо, секретарю Кім. Я зараз такий же шокований, як і ти. Я й гадки не мав, що станеться щось подібне. Думав, може, якийсь мій виріб опинився на чорному ринку…
Він грубо провів рукою по волоссю. Це був жест людини, яка більше розчарована, ніж роздратована.
— Чорт, та навіть якщо спитаю, ти ж мені не скажеш.
— …
— Обіцяю тобі ось що. Я не питатиму, хто ти. Не копатимуся в цьому. Збережу нашу зустріч у таємниці. Мені це навіть не цікаво. Якщо тобі потрібна зброя - я зроблю її для тебе.
— …
— Але нумо бути чесними.
Єсон обережно поклав меч і різко схопив Ийдже за руку. Той рефлекторно смикнувся, але потім завмер. Бинти трохи зсунулися, і з-під них визирнули блискучі, налиті кров’ю очі.
— Де ти його взяв?
