Навіть Лі Сайон користується залою очікування, то чому б і вам не наслідувати його прикладу?
Чонбін, який майстерно вразив їхню совість, згадавши Сайона, терпляче чекав на відповідь. Ганібі, яка до цього з тривогою спостерігала за ним, нарешті відпустила комір Ґюміна і спробувала відступити.
— Е-е, я була у залі очікування, але вийшла по каву. Якраз збиралася повернутися. Але він перший почав чіплятися.
— Он як.
— Можеш спитати у працівника.
Це було розраховане виправдання: Ганібі знала, що Чонбін прихильний до тих, хто йде на співпрацю. Він трохи примружився, дивлячись на неї, а потім коротко кивнув.
— Немає потреби. Я довіряю тобі, Ганібі.
Ганібі, яка успішно викрутилася з ситуації, засяяла бездоганною усмішкою.
— Тоді я можу йти? Меттью мене чекає.
— Авжеж. Побачимося на аукціоні.
— …Тьху, тобі пощастило через Чонбіна.
Ганібі загрозливо глянула в бік Ґюміна, провівши пальцем по своїй шиї, перш ніж розвернутися і піти до стійки. Ґюмін, із безтурботною усмішкою, відреагував жартома:
— Ой, який жах.
— Пак Ґюмін.
— Ох… це ще страшніше.
Ґюмін слабко всміхнувся і почав помішувати свій сікхе розм’яклою паперовою соломинкою. Чонбін, який дивився на верхівку його голови, повільно заговорив.
— Хоча директорка й скасувала заборону на вхід…
— Ти хочеш сказати, щоб я не наробив дурниць?
— Я радий, що ти все розумієш.
— Та звісно. Більшість іноземних мисливців братимуть участь у виставці дистанційно. Тому немає причин для проблем.
Ґюмін, бурмочучи зайві слова, опустив голову на стіл, а потім підняв погляд на Чонбіна. Той, який до цього моменту зберігав доброзичливу усмішку, тепер дивився на нього холодним, байдужим поглядом. Ґюмін повільно підняв кутики губ у слабкій усмішці.
— Я не зупинюся ні перед чим, щоб зловити J.
— …
— Якщо виникнуть проблеми, ти ж зрозумієш, так? Це прямий наказ від директорки Хам Сокджон.
— Ти заклав надто слабку основу для своїх планів. J не з’явиться на виставці майстра.
Чонбін говорим холодним, твердим голосом. Але Ґюмін залишався непохитним.
— Він прийде.
— …Чому ти такий впевнений?
Не змінюючи пози, Ґюмін підняв праву руку і вказав вказівним пальцем у небо.
— Я щиро молився.
— …
— І мої молитви дуже дієві, знаєш? Мій батько – пастор.
Він хитро всміхнувся.
***
Одинадцята ранку.
Зала головного аукціону здавалася напрочуд простою для місця, де збиралися найзаможніші мисливці. Окрім величезного плаката з Хон Єсоном за трибуною, що показував великий палець угору, тут більше не було декору. Здавалося, свідомо його не встановили – передбачаючи можливе руйнування.
Праворуч від трибуни розташувалася зона телефонного аукціону, а центральну та ліву частини відвели для власників квитків. Очевидно, після подій попередньої виставки, організатори вирішили розділити зали очікування, і навіть встановити перегородки, щоб мисливці не могли бачити одне одного.
‘Наче хом'яки в клітках,’ – з іронією подумав Ийдже.
Та хай це й був лише тимчасовий захід, для Ийдже він став у пригоді. Якби Бе Вону побачив Сайона, це створило б проблеми. Тож він подумки дякував тому невідомому «супер-хом'яку», який у минулому влаштував тут безлад.
Усередині перегородки, з якої відкривається лише вид на трибуну, стояли двомісний диван і стіл. Місця було достатньо, щоб двоє людей сиділи зручно, проте Ийдже залишався стояти позаду дивана – секретарю не личило сидіти поруч із босом.
Сайон, закинувши ногу на ногу, тихо промовив, навіть не повертаючи голови:
— Чому б вам не сісти поруч?
— Мені тут зручно.
— Аукціон триватиме кілька годин.
— Все гаразд.
— Ах… – Сайон сперся підборіддям на руку й тихо засміявся. – Ви так міцно спали, що я подумав, ніби ви зовсім виснажені. Але, схоже, це не так.
— …
— Якщо втомитеся стояти – скажіть. Я дозволю прилягти.
‘Дідько.’
Ийдже скривився. Сайон не припиняв чіплятися до нього ще з того моменту, як він задрімав у залі очікування. Але ж сам наказав йому залишатися на місці й відпочивати! Він уже збирався відповісти, як почався аукціон.
Аукціоніст ударив молотком об трибуну.
— Дякуємо, що прийшли, мисливці! Оголошуємо відкриття виставки майстра! Перша лот – аксесуар S-класу у формі сережок. Має опір до вогню, опір до льоду та посилення ментальної сили.
На м’якому кріслі з одного боку трибуни дрімав Хон Єсон, схрестивши руки на грудях. Лише коли охоронець нахилився й щось прошепотів йому на вухо, він розплющив очі та дістав предмет із інвентарю.
То була пара сережок із червоними каменями.
Очі Єсона мляво відкрилися, і в їхніх глибинах промайнули золоті візерунки. Сайон заговорив пошепки, не обертаючись:
— Єдиний S-класний майстер-ремісник у світі… Йому сприяє сама система. Не дивно, що його артефакти найкращі.
— …
— Це очі оцінювання.
Коли Єсон провів пальцями по сережках, на поверхні червоних каменів спалахнули блакитні символи, схожі на зірки. Ті самі, що були на квитку.
[Yìxīng]
Мисливець, якому передали сережки, обережно поклав їх на стіл. Єсон, утративши до них інтерес, знову заплющив очі й задрімав.
Аукціоніст голосно мовив:
— Оскільки гравіювання майстра підтверджено, починаємо перший аукціон! Стартова ціна – 1 мільярд!
Ийдже уважно стежив за Сайоном. Той навіть не торкнувся таблички.
— Три мільярди! Підвищуємо ставку на п’ятсот мільйонів. Три з половиною мільярди!
Час минав, лоти змінювали один одного, але Сайон так і не зробив жодної ставки. Чи то жоден предмет не зацікавив його, чи він просто чекав на щось конкретне – незрозуміло.
Раптом аукціоніст, який певний час мовчав, ледь помітно всміхнувся. Його голос, зазвичай дзвінкий і впевнений, ледь чутно стих.
— Всі тут знають про здібності Хон Єсона.
Фінішер дедлайнів. Дивна здібність, завдяки якій ефективність роботи та швидкість різко зростають в останню мить.
По залу почався неспокій – люди заметушилися, готуючись до чогось.
— До сьогодні найкраще спорядження, створене Хон Єсоном, було S-класу, але…
Аукціоніст дістав дещо із свого інвентаря.
— Представляємо першу в історії зброю S+ класу, створену людськими руками!
Величезний спис.
Точнісінько такий самий, яким колись користувався J.
Ийдже відчув, як його пальці на мить затремтіли. Краєм ока він помітив короткий погляд Сайона, але не міг відірвати очей від зброї. Величезний спис. І Хон Єсон, який міцно його обіймав.
Майстер уважно вивчав свою роботу, а потім звів очі й оглянув залу. Його золоті зіниці, наділені здібностями оцінювання, пробіглися по присутніх.
Їхні погляди перетнулися.
І раптом—
— Аукціон призупинено!
Єсон раптом метнув спис убік, підхопив молоток аукціоніста й закричав.
Гуркіт.
Перша у світі зброя S+ класу, така безцінна, з гуркотом скотилася з подіуму. У залі пролунали перелякані вигуки.
Але Хон Єсон не звернув на них уваги.
— Перерва на дві години! Чекайте в залі очікування! Ось, тримайте!
Він вихопив щось із кишені й різким рухом розсипав по залі.
Темний порошок.
За секунду простір затопив чорний, густий туман. Видимість обірвалася, ніби хтось наклав чари пітьми. Шум голосів, хаос, шелест одягу – все зникло, поглинуте темрявою.
— …
Лише коли тиша замкнула його у своїй пастці, Ийдже нарешті отямився.
Він озирнувся навколо, але бачив лише суцільну темряву. Відчуття небезпеки повзло вгору по спині, мов холодний змій. Де Сайон? Йому треба було якнайшвидше знайти його – той мав квиток до зали очікування…
І в цей момент—
— Кудах.
Знизу долинув дивний звук.
Серед чорного диму з’явилося щось біле й гладеньке. Це… безглуздої зовнішності птах?
‘Це ще що таке?’
Ніби почувши його думки, істота розправила порцелянові крила й голосно вигукнула:
— Ку-ку-ку!
‘Дідько, це що, курча?’
Але не встиг Ийдже як слід усвідомити абсурдність ситуації, як він і ця курка вже стояли перед високими кам’яними воротами, а чорний дим залишився позаду. За стінами височів дах, вкритий черепицею.
Це не село Чонджу Ханок, не музей народної архітектури – що це за будинок з подібним дахом?
Ийдже розгублено озирався навколо, поки, врешті, не ткнув дивного птаха ногою.
— Гей, що ти таке? І де ми?
— Кудах.
Курча у відповідь клюнуло ворота своїм округлим дзьобом. І вони, ніби реагуючи, відчинилися.
За ними відкрився просторий двір, зарослий м’якою травою. Посередині – розкішний традиційний будинок із черепичним дахом, а в одному з кутів — велика гончарна піч.
А на головній веранді, яка одразу впадала в очі, лежав Хон Єсон.
Він лежав на боці, сперши голову рукою, і смоктав щось плоске й тонке. Придивившись уважніше, Ийдже зрозумів – це був корінь женьшеню. Їхні погляди зустрілися. Хон Єсон швидко сів і постукав рукою по місцю поруч.
— Ти тут! Іди сюди. Молодець, Ккокко.
‘…Він щойно влаштував хаос, розмахуючи молотком аукціоніста, випустив димову завісу, викрав мене за допомогою цього порцелянового курча… І поводиться так, ніби це якась дружня зустріч?’
‘Цей чоловік… не просто божевільний.’
Ийдже обережно наблизився і зупинився перед ним. Єсон знову поплескав по місцю поруч.
— Сідай тут.
— Я постою.
— Сідай. Швидко.
Порцелянове курча йшло, тягнучи за собою синю подушку. Потім, зістрибнувши з ґанку, почала клювати Ийдже в щиколотку.
Той підозріло зиркнув на того й неохоче сів на подушку, аби не зламати курча дзьоба.
З вітрунька під дахом прозвучав чистий передзвін.
Хон Єсон, піднявши одне коліно, безтурботно мовив:
— Вибач, що притягнув тебе сюди так несподівано. Але я трохи поспішаю!
— Це ж викрадення.
— Гей, не перебільшуй. Я скоро тебе відпущу. “Викрадення” звучить занадто жорстоко.
Хон Єсон розсміявся, жбурнувши порожню обгортку від червоного женьшеню за спину.
— Як мені тебе називати? Просто "секретар"? Ми ж уже бачилися, так?
— Так, у вбиральні…
— Точно, точно. Ти секретар Лі Сайона?
— Так. Називайте мене секретар Кім.
— Гаразд, секретарю Кім.
Хон Єсон махнув рукою – ніби ім’я для нього не мало значення.
— Отже, справа ось у чому. Сюди ніхто не може зайти без мого дозволу, тож можеш говорити вільно, Це мій дорогоцінний будинок, сам його створив. Просто розслабся. Добре? Розслабся.
— …
‘Не подобається мені це.’
Атмосфера підозріло нагадувала… те, як Нам Уджін заманив його в ліс під приводом прогулянки, а потім вивалив правду, що перевернула все догори дриґом. Ийдже обережно прораховував відстань до воріт, обмірковуючи варіанти втечі.
Як раптом—
Єсон різко нахилився вперед. Ийдже рефлекторно відсахнувся. Його зіниці виблискували, ніби на мить стали скляними.
Золоті візерунки спліталися в складні орнаменти. Символи з’являлися й зникали, невідомі й незрозумілі.
Це відчувалося, ніби гострий ніж шкрябав по шкірі. Ийдже зціпив зуби і вже був готовий схопити того за шию.
Та той, не кліпаючи, промовив:
— Це у твоєму інвентарі, так?
— …
— Те, що я створив.
