— Секретарю, ви вже підготувалися?
— …
Оглушливе виття сирени пронизувало простір, ніби фанфари, що оголошували появу Сайона. Його незаперечний авторитет і приголомшлива аура заповнили приміщення. І той, хто найменувався секретарем, виповзав із вбиральні, миттєво опиняючись в тіні Сайона!
Ийдже, схиливши голову, зітхнув із полегшенням, коли його погляд зачепився за блискучі черевики Сайона.
‘Не міг він не прийти після такого галасу.’
Це було ризиковано – розраховувати на те, що Сайон зайде до вбиральні. Але Ийдже вже мав у нього стільки віри. Він був упевнений: якщо щось трапиться, Лі Сайон з’явиться. Хоча навіть якби той не прийшов, Ийдже впорався б сам - завдяки своїй акторській майстерності.
Змістившись так, щоб частково сховатися за Сайоном, він заговорив тремтячим голосом:
— Я… я перепрошую, лідере гільдії.
— …
Сайон моргнув, виглядаючи розгубленим, немовби не до кінця розумів, що відбувається. Ийдже, ледь помітно, ткнув його пальцем у живіт, даючи сигнал підіграти.
Але його палець, замість пружності, зустрів тверду, майже кам’яну поверхню.
‘Що це, скеля?’
На мить між ними встановився зоровий контакт, повний здивування – у кожного із власних причин. Один намагався збагнути, як людський живіт може бути настільки твердим, а інший дивувався, як хтось узагалі наважився торкнутися його без дозволу.
Сайон змінив позу, ніби збираючись щось зробити, але Ийдже швидко отямився і, перш ніж ситуація вийшла з-під контролю, заговорив першим, кидаючи на нього багатозначний погляд:
— Я… Я випив заспокійливу пігулку. Все добре! Просто… це вперше, тому я трохи нервував…
— …Ха.
Сайон видав дивний звук, щось середнє між смішком і зітханням. Його примружений погляд повільно ковзнув по Ийдже, уважно розглядаючи його з голови до ніг. На мить затримався на погано зав’язаній краватці, потім відвів очі убік.
— Гаразд…
Він протягнув слово, схрестивши руки на грудях, а його голос звучав ледве стримано.
— Сподіваюся, ти доведеш, що моє рішення взяти тебе не було помилкою.
Отакої.
На щастя, Сайон мав талант до імпровізації. Він бездоганно вжився в роль тиранічного боса! Ийдже миттєво підхопив його гру, схилив голову і з готовністю відповів:
— Так, пане! Я зроблю все можливе!
— Робити все можливе недостатньо. Треба робити бездоганно.
Несподіваний коментар. Але Ийдже, не збиваючись із ритму, тремтячим голосом миттєво випалив:
— Я зроблю все можливе і зроблю це бездоганно!
Мисливці, що стояли поряд, залишалися мовчазними глядачами. Але їхні зацікавлені погляди, що визирали з-за широкої спини, говорили самі за себе. Вони немов спостерігали за захопливою драмою, чекаючи розвитку подій.
Сайон, постукуючи пальцями по руці, спокійним, майже байдужим тоном запитав:
— Секретарю, скільки часу ти вже працюєш у нас?
— Один місяць.
— Ага, один місяць.
— Так, саме так.
— Минув місяць, а змін не так уже й багато… Тобі варто краще показати себе сьогодні.
— Так, пане.
— Якщо ти в команді секретарів, маєш зосередитися на мені. Навіть якщо тобі недобре…
‘Цей покидьок…’
Ийдже відчув, як у ньому закипає лють, і злісно зиркнув. Сайон розігрував непрохану сцену.
Завдяки йому будь-хто подумав би, що Ийдже — «жалюгідний новачок, який дивом потрапив у секретарську команду гільдії Падо, але, залишившись наодинці з Лі Сайоном, від хвилювання побіг блювати в туалет»…
Цей тип завжди мав талант виводити людей із себе. А зараз, завдяки його манері говорити, кожне слово звучало, як витвір мистецтва. І хоча Ийдже насправді не був секретарем, всередині нього все аж перекручивался!
‘А може, це не акторська гра.’
‘Може, він такий просто від природи?‘
Стиснувши зуби, Ча Ийдже відповів:
— Я… зроблю все можливе. Щиро перепрошую.
— От і добре. Надалі будь готовий. А то так і доведеться вічність чекати на тебе.
‘Яка ж злопам'ятна людина.’
Їхні погляди знову зустрілися. Сайон примружив очі, усміхнувся. Але за мить, немов хвилею, усмішка зникла. Він кивнув у бік виходу з туалету.
— Ходімо.
— Ах, так. Зрозумів.
Щойно Сайон повернувся, мисливці, які з цікавістю спостерігали за їхньою розмовою, знову напружилися. Лише Єсон, не соромлячись, енергійно підняв обидві руки.
— Лі Сайоне! А тепер можна привітатися?
Зблизька Хон Єсон виявився досить привабливим юнаком. Але через тривожний блиск у круглих очах його можна було б прийняти за божевільного. Сайон, здається, ладнав із ним і навіть кивнув у відповідь.
— Так ось через що весь цей шум…
Його погляд упав на пристрій у руках Хон Єсона. Він усе ще шумно миготів червоним і білим, наче м’ясна крамниця.
— Голосно. Не можеш вимкнути?
— Не знаю. Ледь запустив, а він усе пищить - чи то глюк, чи ще щось.
— Що це?
— Детектор нереєстрованих квитків!
Хон Єсон гордо випростався.
— Цей першокласний пристрій визначає нереєстровані квитки, навіть якщо ті приховані в інвентарі. Мій шедевр.
— Хм…
Сайон, втупившись у пристрій, пробурмотів:
— Якщо він пищить… це означає, що тут є нереєстрований квиток?
— Повинен бути, але…
Єсон занепав духом.
— Я зробив його за три години, тож не певен, чи це справжній сигнал, чи просто збої. Усі тут реєстрували свої квитки, так? І ваш секретарь теж.
— Так.
Охоронець, який уважно слухав їхню розмову, обережно запитав:
— Чи не могли б ви показати свої квитки?
— …
— Вибачте, але ще раз, будь ласка…
Не кажучи ні слова, Сайон витяг із інвентарю два квитки. На їхній поверхні загорілися яскраві сині літери. Мисливці, уважно оглянувши їх, обмінялися поглядами й кивнули.
— Дякуємо за співпрацю.
— Чорт забирай… Може, я щось неправильно налаштував? Напевно, він реагує і на зареєстровані квитки теж…
— …
Ийдже, який увесь час мовчки спостерігав, міцно прикусив губу. Якби Сайон не з’явився вчасно, це могло б стати справжньою катастрофою. У такому разі йому довелося б застосувати фізичне стирання пам’яті на всіх мисливцях, що зараз знаходилися тут…
На щастя, до цього не дійшло. У межах володінь Сайона все йшло за його правилами – всюди, крім ресторану.
Сайон, ховаючи квитки назад до інвентарю, пробурмотів:
— Використаною технологію… можна було б просканувати весь інвентар людини?
Це була справжня злодійська ідея, що нехтувала будь-якою приватністю. Хон Єсон пробурмотів, прикриваючи рота рукою:
— Яка жахлива, лиходійська думка…
— Сприйму це як комплімент.
— Ну… Ідея цікава, але абсолютно нереалістична. Механізм цього пристрою… Як би пояснити? Ах, він відстежує чип, який я вбудовую в предмети, які сам виготовив.
— Тобто ти можеш застосовувати його лише до власних виробів?
— Саме так.
Хон Єсон кивнув, дістав вигнутий ніж і майстерним рухом відділив червоний магічний камінь від детектора. Як тільки камінь відокремився, пронизливий сигнал стих, а миготливе червоне світло згасло.
Полегшено зітхнувши, Єсон запхав пристрій у кишеню й недбало почухав своє волосся.
— Доведеться полагодити його й протестувати як слід, якщо я хочу використовувати його на всіх, хто входить у зал.
‘Що?’
Ще одна проблема, немов на додачу до всіх попередніх. Єсон, крутячи магічний камінь пальцями, невимушено махнув рукою, а його очі виблискували ясним світлом.
— Полагоджу це, а потім побачимося всередині. І не будь надто суворим до свого підлеглого!
— Суворим?
Сайон відповів, у голосі грала насмішка.
— Я лише піклуюся про нього…
***
Мисливці, побачивши велику протигазну маску, за якою слідувала менша, навіть не задумалися про можливі підозри. Навпаки, вони дивилися з певним співчуттям. Дехто навіть підбадьорливо жестикулював, немов намагаючись надати Ийдже моральну підтримку перед битвою. Здавалося, що його акторські здібності та своєрідна гра Сайона давали свої плоди.
Коли вони нарешті відійшли від натовпу, залишаючи позаду галас і метушню, Сайон невдоволено пробурчав:
— Чому стільки людей товчеться навколо…
Ийдже цілком поділяв ці почуття. Він прочистив горло, а потім легенько ткнув Сайона в спину.
— …Лі Сайоне, лідере гільдії?
— …
— Нам потрібно поговорити.
Звісно, він навіть не став чекати відповіді. Часу гаяти не можна. Швидко озирнувшись, аби впевнитися, що навколо нікого, Ийдже схопив Сайона за руку й потягнув за собою.
Той не чинив опору й мовчки йшов слідом.
Невдовзі вони опинилися в безлюдному місці, захованому від чужих очей. Навколо височіли складені в купи валізи, рюкзаки та ящики, створюючи бар’єр, що приховував їх від сторонніх поглядів.
— Фух…
Ийдже зробив глибокий вдих, а потім зняв протигаз. Його щоки трохи почервоніли, волосся було розпатлане. Ийдже не турбувався про свій вигляд. Натомість він зробив крок уперед, різко припер Сайона до стіни, вперся руками по обидва боки його голови, повністю ув’язнивши його у власному просторі.
— Лі Сайоне, лідере гільдії.
— Гм.
— Ми повинні бути чесними один з одним, правда? Врешті-решт, у нас контрактні стосунки.
— Ви занадто балакучий.
Попри те, що його буквально загнали в пастку, Сайон залишався незворушним. Він спокійно дивився на Ийдже, а потім повільно простягнув руку. Пальці обережно торкнулися неслухняного пасма волосся, почали грайливо його крутити.
— Я не пригадую, щоб ми коли-небудь були настільки відвертими…
— Починаючи з цього моменту будемо.
— Ах, починаючи з цього моменту?
— Так. Поки все не зайшло надто далеко, я скажу правду.
— …
Сайон злегка нахилив голову, закликаючи продовжити. Ийдже коротко вдихнув, ще раз зустрічаючи його погляд і, нарешті, заговорив:
— У мене є… незареєстрований чорний квиток.
— …
— …Два.
Настала густа, відчутна тиша. Повітря між ними стало важким та напруженим, як перед грозою. Ийдже не відводив погляду від фіолетових очей Сайона.
Нарешті Сайон повільно порушив мовчанку:
— Зрозумів. Починаю розуміти.
— …
— Якщо ви звертаєтеся до мене на ім’я, перш ніж я цього захочу…
Чорна шкіряна рукавичка, яка досі безтурботно гралася з волоссям Ийдже, раптом змінила свій маршрут. Легкий дотик до його шиї. Пальці, ніби досліджуючи, неквапливо ковзнули вниз, до гладенької лінії хребта. Здавалося, рука намагалася прослизнути під комір сорочки, ніби бажаючи відчути ще більше тепла його шкіри.
Але замість цього пальці, немов змія, обвилися навколо його слабо зав’язаної краватки. Тканина трохи натяглася, і легкий ривок змусив Ийдже ледь похитнутися вперед.
Він міг би пручатися. Міг би відштовхнути цю руку, міг би відсторонитися… Але…
‘Чорт.’
‘Я дозволю цьому статися.’
Ийдже, не чинячи спротиву, дозволив краватці трохи потягнути себе вперед. Його погляд піднявся, зіниці віддзеркалювали м’яке світло. У повітрі все ще витав солодкий, майже незбагненний аромат, що йшов від Сайона.
— Це означає, що щось пішло не так.
Рука повільно розпускала вузол, сантиметр за сантиметром послаблюючи тканину. Коли краватка остаточно розв’язалася, Сайон опустив голову ще нижче. Фільтр його протигазу торкнувся лоба Ийдже.
Глухим, але виразним голосом, що доносився з-під маски, Сайон заговорив. Його слова прозвучали майже як гарчання:
— І хто ж… дав вам ці квитки?
