Збір інформації у вбиральні несподівано перетворився на ситуацію, коли сам Хон Єсон зайшов у сусідню кабінку і почав там активно шарудіти. А численні кроки за дверима, без сумніву, належали його охоронцями.
Ийдже беззвучно зітхнув. Ворог був просто за тонкою перегородкою, на відстані витягнутої руки, але він не міг нічого зробити.
‘Хоч раз вдарити б його.’
Звісно, той факт, що Хон Єсон сам прийшов до нього, був навіть вигідним, але от його люди – точно ні. Ігнорувати ситуацію й просто вийти – теж не варіант. Вбиральня має лише один вихід, і за ним чекають охоронці. Гірше того, вони можуть почати перевіряти документи та квитки.
Значить, доведеться чекати, поки Хон Єсон сам не піде. Ийдже втомлено сперся ліктями на коліна та підпер підборіддя кулаком, мимоволі прийнявши позу "Мислителя" Родена*.
*Скульптура в Парижі.
‘Ну серйозно, якщо зайшов у вбиральню, то роби свою справу й виходь…’
Хоча сам він теж зараз не займався тим, для чого призначене це місце. Він роздратовано подивився на перегородку, за якою знаходиться Хон Єсон. Якщо цей цирк затягнеться, то Лі Сайон…
Стоп.
Він різко похитав головою.
‘Хвилюватися? Та навіть думати про це не варто.’
Він просто констатує факт: якщо затримається, почнеться хаос. А в найгіршому випадку Сайон сам заявиться сюди. З його поведінкою це цілком можливо.
Сайон був людиною, яка могла зробити будь-що й будь-коли без жодної логіки. Навіть зараз – замість того, щоб сидіти тихо й спокійно, він притягнув його на цю виставку. Це ж навіть не було схоже на побачення, швидше на те, що він просто зробив із нього свою прислугу…
Його думки перервав гучний вигук.
— Ах! Чорт!
— Хон Єсон-нім, з вами все гаразд?
— Архг!
— ...Схоже, у нього труднощі. Чекайте далі.
Ийдже завмер, витріщившись на стіну.
‘Бляха, що це ще за звуки?!’
Хон Єсон то шумів, то зойкав, мов поранений олень. Охорона, здається, була звична до такого й не поспішала вдиратися всередину.
Ийдже глибоко зітхнув, намагаючись повернутися до роздумів.
Хон Єсон і його обладнання – головні зірки цієї виставки. Але тоді що він, біса, робить у вбиральні, наче безхатько, якому ніде приткнутися? Хіба ж він не має окрему кімната очікування?
— Аааа!
Так. Він мав здогадатися ще з того моменту, коли Хон Єсон виклав фото яйця в InHeart, шукаючи магічний камінь. Цей чоловік абсолютно не при своєму розумі.
Ийдже важко зітхнув.
‘Якщо я вже тут, то хоча б спробую витягнути щось корисне з цієї ситуації.’
Звісно, він волів би просто вирубити Хон Єсона й утекти, але зараз це нереально – не було навіть нормального шляху для відступу. Його б одразу схопили.
Тому він обрав інший варіант. Нахилився ближче до перегородки, напружуючи слух.
Хон Єсон продовжував шарудіти, проте, як не дивно, стало краще чути охоронців, що стояли за дверима.
— ...Але чого він поперся у вбиральню? Міг би перевірити в кімнаті очікування.
— Каже, що там недостатньо тісно. Йому потрібен менший простір.
— Якщо так, то чому просто не зробити переносну скриню…
— Це неправильне використання скрині. Вона призначена для зберігання зерна, а не людей.
— І він казав, що якщо щось піде не так, то може вибухнути.
Ийдже різко завмер.
‘Що?!’
Шарудіння в сусідній кабінці вже не здавалося Ийдже випадковим натисканням кнопок чи просто безглуздими рухами. Він нарешті зрозумів: там явно хтось маніпулював чимось небезпечним. Вибухівкою?!
Його думки урвав глухий голос одного з мисливців за дверима.
— Нам точно не варто бути обережнішими? Якщо щось тут вибухне, наслідки будуть серйозними.
‘Так! Нумо, зупиніть його! Витягніть його звідси! Ви що, дасте йому просто взяти й підірвати цю будівлю?’ – Ийдже у думках повністю підтримував мисливця, але наступна відповідь його мало не розлютила.
— Якщо він не намагається втекти або не створює загрозу своєму життю, у нас наказ не втручатися.
— Але ж те, що він робить, це і є загроза!
— Він S-рангу. Навіть якщо щось вибухне, він виживе.
— Та навіть якби ми вирішили його зупинити, він би все одно не послухав.
— Навіть якщо вибухне вбиральня?
— Він багатий майстер. Спокійно відремонтує одну вбиральню.
‘Що за лайно я тільки що почув?’
Мисливці навіть не здавались стурбованими. Очевидно, це було для них звичною справою. Ось у чому головна проблема мисливців – вони сліпо довіряють власній силі й зовсім не мають відчуття небезпеки. Вони зрушаться тільки тоді, коли щось справді підірветься.
Ийдже різко сконцентрувався на звуках із сусідньої кабінки. Єсон ще щось понатискав, потім задоволено вигукнув:
— Готово!
І в ту ж мить—
БІП-БІП-БІП-БІП-БІП-БІП-БІП-БІП!!!
Різкий сигнал заповнив простір, різонувши по вухах!
Червоне світло спалахнуло й почало блимати крізь щілини між перегородками, відкидаючи моторошні тіні на стіни кабінок. Очікувати, що мисливці проігнорують це, було безглуздо – вони негайно кинулися всередину.
‘Та воно справді зараз вибухне?!’
Ийдже інстинктивно відскочив до протилежної стінки кабінки, розмірковуючи, чи варто негайно тікати. Навряд чи він серйозно постраждає, але його костюм – вже інше питання. Він був дорогим, і зараз Ийдже не міг собі дозволити купити ще один такий.
А от причина всього цього хаосу – Хон Єсон – здавався абсолютно спокійним.
— Ой, як голосно! Що сталось? Це збій?
— Хон Єсон-нім, ви в порядку?!
Раніше тиха вбиральня миттєво перетворилася на хаос. Сирени, миготіння червоного світла, швидкі рухи мисливців біля входу.
Єсон голосно сказав:
— Ой, усе нормально! Напевно, щось не те натиснув.
— Для перевірки безпеки, будь ласка, вийдіть назовні.
— Хвилинку.
Хон Єсон відчинив двері, ймовірно, взявщи пристрій із собою. У той же момент уся вбиральня спалахнула червоним. Ийдже мовчки зітхнув, спостерігаючи за миготливими вогнями. Хон Єсон продовжував говорити:
— Та справді нічого серйозного! Це просто датчик для виявлення незареєстрованих квитків, щоб запобігти крадіжкам. Але він чомусь раптом спрацював.
— Його не можна вимкнути?
— Ні. Він не зупиниться… Хіба що я витягну магічний камінь?
Щойно мисливці переконалися, що з Хон Єсоном усе гаразд, напруга в повітрі трохи спала. Один із них навіть пожартував:
— Може, у когось тут справді є незареєстрований квиток?
— Та годі вам, у всіх уже мали б бути квитки з синім написом.
‘…Зачекайте.’
Ийдже завмер. Синій напис? Його пам’ять повернула його до моменту біля входу в конференц-центр.
Маленький пристрій, що сканує квитки. Синє світло, яке формує літери на чорній поверхні.
[Yìxīng]
Якщо той пристрій не лише перевіряв справжність квитків, а ще й реєстрував їх…
Він похапцем відкрив інвентар.
Пристрої Єсона, скоріш за все, створювалися завдяки його навичці, яка підпорядковувалася системним правилам. За ними ж працював й інвентар.
І його неприємне відчуття справдилося.
Квитки, які вони використали для входу, були в Лі Сайона. А це означало, що його власний квиток залишався у початковому, незареєстрованому стані. Тоді…
‘Цей сенсор… Невже він настільки чутливий?’
Якщо пристрій справді визначав у його інвентарі незареєстровані чорні квитки… То це і було причиною всього цього хаосу.
Божевільний рівень майстерності.
Майстерності, яка зараз була зовсім не доречна.
‘Краще б створював нормальне спорядження, а не оце все…’
Раптом пролунав низький голос.
— …Зачекайте.
Один із мисливців заговорив приглушеним тоном.
— …Здається, у кабінці поруч із Хон Єсоном хтось є. Двері зачинені.
— Га? Але я нікого не відчуваю.
— Може, це комірчина для миючих засобів?
— Хіба такі комірчини замикаються зсередини?
Ийдже на мить завмер. Йому потрібно зробити вибір. Довіритися своїй навичці «Безшумні кроки» й залишитися на місці… Чи прикинутися звичайним відвідувачем? Коли він почув, як хтось наближається до дверей, вибір став очевидним.
Він зобразив перелякану козу.
— А, тут є дехто…
Погляд мисливця миттєво змінився. Став гострим, проникливим.
Він промовив твердим голосом:
— …Будь ласка, вийдіть.
Ийдже згадав, як виглядали ті зомбі, яких він бачив у ресторані.
Їхні виснажені обличчя. Їхній розбитий вигляд після довгих років боротьби з цим світом. Він розстебнув краватку, послабив ґудзики сорочки, розхристав піджак.
Переконався, що його бейдж із посвідченням добре видно. Відімкнув двері. Вийшов, хиткий, ніби тримався на останніх силах.
— …
— …
Під пронизливий звук сирени та червоні спалахи світла, відчинилися двері дальньої кабінки. Із неї вийшов чоловік у костюмі. Розкуйовджений, невпевнений, з тремтячими руками й ногами.
Мисливці з подивом подивилися на нього. Ийдже вчепився в ручку дверей, голос задрижав:
— П-пробачте… Я просто… дуже нервував…
Один із мисливців звузив очі.
— З якої ви організації?
– Па… Падо… Секретарський відділ…
— Падо?
— Так… Я прийшов допомогти лідеру гільдії Лі Сайону… Але дуже… Перенервував…
Він схопився за фільтр протигазової маски, роблячи вигляд, що його нудить. Мисливці обмінялися поглядами.
Лі Сайон із Падо.
Якщо він справді прийшов сюди сам, без підтримки… То його страх виглядав цілком природним. Погляди мисливців пом’якшали. Його посвідчення, що висіло на шиї, здавалося ще жалюгіднішим. Саме в цю мить він відчув знайоме, загрозливе наближення.
Тишу раптово перервав низький, насмішкуватий голос:
— Схоже, охоронці тут надзвичайно дружні…
Погляди всіх змістилися.
Лі Сайон, засунувши руки в кишені, спокійно крокував уперед. Його очі були направлені тільки на одну особу. На Ча Ийдже.
— Навіть у туалет разом ходять.
Глухий звук.
Чорні чоботи зупинилися перед Ийдже.
Під мерехтливе червоне світло й оглушливе виття сирени.
Ийдже відчув, як над ним нависає темна тінь. Сайон нахилив голову, його голос звучав насмішкувато:
— Секретарю, ви вже підготувалися?
Вперше за весь час Ийдже був радий почути цей саркастичний тон.
