Переклад непрофесіональний, можуть бути помилки, тому, якщо помічаєте – пишіть.
Всі новини з перекладом можна глянути у тг каналі: Silarobdh
——————————————
Після того, як через нещадну карму Ийдже та погрози Лі Сайона поїздка до Сондо була вирішена, час безжально сплинув, і ось настав світанок дня виставки.
Ийдже стояв перед рестораном, одягнений у темно-синій костюм і взуття, які йому надіслав Сайон.
На дверях, закріплений скотчем, тріпотів на вітрі аркуш паперу формату А4.
[Закрито у день виставки майстра.]
[Причина: Відвожу бабусю до лікарні.]
⤷ Сподіваємось, ваша бабуся швидко одужає!!
Костюм сидів ідеально - ні завеликий, ні затісний. Як запасний одяг міг підходити настільки добре? Ийдже без видимої причини провів пальцями по рукавах піджака, ніби перевіряючи, чи справді все так бездоганно.
З-за рогу провулка з’явилася знайома темна постать. Це, як завжди, був Лі Сайон, що неквапливо наближався до ресторану. Кроки були розміреними, погляд - уважним.
Підійшовши ближче, він склав руки на грудях і мовчки оглянув Ийдже з голови до ніг. Його обличчя виражало явне невдоволення, ніби щось у зовнішньому вигляді Ийдже не відповідало його очікуванням. Той, помітивши це, одразу спитав:
— Що?
— Ваша краватка…
— Га?
— Ви її добре зав’язали?
Хоча коментар пролунав як грім серед ясного неба, Ийдже відчув потаємну гордість і недбало знизав плечима. Довгі години, проведені перед екраном з відеоуроками на YouTube, нарешті дали свої плоди. Проте Сайон несподівано простягнув руку й безцеремонно розхитав вузол краватки пальцями.
— Я думав, ви не вмієте її зав’язувати.
— Шукаєш сварки?
— Якби не вміли, я б зробив це за вас.
— Що за маячня з самого ранку?
Ийдже цокнув язиком, намагаючись приховати збентеження. Сайон нічого не відповів, лише прожовжив вовтузитися з його краваткою, то підтягуючи, то розправляючи її, ніби намагався добитися ідеального вигляду.
Зрештою, задоволений результатом, він відпустив її та витяг із свого інвентарю посвідчення працівника та протигаз.
Ийдже спохмурнів, помітивши пластикову картку з фотографією якогось звичайного чоловіка. Погляд ковзнув по напису під фото:
«Секретарський відділ Гільдії Падо – Кім Синбін».
Коли Ийдже повісив посвідчення собі на шию, він, навіть не намагаючись приховати підозру, запитав:
— Це реальна людина?
— Так. Надягніть це поки що.
Відчуваючи недобре, Ийдже мовчки натягнув протигаз – і одразу відчув, як чорні рукавички виправляють комір його піджака, немов підганяючи його зовнішній вигляд під якісь невидимі стандарти.
З боку це виглядало б украй дивно – двоє людей у протигазах стоять перед стареньким рестораном із хеджан-ґуком, а один ще й поправляє іншому одяг, ніби вони збираються на важливу зустріч.
На щастя, було ще рано, і вулиця залишалася безлюдною.
Сайон, уважно оглянувши Ийдже ще раз, пробурмотів:
— Просто на всяк випадок… Говоріть якомога тихіше. Щоб тільки я чув.
Ийдже мовчки кивнув, відчуваючи, як чорні пальці легенько постукали по фільтру його протигаза.
— І ви ж знаєте, що мисливці мають добрий слух.
— …
— Ви тепер частина секретарського відділу Гільдії Падо.
У низькому голосі прозвучала ледь помітна насмішка. Ийдже, майже здогадавшись, що буде далі, скривився. Його вираз обличчя, навіть прихований під протигазом, не вислизнув від уваги Сайона. Той усіхнувся і, нахиливши голову трохи набік, із явним задоволенням запитав:
— Ви ж вмієте говорити формально, так?
Ийдже міцно заплющив очі.
‘Цей тип… Він що, навмисне запропонував піти разом? Спеціально все так підлаштував?’
Без сумніву, Сайон не робив нічого без причини. Ийдже був певен, що цей чоловік продумав усе до найменших деталей ще до того, як запропонувати йому приєднатися.
Але що його ще більше дратувало – це той факт, що аргументи Сайона мали сенс.
Якби звичайний співробітник секретарського відділу дозволяв собі фамільярність у розмові з лідером гільдії, це неодмінно викликало б підозри. Навіть найбільш недбалий мисливець звернув би на це увагу.
Тож Ийдже вирішив не витрачати сили на суперечки.
Якщо розглядати це як можливість проявити свої акторські здібності, то все не так уже й погано.
— …Як мені до тебе звертатися? Лідере гільдії?
— Лідере гільдії Лі Сайон.
— Це надто довго.
— На виставці будуть присутні й інші лідери гільдій. Що, як вони заплутаються?
— Гаразд. Називатиму просто лідере гільдії.
Сайон лише знизав плечима, наче йому байдуже. Він спокійно витяг із інвентарю аркуш паперу для екстреної телепортації.
— Як завгодно. Візьміть мене за руку.
— У тебе їх багато? Використовуєш їх щоразу.
— Їхати до Сондо - надто клопітно.
Ийдже глянув на нього з виразом, повним недовіри.
‘Що це ще за буржуазний підхід до життя? Чи ця людина взагалі усвідомлює, скільки коштує один такий аркуш?’
Взявши Сайона за руку, він уже відкрив рот, аби прочитати тому лекцію про відповідальність і ощадливість, коли той без жодних вагань розірвав папір.
Він розплющив очі – і вони вже стояли перед величезною будівлею, яку він раніше ніколи не бачив.
Він інстинктивно кліпав, намагаючись зрозуміти, що сталося. Ймовірно, це конференц-центр Сондо, де має проходити виставка майстра.
Вздовж доглянутої дороги рівними рядами стояли вуличні ліхтарі, прикрашені банерами з тим самим дизайном, що й на квитках. А на зовнішній стіні будівлі висів величезний плакат із Хон Єсоном, який широко усміхався, показуючи великий палець угору.
[Майстер повертається після 2 років!]
[Виставка майстра Хон Єсона]
Оскільки був лише ранок, людей поблизу майже не було.
Втім, біля входу все ж виднілося кілька постатей. Це були журналісти та фанати, загорнуті в товсті куртки й ковдри. Вони явно чекали на відкриття виставки.
Самих мисливців поки що не було видно, і це дещо заспокоїло Ийдже.
Широкий вхід до центру охороняли четверо мисливців. Вони виглядали виснаженими, ніби провели тут усю ніч.
Побачивши двох людей у протигазах, які впевнено прямували до входу, один із охоронців із подивом нахилив голову.
— Га? Та ні, в таку рань…
Сайон, не зупиняючись ані на мить, кинув коротке:
— Двоє.
Не вагаючись, він витяг із кишені два чорні квитки та простягнув їх охоронцю.
Збитий з пантелику охоронець, прийняв їх і провів через невеликий сканер. На чорній поверхні спалахнуло синє світло, а потім з’явився напис.
[Yìxīng]
Охоронець кілька секунд дивився на результати перевірки, а потім підняв голову.
— Так, ваші квитки підтверджено. Лідере гільдії Лі Сайон і… ця людина поруч із вами це…
— Секретар.
Погляд охоронця впав на посвідчення, що висіло у Ийдже на шиї. Було очевидно, що він хотів перевірити обличчя під протигазом.
Проте, зустрівшись із крижаним поглядом Сайона, швидко схилив голову.
— Так, ви двоє можете проходити.
Картка вільного проходу, видана на ім’я Лі Сайона, справді була потужною. Проходження всередину центру без жодної необхідності знімати протигаз для перевірки – ось воно, справжнє відчуття влади.
Ийдже обвів поглядом внутрішню частину будівлі, уважно роздивляючись кожен закуток. Простір був величезним, світлим, ідеально чистим. Усе довкола випромінювало відчуття розкоші. Увагу привернув знак, що вказував на розташування вбиральні в дальньому кутку. Не гаючи часу, він тихо штовхнув Сайона в спину.
— Лідере гільдії, мені треба в туалет на хвилинку.
Лі Сайон, який ішов попереду, різко обернувся, пронизуючи його довгим оцінюючим поглядом. Вираз його обличчя промовисто свідчив про те, що йому зовсім не сподобалося це прохання.
— …Щойно прибули і вже мене кидаєте?
— Мені потрібна моральна підготовка, якщо я маю цілий день говорити формально.
— Ах-ха…
Губи Сайона склалися в тонку лінію, а руки схрестилися на грудях. Він нахилив голову, дивлячись на Ийдже з виразом невдаваної насмішки.
— Кім Синбін, здається, не той, хто так переймається підготовкою.
— Якщо я не підготуюся, то в якийсь можу ненароком вилаятися. Тебе це влаштує?
— …
— …
Між двома постатями в протигазах запала дивна, майже абсурдна тиша.
Що він ще міг сказати? Якщо людина проситься до туалету, то сперечатися тут безглуздо.
Зрештою, Сайон лише зітхнув та неохоче махнув рукою, даючи дозвіл. Ийдже не став зволікати, а без зайвих слів відступив убік і швидким кроком рушив у напрямку вбиральні.
Він відчував погляди, які усе ще ковзали по ньому, але це було терпимо. Головне – за ним не йшли слідом.
На щастя, всередині туалету нікого не було.
Щойно він зачинився в найдальшій кабінці, то опустився на закриту кришку унітаза й глибоко зітхнув.
Відтоді, як він отримав цей костюм, усе навколо перетворилося на хаос. Вивчення інформації про відомих мисливців, перегляд купи матеріалів за допомогою Нексбі, постійна напруга, необхідність контролювати кожен свій рух і слово – усе це повністю виснажило його як фізично, так і морально.
До того ж, цей клятий протигаз.
‘Як, чорт забирай, Сайон примудряється жити в ньому постійно?’
Маска J, яку він раніше використовував, була надзвичайно рідкісним предметом – вона не лише приховувала його обличчя, а й змінювала голос. А цей протигаз був просто незручним, тісним і задушливим.
Проте маска J більше не була варіантом. Вона розбилася ще тоді, коли його викинуло з розлому західного моря.
Ийдже, не вагаючись, відкрив свій інвентар, швидко оглядаючи його вміст.
Там лежали зілля, подаровані постійними клієнтами ресторану, ікло Василіска і найбільша проблема його життя – магічний камінь.
А ще – два чорні квитки.
Якщо не враховувати зілля, будь-який із цих предметів зміг би перевернути догори дриґом увесь виставковий центр.
‘Я почуваюся вчителем, якому доручили клас найпроблемніших дітей…’
Ийдже ніколи не був учителем, але в цю мить він на власному досвіді зрозумів відчуття відповідальності за купу проблемних елементів.
Але найскладнішими були магічний камінь і чорні квитки.
Камінь сам по собі був серйозною проблемою, але квитки… Від самої думки про них його починало трусити.
‘Це занадто напружує…’
Загальна вартість двох маленьких клаптиків паперу сягала ста мільярдів вон.
І ці сто мільярдів він, по суті, носив просто у власній кишені.
У ресторанчику хоча б було спокійніше – усе було в зоні його видимості. Але в Сондо Ийдже ніяк би не дізнався, якби хтось увірвався до ресторану й украв усе це добро.
‘Ні, поки що безпечніше тримати квитки при собі.’
Після інциденту, коли ресторан мало не згорів, після всіх безглуздих сутичок із пробудженими, Ийдже зрозумів одну важливу річ – недостатньо покладатися лише на власну силу.
Життя ніколи не йшло за планом.
Але раз він уже відірвався від Сайона, варто було використати цей час максимально ефективно.
Ийдже швидко відкрив канал мисливців – платформу, яку він ігнорував із самого моменту свого примусового вступу.
У такому місці, як Сондо, де кожен крок міг виявитись смертельним, інформація була важливішою за будь-яку зброю.
Канал Мисливців 1 був найкращим джерелом інформації: присутні на виставці, що їх цікавить і де вони перебувають. Хоча Ийдже й був поруч із Сайоном, небезпек слід уникати заздалегідь.
Ийдже почав гортати чат угору, читаючи повідомлення, які з’явилися приблизно опівночі. Як і очікувалося, розмова розпочалася з людини, яка була одержима InHeart і безперервно зависала в чаті.
[8] Я - ремісник: День виставки настав ^^
[8] Я - ремісник: Усі з Каналу 1 прийдуть?
[6] Ганібі: Єсоне,
[6] Ганібі: Ти зробив рапіру?
[8] Я - ремісник: Я кореєць, тож не працюю із західною зброєю.
[6] Ганібі: Ти ****
[6] Ганібі: Чекай мене в Сондо з шиєю напоготові.
[11] Щит: Ой лол ㅋㅋㅋ Ганібі, ти дістала квиток?
[6] Ганібі: Ага.
[6] Ганібі: Меттью мені його взяв.
[8] Я - ремісник: Якби не Метью,
[8] Я - ремісник: Ти б, мабуть, зараз крала квитки в Сондо.
[6] Ганібі: Ти труп, клянусь.
[11] Щит: У дитини просто немає гальм.
[11] Щит: Пробачте його хоч цього разу ;;
[6] Ганібі: ——
[6] Ганібі: З Гільдії ХБ йдемо я і Метью.
[6] Ганібі: Щитоносцю, ти теж ідеш?
[11] Щит: Так.
[6] Ганібі: А Лі Сайон буде?
[11] Щит: Казав, що буде, але…
[11] Щит: Він не з нами, тож не знаю ;;
[6] Ганібі: Скільки вас там, що ви ще й добираєтесь окремо?
[11] Щит: Гадки не маю, зате у мене корпоративна картка –v
[4] Чонбін: Доброго ранку, друзі з Каналу 1 ^^ Минуло два роки з останньої виставки майстра! ^^
[4] Чонбін: Дозвольте нагадати вам основні правила відвідування виставки! ^^
[8] Я - ремісник: Почалося…
[4] Чонбін: Будь ласка, не створюйте проблем ^^
[4] Чонбін: Не піддавайтеся на провокації ^^
[4] Чонбін: Наполегливо рекомендую уникати розмов з іншими ^^
[4] Чонбін: Завжди тримайте безпечну відстань, щоб уникнути зіткнень із мисливцями ^^
[4] Чонбін: Не провокуйте ситуації, через які будівля може постраждати від звичайного поштовху плечем ^^
[4] Чонбін: Якщо бійки не уникнути, розбирайтеся тихо, де немає журналістів, а потім повідомте відповідним службам ^^
[4] Чонбін: Не погрожуйте журналістам ^^
[4] Чонбін: Сподіваюся на вашу повну співпрацю задля успішної виставки і бажаю всім чудового дня без необхідності зустрічатися зі мною один на один ^^
[50] Романтичний відкривач: Це більше, ніж кілька слів…
[34] Маленьке Диво Со Мінґі: Але якщо прочитати, то це по суті одне речення.
[50] Романтичний відкривач: Мені-то що…
Читання довгого повідомлення від Чонбіна викликало в Ийдже важке, урочисте відчуття. Стільки гордих, запальних і чутливих мисливців, зібраних в одному місці – проблеми неминучі…
Він глибоко зітхнув, але раптом почув легкі, швидкі кроки, що наближалися до вбиральні.
Ийдже миттєво закрив чат, який ще не встиг дочитати, і приховав присутність.
<Безгучні кроки!>
За першими кроками поспішно лунали інші. На щастя, люди зупинилися просто перед дверями.
Скрип, гуркіт!
Хтось увійшов і зачинив двері в сусідній кабінці. За звуками було зрозуміло – він тут не для того, щоб скористатися вбиральнею. Щось пошепки бурмотів, метушився, щось витягав.
— Трясця, чому воно не працює?..
Голос… Цей голос був йому знайомий. Настільки, що Ийдже одразу відчув, як у нього похололо всередині. Його погляд ковзнув по стіні, що відділяла їх.
Бо голос, що лунав із сусідньої кабінки…
‘Невже це…’
Той самий, який він стільки разів чув у повторних ефірах «We Quiz»…
‘Хон Єсон.’
Це був голос Хона Єсона.
