— Чому ви сьогодні такий добрий до мене?
Ийдже підвів голову, зустрічаючись із фіалковими очима. Незважаючи на легкий вигин його губ, у погляді відчувалася прохолода.
[Активовано здібність: Покерфейс (B).]
‘Божевільний. Він неймовірно проникливий.’
На щастя, “Покерфейс” спрацював автоматично. Під своєю незворушною маскою Ийдже згадав про свої підозри щодо Нам Уджіна. Чи знав він усе й тому заговорив про це? Можливо, він натякнув щось Сайону? Врешті-решт, вони ж співпрацюють.
Та він швидко відкинув ці думки. Тоді Уджін просто спостерігав за його реакцією, розповідаючи історію Сайона.
Здавалося б, поява його напарника мала б викликати підозри, але жодних запитань, жодного сумніву щодо його особи – таємничого незнайомця. Білий погляд, що, здавалося, пронизував саму його суть, був схожий на...
‘Наче він просто оцінював мою цінність…’
Ийдже беззвучно проковтнув слину.
Хоча два чорні квитки й мали бути нагородою за інцидент із наркотиками, можливо, вони водночас слугували доказом того, що він пройшов випробування Уджіна.
Той здавався людиною, одержимою знанням і пошуком істини. Тож, природно, що він аналізуватиме нову фігуру поряд із ним. Але цієї інформації було недостатньо - щоб перетворити це на «знання».
Уджін був вченим за своєю суттю. Він не поклав би в свою бібліотеку незавершену книгу.
Якщо це припущення вірне, то ймовірність того, що він обговорював їхню приватну розмову з Сайоном, була низькою.
Значить, Сайон просто мав надзвичайно гостре чуття.
Врешті-решт, його питання було лише реакцією на зміну в поведінці. Але хіба варто було так насторожитися через те, що Ийдже виявив трохи м’якості? Його злегка примружений погляд ніби питав: «З якого це дива ви дали мені щось подібне?»
Чи не надто іронічно для людини, яка стверджує, що не довіряє нікому, бути настільки недовірливою до себе?
Ийдже був приголомшений, але вирішив поки що зіграти дурника.
— Про що ти? Що я такого зробив?
— Оце.
Сайон легенько штовхнув паперовий стаканчик, торкнувшись його рукавичкою.
‘Оце?’
Ийдже перевів погляд з стаканчика на Сайона, насупившись. Якщо звичайний місу сприймається як акт доброти, то наскільки ж низька його планка?
Він уже збирався кинути саркастичну фразу, але затнувся, помітивши вираз його обличчя. На цих витончених рисах було написано суцільну підозру.
Цей хлопець немов… дитина? Хоча й менш примхлива, ніж Ха Ін.
— За такий короткий час єдина річ, що могла змінити ваше ставлення…
Сайон трохи нахилив голову, бурмочучи собі під ніс:
— …це зустріч із Нам Уджіном.
— …
— Той хлопець і справді багато говорить…
І це була чиста правда.
Хоча вони з Уджіном обмінялися всього кількома фразами, той не залишав співрозмовнику ані секунди, щоб вставити слово, і просто наполегливо гнув своє. Уміння Нам Уджіна нав’язувати розмову було просто вражаючим.
Сайон, не звертаючи уваги на паузу, продовжив, повільно водячи пальцем по краю стаканчика:
— Ви не з тих, хто уважно слухає інших… тому це ще підозріліше.
‘Чого це він так раптом мене словами атакує?’
— І яке йому діло до наших стосунків?
‘Стосунків? Яких ще стосунків? Хіба між нами не просто контрактні зобов’язання?’
Ийдже вже було відкрив рота, щоб заперечити, але вчасно стримався. Щось у тоні Сайона змусило його передумати.
Сайон повільно заплющив очі, зробив коротку паузу, а потім знову їх розплющив.
— Ну… думаю, я виклав свою теорію.
Він ледь помітно кивнув, ніби підштовхуючи Ийдже до відповіді.
Ийдже відчув, як всередині нього заворушився легкий неспокій. Краще поки що не розповідати Сайону, що саме казав про нього Уджін.
Хоча теоретично це могло б прояснити ситуацію, але водночас виглядало б так, ніби він перемиває Сайону кісточки за його спиною. Але так само говорити про Уджіна було теж неправильно.
Ийдже зрозумів, що у виправданні не має сенсу. Він зітхнув, запустив пальці у волосся, скуйовдив його і просто чесно відповів:
— Хіба це така велика проблема, якщо я просто проявляю доброту? Це ж смішно, що ти вважаєш, що приготувати місу – одразу означає бути добрим.
Сайон не відповів.
— Гаразд. Я зробив це, бо вдячний. І що з того?
На обличчі Сайона промайнув вираз подиву, змішаного з недовірою.
— Вдячний? За що?
— Ти відвіз мою бабусю до лікарні.
— Це було частиною умов контракту. І взагалі, це я сам запропонував.
— І… ти подбав про Ха Ін.
— ...
Хоча Ийдже й досі не міг повірити, що Сайон справді зробив це, той усе ж наглянув за Ха Ін.
— А ще, коли мене затягнуло в той розлом… ти прийшов допомогти, хоча це теж було частиною контракту.
Якщо подумати, коли він був J, ніхто ніколи не приходив йому на допомогу. Це була його роль. Бо він був J. Зобов'язаний зустрічати небезпеку сам та долати її власними силами.
— …
Запала коротка тиша, але Ийдже був надто заглиблений у власні думки, щоб її помітити. Промовивши все це вголос, він зрозумів, що ситуацій, у яких Сайон йому допомагав, було чимало. Щойно він почав говорити, як добрі вчинки того полилися, наче вода крізь прорвану дамбу.
Ийдже потер пальцями губи, озираючись навколо, намагаючись уникнути погляду Сайона.
Його очі випадково зачепилися за стіл із кимчі та закусками, а в центрі всього цього яскраво сяяв магічний камінь.
“— Підтримку магічними каменями надав лідер гільдії Лі Сайон із гільдії Падо.”
Чорт, і це теж Сайон? Ийдже мимоволі скреготнув зубами.
— Ну… якби не ти, ресторан би згорів, або мене оголосили б у розшук за викрадення швидкої… хто знає.
— Ви справді збиралися вкрасти машину швидкої?
— …
Пролунав короткий смішок. Сайон прикрив рот, ніби намагаючись стримати сміх.
— Ось чому ви питали про водійське посвідчення…
— …
— Ви справді божевільний.
‘Замовкни, ти нічого не знаєш. Ресторан ледь не згорів.’
Ийдже насупився. Бути визнаним безумцем іншим безумцем ‐ це вже занадто. Але в той же час він помітив, що підозрілий погляд Сайона пом’якшав. Більше того, той виглядав навіть задоволеним. Голос звучав м’яко, майже заспокійливо:
— І?
— Що “і”? Це все.
— Більше нічого, за що ви вдячний?
— Що ще має бути? Я вже все сказав.
Можливо, йому варто було просто повторити те, що казав Уджін. Але замість цього, намагаючись зберегти вірність тому, хто йому нічого не винен, Ийдже несвідомо відкрив перед Сайоном щось занадто особисте. Атмосфера, яка ще мить тому була напруженою через розпитування, поступово теплішала. Сайон уже не здавався таким різким.
Ийдже зітхнув і закрив очі рукою, відчуваючи, як його охоплює збентеження.
— Ви не довіряєте людям, але при цьому у вас дивовижно низька пильність.
Його тон був саркастичним, але без натяку на глузування. Сайон легенько постукав пальцями по столу, з цікавістю дивлячись на Ийдже.
— Якщо ви настільки вдячний, то прийміть мою пропозицію піти на побачення.
‘Бляха, ми знову повернулися до цього.’
Ийдже сильніше стиснув зуби.
— Ні.
— Чому?
— Просто не хочу.
Хоча він і втратив перше місце у рейтингу, але все ще залишався другим у країні. Сайон притягував до себе увагу, куди б не пішов. А його секретар у протигазі – ще більше.
— Ти ж сам казав жити тихо. Дай мені просто продавати тут хеджан-ґук.
— Ми сходимо тихо, обіцяю.
Ийдже зовсім не мав наміру залишати свій затишний, хоч і трохи галасливий, ресторан з хеджан-ґуком, щоб сунутися на поле бою. Він і так уже наробив достатньо проблем і планував залягти на дно.
Але Сайон, здається, не збирався так просто так його відпускати.
— І навіщо мені з тобою йти?
— На побачення.
— Досить із мене цієї нісенітниці. Кажи прямо.
— Хм, бо мені самотньо йти одному?
Сайон іноді міг сказати найбезглуздішу річ із цілковито серйозним виразом обличчя.
Скриплячи зубами, Ийдже все ж відповів:
— Хіба не йде Бе Вону? Твій заступник?
— Ну… йде.
— От і йди з ним.
— Моє ім’я ти рідко вимовляєш, зате його – ось так легко.
— Ха-а… Лі Сайон, ти неймовірно складний.
— Я часто це чую.
Сайон, задоволений тим, що почув своє ім'я, тихо хмикнув і продовжив:
— Бе Вону буде разом з іншими членами гільдії…
— Тож приєднайся до них.
— Не можу. Їм незручно бути поряд із лідером.
Сайон говорив повчальним тоном, наче пояснюючи очевидні речі. З якого це часу він так переймається підлеглими?
Ийдже глибоко зітхнув. Сайон, спершися підборіддям на руки, повільно кліпнув.
— Якщо скажу вам дещо, у вас буде ще один привід мені завдячувати.
У його голосі чулася стримана усмішка – він, здається, отримував задоволення, змушуючи Ийдже нервувати.
— Пам’ятаєте тих бандитів, яких ви передали?
Бандити… Напевно, він говорить про тих, з порту Інчхона. Ийдже, все ще прикриваючи очі, ледь помітно кивнув.
— Ви тоді буди доволі безрозсудні – влізли першим і проігнорували моє повідомлення.
Його образа через одне непрочитане повідомлення затягнулася аж надто надовго.
— Перед тим, як посадити їх у транспортний фургон, я трохи з ними погрався… І вони дуже добре вас запам’ятали.
‘Лайно.’
Прокляття, він цього не врахував!
Ийдже притис долонею лоба й заплющив очі. Він використовував техніки стирання пам’яті на Романтичному відкривачі, але з цими покидьками він обмежився фізичним впливом. Зовсім забув, що їхні спогади нікуди не подінуться.
Останнім часом він щодня носив маску, й настільки до цього звик, що поводився так, ніби його обличчя завжди було прихованим. Він міцніше притиснув пальці до очей.
Сайон говорив не квапливо.
— Я зв’язався з бюро управління пробудженими і навіть організував фургон… Якби я відправив їх просто так, це могло б стати катастрофою.
Бюро управління пробудженими. Ийдже почав згадувати все, що він прогледів у своєму поспіху.
Чонбін вважає, що Ийдже – пробуджений рангу D. Але пробуджений D-рангу самотужки розібрався з двадцятьма бандитами й розмазав їх по підлозі? Навіть для B-рангу це було б непросто. Якщо ця інформація випливе, він неминуче потрапить у Бюро на особисту розмову з Чонбіном.
По його спині пробіг холодний піт.
— На щастя, вони все ще в підвалі нашої гільдії. Але я не знаю, коли їх передадуть бюро.
— …Якщо вони заговорять про мене, ти теж втрапиш у халепу.
— Можливо. Але для мене це не буде таким ударом, як для вас. У мене є шляхи, щоб вислизнути.
Сайон невимушено підводив до єдиної думки:
“Хочете померти зі мною чи поїхати разом у Сондо?”
— Я ж не збирався вас змушувати, якби ви відмовилися…
— …
— Але, дивлячись на те, який ви вдячний за такі дрібниці…
Холодний дотик шкіри торкнувся його долоні. Їхні погляди зустрілися. Попередня крижана відстороненість зникла, залишивши лише м’яку усмішку на його красивому обличчі.
— Це спонукає мене хотіти робити для вас ще більше – у різних сенсах.
‘Не треба, покидьку…’
У свої 28 Ийдже засвоїв новий урок: чесність – не завжди добре.
***
Наступного дня, 5:30 ранку.
Перед тим як відчинити ресторан, Ийдже вийшов надвір із мітлою, щоб очистити місця, де могли причепитися слимаки. Не встиг він почати, як до нього наблизився незнайомець у товстому пальті, тягнучи за собою дві коробки.
Сироти по шкірі…
Точно так само привезли ті вінки із квітів.
Як і завжди, його зловісне передчуття виявилося правильним. Кур’єр, окинувши поглядом вхід, зупинився на вивісці з хеджан-ґуком і, здавалося, щось згадав.
— Ви тут працюєте?
— …
— Вам доставка.
О такій годині? Обличчя Ийдже помітно напружилося. Його досвід із кур’єрами та рекомендаційними листами був далеко не приємним. Кур’єра це не хвилювало – він швидко передав коробки та пішов.
Ийдже опустив мітлу, присів біля дверей і поглянув на етикетку. Чоловічий костюм і туфлі від люксового бренду.
Відправник… Лі Сайон.
Ийдже зрозумів – зворотного шляху немає.
— Прокляття…
Легке лайка розчинилася в ранковому повітрі.
Ча Ийдже. Його шлях до перетворення на джентльмена підтверджено.
