Сайон постукав у двері саме в ту мить, коли Ийдже закінчив мити посуд, навів лад і навіть підготував усе до завтрашнього робочого дня. Час збігся настільки ідеально, що Ийдже на мить задумався – а раптом Сайон за ним стежив?
Визирнувши з кухні, він подивився на двері й тут же широко розплющив очі – на склі виднілася протигазова маска, немов привид, що завис у повітрі.
— Що сталося? Так раптово.
— Маю дещо сказати.
Голос прозвучав тихо, майже шепіт. Ще одне завдання?
Ийдже зітхнув, розв’язав міцно затягнуті шнурки фартуха й попрямував до дверей. Сайон терпляче чекав, поки його впустять.
Щойно Ийдже відчинив двері, темна фігура зробила крок усередину. Навіть не сідаючи, Сайон вимовив:
— Коли-небудь бували у Сондо?
Отакої.
Ийдже невдоволено переводив погляд то на блискучий чорний квиток, то на чорну рукавичку, що його тримала, то на протигаз. Щоразу, коли йому здавалося, що можна сприйняти цього чоловіка з бодай крихтою симпатії, Сайон виймав із кишені чергову «бомбу».
До того ж…
‘Чому ці чорні квитки раптом стали такими доступними?’
Хіба вони не були рідкісними та надзвичайно цінними, вартими десятків мільярдів? Постійні клієнти ресторану ладні були на все заради одного, а тут їх уже три – і всі чомусь опинилися у нього.
Відвівши погляд від обтяжливого квитка, Ийдже швидко змінив тему:
— Чому ти сьогодні так пізно?
— Гм?
Сайон злегка нахилив голову й відповів серйозним тоном:
— Якби я прийшов під час роботи й зіпсував тобі бізнес, ви б на мене злісно зиркали.
‘Чорт, і чого він формулює слова саме так?’
Ийдже закотив очі.
Власне, Сайон мав рацію. Якби він з’явився під час вечері, ресторан перетворився б на «ЗОНУ Лі Сайона», вечірній сервіс пішов би коту під хвіст, а Ийдже дивився б на нього так само, як і зараз – з тією ж самою непривітністю.
Сайон пробурмотів, ніби мимохідь, але досить голосно, щоб Ийдже почув:
— Вони мене уникають, бо бояться. Що мені з цим робити?
Здавалося, навіть протигазова маска, що тримала чорний квиток, виглядала засмученою. Хоча як маска може виразити емоції?
Слова Нам Уджіна туманом блукали в думках Ча Ийдже. І одна думка невпинно тягнула за собою іншу.
Лі Сайон, що бив людей у провулку.
Лі Сайон, що показував свій чорний язик.
Лі Сайон, що світив обличчям у соціальній рекламі.
Лі Сайон, що став піддослідним у “Прометеї”.
Лі Сайон, що зібрав ковдри й подушки.
Лі Сайон, що сидів один серед руїн, розплавлених отрутою.
Лі Сайон, що розчинив боса розлому й запитав, чи з ним усе гаразд.
Лі Сайон, що, сховавши обличчя в плече J, тихо бурмотів щось в уламковому просторі.
І… J його врятував, але J більше не було – дитина, яку неможливо знайти, безнадійно заплуталася в хаосі.
З першої зустрічі й до сьогодні Ийдже бачив у Сайоні лише грубого, нав’язливого, дивного й абсолютно божевільного типа, який одним своїм існуванням порушував його тихе й спокійне життя. Перша зустріч була найгіршою, а ресторан, що раніше був відносно мирним (якщо не зважати на натовпи клієнтів), став осередком хаосу завдяки Сайону.
Але, як кажуть, що більше знаєш – то більше бачиш. Нехай і не з власної волі, але втягнувшись у справи Сайона, Ийдже дізнався значно більше, ніж розраховував.
“— Думайте про це як про своєрідні кайдани.”
‘Це він так про що? Про кайдани совісті? Йому не знайшлося кращого способу мене прикувати, ніж використати Лі Сайона?’
Ийдже все чіткіше усвідомлював правдивість приказки, що чим більше сили, тим більше свавілля.
‘Треба перевиховувати цих мисливців… Вони занадто жадібні…’
Чи здогадувався Сайон, які думки вирували в голові Ийдже? Той знову заговорив, цього разу голосніше:
— Ви взагалі розумієте, як я до вас ставлюся?
— Ага, розумію.
Ийдже бездушно кинув у відповідь і непомітно зробив крок назад. Але Сайон помітив навіть цей ледь відчутний рух. За маскою виблиснули його очі.
— Ви куди?
— Га? На кухню.
— А відповідати на моє питання не збираєтеся?
— Часу в нас достатньо. Давай поговоримо за чашкою кави. Ти п’єш каву?
Здавалося б, прості слова, а напружена атмосфера вмить пом’якшала.
Сайон відвів очі, ніби пригадуючи щось дуже давнє. Помовчавши добряче, вдивляючись у куток нагорі, він нарешті пробурмотів:
— …Я не знаю?
Що за розпливчаста відповідь? Ийдже схрестивши руки й кивнув убік.
— …Сідай і чекай.
На подив, Сайон сів без жодних заперечень та зняв маску. А Ийдже подався до кухні, розмірковуючи.
‘Чи нормально подавати йому каву о такій пізній годині?’
Звісно, кофеїн не впливав на організм пробуджених S-класу, а тим більше на Сайона. Але… справа була у відчуттях. Ось як постійні клієнти-мисливці ресторану. Вони пили соджу, хоча давно не п’яніли, ще й кожного разу наполягали, що дві пляшки – це мінімум.
До того ж, з огляду на побачене в домі Сайона, той навряд чи добре спить. Як і більшість надчутливих пробуджених S-класу.
Вибору не залишалося. Він має приготувати ідеальний напій, який задовільнить навіть вибагливий смак дев'ятирічного школяра.
Ийдже витягнув із холодильника чорну упаковку й акацієвий мед. Рішуче стиснув ложку, і на його спині, мов відблиск благословення, засяяло золотаве світло.
[Вміння: Битва в побуті (S), активована.]
Ийдже через якийсь час упевнено поставив перед Сайоном паперовий стаканчик.
Сайон, що сидів, сперши підборіддя на одну руку, а іншою постукуючи по екрану телефону, на мить завмер, а потім запитав:
— Це що?
— Місу.*
*Місу - це поживний напій зроблений з порошока місугару – суміші різних злаків.
Не звичайний місу, а особливий – з медом і свіжим молоком, яке Ийдже купив для Ха Ін на перекус. А ще він налив його в одноразовий стаканчик, щоб не довелося мити посуд. Подбати про Сайона й заощадити гроші – двох зайців одним пострілом.
Але Сайон глянув на напій з виразом крайньої недовіри.
— А кава?
— Ти ж і так не спиш як слід.
Сайон подивився на Ийдже дивним поглядом. Той цокнув язиком.
— Як можна пити каву, якщо ти навіть не спиш нормально? Краще випий місу.
Сайон повільно відклав телефон, узяв стаканчик і пробурмотів:
— Ви й самі, здається, не дуже висипаєтеся.
— Саме тому я п’ю воду.
Не сказавши ні слова, Сайон зняв з обличчя протигаз й поклав його на стіл. Потім ще раз оглянув рідину в стаканчику й, нарешті, зробив ковток.
Ийдже сів навпроти й, сьорбаючи воду, уважно спостерігав за ним. Сайон лизнув губи чорним язиком і повільно кліпнув. Його довгі вії ледь здригнулися.
— Так чи інакше. Ви були в Сондо?
Згадавши про квиток у себе під ковдрою, Ийдже похитав головою.
— Ні.
Він об’їздив всю країну як J, але до Сондо так і не дістався. І не планував.
Сайон поставив порожній стаканчик і сперся підборіддям на долоню.
— Чудово. Вам варто туди з’їздити.
— В Сондо? Навіщо?
— Незабаром усюди буде метушливо.
Він кивнув у бік стіни, де були розвішані автографи й плакати. Було безглуздо прикидатися, ніби він нічого про це не чув. Ийдже з удаваною байдужістю кинув:
— Ця… виставка майстра чи як там його?
— Ага, та сама.
— І з якої радості мені туди їхати?
— На побачення.
— Тобі що, місугару мізки роз’їв, чи що, ти, шматок лайна...
Сайон, не зважаючи на скривлене обличчя Ийдже, зухвало продовжив:
— Це побачення вартістю в десятки мільярдів.
Він вказав на квиток, що лежав на столі. Але для Ийдже, у якого під ковдрою валялося таких білетів на кілька десятків мільярдів, ця пропозиція не здавалася аж такою захопливою.
Причин їхати туди не було, а от не їхати – більш ніж достатньо.
Ийдже тяжко зітхнув і витягнув найміцніший аргумент.
— У мене немає часу на Сондо. Потрібно стежити за справами.
— Просто скажіть, що везете бабусю в лікарню, й зачиніть ресторан на день. Вам ж всього лише на виставку треба.
Сайон навіть не замислився над відповіддю, наче заздалегідь передбачав розмову й підготував контраргументи. Його губи розтягнулися в самовдоволеній усмішці.
— Скажете, що бабуся захворіла. Що вони вам зроблять?
— Використовувати бабусю як відмазку…
— Якщо справді хвилюєтеся, я попрошу Чве Ґойо відвезти її до лікарні. Що ще?
Схоже, Чве Ґойо вже оговтався після інциденту в порту Інчхона. Враховуючи, скільки часу минуло, це не дивно.
Ийдже зітхнув і дістав наступний щит:
— Як мисливець рангу D може потрапити на цю виставку? А якщо запитають, звідки в мене квиток?
— Це теж не проблема.
Сайон покопирсався у своєму інвентарі, витягнув новенький протигаз й поклав його поряд із квитком.
На обшарпаному, зеленому столі, тепеп лежали два протигаза й квитки вартістю кілька мільярдів вон.
‘Ось як виглядає когнітивний дисонанс*?’
*Когнітивний дисонанс виникає, коли поведінка та переконання людини не доповнюють одне одного або коли вона дотримується двох суперечливих переконань.
Ийдже відчув знайоме збентеження – таке ж, що у день, коли він вперше побачив Сайона в соціальній рекламі по телевізору. Той самий Сайон, який і спричинив увесь цей хаос, і далі говорив спокійним голосом, ніби все відбувалося саме собою.
— Можете надягнути це й представитися як член секретарської команди з гільдії Падо.
— …Ти хочеш, щоб я це носив?
— Секретарі зобов’язані супроводжувати мене на виїзних завданнях, тож це не виглядатиме підозріло.
Ийдже глянув на протигаз й трохи нахмурився. Він уявив, як двоє людей у таких масках гуляють серед натовпу, й одразу відчув, що це приверне надто багато уваги. Навіть він би не втримався й озирнувся, якби побачив таке на вулиці.
Він ще не встиг вирішити, чи варто вигнати Сайона куди подалі з лайкою, чи просто тактовно відмовитися, коли той, сперши підборіддя на руки, раптом заговорив.
— Гей, хьоне.
— Га?
— Можна запитати дещо?
— Що?
— Коли ви були у гільдії Севон…
Сайон ледь усміхнувся. Усмішка була спокійна, але в його очах щось промайнуло.
— Що вам сказав той покидьок Нам Уджін?
Ийдже на мить застиг.
— …
— Чому ви сьогодні такий добрий до мене?
