Лі Сайон постукав у двері саме в той момент, коли Ча Відже закінчив мити посуд, прибрав у ресторані та підготувався до завтрашнього робочого дня. Це було настільки вчасно, що він навіть запідозрив, чи не стежив за ним той хлопець.
Ча Відже визирнув з кухні і широко розплющив очі, коли побачив чорну маску, що відбивалася у склі дверей.
— Щось сталося? Що ти тут забув так раптом?
— Дещо сказати маю.
Відповідь прозвучала тихо, майже пошепки. Ча Відже підозріло примружився. Невже той знову якусь послугу попросить? Він розв’язав фартух, щільно зав’язаний на його талії, і попрямував до дверей. Лі Сайон стояв мовчки, терпляче чекаючи, поки його впустять.
Щойно Ча Відже відсунув двері, темна фігура зробила крок усередину. Навіть не збираючись сідати на цей раз за стіл, Лі Сайон запитав:
— Ви коли-небудь бували у Сондо?
І все.
Ча Відже скривився, переводячи погляд з глянцевого чорного квитка на чорну шкіряну рукавичку, що його тримала, а потім на такий же чорний протигаз. Кожного разу, коли йому здавалося, що він вже звик до цього дивного типа, Лі Сайон витягав із кишені чергову «бомбу».
До того ж…
І якого цих квитків так багато розвелося?
Хіба ж вони не рідкісні та вкрай цінні, варті десятків мільярдів? Постійні клієнти його ресторану ладні були піти на все, аби отримати бодай один із них, а йому вже втретє просто так намагалися сунути до рук цей бісів клаптик паперу.
Ча Відже відвів погляд від небажаного подарунка й спробував змінити тему.
— Чому ти сьогодні так пізно?
— Га? — Лі Сайон трохи нахилив голову й абсолютно серйозно відповів: — Якби прийшов під час зміни, то Ви б сердито на мене зиркали, бо відлякнув би Ваших потенційних клієнтів.
Чорт забирай, навіщо він так це каже?
Ча Відже, який намагався перевести розмову в інше русло, зиркнув на стелю.
Втім Лі Сайон мав рацію. Якби він з’явився тут під час вечірньої зміни, утворилася б «зона відчуження Лі Сайона» і всі клієнти порозбігалися б, а сам Ча Відже лише сердито б на нього дивився. Як, власне, було і зараз. Лі Сайон пробурмотів, ніби спеціально, щоб той почув цю інтонацію:
— Вони мене уникають, бо бояться. І що мені ще з цим зробити?
Чоловік у протигазі, який тримав між пальців чорний квиток, виглядав засмученим. Хоча у маски взагалі-то не має бути виразу обличчя!
Десь у глибині свідомості Ча Відже виринули слова Нам Вуджіна. А за ними потяглися й інші думки.
Лі Сайон, який гамселив людей у провулку. Лі Сайон, який показував йому свій чорний язик. Лі Сайон, який хизувався своїм обличчям в соціальній рекламі. Лі Сайон, який був експериментом Прометея. Лі Сайон, який кинув йому ковдри та подушки у ту ніч. Лі Сайон, який самотньо сидів серед руїн, розплавлених отрутою. Лі Сайон, який розчинив боса розлому, а потім спитав, чи у порядку Ча Відже.
Лі Сайон, який тихо щось шепотів J, уткнувшись обличчям у його плече…
J врятував його, але сам уже не був тим J; дитина, яку неможливо було повернути, загубилася серед того хаосу.
Від першої зустрічі й до цього моменту Ча Відже бачив у Лі Сайоні лише нахабу, дивака й навіженого, який своїм існуванням руйнував його маленьке спокійне життя. Перша зустріч була жахливою, а його тихий ресторан, де окрім натовпу клієнтів зазвичай нічого не відбувалося, став місцем суцільного хаосу завдяки цьому Лі Сайону.
Але, як кажуть, чим більше знаєш, тим далі бачиш. Всупереч власному бажанню, Ча Відже дедалі глибше занурювався у справи Лі Сайона й дізнавався все більше про нього.
— Вважайте це своєрідними оковами.
Так ось про що він тоді говорив? Про окови совісті? Невже не було іншого способу мене обмежити, окрім як нав’язати Лі Сайона?
Останнім часом Ча Відже дедалі краще усвідомлював, що люди при владі ще гірші, ніж він колись припускав.
Цим високоранговим треба провести повторне виховання… Надто вже пихаті повиростали.
Чи то Лі Сайон відчув його плутані думки, чи то просто вирішив ще раз нагадати про себе, але цього разу заговорив голосніше:
— Ви хоча б усвідомлюєте, наскільки я до Вас уважний?
— Ага, знаю.
Ча Відже відповів без особливого ентузіазму й тихенько відступив назад. Але Лі Сайон помітив навіть цей короткий рух. Очі за його маскою блиснули.
— Куди це Ви зібралися?
— Га? На кухню.
— А не збираєтеся спершу відповісти на моє питання?
— У тебе і так вдосталь часу. Поговоримо за кавою. Пʼєш же каву?
Від цих слів напружена атмосфера миттєво змінилася. Лі Сайон закотив очі, ніби намагаючись пригадати дуже давній спогад. Його погляд затримався на лівому кутку стелі. А потім, після тривалої паузи, він все ж пробурмотів:
— …Не знаю?
Що це ще за дивна відповідь? Ча Відже, ставши миттєво серйозним, схрестив руки на грудях і кивнув у бік столу:
— …Сідай за стіл і зажди трошки.
На подив, Лі Сайон беззаперечно його послухався. Переконавшись, що той зняв маску, Ча Відже залишився на кухні, зовсім загубившись у своїх плутаних думках.
Чи нормально принести йому каву у таку годину?
Звісно, кофеїн не мав би жодного впливу на тіло пробудженого S-рангу, а тим більше на Лі Сайона, але… Справа була більше у відчуттях. Просто погляньте на мисливців, які приходять у ресторан: вони п’ють соджу, хоча не п’яніють, і кожного разу наполягають на тому, щоб випити більше двох пляшок.
До того ж, зважаючи на те, що Ча Відже бачив у квартирі Лі Сайона, той, схоже, не дуже добре спав. Власне як і більшість пробуджених S-рангу.
Вибору не залишалося. Треба було застосувати свій неперевершений кулінарний рецепт, який міг задовольнити навіть прискіпливий смак дев’ятирічної школярки. Ча Відже дістав з холодильника чорну упаковку та акацієвий мед. Рішуче взявши ложку, він трохи вирівнявся, а його спина засяяла золотистим світлом.
[Боротьба за життя (S) активована.]
Через деякий час Ча Відже впевнено поставив паперовий стакан перед Лі Сайоном. Той, спершись підборіддям на руку й граючись другою у телефоні, зупинився й запитав:
— Що це?
— Місугару.
І не просто місугару, а особливий напій, приготований з медом та свіжим молоком, яке Ча Відже купив спеціально для Пак Хаюн. А оскільки напій подавався в одноразовому стаканчику, то йому не доведеться чи мити посуд, чи взагалі його викинути. Попіклувався і про Лі Сайона, і водночас зекономив собі грошей — двох зайців одним пострілом.
Але Лі Сайон, дивлячись на цей стакан, мав дуже підозрілий вираз обличчя.
— А кава?
— Ти ж поганенько спиш, еге ж?
— …
Лі Сайон уважно поглянув на Ча Відже, а той клацнув язиком.
— Як ти можеш просити каву, якщо й так не висипаєшся? Краще випий місугару.
Лі Сайон відклав телефон, узяв стакан і пробурмотів:
— Ви теж, здається, не дуже добре спите.
— Ось тому я зазвичай обходжусь водою.
— …
Без зайвих слів Лі Сайон зняв маску й поклав її на стіл. Потім знову подивився на рідину в стакані і все ж зрештою спробував місугару.
Ча Відже сів навпроти нього, спокійно потягуючи воду й спостерігаючи за його виразом обличчя. Лі Сайон облизав губи своїм чорним язиком і повільно кліпнув. Його довгі вії злегка здригнулися.
— Так от. Ви коли-небудь бували у Сондо?
Згадавши про квитки, що лежали у нього під ковдрою, Ча Відже впевнено похитав головою.
— Ні.
Як J, він об’їздив всю країну, але чомусь у Сондо так і не бував ні разу. Та і якось зараз не мав жодного наміру туди їхати. Лі Сайон поставив порожній стакан і сперся підборіддям на руку.
— Чудово. Тож цього разу варто зʼїздити.
— У Сондо? Навіщо?
— Останнім часом скрізь буде шумно.
Лі Сайон кивнув у бік стіни, вкритої автографами та плакатами. Було б дивно сказати, що він про це не чув. Ча Відже навмисно зберігав байдужий тон.
— Ти про ту виставку ремісництва чи як її там?
— Ага, про неї.
— І навіщо мені туди йти?
— На побачення.
— Ти, курво, що, місугару зіпсованого випив?..
Ча Відже глянув на нього з перекошеним виразом обличчя, але Лі Сайон, як ні в чому не бувало, продовжив:
— Це пропозиція побачення вартістю в десятки мільярдів.
Він кивнув у бік чорного квитка, що лежав на столі. Але для Ча Відже, який мав запас таких квитків на сотню мільярдів десь під ковдрою, ця пропозиція не здавалася такою вже грандіозною.
У нього не було причин туди їхати. Натомість було безліч причин цього не робити. Ча Відже важко зітхнув і дістав найвагоміше виправдання.
— У мене немає часу їхати в Сондо. Потрібно працювати, вести бізнес, всі справи.
— Скажіть, що ведете бабусю до лікарні, й зачиніть ресторан всього на день. Вам же тільки на виставку заскочити і все.
Лі Сайон відповів без жодних роздумів, ніби вже заздалегідь продумав усю розмову у себе в голові! Та й ще так ліниво посміхнувся…
— Просто скажіть, що вона захворіла. Та і що вони Вам зроблять?
— Використовувати бабусю як відмовку…
— Якщо так хвилюєтеся, я можу попросити Чхве Ґойо відвезти її до лікарні. Щось ще потрібно?
Схоже, Чхве Ґойо вже остаточно отямився. Враховуючи, скільки часу минуло після інциденту в порту Інчона, це було цілком очевидно. На цей раз Ча Відже дістав друге по вагомості виправдання.
— Як D-ранговий мисливець може потрапити на Виставку ремісництва? А якщо хтось спитає, звідки у мене квиток?
— Це теж не така велика проблема.
Лі Сайон поліз у свій інвентар і дістав новенький протигаз, поклавши його поруч із квитком. На старенькому зеленому столі тепер лежало дві чорні маски та кілька мільярдів вон у вигляді квитків.
Так ось як виглядає когнітивний дисонанс?
Ча Відже почувався так само збентежено, як і в день, коли вперше побачив рекламний ролик із Лі Сайоном. А сам винуватець цього хаосу, ніби нічого й не сталося, продовжив:
— Можете одягти це й представитися як секретар гільдії Падо.
— …Ти дійсно хочеш, щоб я це одягнув?
— Усі секретарі зобов’язані супроводжувати мене на такого роду заходах, тому це буде цілком нормально.
Але двоє людей у протигазах будуть ще більш підозрілими! Навіть Ча Відже озирнувся б, побачивши таке на вулиці.
Він розмірковував, чи варто просто викинути Лі Сайона з ресторану разом із його пропозиціями, чи все ж відмовити пом’якше. Поки він вагався, Лі Сайон, який досі дивився на нього, спершись підборіддям на руку, тихо промовив:
— Гей, хьоне.
— Га?
— Можна запитати дещо?
— Що таке?
— Коли Ви були у гільдії Совон… — Лі Сайон незвично м’яко усміхнувся. — Що Вам сказав той покидьок Нам Вуджін?
— …
— І чому Ви настільки добрі сьогодні до мене?
