— І чому Ви настільки добрі сьогодні до мене?
Ча Відже підняв голову й зустрівся поглядом із фіалковими очима. Попри легку усмішку, в його погляді відчувався холод.
[Покерфейс (B) активовано.]
Божевільний якийсь… І до того ж надзвичайно проникливий.
На щастя, Покерфейс на цей раз вчасно активувався сам по собі. Під незворушною маскою Ча Відже дещо мимоволі запідозрив.Чи знав Лі Сайона усе й спеціально зачепив цю тему? Чи, можливо, підказав це йому сам же Нам Вуджін? Адже вони, як-не-як, співпрацювали.
Втім Ча Відже швидко відкинув свої підозри. Тоді Нам Вуджін через власні мотиви просто спостерігав за ним, розповідаючи історію Лі Сайона.
Раптова поява партнера лідера гільдії Падо мала б викликати щонайменше підозри з його боку, проте у Нам Вуджіна не виникло жодних питань чи сумнівів з приводу його особи — здавалося, він зовсім не був зацікавлений у загадковій людині, що зʼявилась нізвідки та й до того ж мала гарні навички. Погляд білих очей, що, здавалося, пронизував саму сутність Ча Відже…
…Неначе просто зважував мою цінність.
Ча Відже беззвучно ковтнув. Хоч це мало бути винагородою за велику кількість зразків наркотиків, проте ці два чорних квитки могли означати, що він пройшов якесь випробування чи відповідав певним критеріям Нам Вуджіна.
Цей чоловік здавався людиною, спраглою до нових знань й істин. Отже, він мусив проаналізувати Ча Відже, який взявся нізвідки. Проте лише швидкого спостереження було недостатньо, аби назвати це новими «знаннями».
Якщо він справді був ученим за своєю природою, то не став би класти «незакінчену книгу» на поличку своєї бібліотеки. Якщо це припущення було правильним, Нам Вуджін не згадав би про їхню приватну розмову Лі Сайону.
Тож, швидше за все, цей хлоп просто мав надто гарну інтуїцію.
Зрештою його реакція була спричинена зміною в поведінці Ча Відже, але хіба варто було так насторожено ставитися до цього? Усього лише трохи м’якше відношення — і він уже викликав підозри? Ча Відже не встиг це усвідомити, як його погляд зустрівся з ледь примруженими очима Лі Сайона, що, здавалося, мовчки питали: «З якого дива Ви почали пропонувати мені щось подібне?»
Хіба не іронічно, що людина, яка повісила на нього такий ярлик, сама ж і виявилася настільки недовірливою? Ча Відже був приголомшений цим, але вирішив удавати невинного.
— Що ти маєш на увазі під «добрі»? Що я такого встиг зробити?
— Оце.
Лі Сайон легенько підштовхнув паперовий стаканчик.
Оце?
Ча Відже почергово поглянув на паперовий стакан і на Лі Сайона, насупившись. Якщо він вважав, що просто приготування місугару — це вже прояв доброти, то наскільки ж низьким був поріг чуйності для нього?
Ча Відже вже збирався відрізати, але, помітивши вираз обличчя Лі Сайона, зупинився. Його тонкі риси обличчя і справді були сповнені підозри.
Та цей хлоп… Просто дитина? Хоч і не така вередлива, як Пак Хаюн.
— За такий короткий час єдина причина, яка могла змінити Ваше ставлення… — Лі Сайон трохи нахилив голову й пробурмотів: — …Це зустріч із Нам Вуджіном.
— …
— Не вміє пельку закритою тримати…
Це правда. Хоч вони обмінялися всього кількома словами, Нам Вужін не давав співрозмовнику шансу вставити хоч єдине слово — тараторив виключно своє. Лі Сайон продовжив, потерши пальцем край стаканчика:
— Ви не з тих, хто слухає інших… Тому це ще підозріліше.
І що це за словесні нападки?
— І що цей тип замислив, що починає лізти у наші стосунки?
Які ще стосунки? Нас тримає разом тільки той контракт.
Ча Відже вже збирався вкотре відрізати Лі Сайона, але все ж промовчав. Той сказав це з набагато гострішим виразом обличчя, ніж очікувалося. Тим часом Лі Сайон на мить заплющив очі, але, недовго чекаючи, знову розплющив їх.
— Ну… Думаю, я висловив своє припущення.
Він ледь помітно нахилив голову, ніби очікував відповіді, і це змусило Ча Відже швидко все обдумати.
Краще поки не розповідати про те, що він довідався від Нам Вуджіна щодо минулого Лі Сайона. Хоч вони і говорили за спиною Лі Сайона, але було б дивно обговорювати так само і Нам Вуджіна.
Ча Відже подумав було вигадати відмовку, але зрештою передумав. Він розтріпав своє темне волосся й чесно відповів:
— Це аж така проблема, що я ставлюсь до тебе добре? Смішно, що ти взагалі сприймаєш приготування місугару як щось особливе.
— …
— Добре. Давай так, я це зробив, бо вдячний тобі. Що далі?
Лі Сайон недовірливо звузив очі.
— Вдячний? За що?
— Ти відвіз мою бабусю до лікарні.
— Це було однією з умов контракту, і я сам це запропонував.
— І… Ти наглянув за Хаюн.
— …
Важко було повірити, що Лі Сайон зробив щось подібне добровільно, але він таки залишився з Пак Хаюн, щоб вона не загубилася в бібліотеці. Ча Відже знизав плечима й пробурмотів:
— І коли мене затягнуло у той розлом… Саме ти прийшов на допомогу. Хоча це теж було в контракті.
Раніше, коли він діяв як J, ніхто не приходив йому на допомогу. Він сам допомагав іншим. Він був J. Він мав справлятися сам. Це було для нього у той час… Нормою.
— …
Запала тиша, але Ча Відже був надто зайнятий своїми думками, щоб це помітити. Кажучи це вголос, він раптом зрозумів, що Лі Сайон насправді не раз йому допомагав. Його погляд випадково натрапив на бар з кімчі та іншими закусками.
Магічний камінь надав Лі Сайон, лідер гільдії Падо.
Бляха, тож і тут йому цей хлоп допоміг? Ча Відже зціпив зуби й швидко додав:
— Ну… Якби не ти, ресторан точно згорів би, або я потрапив би в розшук за викрадення швидкої… Хто зна.
— Ви, що, і справді збиралися її вкрасти?
— …
Тихий сміх лунко зірвався з чужих вуст. Лі Сайон не стримався, прикриваючи низ обличчя долонею.
— Тепер зрозуміло, чому Ви тоді питали мене про водійське посвідчення.
— …
— Ви й справді просто божевільний.
Стули пельку. Ресторані же дійсно от-от і загорівся би.
Ча Відже скривив обличчя від того, що його назвав божевільним такий самий божевільний, але вираз обличчя Лі Сайона поступово розслабився. Здавалося, він навіть був тепер чимось задоволений. Легким, заспокійливим тоном він промовив:
— І?
— І що? Це все.
— Немає нічого більше, за що Ви мені вдячні?
— Хіба щось ще є? Я вже все назвав.
Може, треба було просто повторити слова Нам Вуджіна? Намагався зберегти лояльність до того, хто нічого не міг йому запропонувати, а натомість сам видав глибоко особисті речі. Гостра атмосфера допиту Лі Сайона розтанула, змінившись на… Теплішу. Його погляд помітно пом’якшав. Ча Відже прикрив очі рукою, почуваючись дещо розгубленим.
— Ну… Хоч Ви і не довіряєте іншим, але Ваша пильність щось слабенька.
Його тон був як і завжди насмішкуватим, але на цей раз без зневаги. Лі Сайон постукав пальцями по столу.
— Якщо Ви мені настільки вдячні, то просто прийміть мою пропозицію з приводу побачення.
До біса, ми знову повернулися на початок. Ча Відже скрипнув зубами й відповів:
— Ні.
— Чому ні?
— Бо не хочу.
Хоч він уже і не займав перше місце, але все одно залишався другим за рейтингом у країні. Всі погляди будуть, так чи інакше, прикуті до Лі Сайона. Та ще і його секретар з протигазом на обличчі…
— Ти сам казав мені жити тихо. Тож просто дозволь мені спокійно собі готувати похмільний суп.
— Підете теж тихо, обіцяю.
Ча Відже не збирався залишати свій затишний і час від часу галасливий ресторанчик. Він і так багацько проблем встиг наробити, тож хотів дотримати дану самому ж собі обіцянку — і тепер уж точно залягти на дно. Але попри його бажання Лі Сайон не мав наміру його так просто відпускати.
— Чому ти так хочеш взяти мене з собою?
— Через побачення.
— Та досить вже з цим побаченням. Кажи прямо.
— Гмм… Бо мені буде там самотньо одному?
Іноді Лі Сайон міг видавати найабсурдніші речі з абсолютно серйозним обличчям. Ча Відже скрипнув зубами.
— Хіба Бе Вонву туди теж не йде? Он той твій заступник?
— Ну… Так, йде.
— От тому і йди з ним.
— Ви рідко називаєте мене по імені, а його повне ім’я вимовляєте так легко.
— Ха-ах… Лі Сайоне, якого ж ти такий складний…
— Часто це чую, — Лі Сайон, схоже, був задоволений, почувши своє ім’я, і продовжив: — Бе Вонву буде з іншими членами гільдії…
— То приєднайся до них.
— Не можу. Їм буде ніяково зі своїм начальником.
Лі Сайон говорив таким тоном, ніби пояснював щось очевидне. Відколи ж він так опікується своїми підлеглими? Ча Відже важко зітхнув. Лі Сайон знову сперся підборіддям на руку і повільно кліпнув оченятами.
— Якщо я назву Вам ще одну річ, за яку Ви можете бути мені вдячні, то погодитесь?
У його голосі з’явилися насмішка і легке задоволення від того, що він змушував Ча Відже нервувати з кожною миттю все більше.
— Пам’ятаєте он тих наркоторговців, яких Ви тоді скрутили?
Наркоторговці… Мабуть, мова йшла про тих, кого він розгромив у порту Інчона. Ча Відже мовчки кивнув.
— Тоді Ви повелися так нерозважливо, кинулися до них і навіть моє повідомлення не прочитали…
Його образа через одну непрочитану смс-ку була просто безмежною.
— Перед тим як відправити цих хлопців, я трохи «попрацював» із ними… Бо вони дуже добре пам’ятали Ваше обличчя.
Бляха.
Трясця, а от про це він не подумав! Ча Відже притиснув долоню до чола і заплющив очі. Він змусив замовкнути Романтичного провідника, але бандюків тільки фізично покалічив.
Останнім часом він постійно носив маску і не міг позбутися звички, що його обличчя частково приховане. Ча Відже потер власні очі, а Лі Сайон неквапливо промовив:
— Я зв’язався з Бюро управління пробудженими і навіть організував для них транспорт… Якби я просто передав їх, то сталася би цілковита катастрофа.
Бюро з управління пробудженими… Ча Відже почав усвідомлювати, як багато він не врахував у ту ніч.
Юн Бін вважав, що Ча Відже — пробуджений D-рангу. Але хіба низькорангові мисливці здатні самостійно розгромити банду з двадцяти людей? Навіть B-ранг не зміг би це! Як тільки події тієї ночі випливуть назовні, його точно затягнуть у бюро для особистої розмови з Юн Біном.
— На щастя, вони ще у підвалі нашої гільдії. Гадки не маю, коли їх нарешті передадуть бюро.
— …Якщо вони згадають про мене, ти ж теж потрапиш під удар?
— Можливо. Але для мене це не така велика проблема, як для Вас. Я знаю, як викрутитися.
Лі Сайон страшенно довго тягнув, щоб сказати всього одну річ:
Або Ви їдете зі мною в Сондо, або на розстріл.
— Я не хотів спочатку Вас примушувати до цього, якщо відмовитеся…
— …
— …Але після того, як я побачив на власні очі, наскільки Ви вдячні мені за такі дрібниці…
Прохолодні пальці торкнулася його долоні, ніжно відтягуючи її від очей. Їхні погляди зустрілися. На милому личку Лі Сайона вже не було холоду чи дратівливості — він мʼяко усміхався.
— …Це змушує мене зробити для Вас ще більше.
Та не треба, покидьку…
Ча Відже засвоїв новий для себе урок у 28 років: чесність — не завжди гарна річ.
Наступного ранку, 5:30. Перед відкриттям ресторану Ча Відже вийшов із мітлою, щоб підмести подвір’я. Невдовзі з’явився незнайомець у товстому пальті, тягнучи за собою велику коробку і ще одну трохи меншу.
Йому стало не по собі…
Як і тоді з тими клятими вінками.
Ча Відже відчув, що знову попав. Кур’єр озирнувся, помітив вивіску ресторану на дверях й ахнув:
— Ви ж тут працюєте?
— …
— Тоді ця посилка для Вас.
Посилка о шостій ранку? Вираз обличчя Ча Відже похолодшав, варто було йому згадати неприємний досвід з курʼєрами. Цей же чоловік швидко передав йому посилки і так само швидко пішов геть.
Ча Відже відставив мітлу у сторону і присів навпочіпки біля дверей. Брендовий чоловічий костюм і взуття.
Відправником був… Лі Сайон.
Ча Відже зрозумів, що перейшов межу, за якою вже немає повернення.
— Бляха.
Його тихе прокляття розчинилося у вранішньому повітрі.
Ча Відже був офіційно на шляху до перетворення на справжнього джентльмена.
