Після того, як поїздка до Сондо стала неминучою через карму Ча Відже та своєрідних погроз Лі Сайона, час пролетів нещадно швидко, і ось настав день проведення Виставки ремісництва.
Ча Відже стояв перед своїм ресторанчиком, вдягнений у темно-синій костюм та туфлі, які надіслав йому заздалегідь Лі Сайон. На дверцятах бовтався приклеєний аркуш-A4, похитуючись на ранковому вітрі.
[Закрито на день Виставки ремісництва.]
[Причина: Везу бабусю до лікарні.]
⤷ Сподіваюся, бабуся одужає!!
Костюм, який підібрав йому Лі Сайон, сидів просто ідеально — ні завеликий, ні затісний. Як, чорт забирай, він зміг вгадати розмір? Ча Відже бездумно потягнувся до рукавів піджака, трохи нервово їх обсмикуючи.
Незабаром з-за рогу з’явилася темна постать. Як завжди, це був ніхто інший, як Лі Сайон. Він повільно підійшов до ресторану, схрестив руки і уважно оглянув Ча Відже з голови до п’ят. Вираз його обличчя явно свідчив про незадоволення. Ча Відже спохмурнів.
— Що?
— Ваша краватка…
— Га?
— Невже Ви добре її зав’язали?
Хоча питання прозвучало без особливого контексту, Ча Відже відчув непомітну гордість і трохи підняв підборіддя. Не даремно він глянув відео на ютубі. Проте Лі Сайон несподівано простягнув руку і розтріпав його вузол пальцями.
— Думав, Ви не вмієте її зав’язувати.
— Посваритися хочеш?
— Якби не вміли, я б допоміг.
— Що на тебе спозаранку найшло?
Ча Відже цокнув язиком. Лі Сайон, не відповідаючи, ще трохи повозився з краваткою, а потім витяг з інвентаря службове посвідчення та протигаз. На посвідченні було фото звичайного на вигляд чоловіка та ім’я:
[Команда секретарів Гільдії Падо — Кім Синбін.]
Ча Відже повісив цей бейдж собі на шию й скептично запитав:
— Це реальна людина?
— Так. Одягніть це поки що.
Він натягнув протигаз на обличчя, а тим часом чорні рукавички підправили комір його костюму. Для стороннього спостерігача це виглядало б дивно — людина в масці допомагає іншій людині у такій самій масці посеред вулиці біля ресторану з похмільним супом. На щастя, у таку ранню годину на вулиці нікого не було. Лі Сайон пробурмотів:
— Про всяк випадок… Коли говорите, робіть голос якомога тихішим. Щоб тільки я Вас чув.
Ча Відже мовчки кивнув. Чорні пальці постукали по фільтру маски.
— І пам’ятайте, у мисливців дуже гарний слух.
— …
— Тепер Ви член команди секретарів Гільдії Падо.
У низькому голосі Лі Сайона прозвучала стримана насмішка. Ча Відже, здогадавшись, якими будуть наступні слова, не стримав невдоволення на власному обличчі. Лі Сайон, навіть незважаючи маску, вловив його реакцію і, посміхаючись, запитав:
— Вмієте же говорити формально, м?
Ча Відже заплющив очі. Цей гад… Невже він взяв його з собою саме заради цього? Хоча, варто визнати, Лі Сайон мав рацію. Якщо рядовий секретар почне фамільярничати з лідером гільдії, це одразу викличе підозри.
Ча Відже вирішив заплющити на це очі. Думка про те, що це гарна можливість потренувати його акторські навички, трохи тішала.
— …Як мені тебе називати? Лідер гільдії?
— Лідер Гільдії Лі Сайон.
— Задовго.
— Там буде багато лідерів… А якщо вони заплутаються?
— Добре. Тоді кликатиму тебе Лідер гільдії.
Ігноруючи його невдоволене бурчання, Лі Сайон лише знизав плечима й дістав з інвентаря кнопку екстреної втечі.
— Як хочете. А тепер візьміть мене за руку.
— Скільки у тебе цих папірців? Ти користуєшся ними щоразу.
— Їхати власним ходом до Сондо занадто клопітно.
Що за буржуй? Ча Відже вже збирався прочитати лекцію про марнотратство високорангових мисливців, але Лі Сайон без вагань розірвав папірець.
Коли він розплющив очі, перед ним височіла величезна будівля.
Мабуть, це і був центр, де мала пройти виставка. Вуличні ліхтарі стояли рівними рядами, прикрашені банерами з таким самим дизайном, який був і на квитку. А на фасаді будівлі висів величезний плакат, на якому Хон Йесон показував великий палець вгору.
[Ремісник нарешті повертається через 2 роки!]
[Виставка ремісника Хон Йесона]
Ще світанок не минув, тож людей поблизу майже не було. Лише кілька фанатів та телевізійників кутилися біля входу, загорнувшись у теплі куртки та пледи.
На величкому вході до центру стояли чотири мисливці з виснаженими обличчями. Вони явно здивувалися, коли побачили двох людей у протигазах, що прямували до дверей.
— Що?.. У таку рань…
— Двоє.
Лі Сайон без вагань простягнув два чорні квитки. Один з мисливців, збентежений, провів сканером по квитках. На чорній поверхні спалахнуло синє світло, утворюючи напис.
[Їсін]
— Так, зареєстровано. Глава Гільдії Лі Сайон і…
— Секретар.
Погляд мисливця впав на посвідчення Ча Відже. Він ніби хотів попросити того зняти маску, але, зустрівшись із холодним поглядом Лі Сайона, швидко кивнув.
— Так, проходьте.
Вхідний квиток, чи іншими словами просто Лі Сайон, працював безвідмовно. Заходити без перевірки особи — ось що означає справжня влада. Озираючись довкола, Ча Відже побачив вказівник на туалет у кутку й легенько штовхнув Лі Сайона в спину.
— Лідере гільдії, я на хвильку до вбиральні збігаю.
Лі Сайон, який ішов попереду, різко зупинився й озирнувся. На його обличчі було написане відверте невдоволення.
— …Невже збираєшся покинути мене, щойно ми прибули?
— Мені потрібно морально підготуватися, щоб цілий день говорити формально.
— Мгм… — Лі Сайон, схрестивши руки, не стримав насмішки: — Кім Синбін не скидається на людину, що стала б готуватися до чогось так ретельно.
— Якщо не зроблю цього, то можу випадково вилаятися посеред розмови. Вас це влаштує?
— …
— …
Між двома чоловіками у протигазах запанувала напружена тиша. Ну, а що він міг зробити, якщо йому справді потрібно було в туалет?
Зрештою Лі Сайон неохоче махнув рукою, дозволивши йому йти. Ча Відже швидко відійшов у бік і попрямував до вбиральні. Хоч він і відчував на собі погляди, але хоча б за ним ніхто не пішов!
На щастя, у вбиральні нікого не було. Ча Відже зайшов у найвіддаленішу кабінку, замкнув двері та сів на кришку унітаза, важко зітхнувши.
З того дня, як він отримав костюм, і до сьогодні його вже добряче виснажили спроби завдяки Некстбі дізнатися нову інформацію про мисливців, які ймовірно будуть на цій виставці. До того ж обмежене поле зору через цю кляту маску робило його ще більш дратівливим.
Як, чорт забирай, Лі Сайон на постійці носить цю штуку?
Маска, якою він користувався як J, була цінним предметом, що навіть міг змінювати голос. Тепер, коли Ча Відже натягнув цей задушливий протигаз, він почав сумувати за своєю старенькою маскою. Але її було зламано ще у Західному розломі, тож він більше не міг нею користуватися.
Ча Відже нишком відкрив свій інвентар, де були зілля, які йому подарували постійні клієнти ресторану, не малих розмірів Ікло Василіска, корінь всіх його бід — магічний камінь — і два чорних квитки.
Окрім зілля, всі інші предмети могли буквально перевернути цю виставку догори дриґом. Він почувався класним керівником, якому дали найпроблемніший клас у школі. Тепер він трохи розумів почуття тих вчителів.
Найбільше його бентежили магічний камінь і чорні квитки. Магічний камінь був окремою проблемою, але квитки… Він хотів би сховати їх під подушкою, як би це не було безглуздо.
Не накручуй себе…
Йому було не по собі від думки, що він просто ось так залишить два квитки, вартістю у сто мільярдів, під подушкою. Коли він знаходився у ресторані, то міг не так сильно хвилюватися, бо все було немов на долоні. Але тут, у Сондо, якщо хтось пробереться у забігайлівку, він про це навіть не дізнається.
…Тому краще при собі тримати буду.
Після випадку, коли ресторан мало не згорів, і постійних сутичок з іншими пробудженими Ча Відже зрозумів, що не можна покладатися лише на власну силу. Життя ніколи не йшло за планом.
Тепер, коли Лі Сайон не був поруч, він мав діяти швидко. Ча Відже відкрив Мисливський канал, який не переглядав з моменту примусового приєднання. У такому мінному полі, як Сондо, інформація була життєво важливою.
Перший мисливський канал був найкращим джерелом для цього. Він з легкістю міг дізнатися, хто прибув на виставку, що вони надумали тут робити і де наразі перебувають. Хоча Лі Сайон і був поруч, Ча Відже віддавав перевагу уникати проблем заздалегідь.
Він почав переглядати повідомлення від опівночі. Як він і припускав, переписку почав фанатик постів в інстаграмі:
[8] Я Ремісник: Ось і настав день Виставки ремісництва! ^^
[8] Я Ремісник: Всі ж з Першого каналу будуть?
[6] Ганібі: Йесоне
[6] Ганібі: Ти ж зробив рапіру?
[8] Я Ремісник: Я ж кореєць, тож не займаюся західною зброєю.
[6] Ганібі: Ти, ******
[6] Ганібі: Чекай на мене в Сондо, твоя шия вже в петлі.
[11] Захисник: Ого, ахаха Медонько, у тебе теж є квиток?
[6] Ганібі: Ага
[6] Ганібі: Меттью дістав один для мене
[8] Я Ремісник: Якби не Меттью
[8] Я Ремісник: Ти б зараз крала квитки в Сондо, я певен
[6] Ганібі: Вважай, ти труп
[11] Захисник: Дитина просто не має почуття такту
[11] Захисник: Пробач його цього разу;;
[6] Ганібі: ——
[6] Ганібі: Від Гільдії HB їдемо я і Меттью
[6] Ганібі: Захисничку, ти теж?
[11] Захисник: Так
[6] Ганібі: Лі Сайон теж буде?
[11] Захисник: Сказав, що так, але…
[11] Захисник: Їде окремо від нас, тому не знаю точно;;
[6] Ганібі: У вас що, стільки людей, що ви розділилися?
[11] Захисник: Без поняття, але принаймні мені дісталась корпоративна картка –v–
[4] Юн Бін: Доброго ранку, Перший канале! ^^ Вперше за два роки саме сьогодні відбудеться Виставка ремісництва! ^^
[4] Юн Бін: Дозвольте нагадати основні правила! ^^
[8] Я Ремісник: Йой, зара понесеться…
[4] Юн Бін: Не створюйте проблем ^^
[4] Юн Бін: Не ведіться на провокації ^^
[4] Юн Бін: Раджу взагалі уникати розмов одне з одним ^^
[4] Юн Бін: Тримайте безпечну дистанцію ^^
[4] Юн Бін: Якщо не можете уникнути сутички, то вирішуйте її без свідків і повідомте охорону ^^
[4] Юн Бін: Не погрожуйте журналістам ^^
[4] Юн Бін: Сподіваюся, вам не доведеться зустрічатися зі мною 1:1! ^^
[50] Романтичний провідник: Щось багацько слів…
[34] Маленьке диво: Але по суті це просто одне речення.
[50] Романтичний провідник: Не те, щоб мені було не все одно…
Читаючи ці настанови, Ча Відже задумливо зітхнув. Зібрати купу запальних і впертих мисливців в одному місці? Катастрофа неминуча…
Варто було йому важко зітхнути, як він раптом почув легкі кроки, що швидко наближалися до вбиральні. Ча Відже швидко закрив чат і приховав свою присутність.
<Тиха хода!>
Здавалося, слідом бігло ще більше людей, але, на щастя, вони зупинилися біля вбиральні.
Тріск, бах! Непроханий гість закрився у сусідній кабінці. Судячи зі шурхоту, здавалося, що ця людина прийшла сюди не для того, щоб справити нужду.
— Та тря-ясця, чому не працює?
Цей буркіт був йому дещо знайомий. Ча Відже не міг прикинутися для самого ж себе, що не впізнав його. Він приголомшено втупився в стінку, що розділяла їх.
Тому що голос, який лунав з сусідньої кабінки, був...
Та бути не може…
Тим, що безліч разів лунав у повторних випусках Вікторини…
Це… Дійсно Хон Йесон.
