Ча Відже не очікував, що його спроба зібрати хоч трохи інформації у вбиральні обернеться тим, що в сусідню кабінку зайде сам Хон Йесон. Судячи з численних кроків і людей, що чекали зовні, це була його охорона.
Він тихо зітхнув. Незважаючи на те, що той був так близько, Ча Відже не міг і кроку ступити.
Хотів би я хоч разочек йому врізати.
Але, на жаль, навіть якщо Хон Йесон власною персоною прийшов до нього, численна свита охорони за дверима навряд дозволила би йому це зробити. Навіть якби Ча Відже вирішив просто піти, вихід з вбиральні був лише один, а там його чекали охоронці. Вони могли б почати перевіряти квитки або навіть посвідчення.
Зрештою йому доведеться чекати, поки Хон Йесон сам не піде. Зітхнувши, Ча Відже прийняв позу «Мислителя» Родена.
Якщо вже заходиш до вбиральні, то роби свої справи швидше і йди звідси…
Хоча сам він теж займався дещо зовсім іншим, він сердито глянув на стіну, за якою сидів Хон Йесон. Якщо все затягнеться, то йому доведеться турбуватися вже про Лі Сайона… Та ні. Він мотнув головою.
Турбуватися? За нього? Та ні за що.
Ча Відже одразу відкинув цю думку. Просто, якщо він запізниться, Лі Сайон може влаштувати йому скандал. У найгіршому випадку — припреться сюди сам. Враховуючи його характер, це було між іншим цілком можливо.
Лі Сайон завжди робив щось дивне й нелогічне. Він наполягав на тому, аби Ча Відже жив собі тихо-спокійно, а сам натомість затягнув його у Сондо. І це було зовсім не побачення. Лі Сайон всього лише хотів з нього зробити для себе помічника на один день…
— Агх! Та йобен-бобен!
— Хон Йесоне, Ви в порядку?
— Агх!
— …Здається, у нього там свої труднощі. Тож чекаємо.
Думки Ча Відже про Лі Сайона перервав відчайдушний крик Хон Йесона. Він втупився в стіну, ніби намагаючись випалити у ній дірку.
Якого? Люди такі звуки взагалі можуть видавати?
З того боку лунало то якесь вовтузіння, то схожі на стогін звуки. Іноді Хон Йесон ще й зітхав, наче в передсмертній агонії. На щастя, його охоронці, схоже, вже звикли до такого й не бігли на допомогу.
Але якщо подумати, що він тут взагалі робить? Як головний герой виставки, він мав би сидіти у своїй гримерці, а не у вбиральні, ніби якийсь безхатько.
— Агр-р!
Та що ти там робиш, бляха?!
Ще коли Хон Йесон виклав в інстаграм фото яйця, розшукуючи магічний камінь, було зрозуміло — цей тип був точно не в собі.
Ча Відже, відчуваючи тривогу, все ж наважився.
Якщо вже не можу уникнути цього, то хоча б зберу інформацію.
Він би волів просто відрубити Хон Йесона й утекти, але, на жаль, шляхів відступу не було, і його одразу ж спіймали б.
Тому Ча Відже схилився ближче до стіни, намагаючись розчути, що відбувається у сусідній кабінці. Хон Йесон продовжував вовтузитися й час від часу ледь не плакати. На диво, але краще б він чув голоси інших мисливців за межами вбиральні.
— Але навіщо він до вбиральні побіг? Міг же випробувати все у своїй кімнаті очікування.
— Каже, що там надто просторо, а йому треба маленький, замкнутий простір.
— То чому б не зробити якусь портативну скриню…
— Скриню використовують для зберігання зерна, а не людей.
— І ще він казав, що якщо зробити щось неправильно, то воно може і вибухнути.
Очі Ча Відже розширилися.
Що?
Тепер, коли він прислухався, то чітко чув, як у сусідній кабінці клацають кнопками. Здається, він вовтузиться з вибухівкою… Один з охоронців схвильовано прошепотів:
— Нам треба бути обережнішими. Якщо тут щось і справді вибухне…
Так, покваптеся і зупиніть його. Витягніть його, бляха, звідси. Ви ж не хочете, аби будівля вибухнула, чи не так? Ча Відже мовчки погодився з тим охоронцем, але відповідь іншого мисливця була байдужою:
— Поки він не намагається втекти від нас і не робить нічого, що загрожує його власній безпеці, нам наказано не втручатися.
— Але ж це небезпечно!
— Та він же S-ранг. Навіть якщо у нього в руках щось і вибухне, то виживе.
— Він і слухати нас не буде, навіть якщо ми спробуємо його спинити.
— А якщо туалет злетить у повітря?
— Він же багатий, власними руцями чи грошима відплатить центру.
Судячи з усього, подібне траплялося не вперше. Охоронці по той бік дверей вбиральні залишалися незворушними. Головною проблемою мисливців було те, що вони довіряли лише своїй силі і не мали інстинкту самозбереження.
Ча Відже зосередився на звуках, що долинали з сусідньої кабінки. Після того, як Хон Йесон з чимось повозився, з-за стінки почулися задоволені вигуки.
— Усьо!
І в той же момент…
БІП! БІП! БІП! БІП! БІП!
Пронизливий сигнал заповнив туалет, а червоні вогні почали мигати з-за стінки кабінки. Охоронці майже одразу заметушилися і швидко зайшли у вбиральню.
Невже дійсно зараз вибухне?!
Ча Відже посунувся в інший бік кабінки, розмірковуючи, чи варто йому негайно тікати. Його життю нічого не загрожувало, але дорогий костюм міг постраждати, а купити новий можливості наразі не було.
А от винуватець цього хаосу, Хон Йесон, здавалося, був цілком спокійним.
— Йой, як вуха ріже. Чому ж воно так? Збій якийсь, мабуть?..
— Хон Йесоне, Ви у порядку?
Колись тиха вбиральня наповнилася звуком сирен і метушнею мисливців. Червоні вогні продовжували блимати, а Хон Йесон голосно вигукнув:
— Та все нормуль! Напевно, я щось не те тицьнув. То не велика проблема!
— Ми маємо перевірити, чи все дійсно добре. Будь ласка, вийдіть.
— Хвильку.
Пролунало клацання замка, двері сусідньої кабінки відчинилися, і, мабуть, він виніс той пристрій із собою, бо тепер уся вбиральня спалахувала червоним. Ча Відже тихо зітхнув, дивлячись на мерехтливе світло, поки Хон Йесон продовжив лепетати:
— Та кажу ж, усе гаразд! Це всього лише детектор для виявлення незареєстрованих квитків, щоб запобігти крадіжкам, але чомусь він спрацював.
— Його можна вимкнути?
— Ні. Чомусь не хоче… А якщо я витягну магічний камінь?
Після того як стало ясно, що Хон Йесон у безпеці, напруга серед мисливців спала. Хтось навіть пожартував:
— Може, чийсь квиток реально не зареєстрували, м?
— Та годі, у всіх уже мають бути квитки з синім текстом.
…Заждіть.
Ча Відже різко насторожився.
Синій текст?
Він згадав сцену на вході у цей центр. Невеличкий пристрій, що сканував квитки, і синє світло, яке формувало напис «Їсін» на чорній поверхні.
Якщо цей пристрій не просто перевіряв квитки, а ще й реєстрував їх… По спині Ча Відже пробіг холод. Він негайно заліз у свій інвентар.
Пристрої Хон Йесона, найімовірніше, працювали відповідно до системних правил, бо він створював їх завдяки своїй здібності. А будь-чий інвентар теж працював за правилами системи. Його неприємне передчуття підтвердилося.
Квитки, завдяки яким вони потрапили на виставку, були у Лі Сайона, отже, при Ча Відже були тільки ті квитки, що йому подарував Нам Вуджін.
Цей детектор дійсно настільки чутливий?..
Пристрій, мабуть, виявив незареєстровані квитки у його інвентарі, що й спричинило весь цей переполох. Ча Відже втомлено зітхнув.
Замість таких пристроїв краще би зробив щось корисне…
Його спроби перекинути всю відповідальність на Хон Йесона перервав приглушений голос ззовні.
— …Зачекайте, — один із мисливців заговорив пошепки. — …Здається, в кабінці поруч із Хон Йесоном хтось є. Двері зачинені.
— Що? Але я нікого не відчуваю.
— Може, це комірчина для прибирання?
— А комірчини для прибирання хіба замикають зсередини?
Ча Відже зіткнувся з дилемою. Чи варто йому довіритися Тихій ході і залишатися на місці, чи прикинутися невинним свідком? Почувши, що до дверей наближається один з охоронців, він все ж вирішив вдати з себе невинного бідолаху, що нервує через виставку, немов цап перед забоєм.
— А, тут хтось і справді є… — пробурмотів той охоронець розгублено.
Пильність мисливців миттєво загострилася.
— …Будь ласка, вийдіть з кабінки.
Ча Відже згадав змучених мисливців-зомбі, яких він бачив у своєму ресторанчику. Їхній розпатланий, неймовірно втомлений вигляд від зіткнення зі світовими негараздами ідеально би підійшов для цієї ситуації. Він послабив краватку, розстібнув верхній ґудзик сорочки, злегка розхристав піджак. Переконавшись, що його бейдж видно, він відчинив двері і, похитуючись, вийшов з кабінки.
— …
— …
Серед миготливого червоного світла і протяжного виття сирен з найдальшої кабінки вийшов розпатланий чоловік у дорогому костюмі. Його ноги тремтіли, а руки ледь трималися за дверну раму. Обличчя мисливців набули спантеличеного виразу, коли вони побачили його. Ча Відже видихнув тремтячим голосом:
— Вибачте… Я просто… Дуже нервував.
Один із мисливців нахмурився.
— Ви з якої організації?
— Гільдія П… Падо… З команди секретарів…
— Гільдія Падо?
— Так, я тут, щоб допомогти лідеру гільдії Лі Сайону… Але щось надто перенервував, — прохрипів крізь маску Ча Відже.
Лі Сайон, лідер гільдії Падо. Якщо цей чоловік і справду прийшов з ним, то… Як у такій ситуації можна було не нервувати? Погляди охоронців помітно помʼякшилися через посвідчення бідного секретаря, що бовталося на його шиї.
Та в цю мить вони всі відчули знайому, моторошну присутність. Наступної миті тишу перервав низький і, як завжди, глузливий голос.
— Виглядає так, ніби ці тілоохоронці доволі… Близькі.
Погляди мисливців змістилися з нього на новоприбулого. Лі Сайон, засунувши руки в кишені, пройшов повз усіх, навіть не глянувши на них. Він наблизився прямісінько до Ча Відже.
— Навіть у вбиральню разом ходять.
Туп. Чорні черевики зупинилися перед ним. Під мерехтливим червоним світлом і пронизливою сиреною на задньому плані над Ча Відже нависла тінь. Лі Сайон нахилив голову, подивившись на нього зверху-вниз.
— Ти ж привів себе до ладу, секретарю?
Це був один із тих рідкісних моментів, коли Ча Відже був радий почути цей саркастичний тон.
