У день, коли Хон Йесон тріумфально повернувся у світ людей, на ГантерНеті з’явився загадковий пост. У ньому йшлося про нього ж власною персоною.
[Анонім] Це що таке? Хон Йесон спустився з гори?
Чому він тут?
Коментарі (99+):
— Що, вже?
— Він справді спустився? Жодної статті поки немає...
— Нарешті розробив кнопку втечі…
— Ах~ До Виставки ремісництва залишився всього тиждень, тож йому якраз час спускатися, та.
⤷ Минулого разу він спустився лише за день до цього… Йесон, мабуть, доклав чимало зусиль, щоб на цей раз піти раніше…
⤷Фр, лололол
— А де ти зараз, Аноніме?
⤷ У закладі з куркою.
⤷ ?? Лололол
⤷ Перше місце, куди він пішов після повернення — заклад з курочкою?
⤷ АХАХА, навіть S-ранг не може встояти перед куркою
⤷ Розкажи нам більше, га!
Неочікувана поява Хон Йесона перевернула ГантерНет догори дригом — звісно же, у хорошому сенсі цього слова. Адже за тиждень мала відбутися Виставка ремісництва, і головною темою серед мисливців наразі був саме Хон Йесон та створене ним за весь цей час спорядження. Поки всі чекали на детальнішу розповідь, мисливець, який відкрив цей шквал обговорень, на щастя, незабаром з'явився знову.
[Анонім] Це знову я. Той, хто писав про Хон Йесона
Після роботи зайшов у заклад з куркою, а там жахливий натовп.
Думав, може, сьогодні футбольний матч, але ні.
Запитав у персонала, що відбувається, і вони сказали, що є один клієнт, який замовив безлімітну курку, лол.
Краєм ока подивився — і це був Хон Йесон. Він рюмсав, тримаючи по курячому крилу в кожній руці, і повільно жував її…
Ще й у різнобарвному туристичному одязі був, наче з заводу по виготовленню лего-фігурок втік…
Я мовчки пішов, відчуваючи себе навіть особливим. Але то мені нелегко було… Бо потім довелося замовляти доставку за 10 000 вон.
Коментарі (99+):
— Лолололол
— Лишенько, рюмсає < лололол АХХАХА
— Чому такий багатій, як він, їсть крильця, а не стегна, м?
— Може, він хоче навчитися літати… Тримаючи крила в обох руках.
⤷ Невже дійсно збирається створити штучні крила?
⤷ Вау, будь ласка, хай зробить їх.
⤷ Від сьогодні годуємо Хон Йесона тільки крильцями?
⤷ АХАХ, зара вишлю йому тисячу крилець, тільки зачекай трошки, Хон Йесоне.
— Чи не повинен Хон Йесон віддати автору поста 10 000 вон за доставку?
⤷ Йесоне, у тебе ж купа грошей, закинь мені 10 000 вон, будь ласка. Nonghyup 30247…
Кількість мисливців щороку зростала, а спорядження ставало все менше. Це було закономірно — попит безперервно ріс, а навіть після успішного проходження розлому або підземелля першого класу, ризикуючи власним життям, ти міг просто не отримати S-рангове спорядження.
У цій ситуації цінність Хон Йесона, який хоч і повільно, але стабільно постачав зброю і екіпірування, неминуче теж зростала. Саме тому під час сезону Виставки ремісництва високорангові мисливці з усього світу зліталися до Кореї.
[Виставка ремісництва]
Якщо казати коротко, то це аукціон, що проводиться раз на два роки в Сондо. Під час нього виставляють на продаж спорядження, створене ремісником Хон Йесоном.
Це також пояснює, чому уряд так цінує його. Однієї лише присутності Хон Йесона достатньо, аби підвищити національну міць. Раз на два роки вони навіть організовують для нього фестиваль! Залучають туристів! Отримують іноземну валюту!
Звісно, у цей період мисливці-урядовці з Бюро управління пробудженими страждають, підтримуючи безпеку в місті та охороняючи Хон Йесона, бо, коли в одному місці збирається стільки пробуджених, безпека — понад усе.
Тому Юн Бін, стискаючи край паперового стаканчика, слухав черговий звіт.
— Тімліде, я надіслав електронною поштою розподіл персоналу біля центру.
— Дякую за твою важку працю. Я пізніше все перевірю та відпишу. Де зараз Хон Йесон?
— Після того, як з’їв 11 курчат в одному закладі, прямує до ресторану корейської яловичини.
— …У нього, що, вселився дух, який помер від голоду? — Юн Бін пробурмотів, і в навушнику пролунав приглушене зітхання.
Як тільки Хон Йесон повернувся у реальний світ, він став справжнім маніяком, який нищив усе мʼясо, що тільки потрапляло йому на очі. Але хіба під час ув’язнення на горі Чірісан йому не давали м’яса? Ні. Хіба його морили голодом? Також ні.
Йому давали збалансовані страви три рази на день. І все ж… Тримаючись за пульсуючу від головного болю скроню, Юн Бін м’яко відповів:
— …Оскільки пост про нього вже гуляє по ГантерНету, будь ласка, приділіть більше уваги його безпеці.
— Зрозумів.
У дні, що передували Виставці ремісництва, життя в Сондо просто кипіло. Всі готелі в окрузі були заброньовані ще за місяць, а мисливці, журналісти та фанати зʼїжджалися звідусіль. Тож безпека цього геніального м'ясожера-бегемота потребувала особливої уваги.
Юн Бін знову коротко зітхнув, відкриваючи електронну пошту на планшеті. Кожен день до Виставки ремісництва здавався йому нескінченно довгим.
Хвиля від Виставки ремісництва докотилася навіть до тихого ресторанчику, де подавали суп від похмілля. Бе Вонву легко впорався з двома мисками гарячого супу, затиснув ложку між зубах і взяв пульт, перемикаючи канали. За його спиною інший мисливець поцікавився:
— Що сьогодні показують?
— Інтерв’ю. Повтор випуску з Хон Йесоном. Я тоді просто пропустив прямий етер з ним.
У кухні Ча Відже ідеально шинкував зелену цибулю, але його рухи на мить сповільнилися.
— Ого, він, що, з гори спустився нарешті?
— Ти, що, не бачив пости на ГантерНеті? Його вже засікли в забігайлівці з куркою та ресторані з мармуровою яловичиною.
— Бідолаха, мабуть, з глузду з'їхав, харчуючись однією травою на тій горі. Тепер бігає по всім ресторанчикам, де тільки мʼясо і подають.
— Якби я після відлюдництва повернувся до Сеула, то я б теж нажерся би смаженою куркою.
— І то правда.
Навіть Ча Відже знав, що Хон Йесон був на Чірісан. Важко було того не знати, коли нишпориш у його профілі в інстаграмі. Той був залежний від соцмереж і регулярно викладав світанкові фото з гір. Ці фото навіть дещо виглядали так, ніби могли принести удачу. Тому Ча Відже, хоч і мав величезну неприязнь до Хон Йесона, таємно зберігав їх у галерею.
От же ж покидьок... Спустився-таки з гори.
У Ча Відже була доволі важлива місія — дати цьому пройдисвіту не кволого такого ляпаса врешті-решт. Він тихо відклав ніж і вийшов з кухні. Тим часом Бе Вону, який завзято перемикав канали, раптом зупинився. Передача вже почалася, і на екрані ведучий аплодував, вітаючи свого гостя.
— Ого! Щойно спустився з Чірісан й одразу до нас! Єдиний у своєму роді S-ранговий ремісник! Гордість Кореї! Мисливець-геній Хон Йесон!
— Ха-ха, привіт-привіт!
Хон Йесон виглядав свіжо й доглянуто, його обличчя сяяло від жиру, а щоки округлилися. Хтось пробурмотів:
— Ну і наївся ж він після спуску.
Краще і не скажеш.
Ведучий, усміхаючись, запитав:
— Ви відомі тим, що створюєте найкраще спорядження. Що-небудь новеньке є на цей раз?
— Якщо скажу зараз, то пізніше буде зовсім нецікаво... Все-все покажу вже на аукціоні.
— Ох, а хоч невеличкий спойлер для нас і наших телеглядачів?
— Ха-ха, ні.
Хон Йесон привітно посміхнувся. Один із мисливців, який хотів вдарити кулаком по столу, зрештою стукнув себе по коліну.
— Ха… Як же хочеться туди потрапити.
— Навіть якщо дуже хочеться… То для цього ж потрібен чорний квиток, так?
— Скільки він зараз взагалі коштує?
— Кажуть, десятки мільярдів. Та ще й нема списку всіх доступних квитків.
— Коли ж у мене буде шанс побувати на цьому аукціоні?..
Понура розмова мисливців різала йому вуха, тож Ча Відже краєм ока оглянув ресторан. Обід уже добігав кінця, а нових клієнтів можна було і не чекати.
<Тиха хода!>
Він скористався навичкою, приховав свою присутність й непомітно пробрався до своєї невеличкої кімнати. Увага відвідувачів все одно була прикута до екрана, тож його втечу ніхто не помітив.
Він підняв акуратно складену ковдру. Два чорних квитки, за якими полювали всі мисливці, лежали між рожевими квітчастими простирадлами. Ча Відже витріщився на них і не розумів, як вони зберегли свою форму і блиск навіть під ковдрою.
Нам Вуджін… Мене просто підставив.
І не просто підставив, а підкинув справжню халепу!
От же ж падлюка! Розбовкав мені минуле Лі Сайона, а я, дурень, взяв ці квитки, не усвідомлюючи наслідків.
Ча Відже прикрив обличчя долонями і важко зітхнув. Щойно вони залишилися наодинці, Нам Вуджін почав розповідати історії про минуле Лі Сайона та інші незрозумілі речі, і він мимоволі сам же і втягнувся в них.
У розпачі він вдарив кулаком по ковдрі. Навіщо Нам Вуджін раптом заговорив про Лі Сайона? Неначе навмисно хотів його таким чином стривожити.
Ча Відже втупився поглядом в ці два шматочки паперу, що коштували нечувані гроші. Якщо виставити їх на той же Томатний ринок, то ціна мала ще більше зрости. Але він вже засвоїв урок після інциденту з магічним каменем.
Не можу я так ризикувати.
Звісно, він уже наробив чимало дурниць, але цього було досить. Він пообіцяв собі тихе-мирне життя, і треба все ж дотримуватися цього слова. Ще не було пізно, тож він мав спробувати жити своє спокійне життя.
Буду заробляти виключно чесною працею.
Якщо подумати, мисливці живуть із продажу матеріалів підземель. Але Ча Відже вирішив бути звичайною людиною, а не мисливцем! Так, у нього було посвідчення мисливця, але він не збирається ним користуватися. Для нього воно було як те саме водійське посвідчення, коли не маєш при собі машини — просто документ із 12 цифрами, не більше того.
Як звичайна людина, яка живе тихо-мирно собі, може продати артефакти з підземель? Нещодавній інцидент з Томатним ринком й EZ був просто його дурною помилкою, спричиненою тимчасовою втратою розсудливості через гроші.
Мгм, більше не стану лізти у воду, не знаючи глибини.**
Ча Відже почав переконувати себе у цьому. Але що ж робити з квитками? У нього було тільки три варіанти.
Перший варіант: поїхати в Сондо і все ж відвідати аукціон.
Як тільки він туди потрапить — про спокійне життя можна забути. Туди з’їдуться всі найсильніші мисливці, включно з Хон Йесоном та Юн Біном. Вони всі спокійненько могли дозволити собі ці квитки.
Невже я настільки схожий на самогубця?
Звісно, мисливці, що збиралися в ресторані похмільного супу, теж не були звичайними, але це була територія, де він мав незліченну кількість способів впоратися з майже будь-якою ситуацією. Але Сондо був повною протилежністю цьому. Тож Ча Відже вирішив, що навіть не дивитиметься туди. Перший варіант швидко відпав.
Другий варіант: позбутися квитка.
А ось з цим були свої проблеми, бо він досі ніяк не зміг його позбутися!
Продавати чи передати за безцінок комусь? Якщо він, звісно, не хотів приєднатися до зали слави поряд з EZ з Томатного ринку та паном Таким-то з Громового ринку, то це був не варіант. Тоді Ча Відже мусив якось його все ж знищити...
Він уже пробував піднести квиток до конфорки, на якій варив похмільний суп, але цей клятий квиток, з чого б він не був зроблений, просто, бляха, не загорався.
Розірвати на дрібні шматки, може?
З його силою він, звичайно, міг би розірвати його. Але якщо він не подрібнить його на крихітні шматочки і не перетворить буквально на пил, то міг би потрапити у чергову халепу. Навіть якщо його викинути, квиток, найімовірніше, потрапить до негорючих побутових відходів, а там він аж ніяк пилом не стане.
Зрештою, йому залишився лише третій варіант: удавати, що цих квитків просто не існує.
Він міг би просто заховати ці два папірці десь і забути про них. Ча Відже заштовхав квитки глибше під ковдру, відчайдушно намагаючись їх ігнорувати.
Хай тут лежать, поки виставка не закінчиться.
Він відчайдушно молився.
Але, як завжди і бувало, молитви Ча Відже ніколи не спрацьовували.
— …
— Ви коли-небудь бували у Сондо?
Коли пізно вночі з’явилася фігура в чорному протигазі, тримаючи такий самий чорний квиток, все стало зрозуміло.
**Кумедний факт. В анлейті використали Yeah, a caterpillar should just eat pine needles
Що перекладається, як Гусінь має їсти соснові голки. Нас чомусь з цього дуже угарнуло…
