Лі Сайон?.. Ча Відже поглянув на Нам Вуджіна з похмурим виразом обличчя, але той просто відвів погляд і знову повільно рушив уперед.
— Я зараз розповім Вам те, що не відомо широкому загалу, — він підняв палець до неба. — Це сталося незабаром після того, як було оголошено про смерть J… Уся країна занурилася в хаос, а уряд не міг впоратися зі своїми обов’язками у той час.
Час безладу, коли держава втратила свою силу. Звісно, ті, хто стояв нагорі, приховували чимало подій, щоб утримати ситуацію під своїм контролем. Мимоволі Ча Відже замислився про все те, скільки речей було поховано впродовж цих восьми років.
Вони вже пройшли сад і зайшли далеко вглиб тихого лісу. Серед густої зелені біле волосся Нам Вуджіна яскраво виблискувало.
— Лі Сайона знайшли в лабораторії.
— …
— Гм, ні, правильніше сказати, у тому, що колись було лабораторією. Все навколо розтануло від отрути, а серед почорнілих руїн будівлі він сидів сам, у вільному лікарняному одязі.
У пам’яті знову сплив образ з того розлому, що зʼявився у тимчасовому центрі реєстрації. Варто було Лі Сайону лише торкнутися кореня — і сад майже миттєво перетворився на чорне, отруєне болото, де не могло б вижити жодне живе створіння. Ча Відже бачив на власні очі, як густий, живий ліс, дуже схожий на це місце, зникав під кінчиками пальців Лі Сайона.
Це була смертельна отрута, до якої не зміг наблизитися навіть мисливець А-рангу Со Мінґі. Якби не Отрута Василіска, Ча Відже, можливо, теж не вцілів би поруч із Лі Сайоном.
— Все навколо було зруйноване. Якби хтось нерозважливо наблизився до нього, то помер би на місці, — говорив повільно Нам Вуджін. — Лише Юн Бін, одягнений у спеціальний костюм, ледве зміг до нього наблизитися. Але зрештою навіть він був отруєний і змушений прийняти пізніше антидот.
Лі Сайон, який знищив лабораторію Прометея і який наразі переслідує їх. Прометей, який прагне штучно створити пробуджених. Частини головоломки, що не мали б поєднуватися, починали складатися в єдину картину. Ча Відже відчув слабке занепокоєння і насупився.
— Хочете сказати, що Лі Сайон — їхній перший успішний експеримент?
— Ну, цього я не можу стверджувати напевне.
Десь у лісі пролунав пташиний спів.
— Чи він пробудився завдяки експериментам, чи все ж Система відповіла на його відчайдушні благання…
— …
— …Але все ж я схиляюсь до другого варіанту.
Незважаючи на те, що Нам Вуджін розповідав жахливі речі, він спокійно весь цей час йому посміхався.
— На той момент їхні дослідження не просунулися так далеко, тож вони використовували людей з певними особливостями у якості піддослідних.
— Особливостями?
— Так. Тих, кого затягнуло у розлом, або тих, кого поранили монстри. Тобто людей, що якимось чином уже були так чи інакше пов’язані з розломами. У тому хаосі вони могли спокійно викрадати їх для своїх експериментів.
Щось особливе, пов’язане з розломами. На мить у вухах Ча Відже пролунало слабкий хрипкий шепіт, так сильно схожий на галюцинацію.
— Будь ласка… Врятуйте мене.
Хлопчик, який помирав, в обіймах двох людей, що вже розчинилися від отрути, у розломі, сповненому неї. І J, який відчайдушно блукав цим розломом у пошуках слабкого сліду хоч одного вцілілого. Він зміг дістатися його, тільки коли пробився крізь уламки будівлі.
Покритий отрутою хлопчик доклав усіх зусиль, щоб підвести на нього погляд, незважаючи на те, що його тіло повільно тануло. Його слабкі губи ворушилися, а голос був хрипким, поламаним — можливо, через пошкоджені отрутою голосові зв’язки.
— Будь ласка… Врятуйте мене.
Ця картина нагадала Ча Відже самого себе в сімнадцять років, коли він так само благав про допомогу… І він не зміг тоді втримати себе і майже одразу, без зайвих роздумів, схопив хлопця за руку.
Навіть якщо цей хлопчик, коли знову відкриє очі, зрозуміє, що втратив усю свою родину і не буде мати жодної впевненості, що протиотрута існує. Навіть якщо його чекатиме життя, гірше за смерть. Навіть якщо весь світ звинуватить його у всьому.
J просто не міг тоді відвернутися від цього відчайдушного благання.
Ча Відже поглянув на білявого чоловіка. Можливо, цей хлопчик теж став мішенню Прометея, тому що тоді його було врятовано так само. Нам Вуджін, зі схованими у кишенях білого медичного халату руками, уважно спостерігав за ним.
Раптом Ча Відже усвідомив, що саме викликало в нього тривогу весь цей час. Він не відвів на цей раз погляду від білих, майже випалених очей Нам Вуджіна й запитав:
— Чому Ви розповідаєте мені це?
— …
Лі Сайон, напевно, мав власні причини нічого не розказувати про своє минуле. Так само, як у Ча Відже були свої секрети, у Лі Сайона теж були власні.
Їхня угода стала можливою, саме тому що вони не копали надто глибоко в життя один-одного. Звісно, Лі Сайон шукав на нього певну інформацію, але не намагався дізнатися, чому Ча Відже хоче жити спокійно.
По цій причні він не хотів чути історію Лі Сайона за його же спиною. Якщо той захоче, то сам і розповість колись.
— Не думаю, що маю право знати це, лише тому що є його напарником.
Побачивши його невдоволення, Нам Вуджін виглядав… Чомусь вкрай задоволеним.
— Саме такої реакції я й очікував. Було б гірше, якби Ви не відреагували таким чином.
— Перепрошую?
— Можете вважати це своєрідними оковами.
— А це ще що має означати…
Але перш ніж він встиг ще щось спитати, Ча Відже відчув чиюсь слабку присутність. Повернувши голову, він побачив хлопчика, який стояв на краю саду. Й одразу зрозумів, хто це.
Це була… Не людина. Прозорі, немов скло, очі віддзеркалювали постать Ча Відже. Хлопчик мовчки схилив голову у привітанні.
— Терапія пацієнтки завершена. Я прийшов повідомити Вас та Вашого гостя про це, господарю.
— Тоді, мабуть, час завершувати нашу прогулянку. Дозвольте мені провести Вас до супутника.
Не встиг він і оком кліпнути, як сад зник, а вони знову опинилися в бібліотеці, заставленій книгами. Нам Вуджін жестом запросив його йти за ним і рушив уперед.
Одного дня, коли настане кінець, ця бібліотека, яку він так дбайливо впорядковував весь цей час, також занепаде. Чи знав про це Нам Вуджін?
У ту саму мить, перериваючи думки Ча Відже, той запитав:
— До речі, знаєте же Хон Йесона?
— Так, звісно.
Не просто знаю — я поклявся коли-небудь врізати цьому гаду по морді.
Ча Відже не зміг би забути свою образу на того довбаного папугу з постійними постами про магічний камінь в інстаграмі. Дійшовши до центральної зали, Нам Вуджін зупинився, витягнув з кишені медичного халату два щільні квитки й передав їх йому. Чорні, мов перепустки на виставу, з білими мазками каліграфії ханча й хангилю.
[Виставка ремісництва Їсін]
— …Виставка ремісництва?
— Так називається аукціон творінь Хон Йесона. Він пройде за кілька днів у Сондо, і лише власники квитків можуть туди потрапити, — люб’язно пояснив Нам Вуджін Ча Відже, який ошелешено роздивлявся їх.
Якщо це аукціон Хон Йесона, там точно будуть S-рангове обладнання. Мисливці, спраглі до елітного спорядження, втратять голову заради участі у цьому заході. А самі квитки мали б коштувати просто шалені гроші.
Але Ча Відже не цікавився нічим, окрім кухонного приладдя, тож для нього це було все одно що каменюку в руки дали.
— Навіщо Ви даєте їх мені?..
— Як нагороду за те, що ризикували життям, щоб отримати PRO-009.
Нам Вуджін посміхнувся, але Ча Відже в голові вже передчував цю катастрофу.
Я не зможу з цим впоратися. Цей клаптик паперу точно стане коренем усього зла.
І що він має сказати, якщо спитають, звідки він взяв ці квитки? Що то йому дав Нам Вуджін? Підозріло. Сказати, що знайшов на вулиці? Ще гірше. А якщо виставить на продаж на Томатному ринку, то викличе ще більший скандал, ніж минулого разу з тим магічним каменем.
Ча Відже, на його ж превеликий жаль, почав передчувати подальший розвиток подій.
— Ні-ні, я всього лише D-ранг, мені вони не потрібні. До того ж у мене немає грошей для всього того спо…
— Тоді продайте їх іншим мисливцям. Вони вже з розуму сходять, щоб дістати хоч один такий квиток.
Ні, ні, і ще раз ні, не хочу я підкидати приманку цим чокнутим мисливцям.
Якщо дізнаються, що продавцем був саме він, то в день угоди його ресторан точно підірветься від кількості цих клятих пробуджених.
Але зрештою квитки на Виставку ремісництва таки опинилися в руках Ча Відже, а сам він мало не розплакався.
Гільдія Совон підготувала транспорт для того, щоб вони безпечно добралися назад. Бабуся й Пак Хаюн сиділи поруч одна з одною, а Ча Відже з Лі Сайоном — позаду них. Енергійна Пак Хаюн почала майже одразу базікати.
— Дядьку, мені було так весело! Там було стільки книжок, і люди такі добрі. І купа коміксів! Один хлопчик навіть розфарбовував їх разом зі мною!
— Справді?
— Ага! І ще…
Пак Хаюн повернулася до нього і склала пальці у літеру «V» над іншою долонею.
Цей жест… Він його надто добре знав. Так закінчував свої виступи на всіляких вихідних шоу той бісів придурок з протигазом! Поки Ча Відже відкрито кривився, Пак Хаюн продовжувала лопотати в захваті:
— Братик поруч з Вами для мене робив ось цей жест!
— …Га?
— Він зробив це для мене більше двадцяти разів!
Ча Відже широко розплющив очі та втупився поглядом у Лі Сайона. Той, схрестивши руки, дивився собі спокійненько у вікно, але відчувши погляд, повернувся. Їхні очі зустрілися.
— Ти…
Ти справді… Зробив це? Зробив це тоді? І більше двадцяти разів?
Ча Відже просто не міг підібрати слова. Лі Сайон, дивлячись на нього, тихо засміявся. Точніше, просто відкрито насміхався з нього.
— Що? Ви настільки вдячні, що втратили дар мови?
— …
— Не знав, що в мене є талант доглядати за дітьми. Завдяки декому сьогодні зміг все ж це дізнатися.
— …
От сволота… Ти, що, дійсно цю чухню для неї зробив?
Пак Хаюн, напевно, все ж щось наплутала. А Ча Відже, не шкодуючи сили, тицьнув пальцем у бік Лі Сайона. Міцне тіло поруч з ним здригнулося.
— Ха-ах… Ух-х…
На підніжжі Чірісан молодий чоловік у яскравому туристичному спорядженні, кепці та сонцезахисних окулярах, спотикаючись, спускався вниз. Люди, які підіймалися вгору, зацікавлено поглядали на нього. Ще більше уваги привертали чоловіки в костюмах, що йшли прямо за ним.
Секретарка альпіністського клубу «Ганмаум» Чон Юнсук клацнула язиком, дивлячись на те, як за юнаком женуться ті люди.
— Господи, чи не варто нам про це повідомити?
— Та серйозно, що тут роблять ці недо-агенти?
— Може, це зйомки якісь?
— О, Боже, невже я у фільм потраплю?
Коли говір членів альпіністського клубу стих, ноги юнака нарешті торкнулися рівної землі. Він упав на неї з гучним стуком і переможно здійняв руки догори.
— Чорт забирай! Нарешті! Нарешті я вільний!!!
Порив вітру зірвав з нього капелюх, відкривши обличчя. Сльози наповнили його ясні очі. Чоловік у костюмі, що стояв поряд, дістав рацію і доповів наступне:
— Так, тімліде. Хон Йесон щойно спустився. Вирушаємо зараз же до Сондо.
Молодий чоловік, який, радіючи своїй маленькій перемозі, валявся на землі, був Хон Йесоном. Єдиним існуючим ремісником S-рангу. Він тільки-тільки закінчив довгий період ув'язнення на Чірісан і нарешті повернувся до цивілізації…
— Яху-у-у-у-у!
Аби прийняти участь у власному аукціоні, який мав відбутися за тиждень у Сондо!
