Том 1. Розділ 57

Відтоді, як Ийдже почав готуватися до іспиту на кваліфікацію мисливця, клієнти ресторану, в свою чергу, стали піклуватися про нього – на знак вдячності за похмільний суп.

Вони часто заходили до ресторану, приносячи йому шоколад та енергетичні напої, щоб підтримати його в навчанні. Ийдже не відмовлявся від таких дрібниць. Клієнти, які зазвичай приходили сюди виключно через суп, несподівано виявилися дуже корисними.

Крім того, 30-годинне очне навчання для мисливців тепер можна було пройти онлайн – достатньо було подати заявку в адміністративний відділ.

Ще одна мисливиця - державна служниця Ян Хеджін, з бюро управління розломами, взяла на себе оформлення документів.

Щойно вона почула про ситуацію, то відразу ж витягла з інвентаря ноутбук зі стікером бюро управління розломами на кришці. Потім, з професіоналізмом людини, яка щодня перебирає документи, взалася друкувати заявку Ча Ийдже.

Вона тарабанила по клавіатурі з приголомшливою швидкістю, і тримаючи зубочистку в роті, бурмотіла собі під ніс:

— Усі ж знають, що робітник працює в ресторані з ранку до вечора. Де він знайде час сидіти на 30-годинних лекціях?

— От-от.

— Чесно кажучи, навчальні години треба скоротити.

— У наші дні мисливці і так достатньо підготовлені – вони ж чують і бачать усе навколо. Немає сенсу в таких жорстких вимогах. Але керівництво вперто не хоче нас слухати…

Спочатку це була турбота про Ийдже, але поступово розмова перейшла в загальне нарікання на керівництво.

Здавалося, що навіть Ян Хеджін, яка займала високу посаду в бюро управління розломами, мала свої невдоволення. Навіть у сильних людей є свої тягарі.

Нарешті вона з силою вдарила по клавіші Enter і відсунулася від ноутбука.

— Готово! До речі, у тебе є ноутбук?

— Немає.

— Тоді я просто відправлю документи електронною поштою у відповідний відділ. Одного цього папірця достатньо, щоб пройти всі 60 годин навчання онлайн. Просто вмикаєш лекцію, вимикаєш звук – і готово. Успіхів!

— Дякую.

Проявивши навички професійного держслужбовця, Ян Хеджін покинула ресторан, залишивши за собою відчуття несподіваного тепла.

Невже так виглядає справжня мисливська солідарність?

Щойно питання з навчанням було вирішене, у ресторані з’явився Бе Вону і важко бухнув на прилавок коробки, в яких лежали нові ноутбук та смартфон.

Хоча хвиля «привітань на честь пробудження» вже затихла, правило про заборону подарунків усе ще діяло.

Ийдже вказав на аркуш А4 з відповідним розпорядженням, прикріплений біля каси.

— Це не від мене, робітнику.

— А від кого?

— Від нашого лідера гільдії, який дуже з вами близький.

Обличчя Ийдже скривилося.

Після несподіваної зустрічі в ліфті Вону чомусь вперто вважав, що між ним і Сайоном надзвичайно тісні стосунки.

Від самої думки про те, скільки доведеться пояснювати, його охоплювала втома.

Проте Вону продовжував наполягати з урочистим виразом обличчя:

— Я взяв це зі знижкою для співробітників, тому це дешево. Просто візьміть.

Ийдже недовірливо глянув на нього.

Телефон – це ще зрозуміло. Він розбився під час інциденту в порту Інчхон.

Але навіщо ноутбук?

Вону тримався незворушно, ніби це була найприродніша річ у світі.

Як завзятий фанат похмільного супу, він просто не міг дозволити собі втратити улюблене місце і всіма силами намагався підтримувати цей ресторан.

— До речі, я всього лише кур’єр. Космічна доставка. Щось таке.

— …

— Тож якщо вже когось карати, то Лі Сайона, а не мене.

Ийдже мовчки дивився на нього.

Це що, спроба обійти правила?

З-за стійки одразу ж долинули глузливі вигуки.

— Ой, хлопець із щитом, як жалюгідно!

— Не називай мене моїм мисливським ім'ям 

Ганібі і Вону одразу ж зчепилися в сварці, але Ийдже лише відсунув коробки назад.

— Вибач, але це занадто цінний подарунок. Я не можу його прийняти, але щиро вдячний за ваш намір.

— Тоді користуйся під час підготовки до іспиту, а потім продай на томатному ринку як «майже новий».

— …

Ийдже відчув, як сіпнулося його плече при згадці цього ринку. Спогади про цей сайт занадто болісні.

Вону самовдоволено провів пальцем по носу.

— Це Сайон так порадив. Він же дуже розумний.

Ийдже глибоко зітхнув. Чи не спеціально Вону це сказав, щоб його зачепити? Але схоже, що той сам цього навіть не усвідомлював.

Ганібі, накручуючи пасмо волосся на палець, раптом запитала:

— До речі, що там із Сайоном? Давно його не видно.

Ийдже теж про це задумався.

З того самого дня, коли вони стояли разом у ліфті, Сайон жодного разу не з’являвся в ресторані.

Звісно, можна було припустити, що він завалений справами, пов’язаними з наркотиками та дилерами, яких йому передав Ийдже.

Але, хоч як дивно, він трохи сумував за ним.

Сам того не помічаючи, Ийдже напружено вслухався у відповідь Вону.

— Не знаю. Він зараз страшенно зайнятий. Напіймав купу дивних типів. Я теж його не бачив.

— Хіба ловити злочинців – це не робота адміністрації? Чому цим займається Сайон?

— Ото ж бо.

— Цей хлопець…

Зрештою, ноутбук і телефон Ийдже прийняв, але лише за умови, що поверне їх пізніше.

Ведучи справи в ресторані, він вимикав звук на лекціях і паралельно проглядав збірники тестів.

***

Завдяки потужній підтримці клієнтів, Ийдже зумів зазубрити три томи з попередніми питаннями іспиту. Вчитися настільки старанно було незвично – здавалося, що час одночасно тягнеться і летить.

І ось нарешті настав цей день.

День іспиту на кваліфікацію мисливця.

***

Ийдже увійшов у середню школу, яку визначили як його екзаменаційний центр, і зайняв своє місце.

Клас виявився значно краще обладнаним, ніж ті, які смутно згадувалися йому з шкільних років. 

У класі людей було небагато, оскільки всі учасники тесту були пробудженими.

Інспектором був мисливець із бюро управління пробудженими. Коли роздали зошити з тестами, Ийдже глибоко вдихнув.

Дзинь!

Пролунав сигнал про початок іспиту. Інспектор глянув на годинник і недбало оголосив:

— Ну, можете починати.

Ийдже перегорнув обкладинку екзаменаційного листа. Його очі розширилися від шоку.

По всій аудиторії несамовито пролунав беззвучний стогін пробуджених, що схопилися за голови. Це було цілком зрозуміло.

‘Питання абсолютно не такі, як у практичних тестах!’

У пробних іспитах майже всі питання стосувалися мисливського спеціального закону – їх потрібно було просто зазубрити.

Здавалося, що автор цих тестів був фанатичним привидом, який одержимо змушував запам’ятовувати законодавчі норми.

Але зараз…

З першого ж запитання стало ясно, що тест повністю змінився! Судячи з відчаю навколо, не один Ийдже був приголомшений.

Екзаменаційна комісія цього місяця вирішила перевернути формат тесту догори дриґом? Ча Ийдже зціпив зуби.

‘Тьху… Я ж усі випадки по закону завчав…’

Його праця виявилася марною.

Але, раз вже він тут, доводиться розв’язувати те, що є.

Ийдже почав читати питання…

…І тут же завмер.

‘Чому… це так легко?’

Ийдже був приголомшений тим, як легко йому давалися ці питання.

Навколо чути було стогін і шурхіт, коли інші пробуджені у відчаї навмання ставили галочки у тестах. А тим часом рука Ийдже летіла по сторінках з завданнями.

Більшість питань цього разу стосувалися поведінкових особливостей і характеристик різних монстрів. А це, по суті, було спеціалізацією Ийдже. Адже колись він був експертом!

Той, хто просто зазубрював теорію, ніколи не міг зрівнятися з ним у знаннях про реальні бої. Колишній J, тепер Ча Ийдже, із задоволенням заповнив відповіді.

Автор цього тесту – цікава особистість…

Подивившись на годинник, він побачив, що до кінця іспиту залишалося ще 30 хвилин.

‘Ну що ж… тепер можна трохи відпочити.’

З рідкісним спокоєм Ча Ийдже відкинувся на спинку стільця, і розслабився.

***

Того дня в ресторані було особливо багатолюдно.

Адже сьогодні оголошували результати іспиту на кваліфікацію мисливця!

Клієнти ресторану кидали погляди на Ийдже, який із вражаючою швидкістю різав часник, і перешіптувалися:

— Кажуть, цей іспит був найважчим за всю історію… Як думаєш, він склав?

— Ха! Наш новачок у гільдії повернувся в сльозах. Каже, що жодного питання з пробних тестів не було.

— Тільки якісь дивні монстри…

— І вони очікували, що люди, які ніколи не були в підземеллях, знатимуть про них?

— Отож-бо. Наш хлопець закони знав на зубок, міг би навіть у суді виступати, а ось на монстрах завалився… Бідолаха.

Один із мисливців вдав, що витирає сльози рукавом.  А потім хтось тихо запитав:

— А хто писав ці питання?

— П’ятий ранг. Ґюґю..

— Ох ти ж… Оцей дивака?

— Коли він тільки встиг це зробити? Він же вічно за кордоном…

— Гадки не маю… Але нам слід підготуватися втішати нашого робітника.

На диво, клієнти ресторану були навіть похмурішими, ніж сам Ийдже, який складав іспит. У цей момент його телефон завібрував. 

Гостровухі мисливці миттєво визначили джерело звуку. Вібрація йшла з кишені фартуха працівника. Здається, прийшли результати!

Ийдже, який був повністю занурений у нарізку часнику, відклав ніж і витягнув телефон.

Ковть.

Мисливці вдавали, що не звертають уваги, але всі очі були прикуті до нього.

— …

На акуратному обличчі Ийдже ледь помітно з’явилася м'яка усмішка.

Невже він здав цей пекельний, безпрецедентно складний іспит з першої спроби?

Мисливці перезирнулися.

Нетерпляча Ганібі схвильовано запитала:

— Ну що, Ча Ийдже? Ти склав?

Ийдже почухав щоку і кивнув:

— Так, склав.

— З першого разу?!

У натовпі загуло.

— Вау… Наш робітник – справжній талант, а не просто працівник у ресторані!

— Вітаємо!

— Вітаємо нашого чудового робітника ресторану із хеджан-ґуком!

На цих словах усмішка Ча Ийдже трохи сіпнулася.

‘Цей покидьок точно вже вирішив який написати текст на банері.’

Мисливці оточили його, висловлюючи щирі вітання.

Ийдже спокійно приймав їх, задоволено усміхаючись і киваючи у відповідь.

У цей момент його телефон знову завібрував.

Ийдже поглянув на екран.

Сайон: Вітаю.

Це було його перше повідомлення за довгий час.