Том 1. Розділ 54

'Що це ще за питання?’ – Ийдже скривився, ніби почув якусь нісенітницю.

— З якого дива?

Сайон, не збираючись поступатися, насупив брови.

— І чим це відрізняється від контейнера?

— Гей, ти що, серйозно? Тут в сто разів чистіше! Навіть є ковдра і подушка.

— От помити контейнер, покласти туди ковдру й подушку – велика різниця?

— Ти що, хочеш, щоб я переселився в порт Інчхона?

Сайон ошелешено втупився в нього. Він привів Ийдже до ресторану, бо той виглядав виснаженим, а в результаті побачив цю кімнату, в якій, здається, не можна навіть нормально розпрямити ноги. І при цьому Ийдже, як ні в чому не бувало, вже скинув старі кеди й залазив у цей крихітний простір.

Зазвичай він би не звернув на це уваги. Але цього разу… цього разу все було інакше. Сайон не хотів бути жорстким із тим, хто приїхав аж у Інчхон, щоб допомогти йому. Тим більше, коли перед очима стояла сцена, як Ийдже мовчки терпів побиття…

— …

— Гей, у тебе дивне лице.

— Що?

‘Мабуть, транспорт уже приїхав. Я маю розібратися з цим сам. Це не те, що можна комусь передоручити.’

Сайон нарешті ухвалив рішення. Він спершу планував відвезти Ийдже додому й одразу повернутися, але після побаченого… залишити його тут було просто неможливо.

Переконавшись, що на руках рукавички, він схопив Ийдже.

— Виходьте.

Той здивовано кліпнув.

— Га?

Лі Сайон не відпустив.

— Є місце, куди нам треба.

Коротке протистояння. Насправді Ийдже не був із тих, хто легко здається. Але глянувши на Сайона, що стояв із стиснутими губами й горів поглядом, він мимоволі подумав: 

‘Чи має сенс сперечатися з цим малим?'

Знизавши плечима, він нахилився, щоб знову взути кеди.

— Гаразд, гаразд. Куди йдемо? Тобі ще одна послуга потрібна?

Сайон знову мовчки розірвав аварійну кнопку.

Трохи згодом вони опинилися в квартирі. Це місце було завбільшки з десяток ресторанів, але при цьому здавалося таким порожнім. І холодним.

Ийдже відчув щось дивне. Тут точно жили, але не було жодного натяку на затишок.

— …Що це?

— Мій дім.

Не пояснюючи нічого більше, Сайон пішов углиб і відчинив холодильник. У ньому ідеально рівними рядами стояли запаковані готові страви й пляшки води. Він дістав одну, відпив і вказав на двері.

— Помийтеся. Одяг покладу під двері.

Навіть ванна була величезною. Почуваючись липким після всього дня, Ийдже швидко прийняв душ і визирнув у коридор. На підлозі лежав акуратно складений одяг – нова спідня білизна та темно-синя шовкова піжама.

‘Він що… спить у піжамі?’

Ця думка спливла сама собою, але Ийдже одразу ж відігнав її. Одяг трохи висів, хоч різниця в розмірах між ними була не така вже й велика. Підкотивши рукави, він рушив до Сайона.

Той сидів у кріслі, яке виглядало так, ніби мав стояти в спальні. Сайон кинув на нього погляд і кивнув у бік ліжка.

— Спіть тут.

Ліжко було величезним, на двох людей. Але лягати поряд із Сайоном… ні, навіть просто займати ліжко самому, поки той сидить десь осторонь, теж якось не дуже.

Ийдже байдуже кинув:

— Я не настільки безсоромний. Дай подушку, я спатиму на підлозі.

— Спіть на ліжку.

— Ні. Якщо є спальник, то давай його.

Сайон фиркнув, скрививши губи.

— Хто зараз узагалі спальники купує?

— У мої часи спальник був маст-хев для походів у підземелля, ти, шмаркачу.

— Ви говорите, як старий дід, хоча ж знаєте, що між нами лише чотири роки різниці, га, хьоне? Хто б почув, подумав би, що ви мисливець із десятирічним стажем…

Це було моторошно точне припущення. Але сказати його вголос дорівнювало смертному вироку.

Ийдже безсоромно відказав:

— Спати у спальнику – це як кемпінг, чим тобі не відпочинок? До того ж тобі надто легко живеться, як на мисливця…

Сайон саркастично скривив губи:

— Так, так, мені надто легко як на мисливця, тому з цього дня я почну жити в нестерпних умовах. Лягайте.

— Не змушуй мене виглядати нахабою, який приходить у чужий будинок і відбирає чуже ліжко.

— Класти гостя на підлогу ще гірше, тож лягайте.

— Ти все одно покидьок, то з чого це ти раптом почав думати про такі речі?

— Якби ви хоч раз у житті просто послухалися…

— Ми в рівноправних умовах, малий. Я тобі не підлеглий, ми – партнери…

Їхні голоси ставали все гучнішими, розпалюючи суперечку, поки меблі в кімнаті не почали ледь помітно здригатися. Але їх це зовсім не хвилювало. Просторий будинок почав відлунювати їхнім галасом, наче їм мало було просто слів.

Хрясь!

Раптовий грізний звук прорізав простір, і обидва замовкли.

Посеред величезного матраца та м’яких ковдр утворилася чорна діра.

Стоячи поруч перед зламаним ліжком, Сайон і Ийдже одночасно видихнули. Якби це був просто зламаний каркас, вони ще могли б якось викрутитися, але тепер матрац був акуратно розірваний, а середина ліжка провалилася. Це неможливо полагодити. І вже точно неможливо було терміново замовити такий величезний матрац доставкою.

Ийдже втупився в цю диру, що нагадувала портал у космос, і невпевнено пробурмотів:

— …Я заплачу.

Сайон глузливо пирхнув:

— Чим?

— …Продам магічні камені.

— Ай, Трясця…Навіть не згадуйте про магічні камені.

Голос Сайона раптом став похмурішим, навіть із нотками роздратованого бурчання:

— Через них у новинах почали писати, що я зустрічаюся з Чонбін.

— …

Ийдже тихо похилив голову. Ось як це відчувається – коли мисливцям приписують роман лише через кілька слів або спільний обід? Сайон і Чонбін лише обмінялися інформацією та з’їли суп від похмілля, а тепер вся країна вже вигадала їм «історію кохання».

Мабуть, варто менше цікавитися плітками про знаменитостей…

Поки Ийдже занурювався в свої думки, Сайон, схрестивши руки, пробурмотів:

— …Чекайте.

Він витягнув із інвентарю протигазову маску, натягнув її на обличчя та зник.

Залишившись один, Ийдже трохи підняв матрац, щоб зазирнути під нього. Каркас був розколотий надвоє, середина ліжка повністю провалилася.

‘Скільки ж мисок супу від похмілля мені доведеться продати, щоб це компенсувати?’

З огляду на перфекціонізм Сайона, це явно буде не дрібна сума.

Ча Ийдже тяжко зітхнув.

***

О 3:40 ранку, коли більшість членів гільдії вже розійшлися по домівках, а на чергуванні залишилося лише кілька людей, на анонімному форумі гільдії Падо з’явився новий допис.

Назва: [Анонім] <Термінові новини> У спальні зникли всі ковдри й подушки…

240 забрав усі ковдри й подушки зі спальної кімнати.

Коментарі (3):

— Це тобі наснилося?

— Не смішно.

— На добраніч.

Члени гільдії Падо природно проігнорували цей пост. Це жарт, на який не варто звертати увагу. Навіть у тролінгу є межа…

Але невдовзі з’явився ще один допис. Цього разу з фотографією спальної кімнати.

Назва: [Анонім] Серйозно, усе зникло??? (Доказ)

(Фото.JPEG)

Я не жартую.

Я бачив це на власні очі.

Коментарі (8):

— Га?

— Куди зникли всі ковдри та подушки???

— Прибиральники забрали їх на прання?

⤷ Ні, вони прибирають вдень, коли нікого немає; і не забирають речі, якщо там є люди.

— 240 справді їх забрав?

— Подробиці, будь ласка.

— Бро, швидше, тут прекрасний мисливець чекає на продовження.

— Вау, тепер я точно не засну.

***

Душові та спальні кімнати гільдії Падо були своєрідною пільгою. Це був простір, створений для того, щоб мисливці могли відпочити після рейдів у підземеллях, що загострювали їхні відчуття до межі.

Саме тому якість спальних кімнат в гільдії Падо була на найвищому рівні. Кожному мисливцю надавали окремий простір, укомплектований ліжком, м’якою постіллю та навіть спеціальними ароматами, що допомагали розслабитися після бою. Це був один із багатьох приводів для гордості гільдії.

Але зараз у цьому священному місці для відпочинку все постільне зникло. Ліжка стояли абсолютно порожні.

І забрав їх… Лі Сайон!

Це звучало настільки неймовірно, що годі було повірити. Але… був фотодоказ. І ніхто б не ризикнув підробляти фотографії та згадувати ім’я Лі Сайона без причини.

Висновок був очевидний.

Цей пост – правда.

Для багатьох це стало справжнім потрясінням. Ті, хто перевіряв анонімні пости перед сном, тепер приречено оновлювали сторінку, згораючи від нетерпіння. Вони стали заручниками власної цікавості, одержимі бажанням отримати хоч краплю нової інформації.

І коли члени гільдії Падо майже помирали від цього інформаційного голоду, оригінальний автор нарешті повернувся з деталями.

Назва: [Анонім] E40: Жан Вальжан у прямому ефірі (Видалю через 10 хвилин)

Залишився допізна, допрацьовуючи звіт.

Коли нарешті закінчив, було вже пізно, і мені стало ліньки їхати додому.

Подумав: А чому б просто не переночувати в кімнаті відпочинку й одразу піти на роботу?

І ось, коли я вже почав засинати…

Двері в сусідній кімнаті з гуркотом відчинилися.

Була майже четверта ранку.

Я лежав і думав: Що за невиховане ** так шумить?

Вирішив зазирнути й перевірити.

Це був 240.

Із цього моменту мій мозок вимкнувся.

Це було як сцена з фільму.

240 почав згрібати всі ковдри та подушки з кімнат відпочинку.

І не з однієї.

АБСОЛЮТНО З УСІХ.

Здавалося, що він ось-ось прихопить і ліжка, але, на щастя, обмежився лише ковдрами.

Я був у самій останній кімнаті.

Коли 240 наблизився, мій рефлекс самозбереження активувався.

Я буквально божеволів, боячись, що він забере й мою ковдру.

Наші погляди зустрілися, коли я щосили притискав ковдру до себе.

На щастя, він не забрав мою.

Навіть люб’язно зачинив за собою двері.

Кінець.

Коментарі (13):

— Можна перевірити один факт? У що був одягнений 240?

⤷ Біла футболка з коротким рукавом, чорні спортивні штани, протигаз і кімнатні капці в смужку.

⤷ Ця історія правдива.

⤷ Звідки знаєш?

⤷ Я їхав у ліфті з 240, і він був одягнений точнісінько так. Ледь не знепритомнів.

⤷ А…

— 240 дбає про інших – не забрав ковдру в того, хто допізна працює.

⤷ Ще й двері чемно зачинив.

⤷ Бог40.

— А цей анонім - це щось. Більше боїться втратити ковдру, ніж 240 ㅋㅋㅋ.

— Але, технічно, 240 все це купив, так що й не поскаржишся, якщо він щось забере.

⤷ ЛОЛ, чиста правда ㅋㅋ.

— Але чому взагалі 240 забрав усі ковдри та подушки???

***

Скільки часу Ийдже вже чекає на повернення Сайона? Він почув, як дверний замок подав сигнал і клацнув, розблоковуючись. Потягнувшись, щоб розім'ятися, Ийдже визирнув у коридор.

У дверях з'явилася… біла гора тканини. Спершу він навіть подумав, що це привид, але з-під низу стирчали довгі чорні ноги. Незважаючи на те, що «привид» нічого не бачив перед собою, він упевнено пройшов коридором, зайшов до просторої вітальні й скинув усю цю білизну на підлогу водоспадом.

Ийдже дивився то на купу ковдр і подушок, то на Сайона, намагаючись зрозуміти хоч щось. Його погляд промовляв безмовне запитання, але Сайон нічого не пояснював. Урешті-решт, Ийдже серйозно запитав:

— …Ти що, обікрав магазин постільної білизни?

Сайон зняв протигаз і поклав його в інвентар. Його обличчя було холодним.

— За злодія мене маєте?

Ийдже подумав, що зламане ліжко, мабуть, справді шокувало Сайона. Той стояв, напружений і, кивнувши у бік шкіряного дивана, наказав:

— Лягайте.

— …Ти господар цієї квартири, може, сам ляжеш на диван?

— Ще хоч одне слово…

— …

— І я зрозумію це як твоє бажання зламати диван і спати на підлозі разом.

Ийдже покірно ліг.