Том 1. Розділ 55

Переклад непрофесіональний, можуть бути помилки, тому, якщо помічаєте – пишіть.

Всі новини з перекладом можна глянути у тг каналі: Silarobdh
——————————————


Диван у будинку Лі Сайона був напрочуд м’яким. У наш час навіть ковдри виготовляли з побічних продуктів підземелль, тож, можливо, і цей диван не був винятком. Ийдже з усіх сил намагався змиритися із ситуацією.

Було незручно займати місце, комфортніше за господаря будинку, але сперечатися далі теж не варто. Якби вони продовжили, то врешті-решт могли б зламати диван і обом довелося б спати на підлозі.

Не те щоб він мав такий намір, але він усе ж доклав руку до того, що ліжко розвалилося. Псувати ще одну річ було б занадто. Тим паче, грошей на відшкодування він не має.

‘Ну, старший повинен поступатися…’

Ийдже, розмірковуючи своєю старомодною логікою, насолоджувався м’якістю дивана, як раптом в полетіли дві подушки та дві ковдри. Він рефлекторно їх спіймав і пробурмотів:

— Мені не треба дві.

— Беріть, що дають.

За спиною Сайона височіла ціла гора ковдр і подушок. Звідки в нього стільки? – здивувався Ийдже, не знаючи про розкішні кімнати відпочинку гільдії Падо. Що ж, принаймні Сайону не бракуватиме ковдр, навіть якщо він візьме дві.

Упевнившись, що Ийдже вже влаштувався, поклавши подушку й укрившись ковдрою, Сайон почав стелити собі місце на підлозі. Виклавши кілька ковдр одна на одну, створивши таким чином м’який матрац, він ліг, підклавши під голову подушку. Плеснув долонею раз – і всі вогні в будинку згасли.

Ийдже втупився в темну стелю й неголосно промовив:

— …Солодких снів.

Відповіді не було. Та він її й не очікував.

Диван був м’яким, ковдра – приємною на дотик, а подушка ідеально підтримувала шию, не надто жорстка, не надто висока. Це було його найзручніше місце для сну за останній час.

Але чи означало це те, що він міг спокійно заснути? Ні.

Роздратовано прикусивши губу, Ийдже зрештою озвався:

— Лі Сайоне, ти не спиш?

— А ви?

Голос у темряві прозвучав так само чітко, як і хвилину тому. Жодної сонливості. Навіщо відповідати так швидко? Проте, почувши його голос, Ийдже відчув, як заплутані думки трохи прояснилися. Він кліпнув і знову заговорив:

— Я теж не можу заснути.

— Ви ж маєте бути втомлений.

— З чого б це?

— Після всього того хаосу, який ви влаштували…

Сайон тихо засміявся, ніби вважаючи це чимось кумедним, але в його голосі не було й тіні докору.

— Нічого особливого.

Ийдже відповів байдуже. Настала коротка пауза. Вона вже не здавалася такою тягучою, як раніше.

Дивлячись у темряву, Ийдже знову порушив тишу:

— А Чве Ґойо? Як думаєш, він буде в порядку?

— Ну… з Інчхона до Сеула…

Сайон на мить замовк, ніби обираючи слова, а потім додав:

— До завтрашнього вечора має оклигати.

— Наслідок виявився жорсткішим, ніж я думав.

— Уміння надто хороше, щоб використовувати його без обмежень.

— Дійсно…

Їхня розмова тривала уривчасто. Спілкування між людьми не могло бути безкінечним, без пауз, і тиша неминуче заповнювала простір. Але Ийдже більше її не боявся. Він відчував, що зможе відбитися від усього, що спробує прослизнути в ці проміжки.

Цього разу першим заговорив Сайон.

— Хьоне.

— Гм?

— Ви знаєте, що я досі зберігаю той лист?

— Лист? Який лист?

— Ви самі мені його дали, а тепер не пам’ятаєте?

Ийдже спробував пригадати, але в голові було порожньо. Він не пам’ятав, щоб колись давав Сайону щось, що можна було б назвати листом. Почулося шарудіння – здавалося, Сайон перевертається на інший бік. Ийдже теж повернувся, обличчям від дивану.

Сайон лежав на боці, підперши підборіддя долонею, і дивився на нього. На гарному обличчі грала насмішкувата посмішка.

— Доторкнешся – помреш.

— …А-а.

Невже він мав на увазі те попередження, яке Ийдже написав на візитці? Схоже, він передав її кому слід. Сайон, побачивши його кислий вираз обличчя, тихо засміявся й опустив голову.

Раптом щось зблиснуло перед очима – синювате світло перетнуло простір по діагоналі. Одна зі стін вітальні була повністю скляною, і крізь неї ледь пробивалося передсвітанкове світло. Невже час пролетів так швидко?

Ийдже потер обличчя сухими долонями й запитав:

— Котра година?

— Хм… Десь 4:30?

— …

— Що, відкриватимете ресторан?

— А хто ж його відкриє?

— Нехай Бе Вону займеться.

— Він зможе?

— Після всього, що з’їв, принаймні похмільний суп зварити має бути в змозі…

Буркнувши це, Сайон теж підвівся. Ийдже потягнувся, розминаючи плечі. Часу було в обріз, але з його новими здібностями можна було швидко підготуватися до роботи.

Його вчорашній одяг Сайон відправив у прання, тож довелося знову позичати речі. Вибір Сайона впав на чорну водолазку та чорні класичні штани. Переодягнувшись, вони разом зайшли в ліфт.

Так, разом.

Ийдже зайняв кут просторої кабіни, намагаючись триматися подалі від Сайона. Той насмішкувато глянув на нього.

— Чому не підходите ближче?

— Мені зручно тут.

— Зламали моє ліжко, позичили мій одяг…

— Не кажи те, що можна неправильно зрозуміти.

— Чому ви так поводитеся, якщо ми вже все…

— Замовкни.

Ийдже взагалі не збирався, щоб Сайон його проводжав, але ліфт у будівлі гільдії Падо працював лише з пропускною карткою робітника. Навіть сходовий майданчик був під охороною та вимагав ідентифікації.

Отже, іншого вибору не залишалося – Лі Сайон став його особистим великим пропускним жетоном.

Та ще більше Ийдже насторожили наступні слова Сайона:

— Ви ж популярний, знаєте?

— Я? З якого дива?

— Думаєте, тут є хоч хтось, хто не куштував вашого похмільного супу?

— …

— А що, як хтось запитає, що ви тут робите?

‘Ну так, моя слава в гільдії Падо – твоя заслуга… після того, як ти передплатив п’ять мільйонів вон за суп…’

Це було абсурдно. Але зараз не час сперечатися.

А що, якщо вони когось зустрінуть?

Навіть якщо зараз четверта ранку… 

Ча Ийдже не мав жодного виправдання. Він не міг сказати, що доставляє похмільний суп. Він завжди наполягав, що ресторан не робить доставок, і якби заявив протилежне, йому довелося б скликати пресконференцію, щоб пояснити, чому лідер гільдії Падо отримує особливі привілеї.

Розмірковуючи над цим, він випадково побачив у віддзеркаленні скла ліфта своє відображення.

Передня скляна панель нагадувала двері…

‘А що, якщо просто вибити її… і вистрибнути?’

Він би не отримав серйозних травм.

Проблема була в іншому…

— Хьоне?

— …Забудь.

Вартість скла.

З урахуванням того, що він уже заборгував за зламане ліжко, Ийдже швидко відкинув цю ідею та зосередився на тому, щоб не привертати увагу. Він навіть подумав скористатися навичкою безшумних кроків, але та приховувала лише присутність, а не робила невидимим. В умовах тісного ліфта це було марно.

Щойно двері відчинилися з тихим сигналом, пролунав похмурий голос.

— Чорт, тільки-но з підземелля вибрався, а вже світанок… А? Лідере гільдії?

— Спочатку виспись, а потім на роботу йди… О, доброго ранку! Вже на ногах? Хвилинку…

— …Га?

Усі погляди звернулися до двох фігур у ліфті.

Спершу мисливці помітили Лі Сайона. Потім підняли очі трохи вище й застигли, побачивши Ча Ийдже, який здавалося, намагався втиснутися в стіну кабіни.

Біля входу до будівлі стояли мисливці, які повернулися з рейду, а серед них – Бе Вону, що витирав піт після ранкової пробіжки.

— Га? Ти ж той самий… працівник ресторану? Яким вітром вас сюди занесло?

Бе Вону радісно попрямував до дверей ліфта, але, помітивши Сайона в центрі, розгубився.

Ийдже, з виразом людини, у якої щойно випарувалася душа, почав бурмотіти:

— А-а… ну… так… цей…

— Що?

— Ха-ха… просто так склалося.

Що саме і як склалося?

Ийдже й сам не знав.

Тільки Сайон стояв незворушний, байдуже дивлячись на Вону. Звісно, той був надто некмітливий, щоб відчути напругу, й продовжив розпитувати:

— Але серйозно, що ви тут робите?

— …

— А ви чому тут?

Сайон не відповів.

Очікувано, Вону навіть не чекав від нього пояснень, тому знову звернувся до Ча Ийдже. Ну, працівник ресторану точно розкаже правду.

Але Ча Ийдже мовчав так само.

Чим довше тривала тиша, тим більша цікавість розгоралася в очах мисливців. І раптом Вону, з його гострим спостережливим оком, помітив дещо незвичне.

Одяг.

'Чорна водолазка й класичні штани… виглядали дуже знайомо.

Ця водолазка.

Чи не носив Сайон її кілька днів тому?'

Неприпустима думка прорвалася в мозок Вону, і його обличчя застигло в жаху.

‘Почекай. Ча Ийдже… вдягнений у одяг Лі Сайона?

Очі Бе Вону розширилися до межі. Він вказав на Лі Сайона тремтячим пальцем і почав заїкатися:

— Г-г-г-г-ге-ей… Що це? Гей! Що це взагалі таке?

— Бе Вону.

— Гей, чувак! Ти маєш дещо пояснити!

— Що думаєш про два додаткових кола навколо річки Хан?

Зовні це прозвучало як дружня пропозиція, але насправді Лі Сайон просто сказав «забирайся».

Навіть такий тугодум, як Бе Вону, зрозумів цей підтекст.

Але замість того, щоб відступити, він вчепився в них ще сильніше. Його наполегливість була справді вражаючою. Гідною справжнього танка.

‘…Якщо так піде й далі, я не потраплю до ресторану раніше п’ятої’

Нарешті Ийдже почав діяти. Він вийшов з кутка й невимушено перекинув руку через плечі Лі Сайона. Члени гільдії Падо, що стояли перед ними, безмовно завмерли. Сайон широко розплющив очі, втупившись у Ийдже.

Він дружньо поплескав Сайона по плечу й усміхнувся:

— Учора вночі виникли деякі проблеми, але лідер гільдії Лі Сайон люб’язно мені допоміг, ха-ха.

— Проблеми? Які ще проблеми? Що, знову хтось розбив стіл?

Під долонею Ийдже плече Сайона ледь помітно сіпнулося. Ийдже похитав головою, надавши обличчю серйозного виразу.

— Не можу зараз розповідати подробиці, але лідер гільдії мені дуже допоміг.

— Що зробив Сайон?

Обличчя Вону відбивало цілковите нерозуміння. Він хотів би повірити підробітнику з ресторану, але ніяк не міг уявити, що Сайон узявся комусь допомагати.

Ийдже завдав останнього удару:

— Ну, оскільки я працюю в ресторані, який так любить Бе Вону, він вирішив мені допомогти.

— Що? …Справді?

На жаль, Вону легко піддався гладкій промові Ийдже. Сайон холодно проігнорував ледь помітне зворушення, що проблиснуло в очах Вону.

У будь-якому разі Ийдже спритно вислизнув із ліфта, наче ухиляючись від атаки монстра, і махнув рукою:

— Мені треба відкривати ресторан, тож я побіг. Побачимось у закладі!

— О? О, тоді бувайте, підробітнику!

Вону бадьоро помахав йому. Коли Ийдже зник, Вону повернувся до Сайона з розгубленим виразом обличчя:

— То що цей підробітник тут робив? Ти й справді йому допоміг?

Сайон, який досі мовчав, лише цокнув язиком і холодно кинув:

— Від тебе жодної користі.