Том 1. Розділ 53

— А тепер дивіться на себе, хьоне. Ну й вигляд у вас – ніби жебрак.

— Ага. Якось не надто личить жебракові заходити в офіс лідера гільдії, правда? Просто забери товар і йди.

Ийдже вказав на низку зв’язаних людей позаду себе. Сайон стиснув губи, повільно повернувся до свого столу й натиснув кнопку мікрофона, що з’єднував його з приймальнею.

— …Скажіть дослідницькій групі підготувати нові зразки і надішліть транспортний засіб до головних воріт гільдії Падо.

— Перепрошую? Транспортний засіб?

— Щось таке, щоб одразу двадцять пробуджених могло поміститися. Ні, просто скажіть, щоб гнали найбільший, вони зрозуміють.

— …Так, передам.

Сайон прибрав руку з кнопки мікрофона і важко зітхнув, схилившись над столом.

— …Повідомлення.

— Що?

Ийдже здивовано моргнув. Він виглядав, як людина, яку спершу втопили, а потім виваляли в пилюці. Сайон постукав пальцями по поверхні столу.

— Чому не перевірили повідомлення?

— …Ти щось писав?

Сайон закотив очі, не підіймаючи голови. Він відповів на те божевільне повідомлення одразу ж, як тільки отримав. І тепер Ийдже каже, що не бачив його? Його губи смикнулися. Прикидається, чи що?

— Ага… Граєш невинного?

— Ні, гей, я справді не бачив. У мене екран розбитий.

Ийдже витягнув телефон з кишені й показав. Як він і сказав, екран був розтрощений вщент, ніби по ньому кілька разів вдарили молотком.

Сайон перевів погляд на розчинені двері контейнера. Довкола зв’язаних людей розкидані зброя й всілякі інструменти. Хоча на них не було слідів крові, більшість предметів були зламані або зігнуті.

— …

Потім його погляд знову зупинився на Ийдже. Обличчя залишалося блідим, мокре волосся хаотично спадало на очі, худі наскрізь просякнуте вологою, а фартух – увесь у слідах ніг та брудних розводах. Суцільний безлад.

Сайон не міг точно визначити рівень сили Ийдже, але якщо той дозволив себе так відмутузити, значить, зробив це свідомо.

— …

Тим часом Ийдже витягнув із інвентаря важкі чорні рюкзаки і акуратно розставив їх один за одним у кабінеті лідера гільдії. Останній він зняв із власних плечей і поклав зверху, на решту. Однак за поріг не заходив.

‘Що, й справді повірив, що він жебрак?’ – Лі Сайон навіть не намагався приховати роздратування.

— Що ви робите?

— Зачекай… У цих рюкзаках – наркотики. Вони щось там теревеніли про три одиниці, але я не знаю, що це за міра. Сам розберешся.

— …

— Гей, романтичний відкривач-німі. Як думаєш, через скільки часу знепритомнієш?

— …Га?

— …Схоже, що скоро.

Чве Ґойо вже розпластався на підлозі контейнера. Він ледве рухав губами, його очі були затуманені, а тіло ніби напівмертве. Повіки ледь-ледь не заплющувалися. Ийдже цокнув язиком і махнув Сайону.

— Зайди й витягни його.

Сайон злегка нахилив голову і глянув на нього з відтінком досади в очах.

— Я не можу зайти.

— Га?

— Ці двері – в один бік.

— …Що?

— Гадаю, Ґойо не пояснив? Вони працюють тільки на вихід, не на вхід.

Ийдже перевів погляд на Романтичного відкривача, потім на двері, і знову на Сайона.

Сайон легко прочитав, які божевільні думки крутилися в красивій голові Ийдже.

— Що? Хочете просто там сидіти й чекати, поки він відключиться?

Його охайне обличчя потемніло. Він завжди робив такий вираз, коли бив прямо в ціль.

— Ні, просто подумав, що мені й не обов’язково виходити…

— Ха.

— Якщо я просто передам тобі товар і цих хлопців, на цьому все, хіба ні?

— І як ви збираєтеся добиратися до ресторану з Інчхона? Що, знову хочете, щоб я викликав вам таксі за рахунок компанії?

— Це займе години дві, а з урахуванням нічного тарифу… Це буде доволі дорого.

Ийдже, схоже, серйозно задумався.

Сайон тільки похитав головою. Повний безлад. Не тільки зовнішній вигляд – судячи з дій, у нього і в голові був повний хаос. Неймовірно безрозсудний, егоцентричний, до смішного старомодний, ніби має в запасі кілька життів, які можна поставити на кін.

— Але ж…

Ийдже відкинув мокре волосся назад і раптом усміхнувся.

— Все ж не так уже й погано, правда?

Чомусь…

Його усмішка, білозуба і трохи нахабна, змусила Лі Сайона різко відвернутися.

— Заходьте, поки двері не зачинилися.

— Якщо я просто кину їх тобі…

— Просто зробіть, як сказано.

Тільки коли в його голосі з’явилася металева нотка, Ийдже нарешті проштовхнув Чве Ґойо в кабінет, тягнучи за собою зв’язаних людей, що сунулися, мов рибини на волосіні.

Щойно останній чоловік перетнув поріг, Чве Ґойо, який досі вперто тримався, видав останній хрип.

У той самий момент двері безшумно зникли, і на їхньому місці знову з’явилися міцно зачинені двері кабінету.

Сайон залишив Чве Ґойо та інших у коридорі й повернувся до кабінету. Ийдже стояв на місці, трохи незграбно озираючись, ніби раптово усвідомлюючи, що він дійсно всередині.

— Нумо спочатку розберемося…

Лі Сайон схрестив руки на грудях і вперся поглядом у нього.

— Навіщо ви спеціально туди полізли?

— Гм? Думав, що якщо трохи розворушу ситуацію, то вспиле щось цікаве.

Ийдже відповів абсолютно невимушено і навіть знизав плечима.

— Але нічого корисного не дізнався.

— Не було жодної потреби заходити так далеко. Я доручив вам звичайне спостереження. У нас є спеціальні люди, які займаються придушенням.

— Але ж сьогодні я відреагував швидше за них.

Ийдже справді значно спростив ситуацію. Хоча відділ розслідувань і бійці гільдії Падо переслідували дилерів, вони лише гналися за ними, не більше. Це був перший випадок, коли вдалося повністю знищити угруповання й вилучити всі наркотики. Із такою кількістю речовини дослідницькі команди гільдій Севон і Падо зможуть отримати цінні дані.

Сайон пильно дивився на Ийдже кілька секунд, а потім махнув рукою.

— Гаразд. Ходімо.

— Добре, йду.

Ийдже витяг з кишені свій розбитий телефон.

— Привіт, Нексбі. Знайди найближчу зупинку.

Сайон глянув на нього так, ніби побачив щось особливо безглузде.

— …Що ви робите?

— Я? Дивлюся, де сісти на автобус.

— Навіщо?

— Як це навіщо? Треба ж додому якось дістатися. Якщо ще трохи затримаюся, автобуси припинять ходити.

— У такому вигляді?

Сайон скептично нахилив голову і насмішкувато окинув Ийдже поглядом з ніг до голови.

Ийдже лише тепер по-справжньому усвідомив свій вигляд. Мокре волосся злиплося, худі наскрізь просякнуло вологою, а фартух у слідах брудних підошов.

Його це не надто турбувало, але… вигляд у нього і справді так собі, ніби його кілька разів втопили, дістали, а потім ще раз втопили.

Будь-яка добросерда людина, побачивши його в такому стані, неодмінно підійшла б і запитала:

— Що з вами сталося?!

Усвідомивши це, Ийдже сховав телефон назад у кишеню. Він глибоко зітхнув і провів рукою по мокрому волоссю, відкидаючи його назад.

‘Якби я не промок, то просто пішов би.’

Насправді він вважав, що зміг би скористатися безшумними кроками й вислизнути непоміченим. Саме коли Ийдже збирався тихо попрямувати до дверей, Сайон витягнув зі свого інвентарю зім’ятий аркуш А4. Це був той самий аварійний телепорт Хон Єсона.

Не даючи Ийдже навіть можливості відмовитися, Сайон схопив його за руку й розірвав папір. У наступну мить вони вже стояли перед рестораном.

— …Це ж цінна річ, хіба ні?

— Все нормально. Їх у мене десятки.

— …

Ийдже неохоче відчинив двері ресторану й попрямував до маленької кімнати.

Приміщення в глибині закладу було майже заповнене подарунковими коробками. В кутку лежали акуратно складена ковдра та подушка. Якщо не пересунути всі коробки, нормально лягти було неможливо.

Але навіть така кімната для Ийдже була цілком прийнятною. Він навіть був вдячний. У порівнянні з тим, як доводилося спати на трупах монстрів, вкриваючись їхньою липкою шкірою в розломах, це здавалося розкішшю. Стіни й стеля, місце, щоб лягти, ковдра та подушка – що ще потрібно? Ідеальний прихисток.

Звісно, це було лише його власне бачення. Сайон оглянувся й, здавалося, намагався зрозуміти, чи може хтось справді жити в такому місці.

— Ви тут спите?

— Ти ж провів повне розслідування, чи не так? Сам бачив, як я виходив звідси.

Це було тієї ночі, коли Сайон несподівано з’явився й просто сів у залі. На його відповідь Сайон байдуже кинув:

— Я не знав, що всередині все виглядає ось так.

Як типовий найсильніший ранг, він, мабуть, виріс у розкоші. Але й Ийдже колись був таким, тож критикувати не став, лише спокійно відповів:

— Якщо є ковдра, подушка, підлога й стеля, то що ще потрібно?

— …

— …Що?

Сайон пильно дивився на нього. Його тонке, витончене обличчя поступово набувало виразу невдоволення.

— Ви що, мазахіст чи щось подібне?