Слова робітника на півставки нагадали Чхве Ґойо кумедний пост, який він колись бачив в інтернеті. Хтось загипнотизував людину, змусивши її вважати, що цибуля має смак яблука, і продовжував годувати її сирою цибулею, поки людина не визнала, що це справді яблуко.
Чхве Ґойо подумав, що, можливо, він сам стане учасником подібного експерименту з гіпнозу, бо нарешті повністю зрозумів усмішку Ча Відже.
— Я проводитиму легку фізіотерапію, поки ти все-все не забудеш.
Тому Чхве Ґойо відповів упевнено, як учасник вікторини, який точно знає правильну відповідь.
— Де це я?
У відповідь Ча Відже схвально кивнув, сяючи від задоволення. Ідеальна відповідь.
Досягнувши мирної угоди без жодної краплі крові той почав тягти непритомних викрадачів і складати їх у ряд. Він окремо відділив того, хто розбризкав воду йому на обличчя, і того, що знепритомнів із закривавленим носом.
У будь-якому разі, Ча Відже планував розбудити найміцнішого з них, щоб отримати інформацію та трохи помститися. Вбити двох зайців одним ударом. А якщо ще й змусить їх напитися морської води, то взагалі буде чудово.
Сидячи трохи осторонь, Чхве Ґойо чемно підняв руку, як старанний учень, що готується до презентації.
— Шановний пане працівнику, я не знаю, де ми й що сталося, але чи можу я відчинити двері?
— Двері?
Ча Відже глянув на Чхве Ґойо. Той склав руки разом і натягнув на обличчя усмішку.
— Моя здібність — відкривати портали. Я можу перемістити людей у потрібне місце через двері, якщо знаю точну адресу.
…Це було б зручно для доставки, — майнула думка у голові Ча Відже.
Його очі засяяли, як у професора, що знайшов талановитого студента для своєї дослідницької групи. Його перша думка була напрочуд практичною для працівника ресторану з похмільним супом. Але він швидко відігнав усі свої бізнес-ідеї. Така корисна здібність так чи інакше повинна була мати серйозні обмеження.
Особливо враховуючи те, що у більшості просторових здібностей були значні недоліки. Ча Відже схопив найміцнішого викрадача за комір.
—Чи є якісь штрафи після використання цієї навички?
— Га? А, так, є.
Чомусь очі Чхве Ґойо затремтіли. Ча Відже кивнув, заохочуючи його продовжити.
— Кажи. Мені потрібно знати обмеження, перш ніж просити тебе використати здібність.
— Е-е, ну…
— Так?
Якраз у той момент, коли Ча Відже розраховував силу удару, щоб привести викрадача до тями, Чхве Ґойо раптом вигукнув:
— Я знепритомнію!
— Що?
Ча Відже ледь не врізав викрадачу. Чхве Ґойо швидко почав пояснювати, майже випалюючи слова:
— Моя здібність дозволяє переміститися до будь-якого бажаного місця. Але мені потрібно знати точну адресу або хоча б координати на мапі. Але ця навичка використовує моє поточне місцезнаходження як центральну вісь, розумієте?
— Чи можуть кілька людей пройти через двері?
— Що? А, так, поки вони відчинені.
— Як довго вони залишаються відчиненими?
— Поки я не знепритомнію.
Ча Відже задумався. Здібність, яка дозволяла переміщати кількох людей одразу, була рідкістю. А покарання, хоч і серйозне, не здавалося надто страшним.
Треба перевірити.
Він витягнув телефон, щоб глянути поточну адресу. Але… Екран був розбитий ущент!
Бляха.
Ча Відже швидко розблокував телефон, щоб перевірити його стан. Але розтрощений дисплей показував лише хаотичну мозаїку. Хоч він і був S-рангом і майже не звернув увагу на побиття, але телефон не зміг цього пережити.
Зловісним голосом Ча Відже покликав Некстбі.
— Привіт, Некстбі. Де я зараз?
— Використовую дані GPS для пошуку Вашої поточної адреси.
На щастя, телефон не був повністю зламаний — Некстбі справно відповіла. Ча Відже заплющив очі.
— Бляха, а чи є у мене гарантія, цікаво… — пробурмотів він похмуро. — Якщо ти відчинеш двері з Інчона до Сеула, на скільки часу ти знепритомнієш?
Чхве Ґойо швидко відповів:
— Півтора дні? Може, два у найгіршому випадку.
Попри те, що відстань від порту Інчона до Сеула не така велика, два дні у відключці здавалися доволі значними. Чисто з цікавості Ча Відже поставив ще одне питання:
— А якщо відчинити двері до Вашингтона?
Очі Чхве Ґойо наповнилися слізьми. Його реакція говорила сама за себе. Очевидно, він уже мав подібний досвід. Він витер сльози рукавом і ввічливо відповів:
— Не до Вашингтона, але якось я відчиняв двері до Торонто, через термінове відрядження лідера гільдії…
— І?
— Коли я прокинувся, то пори року змінилися.
— …
Така корисна здібність мала неабияке покарання.
Ча Відже витягнув телефон, щоб перевірити час, але знову зазнав невдачі й запитав у Некстбі. Була 2:20 ночі.
Поїздка на таксі з порту Інчона до ресторану зайняла б близько двох годин. Включаючи час на виклик машини, це було б доволі впритул до підготовки до відкриття ресторану.
Ча Відже почухав скроню, зморщивши лоба, а потім повернувся до Чхве Ґойо.
— Так чи інакше вибач, але зможеш відчинити двері?
— А? Так, звичайно!
— Якщо ти знепритомнієш, я відведу тебе до лікарні, тож не хвилюйся.
— О, не велика проблема.
Романтичний провідник поклав вказівний і середній пальці на скроні й міцно заплющив очі. Здавалося, він зосереджувався. Нарешті, він простягнув обидві руки вперед і голосно вигукнув:
— Сезам, відчинись!
Що це за здібність така, що до всього іншого авторські права порушує? До того ж, вона була вкрай дитячою. Але ефект був зовсім не таким. Посеред контейнера, заповненого стогнучими й охкаючими викрадачами, з’явилися великі дерев’яні двері.
Ого.
Ча Відже, щиро вражений, почав зв’язувати зап’ястя непритомних викрадачів пластиковими стяжками, закидуючи їх один на одного, як купу риби. Він планував витягти їх усіх разом, а не тягати по одному. Після того як усі викрадачі були «упаковані», він відкрив їхні сумки.
Вони були набиті загорнутим у пластикові пакети білим порошком. Ча Відже запхав усе це до свого інвентаря й перекинув одну сумку через плече.
Здається, все.
Кивнувши Чхве Ґойо, щоб той відчинив двері, Ча Відже подав знак, що він готовий.
Романтичний провідник Чхве Ґойо, який від моменту відчинення дверей ледь не посірів, як зомбі, підійшов до них тремтячими ногами й прочинив.
А за дверима…
— …
— …
Лі Сайон.
— …Якого?
Чому ти?..
Лі Сайон сидів за великим столом у просторому офісі, гортаючи телефон. Чомусь цього разу він був у окулярах замість своєї газової маски. Лакована табличка на столі сяяла під світлом.
Лідер гільдії «Падо» Лі Сайон.
Судячи з усього, це був його офіс.
Ча Відже відчув непереборне бажання зачинити у ту ж саму мить двері, викликати таксі та оплатити подвійну ставку корпоративною карткою гільдії «Падо».
Він відчинив двері в кабінет лідера гільдії, а не туди, куди я хотів…
Його зустрів крижаний погляд.
Блять.
Лі Сайон повільно зняв окуляри. Ча Відже різко повернувся до Чхве Ґойо, вимагаючи пояснень за цей абсурд. Але той, тремтячи немов телефон під час дзвінка у режимі вібрації, підняв великий палець і мирно всміхнувся, ніби все зробив правильно.
Цей покидьок… Ось що він мав на увазі коли сказав, що лікарня не буде проблемою…
Виявилося, Чхве Ґойо ніколи не збирався відчиняти двері туди, куди хотів Ча Відже. Його єдиною метою було доставити Ча Відже до Лі Сайона, немов міжпросторовий кур’єр!
Ча Відже лютував від зради. Тепер стало зрозуміло, чому Чхве Ґойо навіть не питав про пункт призначення!
Тим часом Лі Сайон підвівся й тепер стояв просто перед ним.
Вони дивилися один на одного через поріг дверей. Його тьмяно-фіолетові очі оглядали Ча Відже з голови до п’ят. Лі Сайон схрестив руки й зневажливо усміхнувся.
— Мені все було цікаво, який божевільний трюк Ви провернете на цей раз, коли ось так різко зникли.
— …
— І тепер Ви схожі на жебрака, хьоне?
