Чхве Ґойо спробував усвідомити, що відбувається, з розгубленим виразом обличчя.
Отже, якісь покидьки викрали робітника на півставки. А коли він пішов перевірити контейнер, куди, ймовірно, і затягнули того, то зсередини вже доносилися звуки побиття. Звісно же, Чхве Ґойо подумав, що гамселять бідолашного працівника! Адже Со Мінґі наказав йому стежити за ситуацією й захистити робітника, якщо щось піде не так.
О ні, ці боягузливі покидьки знущалися з пробудженого, який майже нічим не відрізнявся від звичайної людини через низький ранг! Кодекс честі пробуджених і спеціальні закони для мисливців більше нічого не значили — ця думка майнула в його голові, коли він, не роздумуючи і миті, вибив залізні двері.
Але… Пробуджений, майже, як його назвав Чхве Ґойо подумки, цивільний, бив іншого пробудженого, ймовірно, вищого за себе за рангом.
— Ух…
На підлозі вже лежало кілька побитих хлопців.
Двері різко розчинилися від сильного удару, і всередину хлинув холодний морський вітер.
Чорний фартух, забруднений слідами взуття, затріпотів. Працівник, який до цього тримав за комір якогось бідолаху, нарешті відпустив його. Побитий, опухлий, дещо схожий на парову булочку, чоловік безвольно осів на підлогу, неначе лялька з обрізаними нитками. Ще один з бандитів конвульсивно здригався поряд.
І настала тиша.
Їхні погляди зустрілися.
Працівник, навіть не дивлячись на руку, що потягнулася до його щиколотки, просто притиснув її до підлоги своїм черевиком. Черговий крик став своєрідним фоновим акомпанементом.
— Гей.
— Т-так? — Чхве Ґойо відповів занадто швидко, його голос зрадницьки зірвався. Він нервово сковтнув слину.
Чорний фартух із синьою жабкою був брудним від слідів, руки — у плямах крові, а волосся… Чомусь було мокре й скуйовджене. І все ж, незважаючи на цей вигляд — точнісінько як у жертви викрадення, — обличчя чоловіка було напрочуд спокійним.
Насправді найбільше Чхве Ґойо лякала навіть не сцена, яку він щойно побачив, а цей вираз — спокійний, майже байдужий. Як взагалі можна залишатися таким незворушним, щойно влаштувавши таку бійню?
Хіба він не звичайний працівник на півставки у ресторані похмільного супу? Всього лише пробуджений D-класу? А ви впевнені? Тоді що це за моторошна аура навколо нього? Чхве Ґойо ледь не впав на місці від страху.
Працівник, який до цього мовчав, нарешті заговорив:
— Ти один з них?
— Що? Ні! У жодному разі!
— А ці покидьки завжди так кажуть. Як же банально.
Та ж я справді ні до чого! — обурився подумки Чхве Ґойо.
Йому стало так кривдно — чи, можливо, радше страшно, — що аж сльози навернулися на очі. Він мимоволі почав відступати назад. Але…
— Навіть не думай тікати.
Одного слова вистачило, щоб він застиг на місці. Працівник навіть не дивився на нього. Він просто стояв, неспішно поправляючи своє мокре волосся руками. Проте ноги Чхве Ґойо ніби вросли в підлогу. Холодний піт пробіг спиною. Він зібрався з духом, щоб бодай щось сказати.
— Н-ні, я цейво…
— Не марнуй сили. Впоратися з тобою багато часу не займе.
Це навіть не прозвучало як погроза. Це було просте ствердження факту. Чхве Ґойо зрозумів одне: якщо він рушить зараз з цього місця, його тут же зловлять і затягнуть назад до контейнера. А потім він опиниться поруч із тими хлопцями, що зараз непритомно валяялися на підлозі. Мовчки, він акуратно опустився на коліна. Працівник же задоволено буркнув:
— Гарний хлопчик.
Він підійшов ближче й присів прямісінько навпроти. Незважаючи на охайне обличчя, поза в нього була якась бидлятська.
— Тож…
— Так?!
— Що ти хотів сказати?
— А…
— Кажи швидше, бо інакше…
Його холодний погляд ковзнув по тілам, що були розкидані по контейнеру. Цей працівник був настільки великодушним, що навіть дав йому шанс висказатися, та і до того ще й попередив, що станеться, якщо не скористатися цією можливістю. Чхве Ґойо вперше за все своє життя так швидко витягував з кишені гаманець свою візитівку.
[Гільдія Падо, Команда бойової підтримки №1]
[Ранг А, Романтичний Провідник]
— Я Романтичний Провідник з гільдії Падо!
Працівник, почувши знайому та, відверто кажучи, огидну для нього назву, майже автоматично перепитав:
— Падо?
— Так! Лідер гільдії відправив мене, щоб захистити Вас у разі чого, пане Ча Відже.
Чхве Ґойо не очікував, що візитна картка, яку Бе Вонву змушував його носити з собою, колись стане так у нагоді. Можливо, варто буде віддячити. Скажімо… Порцією похмільного супу? Налаштувавшись на вибір подарунка для заступника, Чхве Ґойо знову тишком поглянув на працівника. Той розглядав візитівку і зрештою втомлено провів рукою по обличчю.
— …Тож ти з гільдії Падо.
Атмосфера враз змінилася. Ніби посеред теплого весняного дня раптом хлинула зимова завірюха. Ча Відже, який до цього спокійно дивився на папірчик, підняв голову й уважно подивився на Чхве Ґойо.
— Тебе звати… Романтичний Провідник?
— Так, все правильно! Я Романтичний Провідник…
— Ах.
Ця сценка нагадувала співбесіду. Чхве Ґойо раптом усвідомив, що відчуває себе не менш напруженим, ніж на фінальному інтерв’ю з Лі Сайоном, лідером гільдії. Поки він був зайнятий власними думками, Ча Відже раптово простягнув руку, забруднену кров’ю. Чхве Ґойо, мов новачок, що намагається вловити натяки від нового керівника, почав гарячково обмірковувати: Що? Що він хоче? Мені дати щось, щоб він міг витерти руки? А у мене є з собою хустка?.. Але, схоже, Ча Відже нічого не очікував отримати. Він просто продовжив говорити.
— Романтичний Провіднику.
— Т-так?
— Добре натяки вловлюєш?
— Що?
Якби він був кмітливим, то, напевно, не відповів би так. Ча Відже ледь помітно всміхнувся.
— Ну… Навіть якщо ні, то добре.
І зненацька, ніби це була вистава, той низько вклонився.
— Як бачиш, у мене зараз дуже поганенький настрій.
Видовище було переконливим. Особливо через кров на його руках. Чхве Ґойо кивнув так швидко, що ледь не скрутив собі шию.
— Так, я бачу!
— Я тільки зачинив ресторан і збирався відпочити, а ці виродки взяли і викрали мене.
Піздиш як дихаєш!
Ча Відже ніхто не викрадав — він, по суті, сам напросився. Але Чхве Ґойо, хоча і бачив кожен його рух аж до моменту так званого викрадення, вирішив підіграти.
— Та бути не може.
— Мало того, що вони мене викрали, так і ще побили, бо я не так швидко відповідав, як вони того хотіли… Вони били мене ломом… А ще битою з цвяхами…
— Та невже! Та як ці виродки наважилися!
Зазвичай Чхве Ґойо не був дуже емпатичним. Він був радше з тої категорії людей, які, почувши від друга, що той втомився і тому купив собі сухий шампунь, відповіли б: «Сухий шампунь? Підкажи назву».
Але зараз перед Ча Відже стояв інший Чхве Ґойо — той, що витягував із глибини душі всю свою приховану емпатію, усіма силами намагаючись зрозуміти його страждання. Помітивши, наскільки сильну реакцію викликають його слова, Ча Відже драматично підняв свій заплямований пилом фартух.
— Бачиш ці сліди від взуття?
— Боже, як сильно вони Вас били?..
— Навіть не питай. Бач, одяг геть подерся…
— Цих покидьків треба віддати на корм піраніям!
Звісно, на людину, яку жорстоко побили, Ча Відже виглядав напрочуд добре, але зараз це не мало значення. Як кажуть: мертві не мовлять!
Чхве Ґойо люто закивав, усією душею виражаючи своє співчуття і підтримку. Судячи з усього, ця бурхлива реакція припала Ча Відже до смаку, бо той продовжив свою драматичну розповідь, вмостившись з ліктем на коліні і сперши підборіддя на зігнуту долоню.
— Тому я вирішив трохи провчити цих хлопців.
— О, так ось воно що…
«Трохи провчити»?
Тіла на підлозі були настільки розпухлі від ударів, що їх важко було впізнати. Якщо це було «трохи», то що ж буде, коли Ча Відже справді вирішить когось провчити?
Чхве Ґойо відчув, як по спині пробіг холодок, але швидко відкинув цю думку. Зрештою, не він же лежить на підлозі, а тільки ці невдахи. Слабкий рух руки, забрудненої кров’ю, ніби намагався привернути його увагу, але Чхве Ґойо просто заплющив очі. Він подумав, що ті, хто викрали та били Ча Відже, ще відбулися надто легко. Лі Сайон би на його місці просто стер би їх із лиця землі без зайвої думки.
Якщо так вже чесно порівнювати, то… Перед ним зараз сидить справжній Будда.
Чхве Ґойо, все ще механічно киваючи, висловив свої думки вголос:
— Ви справді милосердний.
— Є таке. Тож, Чхве Ґойо.
— Так?
— Зможеш же тримати язика за зубами?
— …Перепрошую?
Ча Відже вже посміхався. Але ця посмішка була холоднішою за весняний приморозок. Швидше, вона нагадувала крижану поверхню замерзлого озера. Він повільно кліпнув, намагаючись осмислити слова, але їхній сенс просто вислизав від нього. Ча Відже тихо зітхнув і почав… Своєрідну виховну бесіду.
— Я не маю на жаль здібності, за допомоги якої зміг би стерти тобі пам’ять.
— …
— Тож, щоб позбутися непотрібних спогадів, я використаю свої методи.
Забруднені кров’ю пальці повільно стиснулися в кулак. І знову з’явилася ця легка, м’яка усмішка. Чхве Ґойо відчув, як кров відступає від його обличчя, і, напевно, виглядав зараз так само, як коли побачив усе це побоїще вперше.
