Хтось наблизився до Ча Відже, який промок до самої нитки. Чоловік хруснув кістками пальців, розминаючи суглоби, і гаркнув:
— Гей, покидьку, бачу, як ти ворушиш очима під повіками. Якщо прокинувся, швидше оченята розчехляй.
Щось різко метнулось просто до його обличчя — кулак, якщо судити зі швидкості та пориву повітря. Але Ча Відже навіть не здригнувся, лише ледь ворухнув пальцями ніг.
— Зараз ти у мене очі точно відкриєш!
БАМ!
Ледве відчутний удар влучив йому в щоку. Одна секунда, дві, три…
— А-А-А-А-А!
Але крик долинув не від Ча Відже. Він нарешті привідкрив очі. Чоловік з бритою головою, який і завдав цього удару, корчився від болю, підстрибуючи на місці й стискаючи повільно червоніючу, набряклу руку. Приглушене світло відбивалося від його поголеної голови, створюючи ефект миготливого стробоскопа.
— Моя… М-моя рука!
Він дриґав ногами, наче ступив у вогонь, а довкола інші громили лише глузували з нього.
— Та припини нити, дурню!
— Хуль галасуєш так, якщо сам його і вдарив?
— Та, бляха, дійсно ж боляче!
Бритоголовий мало не плакав, судомно розмахуючи рукою. Один із його товаришів, регочучи, махнув йому рукою:
— Та не ний, дай глянути, королево драми.
— Я серйозно! А-агх…
— …Якого?
Обличчя чоловіка, який з насмішкою почав перевіряв руку товариша, раптом змінилося. Він кілька разів повернув її, обмацуючи з різних боків, а потім тупо почухав потилицю, недовірливо примружившись.
— У нього справді зламана рука.
— Що?!
— Ти, що, собі пику сталлю обробив? Чому це його кулак розлетівся, коли він тебе вдарив?
— Слухай, а я раніше дав йому по голові дерев'яною дошкою — і вона теж зламалася.
— Що, бляха? У нього череп з каменю? Це що, якась навичка «Кам’яна башка» чи що?
Збившись докупи, бандити почали нервово перемовлятися, з підозрою розглядаючи Ча Відже. Ця ситуація їм явно не подобалася.
У цей момент чоловік із вусами схопив його за мокре волосся й відкинув йому голову назад. Незважаючи на вологу, обличчя хлопця залишалося дивовижно чистим — наче його й не били зовсім. Вусань примружився, уважно вдивляючись у чуже личко, а потім хижо всміхнувся.
— Га… Цей покидьок так самовпевнено сюди вліз… Значить, на щось розраховує, так?
Ча Відже мовчав.
— Ой, та не думай, що твоє гарненьке личко захистить тебе. Ми ж не вперше людей бетоном заливаємо.
І знову з його вуст і слова не зірвалося.
— А, ще й упертий… Та ти просто жахливий актор, кажу тобі.
А ось це вже зачепило.
Як J, відомий у всьому світі мисливців, він виживав у найгірших ситуаціях лише завдяки своїй акторській майстерності. І хоча його вміння Покерфейс було корисним, та талант не проп’єш. А якийсь випадковий тип насмілюється сказати, що він — поганий актор? Ча Відже ледь помітно сіпнув пальцями, зв’язаними за спиною. Вусань махнув на нього рукою.
— Добре, зараз змусимо тебе заговорити. Гей, принесіть інструменти. У цього типа якісь дивні навички, тому бийте його чимось потяжчим.
— Добре, босе!
Громили вхопили залізні труби, бити та ломи, готуючись до побиття. Вусань відступив назад, склавши руки на грудях, і скривився у самовдоволеній посмішці.
— Ну що ж, а зараз тобі буде трошки боляче.
Найбільший із них, той, що стояв попереду, зловісно посміхнувся, наближаючись. А потім…
Хрусь!
Звук зламаної кістки пролунав на весь контейнер. Громила, який завдав удару ногою, раптом застиг на місці, широко розплющивши очі. А потім зойкнув і впав, хапаючись за гомілку та корчачись від болю.
— А-а-а! А-А-А-А-А!
— Блять, та що це було?!
— От дурень, навіщо було бити його ногою, га?!
— Та з цим покидьком точно щось нечисто! Хапайте зброю!!!
— Саме це я і сказав вам, бляха, ідіоте!
— До біса!
Громила стиснув очі й з усієї сили замахнувся битою з цвяхами, націлюючись прямо на голову Ча Відже.
БАМ!
Звук удару був доволі гучний, але тріснув далеко не череп. Бита безсило повисла у чужій руці, переламана навпіл! Ча Відже, окрім трохи нахиленої назад голови, залишився абсолютно неушкодженим.
У цього типа, що, дійсно голова зі сталі?..
Від удару ногою ламалася стопа нападника, від удару кулаком — кістки на руках. Ломи, молоти, біти, дерев'яні дошки — всі знаряддя просто розсипалися у їхніх руках на шмаття. З усіх потерпілих у цьому контейнері можна було скласти ледь не цілу футбольну команду. Нарешті викрадачі збагнули, що щось не так. Вони щільно притиснулися до стін контейнера, шепочучи один-одному в паніці.
— Дідько, та як це взагалі можливо? Чому той, хто б'є, страждає більше, ніж той, кого б'ють?
— Справді, що то за маячня? Зілля зараз до біса дорогі, а ми всі запаси такими темпами витратимо!
— Босе, це реально боляче…
— Заткнись і потерпи трохи!..
— Та в мене рука вивихнута!
— А в мене перелом, босе…
— Агх, пішли геть звідси!..
— Але ж він мав бути лише D-рангом, чорт забирай! Ми що, сплутали його з високоранговим? Як це зап’ястя B-ранга ламається, коли він б'є D-рангового пробудженого? Це взагалі відповідає законам фізики чи клятої цієї Системи?
— Та ну, це ж просто крах суспільства мисливців…
Звісно ж, Ча Відже чудово чув кожне їхнє слово. Вислуховувати розмови про крах суспільства пробуджених посеред побиття починало діяти йому на нерви.
…І чому ці покидьки такі слабкі?
Викрадачі виявилися набагато слабшими, ніж він спершу припускав. Ча Відже справді дуже і дуже старанно намагався розіграти роль заручника, щоб дізнатися побільше інформацію, але з цими невдахами щось його план не дуже спрацював. Як взагалі такі жалюгідні типи могли займатися контрабандою наркотиків? Навіщо ж тоді було дозволяти себе викрасти і до того ж облити водою?
Вусань, що досі стояв осторонь, роздратовано закричав:
— Гей, ви, недоумки! Закінчуйте швидше і валимо звідси, поки не почало світати! Якого біса ви не можете впоратися з якимось жалюгідним D-рангом?!
Тобто до світанку…
Ці слова зачепили Ча Відже.
У нього була важливіші плани на ранок — подати горе зомбі-мисливцями похмільний суп. Через те, що він витратив купу часу на це дурне викрадення, а нападники провалили навіть власний допит, він починав злитися.
Що за недоробки?
Не отримавши жодної цінної інформації та спостерігаючи за цими кульгавими невдахами, що корчилися зараз на підлозі від болю, він зрештою зітхнув і пробурмотів:
— Ха, так справи не підуть, хлопці.
Раптом стало зрозуміло, що слова ватажка викрадачів тепер каже… Їхній же заручник. Викрадачі, втиснувшись у стіну, перезирнулися в паніці.
— Чому це він таке каже?..
— Я подумав, це бос сказав…
— Нічого вже не розумію… І мені щось страшно…
— Я ж дійсно намагався вам підіграти, але щось ви занадто слабенькі, — не зважаючи на шоковані обличчя викрадачів, Ча Відже легко потягнув зв'язані за спиною руки вгору.
Хрусь!
Багатошарові пластикові стяжки розірвалися одним рухом. Він трохи підняв ноги — і пластикові дроти на них теж у мить тріснули. Шок відобразився на обличчях наркоторговців, які безпорадно дивилися, як десятки стяжок ламаються за лічені секунди. Ча Відже повільно підвівся з металевого стільця, відкинув назад мокре волосся, потім взяв стілець у руки… І, склавши його навпіл, швиргнув просто у вусаня!
ГУП!
— Ух…
Ча Відже навіть задумався над тим, що цілком міг би зробити кар'єру в бейсболі. Вусань, отримавши металевим стільцем прямісінько в табло, закотив очі й повалився на землю. Кров потекла з його розкритих ніздрів. Ча Відже ще раз відкинув назад вологе волосся, що все продовжувало лізти йому в очі, після чого повільно рушив у бік викрадачів, що як один тулилися до стіни. Темна, загрозлива аура розтікалась від нього контейнером. Його чорні очі блиснули у слабкому світлі дешевої лампи смертельним вогнем.
— Нападайте, ви, кляті шматки лайна.
Група бойової підтримки №1 Гільдії «Падо».
Хоча з назви може здатися, що ця група лише допомагає основним бойовим загонам. Насправді ж вона займалася зовсім іншим. Вона виконувала особливі доручення Лі Сайона, лідера гільдії.
У цій команді було всього двоє мисливців:
-
Со Мінґі, 34-те місце, експерт зі стелсу, проникнення, збору інформації та маніпуляцій з даними. Мисливське ім’я: «Маленьке диво».
-
Чхве Ґойо, 50-те місце, молодий чоловік, який спеціалізувався на… Відчиненні дверей. Мисливське ім’я: «Романтичний провідник».
Поки Со Мінґі перебуває за кордоном, Чхве Ґойо отримав надзвичайно секретне і важливе завдання: стежити за працівником на півставки з ресторану похмільного супу!
Кожного ранку ця підозріла особа прямувала в порт Інчона для виконання невідомої місії. Відповідно, Чхве Ґойо мусив жертвувати сном і щоранку вирушати за ним. Сьогодні він уже сфотографував «ціль» здалеку завдяки камері з 10000-кратним зумом і надіслав фото Лі Сайону. Але буквально через хвилин пʼять отримав дивне повідомлення від лідера гільдії.
Лідер гільдії Лі Сайон: Перевір його місцезнаходження.
Чхве Ґойо роздратовано зупинив перегляд комедійного шоу на ютубі і знову поглянув на віддалений контейнер.
— Бляха, а куди це він?..
Його «ціль» ніби крізь землю провалилась. Швидко, мов тінь, Ґойо зістрибнув з дерева і наблизився до контейнера. Він притулився до металевої стіни і зосередився на звуках, що доносилися зсередини.
БАМ! БАХ! БРЯЗЬК! Зсередини лунали глухі важкі удари і навіть приглушені крики.
Зібравшись із силами, Чхве Ґойо без зайвих роздумів вибив залізні двері й, перекотившись усередину, закричав:
— Гей, ви, боягузливі покидьки! Що, сил вистачає тільки слабших бити, га?!
Але… Картина всередині була не такою, як він уявляв всього мить тому.
Його «ціль»… Методично і жорстоко трощила викрадачів.
