Закінчивши розмову, Юн Геул підвелася, пояснивши, що завтра їй потрібно до школи. Попри те, що Ча Відже наполегливо радив їй звернутися до лікарні — чорна аура й досі обвивала її руку, — вона чемно відмовилася і просто сховала її у кишеню.
— Я більше не приходитиму, якщо це не буде щось справді важливе. Не хочу Вас зайвий раз турбувати.
— Не кажи дурниць.
— Ні, іноді за мною стежать мисливці з бюро… Тож краще зайвий раз не ризикувати.
Юн Геул рушила до розсувних дверей, але Ча Відже швидко випередив її, щоб відчинити їх. Він хотів принаймні провести її, та раптом його осяйнула думка, і він заговорив трохи різкіше, ніж планував:
— Зачекай, у мене є ще одне запитання.
— Так?
Судячи зі сказаного Юн Геул, вона співпрацювала з бюро. Не було гарантії, що вона знає про тих, кого переслідував Лі Сайон, але Ча Відже все ж вирішив спробувати з крихітною надією в голосі:
— Ти щось знаєш про тих, хто штучно створює пробуджених?
— Що? Ох… Так, знаю.
Її несподівана відповідь застала Ча Відже зненацька.
— ...Справді?
— Так! Я підслухала, як дядько Юн Бін говорив про це. Здається, вони теж діють із метою запобігти апокаліпсису… — Юн Геул злегка зморщила носа, неначе їй було гидко навіть говорити про це. — Вони викрадають людей для експериментів. Навіть якщо у нас однакові цілі, я хотіла би триматися від них якнайдалі.
Викрадення, наркотики, розмови про кінець світу — все це було лише виправданням. Насправді ж це була звичайна злочинна організація.
— Ти ще щось про них чула?
— Гм… Ах, так! — Юн Геул задумливо закліпала, а потім відповіла: — Думаю, у них є щось в районі порту Інчона… Хоч я і підслухала телефонну розмову дядька, але деталей не зрозуміла.
Коли вона вибачилася за нестачу інформації, Ча Відже запевнив, що все гаразд, і подякував їй. Він стояв на порозі, спостерігаючи, як Юн Геул, засунувши руки поглибше в кишені, повільно зникала у темному провулку. А потім, залишившись на самоті, він провів безсонну ніч у підготовці до відкриття ресторану, нескінченно перебираючи в голові уривки отриманої інформації.
Якби він не побачив фрагмент іншого світу…
Якби розлом Західного моря не був настільки схожим на побачене у тому фрагменті…
Можливо, Ча Відже ніколи б не повірив словам Юн Геул. Можливо, він би подумав, що вона просто намагається його загіпнотизувати за допомогою своєї здібності.
Інший світ…
Чи дійсно існує інший світ, що настільки схожий на цей?
Світ, де J, Юн Бін і Меттью загинули, а Бе Вонву втратив руку?
Що ж призвело до такого майбутнього?
Те, що Ча Відже і Юн Геул бачили, — лише короткі моменти, уламки минулого. Невідомо, коли і як прийде апокаліпсис. Готуватися до майбутнього, яке було неможливо передбачити, — все одно що крокувати вперед з закритими очима.
Саме тому бюро так відчайдушно шукає J. Вони хочуть поставити досвідченого провідника попереду.
Ча Відже знову і знову повертався думками до зруйнованого світу. Коли прийде апокаліпсис? Як він розпочнеться? Чи будуть якісь ознаки його наближення? Чому той світ виглядав так само, як і розлом Західного моря?
Його думки знову і знову поверталися до тої темної кімнати, куди його затягнули без жодних пояснень. Вони продовжували кружляти й розгалужуватися.
Коли Ча Відже почав говорити упродовж дня все менше, а в роботі у ресторані вперше за довгий час почав припускатися дрібних помилок, він отримав повідомлення від Лі Сайона.
Лі Сайон: у мене є для вас робота.
Лі Сайон попросив його вистежити тих, хто перевозить наркотики біля порту Інчон, і підтвердити маршрути доставки. Спочатку це було завдання Со Мінгі, але той поїхав у відрядження закордон. Чи могла людина, з якою говорив тоді Юн Бін, бути Лі Сайоном?
Ча Відже: Ок
Лі Сайон: можете відповісти трохи розгорнутіше?
Ча Відже: Окококококококок
Сайон: ㅗ
Цей малий…
Ча Відже тихо засміявся, відкладаючи телефон у сторону. Він з радістю прийняв це завдання Лі Сайона. Після зустрічі з Юн Геул він надто багато розмірковував. А найкращий спосіб звільнити голову — чимось зайняти руки. Це завдання дозволить йому не зациклюватися на марних роздумах про те, як діяти, коли прийде апокаліпсис. Того ж дня, Ча Відже взяв корпоративну картку гільдії Падо з прилавку й упродовж наступних декількох днів вирушав у порт Інчон.
Оскільки він не мав ні машини, ні прав, то користувався таксі, хай навіть доплата за нічні поїздки була просто абсурдною. Але Ча Відже це не турбувало. Лідер Падо і так завжди тринькав гроші направо і наліво.
У тиху передранкову годину буднього дня чорний фургон безшумно прослизнув між контейнерами в порті Інчона. Невдовзі кілька кремезних чоловіків із важкими рюкзаками вийшли з нього, озираючись навколо, перш ніж зникнути у прихованому від зайвих очей контейнері.
З даху контейнера навпроти Ча Відже спостерігав за ними через бінокль. Опустивши його, він кілька разів кліпнув.
<Око спостерігача!>
Простір у контейнері проступив перед ним. Ча Відже увімкнув пристрій для підслуховування у вусі. Звідти долунали кроки, важкі металеві двері відчинилися і пролунали втомлені вітання. Хрипкий голос спитав:
— Скільки товару сьогодні?
— Десь три партії.
— Останнім часом виходить усе менше…
Почулося різке брязкання, немов металевого лома чи труби об підлогу.
— …Ти ж не крадеш, га?
— Що ти таке кажеш… Ми ризикуємо життям, щоб це перевозити. Ці виродки з Триголовців та Падло ловлять нас, як мишей.
Ча Відже намацав кинутий поряд шкіряний записник. На обкладинці було акуратним почерком написано:
[Початківцю про стелс і проникнення — Со Мінґі]
Перегорнувши сторінки до закладки з позначкою «сленг», Ча Відже швидко відшукав потрібну фразу.
«Триголовці» означало Бюро, а «Падло» – гільдію «Падо».
Прекрасно. Навіть жаргон занотовано. Перед від’їздом Со Мінгі віддав йому цей записник, вибачаючись за провалене попереднє завдання. Схоже, він передбачив, що Лі Сайон знову звернеться до Ча Відже. Того дня він спонтанно поставив рисові миски у підігрівач для їжі як «подарунок-вибачення для клієнта». Ча Відже знову прислухався до голосів.
— Так. У Бусан краще зараз не лізти. Лише в Інчоні ще є що ловити.
— Бляха, як ці покидьки нас постійно винюхують?
— Чув, що «верхівка» щось обговорювала. Кажуть, тут теж довго не протримаємось, тож наказали звалювати, поки нас не спіймали.
— От лайно, знову велике пересування, га.
— Тож зараз вже манатки збираємо?
— Так. Спочатку великий товар пакуйте. Треба рвати кігті, поки «Триголовці» не нарисувалися. Доставте потім товар за адресами.
— Зрозумів. Просили збільшити поставку в Сонпа-ґу — там хтось наближається до стадії мутації.
По адресам…
Ча Відже швидко записав у нотатник. Вони збиралися розвезти товар по різних районам. А в Сонпа-ґу ось-ось хтось мутує. Занотувавши це, він ліг і сперся підборіддям на руку, поринаючи в роздуми. Скільки часу минуло, відколи він узявся за це завдання? Приблизно тиждень?
З Оком Спостерігача знаходити цих підозрілих типів було справжнім задоволенням. Щоранку, жуючи кімбап з цілодобового магазину, він спостерігав за ними. Ця банда діяла настільки за шаблоном, що навіть ставало інколи нудно.
Але тепер вони збиралися ось так здриснути…
Ча Відже запхав обгортку від кімбапу у чорний пакет, взяв телефон і кілька разів в нерішучості натиснув на екран пальцями. Край його фартуха, який він так і не зняв, ледь ворушився на ранковому вітрі.
Варто повідомити Лі Сайона…
Якщо зв’язатися з ним, Лі Сайон одразу надішле підмогу. Зараз між ними був хоч якийсь тонкий рівень довіри. Але ці хлопці втечуть вже цієї ночі. Ча Відже кілька разів розблоковував і знову блокував телефон, дивлячись на контейнер внизу.
Чи встигне підмога?
Тепер у нього було два варіанти. Перший — простежити, куди саме вони тікатимуть. Другий — просто не дати їм піти звідси. Стеження було б чудовим варіантом, але була одна проблема. Навіть якщо Ча Відже мав Око Спостерігача і міг відстежити їх, він не міг гнатися пішки за тими, хто тікав на машинах або на катерах.
У мене ж немає на превеликий жаль навичок польоту…
Ще ніколи він так не заздрив тим, хто міг літати. Він прикусив нижню губу і розглянув другий варіант.
Так. Варіант кинутися прямісінько у пащу ворога… Цей варіант точно дозволить зупинити їх, хай навіть ціною власної свободи. І хоча Ча Відже ще жодного разу не викрадали, він був упевнений, що зможе потягнути час. Якщо щось піде не так, то він завжди міг знести кожному з них табло.
О? Це ж навіть непогано.
Справді, міцне тіло зменшує клопоти для мозку. Ча Відже швидко набрав повідомлення.
Ча Відже: (геолокація)
Ча Відже: Вони тікають сьогодні вночі.
Ча Відже: Я їх затримаю.
Повідомлення надіслано.
Він заховав телефон у кишеню і сміливо зістрибнув з контейнера.
Важкі кроки поволі наближалися до нього. Поруч хтось невдоволено цокнув язиком.
— Це той хлопець? Той, що кинувся до нас як божевільний?
— Так, босе.
Ча Відже планував вдавати, що знепритомнів після удару палицею, але замість цього вона… Зламалася. Таким чином він хоча б зміг опинитися зв’язаним на старому металевому кріслі всередині прихованого від зайвих пар очей контейнера. Злочинці, вирішивши, що він має бути пробудженим, раз вже стрибнув прямісінько у їхні лапи, скували його кінцівки десятком кабельних стяжок.
— Він із бюро?
— Не схоже?
— Чому ти такий в біса невпевнений? Ти досі не перевірив???
— Немає посвідчення урядовця. Лише мисливське посвідчення у кишені фартуха. Звичайний D-ранг.
— Як це хлопець, який всього лише D-ранг, наважився на щось подібне? ...Виглядає надто охайним, щоб бути наркоманом, який приповз до нас на колінах.
— Ознак мутації теж не бачу.
— Ну, зараз дізнаємось.
Чоловік, що пробурмотів ці слова сам до себе, запалив цигарку.
— Гей, розбудіть його. У нас мало часу.
— Так, босе!
Почулися метушливі рухи. Хтось грубо схопив Ча Відже за волосся і смикнув вгору, примушуючи його сісти рівніше. Крізь слабкий шум хвиль долинуло і плюскотіння води в контейнері. Ча Відже ледь помітно сіпнув закритими очима.
Невже вони справді настільки варвари, що посміють вилити на мене воду…
Хлюп!
Крижана вода вдарила в його обличчя.
Бляха, вони справді це зробили.
По його обличчю стекла солона вода — вони просто зачерпнули її з моря. Волосся і верхня частина тіла промокли наскрізь.
Трясця, та не сплю я, виродки.
Ча Відже непомітно стиснув зуби.
Може, треба було з самого початку просто їх усіх повирубати до біса…
