Лі Сайон, який досі просто стояв і спостерігав, нарешті зрушив з місця й неквапливо підійшов, зупинившись прямо за J. У цей момент інший мисливець якраз розпинався, пояснюючи важливість медичних припасів у майбутньому. Коли він нарешті помітив Лі Сайона, то рефлекторно зробив крок назад від несподіванки.
— Пане Л-Лі Сайон.
— О, Лі Сайоне. Ти доволі швидко повернувся. Як там у підземеллі Донґдемуна?
J теж повернувся, помітивши його присутність, але Лі Сайон холодно відповів лише мисливцю перед собою.
— Відправ когось іншого по ліки.
— Що? Але ж…
— Я сказав, відправ когось іншого.
Мисливець, який хотів щось заперечити, не витримав його пронизливого погляду і, похнюпившись, відступив. Лі Сайон злегка нахилився і прошепотів на вухо J:
— І Ви серйозно витрачаєте час на цю дурню…
— Не вередуй. Виходячи з обставин, саме я маю піти.
— Припиніть вже нести нісенітниці, хьоне.
— Я ж тебе просив бути ввічливішим.
Лі Сайон щось пробурмотів собі під ніс, явно незадоволений, але J не розчув його слів. М’яке чорне волосся Лі Сайона лягло між плечем і шиєю J. Той навіть не відриваючись від документів, просто опустив руку і спокійно погладив його по голові. Це виглядало, ніби для них це було абсолютно звичною справою.
Ча Відже, який мовчки спостерігав за всім, склав руки на грудях, і на його обличчі з’явився кислий вираз.
…А це точно фрагмент реальності, а не дивне марення?
Як і казала Юн Геул, фрагменти зруйнованого світу були хаотичними й заплутаними. J і Лі Сайон, які з’являлися в цих уривках, були і тими самими, і водночас відрізнялися від тих, кого знав Ча Відже. Це було схоже на спотворені відображення в кривому дзеркалі.
Абсурдність побаченого змушувала сумніватися, чи варто продовжувати спостерігати. Але він не міг просто відмахнутися від цього, як від вигадки, бо місця, які з’являлися у фрагментах Юн Геул… Були надто знайомими.
Білий попіл, що падає, наче сніг. Руїни будівель, вкриті ним немов снігом. Майже повністю зруйнований світ. Монстри, яких він ніколи раніше не бачив і які виривалися з порталів.
Хіба це не жахливо схоже на те, що він бачив усередині розлому Західного моря протягом останніх восьми років?
…
Ча Відже перевів погляд і глибоко вдихнув. Звук розбитого скла, розкидані уламки — усе промайнуло перед ним, немов калейдоскоп.
В одному з уривків Юн Геул рятувала людей разом із мисливцями з S-рангу. Чим пізніше з’являлися фрагменти, тим більш виснаженими виглядали мисливці. Вони билися, вкриті порізами, ранами та закривавленими бинтами, деякі навіть втратили кінцівки. Мисливці, що змогли вижити, робили все можливе: рятували людей, знищували монстрів, закривали розломи. Але ситуація не ставала кращою.
Це була війна на виснаження, що не мала кінця.
Навіть найстійкіші мисливці почали падати один за одним. На обличчях людей з’явився розпач.
Раптом простір і час змінилися знову.
Тепер Юн Геул сиділа навпочіпки серед зруйнованих будівель. Вулиці кишіли білими монстрами, а в небі відкривалися нові портали, з яких вони продовжували литися нескінченним потоком.
J, що сидів поруч, перев’язував собі руку й тримав в іншій спис.
— Я їх затримаю, тому поквапся.
— Заждіть! J, неважливо наскільки Ви сильні, ви просто фізично не зможете протистояти стільком монстрам водночас!..
— Якщо я втечу, всі ці монстри підуть до нашого табір. Як думаєш, ми зможемо впоратися без великої кількості жертв?
Юн Геул затнулася, стиснувши губи. Рука, вкрита шрамами, обережно погладила її по голові.
— Ну-ну, се буде добре.
— J!..
— Я же сказав, що все буде добре.
— …
— Я швидко впораюсь й повернуся. Довірся мені.
Блискуче блакитне око визирало крізь напівзламану маску. За будівлями дедалі голосніше лунав рев монстрів і гуркіт від їхніх кроків. Молодий чоловік стер усмішку з обличчя. Він підвівся, міцно стискаючи спис, забруднений кров’ю.
— Коли я дам сигнал, не озирайся і тікай якнайшвидше.
— …
— Ах, точно і ще дещо.
J підніс вказівний палець до губ, так само, як і у першому фрагменті.
— Не кажи про це Сайону, добренько?
Фрагмент обірвався на цьому. Але навіть не бачачи, що було далі, Ча Відже міг здогадатися. J, ймовірно, так і не повернувся.
Він опинився в незнайомій кімнаті. Судячи з підручників і планшета, розкиданих на столі, та шкільної форми, що висіла на стіні, це була кімната Юн Геул. Дівчина, що лежала на ліжку, розплющила очі та майже одразу вибухнула слізьми.
Це кінець? Ча Відже підняв голову. І тоді він почув звук, трохи інший, ніж раніше. Моторошний, схожий на хрускіт битого скла під ногами.
Скрип. Він не припинявся, і перед очима Ча Відже з’явився уламок скла, схожий на той, що показувала йому Юн Геул. Фрагмент, який переливався безліччю кольорів, раптово… Став абсолютно чорним. І в ту ж мить Ча Відже поглинула темрява.
У суцільній пітьмі, де не видно було навіть простягнутої руки, чулися лише уривчасті, схожі на тваринне дихання звуки. Воно майже нагадувало приглушений плач. А потім — гучний удар, щось розлетілося на шматки. Тонкий промінь світла прорізав темряву. Ще один удар — і з хрускотом зламалося дерево.
— Гей, мерзотнику, скільки ще ти збираєшся ховатися там?!
З грюканням дверей до кімнати влетіла Ганібі, вкрита ранами з голови до ніг. Її колись розкішне золотаве волосся тепер було хаотично підстрижене до самої шиї. Вона вказала у темряву перев’язаною рукою і закричала.
— Ти хоч уявляєш, скільки людей ми втратимо, якщо ти так продовжиш тут сидіти?! Ти думаєш, ті, хто зараз бореться за своє життя, — ідіоти?! Візьми себе в руки! Принаймні живі повинні продовжувати жити!
— …
— Ти дійсно, бляха, думаєш, що єдиний страждаєш? Перестань поводитися так, ніби тільки ти втратив все!
— Медонько, заспокойся. У тебе зараз відкриються рани…
Бе Вонву, який зайшов слідом, поклав руку їй на плече. Але вона грубо відштовхнула його і продовжила кричати.
— Ти знаєш, що Юн Бін загинув?! Меттью помер сьогодні. Чорт забирай, Меттью… Цей придурок дійсно мертвий!
Ганібі вибухнула риданням, сльози текли по її обличчю. Бе Вонву, з виразом безпорадності, подивився у темряву. Його коричневе пальто висіло на плечах, а лівий рукав був порожнім.
— …Лі Сайоне.
— …
— Я розумію, як ти почуваєшся. Але…
Обличчя Бе Вонву, вкрите шрамами, виглядало виснаженим. Здавалося, він хотів щось сказати, але зрештою змовк.
— …Забудь. Ходімо, Ганібі.
Бе Вонву майже виніс її з кімнати. Звук її ридань поволі стихав. Знову настала тиша.
— …J.
З пітьми почувся хрипкий голос. Знайомий голос. Ча Відже, наче зачарований, зробив крок уперед. І в цю мить—
— Хьоне.
У темряві спалахнуло фіолетове світло.
Свист! Щось стрімко вирвалося з мороку. Водночас велика рука, що переливалася кольорами, схожими на калейдоскоп, схопила Ча Відже. В його вухах пролунав переляканий голос Юн Геул.
— J! Отямтеся!
— Ах… Гха…
Ча Відже важко вдихнув і кліпнув очима. Він повернувся до знайомого інтер’єру ресторану. Напроти нього Юн Геул вкрилася холодним потом. Побачивши, що Ча Відже прийшов до тями, вона заплющила очі та зітхнула з полегшенням.
— Дякувати небесам…
— Що це тільки-но сталося?..
Ча Відже все ще був приголомшений. Юн Геул міцно стиснула тремтячі руки. Її права рука, яка раніше переливалася різними кольорами, тепер була зовсім чорною. Вона стривожено пробурмотіла, стискаючи її лівою.
— Я теж не знаю. Ніколи раніше не бачила такого фрагмента…
— …
— Що це було? Воно ніби було пов’язане з тим світом, але…
— Зачекай, заспокойся.
Ча Відже мусив заспокоїти Юн Геул, яка дедалі більше хвилювалася. Вона прикусила губу та схилила голову.
— Пробачте! Я вперше показала це комусь, тому не думала, що подібне станеться. Вибачте, я справді не очікувала, що Вас затягне туди…
— Просто спершу видихни. Що ти маєш на увазі?
— Ну…
Ча Відже жестом показав їй зробити глибокий вдих. Юн Геул повільно заспокоїла подих і нарешті заговорила хрипким голосом.
— Взагалі я вела Вас по фрагментам. Я зробила такий шлях, щоб, переглянувши всі спогади, Ви змогли спокійно повернутися назад. Але раптом цей шлях просто обірвався… І нас затягнуло у невідоме місце.
— Хтось інший втрутився?
— Я не знаю. Таке сталося вперше…
— Твоя рука…
— Моя рука? Ах…
Права рука Юн Геул була покрита чорною енергією. Вона сховала її під довгим рукавом пальта і пробурмотіла.
— Ви це маєте на увазі… У бюро попіклуються про неї.
— Це через останній фрагмент?
— Схоже на те.
— …
Настала коротка пауза. У тому фрагменті… Чи був Лі Сайон тим, хто був похований у тій темряві? Юн Геул порушила тишу.
— Я нікому не казала, що Ча Відже — це J. Напевно, у Вас була причина приховувати свою особистість. І я збережу цю таємницю.
— …
— Але Бюро з управління пробудженими вже веде пошуки J… І, схоже, пошукова команда вже почала операцію.
Ча Відже різко підняв голову.
— Як ти дізналася, що я зареєструвався як мисливець?..
Було б краще, якби він справді втратив пам’ять. У роті залишився гіркий присмак. У будь-якому разі, якби він затримався з реєстрацією ще трохи, то міг би потрапити під приціл.
Його контракт із Лі Сайоном виявився і справді доволі корисним.
