Несподівана доброта

Після завершення розмови Юн Ґаиль підвелася зі словами, що завтра їй до школи. Ийдже наполягав, щоб вона звернулася до лікарні, бо чорна аура все ще клубочилася навколо її рук, але та лише ввічливо відмовилася і сховала руки в кишені.

— Відтепер я приходитиму тільки в разі крайньої потреби. Я знаю, що це вас тривожить.

— Не обов’язково.

— Ні, за мною інколи стежать мисливці з бюро… Краще буде не приходити.

Юн Ґаиль попрямувала до виходу, а Ийдже поспішив обійти її, щоб відчинити двері. Він збирався провести її, але раптом згадав щось важливе:

— Зачекай, у мене є питання.

— Так, запитуйте.

З її слів випливало, що Ґаиль співпрацює з бюро. Не було гарантії, що вона знає щось про людей, яких розшукував Сайон, але Ийдже все ж наважився запитати.

— Тобі щось відомо про тих, хто штучно створює пробуджених?

— Що? Ох… Так, знаю.

Її відповідь приголомшила його.

— …Знаєш?

— Так! Я випадково підслухала розмову Чонбін-німа. Здається, вони діють, щоб запобігти апокаліпсису…

Юн Ґаиль сказала це з ледь прихованою огидою.

— Вони викрадають людей для експериментів. Навіть якщо наші цілі збігаються, я волію триматися від них подалі.

Викрадення, наркотики, апокаліпсис – все це лише виправдання. Насправді ж вони просто злочинці.

— Ти чула ще щось?

— Ем… Ах.

Юн Ґаиль задумливо закліпала.

— Вони, здається, мають щось в районі порту Інчхона… Я підслухала телефонну розмову Чонбін-німа, але деталей не знаю.

Вона вибачилася, що не може розповісти більше, та Ийдже лише подякував. Він проводжав Ґаиль поглядом, допоки її постать не зникла в глибині провулка.

Коли він залишився сам у ресторані, то всю ніч готувався до роботи, розмірковуючи над ненароком отриманими уривками інформації.

Якби він не бачив уламки іншого світу на власні очі… Якби не ця схожість між розломом західного моря і тим, що він пережив… Він би вважав, що Юн Ґаиль намагається його надурити.

‘Інший світ…’

Чи могла існувати реальність, схожа на цю, де J, Чонбін, Мок Тео та Меттью мертві, а Бе Вону втратив руку? Що ж мало статися, щоб привести до такого? Те, що бачили Ийдже і Ґаиль, було лише крихітними уривками минулого.

Ніхто не знає, коли і як настане апокаліпсис. Готуватися до невідомого майбутнього – все одно що рухатися навмання. Саме тому бюро так відчайдушно шукає J – їм потрібен досвідчений провідник.

— …

З того часу думки про зруйнований світ усе частіше займали його розум. Коли і як прийде кінець? Чи будуть ознаки? Чому той загиблий світ був схожий на розлом західного моря? Його роздуми незмінно приводили до темної кімнати, куди його забрали без пояснень.

Занурюючись у ці думки, він ставав мовчазнішим, а на роботі почав припускатися дрібних помилок. І ось, у розпал ночі, він отримав повідомлення від Лі Сайона.

Сайон: У мене для вас завдання.

Лі Сайон попросив вистежити тих, хто займається наркотиками поблизу порту Інчхона, і з’ясувати маршрути їхнього перевезення. Це мало бути завданням Со Мінґі, але той перебував у відрядженні за кордоном. Чи міг тим, чию телефонну розмову підслухала Юн Ґаиль, бути Лі Сайоном?

Ийдже: Окей.

Сайон:  Можете відповісти трохи розгорнутіше?

Ийдже: Окейокейокейокейокейокейокей.

Сайон: ㅗ

‘Цей малий…’

Ийдже хмикнув, відклавши телефон. Його навіть потішило прохання Сайона.

Зустріч із Юн Ґаиль змусила його надто багато думати. А найкращий спосіб прочистити голову – відволіктися. Це завдання позбавить його від безглуздих непокоїнь через майбутній апокаліпсис.

Тож, починаючи з того дня, щоранку він забирав із прилавка корпоративну картку Гільдії Падо і вирушав у порт Інчхона.

Оскільки ні машини, ні водійського посвідчення у нього не було, доводилося їздити на таксі, навіть попри захмарні нічні націнки. Але Ийдже було байдуже. Лідер Гільдії Падо і так спускав гроші направо й наліво.

***

Тихій будній ранок. Між контейнерами в порту Інчхона майже безшумно прослизнув чорний фургон. Незабаром із нього вийшло кілька кремезних постатей із важкими рюкзаками. Оглянувшись, вони зникли у прихованому контейнері.

На даху навпроти за ними спостерігав чоловік – Ийдже. Він опустив бінокль і кілька разів моргнув.

<Око спостерігача!>

Наче дивлячись крізь підлогу, він бачив переміщення фігур під землею. Увімкнувши пристрій для підслуховування у вусі, він уловив кроки, скрип важких металевих дверей. Хриплуватий голос запитав:

— Скільки товару на цей раз?

— Три пакети.

— Останнім часом занадто мало надходить…

Пролунав брязкіт, наче залізний лом впав на підлогу.

— …Ти ж не крадеш, часом?

— Ти що таке кажеш… Ми життям ризикуємо, щоб це перевозити. Ці покидьки з Ссуріґо та Падак полюють на нас, як на щурів.

Ийдже намацав недбало кинутий шкіряний записник. На етикетці на обкладинці акуратним почерком було виведено:

[Посібник новачка зі шпигунства та проникнення. Автор: Со Мінґі]

Ча Ийдже пальцями перегорнув до закладки з написом «сленг» та швидко знайшов потрібну сторінку. «Ссуріґо» означало бюро, а «Падак» — Гільдію Падо. Чудово, навіть жаргонні терміни занотовані.

Перед відрядженням Мінґі віддав йому цей записник, вибачаючись, що попереднє завдання пройшло не за планом. Схоже, він прийшов, бо передбачив, що Сайон доручить щось подібне. Того дня він ще й у подарунок поставив рисові шарики у теплову шафу, чим вкотре довів, що піклується про задоволення клієнтів.

Ийдже знову зосередився на голосах.

— Так. У Пусані все пересохло. Тільки в Інчхоні ще залишилися запаси.

— Чорт, як ці виродки щоразу нас знаходять?

— Кажуть, вище це вже обговорюють. Тут теж довго не протримаємося, тому наказали тікати, поки нас не прикрили.

— От же лайно, знову переїзд.

— Почнемо пакуватися?

— Спершу збирайте великогабаритне. Потрібно звалити, поки не приперлися Ссуріґо. Доставте наркотики за адресами.

— Зрозумів. Попросили трохи збільшити постачання для району Сонгпа-гу – там хтось на порозі мутації.

За адресами…

Отже, вони планують розвозити товар по точках. А в Сонгпа-гу, схоже, ось-ось станеться мутація.

Записавши це у свій блокнот, Ийдже ліг на спину, підперши підборіддя рукою, і замислився.

Скільки вже минуло часу, відколи Сайон доручив йому це завдання? Десь тиждень?

З оком спостерігача вистежувати цих підозрілих типів було дуже легко. Щоранку, жуючи кiмбап із цілодобового, він спостерігав за ними.

Ця злочинна група діяла за передбачуваним сценарієм, що робило спостереження за ними навіть цікавішим.

Але щойно він їх знайшов, як вони вже пакували речі...

Ийдже склав порожню обгортку від кімбапа у чорний пакет із цілодобового, потім узяв телефон і кілька разів нерішуче постукав по екрану. Край фартуха, який він так і не зняв, тріпотів на ранковому вітрі.

‘Потрібно повідомити Лі Сайону…’

Якщо він зв'яжеться з ним, той пришле підмогу. Зараз між ними вже був цей тонкий рівень довіри. Але ці типи збиралися вшитися. Ийдже то розблоковував телефон, то знову блокував, не зводячи очей із контейнера внизу.

‘Чи встигне підмога прибути вчасно?’

Варіантів було два. Перший: прослідкувати за ними, коли вони втечуть. Другий: підійти прямо до них і заблокувати вхід.

Перший варіант був загалом непоганим, але мав один величезний недолік. Завдяки оку спостерігача Ийдже міг би відстежити їх, але навіть попри те, що він був Ѕ-класу і мав навичку приховування присутності, переслідувати когось, хто тікає на машині, човні чи пішки – вже занадто.

‘От би мати навичку польоту…’

Вперше в житті він так заздрив тим, хто вмів літати. Зітхнувши, він повернувся до другого варіанту.

Так, кинутися прямо в гущу подій і заблокувати їхній рух. Якщо він вибере цей шлях, то опиниться прямо в гущі подій. Плюс у тому, що він точно зможе їх затримати, нехай навіть ціною власної свободи.

Хоч його ще жодного разу не викрадали, він був упевнений, що зможе зав'язати їм руки. А якщо щось піде не так завжди можна просто покласти їх одним ударом.

‘О?’

Він потер підборіддя. 

‘Це може виявитися навіть корисним.’ 

Справді, сильне тіло значно полегшує життя. Ийдже відкрив телефон і написав повідомлення Лі Сайону.

Ийдже: (посилання на карту)

Ийдже: Вони збираються тікати цієї ночі.

Ийдже: Я їх затримаю.

Відправлено.

Ийдже заховав телефон у кишеню й безстрашно стрибнув у контейнер. 

***

Тяжкі кроки луною розкотилися в темряві. Хтось невдоволено цокнув язиком.

— Це він? Той, що рвонув сюди, наче божевільний?

— Так, пане.

За планом він мав би знепритомніти після удару палицею, але та зламалася. Врешті-решт, його все ж зв'язали та посадили на старий металевий стілець і міцно стягнули кожну кінцівку десятком пластикових стяжок.

Злочинці, вирішивши, що він пробуджений, раз так безрозсудно кинувся в саме пекло, не шкодували зусиль, аби обеззброїти його.

— Він пов'язаний з Бюро?

— Не схоже.

— Що означає «не схоже»? Ти не перевірив як слід?

— Жодного службового посвідчення. Лише мисливська ліцензія в кишені фартуха. Звичайний D-клас.

— І D-клас має таку зухвалість? Виглядає надто чистим для наркомана.

— Ознак мутації теж немає.

— Що ж, дізнаємося все особисто.

Чоловік, що бурмотів собі під ніс, неквапом запалив цигарку.

— Розбудіть його. У нас немає часу.

— Так, босе!

Різкі рухи, метушня. Хтось грубо схопив Ийдже за волосся, смикнув угору, змушуючи сісти рівно. Крізь глухий гуркіт хвиль він розчув плескіт води.

Ийдже ледь помітно сіпнув повіками. 

‘Невже вони й справді зважаться на таке дикунство?..’

Хлюп!

Крижана вода обдала його з голови до ніг.

‘Бляха, вони справді це зробили.’

На смак солона. Схоже, набрали просто з моря. Волосся, обличчя, весь верх одягу – все наскрізь мокре. Ийдже скрипнув зубами, приховуючи роздратування.

‘Може, треба було просто побити ïx ycix?..’