Том 1. Розділ 42

— Вони повірили?

Голос був такий тихий, що нагадував легкий шепіт, майже ASMR. Лише хтось із рангом S, як от Лі Сайон поруч, міг його почути. Сидячи, схрестивши ноги, той відповів таким же тоном:

— Так, схоже, повірили. Чув, що вони кажуть, ніби це сталося, коли я когось рятував.

— Це добре.

— Правда, схоже, доведеться заплатити штраф.

— …Штраф? 

— Мисливці слухаються лише тоді, коли є покарання.

Що ж, Лі Сайон мав рацію. Єдиний спосіб тримати під контролем таких сильних і здібних мисливців – це суворі обмеження за законом. Формально вся крутилася навколо Лі Сайона, і саме він має відповідати. Ча Ийдже зітхнув.

— Тепер приховати те, що я зареєструвався, точно не вийде.

План полягав у тому, щоб усе закінчилося тихо, і ніхто не дізнався, що він взагалі проходив реєстрацію. Але раптове виникнення розлому зруйнувало всі його плани. Ийдже пробурмотів:

— Со Мінґі точно зможе змінити мій рівень?

— Якби не міг, то навіщо ж йому платять?

Відповідь Сайона змусила пригадати Ийдже його останню зустріч з Мінґі.

Перед тим як розлом зник, Мінґі нервово ходив туди-сюди, а потім раптом кинувся в його тінь. Не встиг Ийдже запитати, що той робить, як голова Мінґі визирнула з тіні й швидко пояснила:

— Я повинен бути в підземеллі Чонґно 3-га разом із заступником лідера. Якщо мене тут побачать… це буде катастрофа. Всі зійдуть із розуму. Як думаєте, якщо мене проклянуть, може, житиму на двадцять років довше?

— Гей, я теж не маю тут бути.

— Все нормально, пане. Ви щойно пробудилися й опинилися тут випадково. Нічого страшного. До речі, який ранг ви отримали?

— Небажаний 

— Я так і думав. Напевно, комп'ютер теж потрапив під вплив цього розлому. Це полегшує справу.

— Ви збираєтеся використати свій "запасний план" чи як він там?

— Саме так.

Со Мінґі кивнув.

— Поломка комп’ютера ще не означає, що все вирішено. Дані все одно зберігаються онлайн. Вони одразу передаються у базу бюро управління пробудженими. Але через цей хаос, напевно, ніхто не подумав їх перевірити. Якщо ми швидко все змінимо, проблем не буде.

— Ця "зміна" точно не помітиться?

— Не хвилюйтеся. Я подбаю, щоб вас зареєстрували як пробудженого D-класу. Ну, я пішов!

Він підняв великий палець угору й повільно зник у тіні, наче в сцені з фільму. Спогади викликали у Ча Ийдже легку посмішку.

‘Всі в гільдії Падо божевільні, чи це тільки мені так щастить?’

Враховуючи, що сам лідер гільдії Лі Сайон поводився досить дивно, це мало сенс. 

Ийдже не міг зрозуміти, скільки ще доведеться сидіти в машині швидкої. Він планував піти, коли присутність Чонбіна й Ян Хеджін зникне, але ситуація лише ускладнювалася. Щоразу прибували нові машини швидкої допомоги, а звук сирен ставав гучнішим.

Кілька людей хотіли підійти ближче, але, помітивши особу поруч із ним, все ж не наважились. Ийдже зрозумів, що присутність Лі Сайона була навіть корисною.

— Гей.

— Лі Сайон.

Замість відповіді той просто назвав своє ім'я.

‘Він настільки хоче, щоб я кликав його за ім'ям?’ – Ийдже поглянув на нього, але протигаз повністю закривав обличчя.

— …Добре, Лі Сайоне.

— Угу.

Сайон відгукнувся, щось натискаючи на телефоні. Заплющивши очі, Ийдже пробурмотів:

— Чонбін, здається, навіть і не думає йти?

Сайон відповів 

— Скоріш за все, пробуде тут до світанку. Схоже, це серйозніше, ніж ми думали.

Це була найгірша новина.

— Чорт. – Коли щось холодне торкнулося його шиї, Ийдже тихо вилаявся. Він здригнувся сильніше, ніж очікував, звинувачуючи у цьому свої загострені після бою відчуття.

— Болить?

— Що?

Рука в рукавичці ковзнула його шиєю, а потім заплуталася у волоссі. Незнайоме відчуття викликало мурашки на його спині. Якщо він відхилиться зараз, то одразу приверне увагу Чонбіна й Ян Хеджін. Скрипнувши зубами, Ийдже пробурмотів:

— Ти що робиш?

— Ви спітніли.

— Не чіпай. Скоро мені стане краще.

— …

Лі Сайон, здається, нахилився й притулився головою до його. Рука у волоссі продовжувала повільно рухатися. 

Він гладить? Ийдже не розумів, чому той так поводиться.

Цей чоловік був дивним. То він був хитрим і обережним, а потім поводитися як дитина, граючись з людьми...

— Ви дійсно божевільний, знаєте?

‘Забудь. Немає сенсу забивати собі голову. Цей хлопець ‐ просто нахаба.’ – Ийдже трохи розплющив очі від обурення. Йому зовсім не хотілося чути подібні принизливі слова від найбожевільнішого серед божевільних.

— Ти що, посваритися хочеш?

— А ви ‐ відмінний брехун.

— У сфері обслуговування виживаєш лише завдяки брехні.

— Що за жалюгідне виправдання.

— Не копай занадто глибоко. Надлишок знань може тобі зашкодити.

Лі Сайон тихо засміявся. Пальці в волоссі Ийдже рухалися обережно, майже ніжно. Можливо, через напруження, яке його охоплювало весь цей час, але вперше за довгий час він відчув, як на нього починає накочувати сонливість.

— Ти справді якийсь підозрілий.

— Ну і що з того… Ви вже уклали зі мною контракт.

— Так… Чому я взагалі уклав контракт з таким типом, як ти…

Пальці злегка постукали по його шиї. Відчуваючи солодкий запах Лі Сайона, Ийдже вже майже заплющий очі, коли…

‘Трясця.’

Він раптом згадав про ресторан.

Його затуманений розум одразу прояснився. Тіло Ийдже напружилося, і він різко випростався. Сайон, помітивши це, припинив рухати рукою в його волоссі. Ийдже серйозно пробурмотів:

— Лі Сайоне.

— Га? Що таке?

Вони знаходилися на задньому сидінні швидкої допомоги. Медики були зайняті іншими постраждалими, а через Лі Сайона ніхто не наближався до них надто близько.

— Ти вмієш водити?

— …Що?

— Я не мав часу здати на права. А у тебе вони є?

Ийдже вказав на кермо, і Сайон кілька разів кліпнув, а потім вибухнув сміхом.

— Здається, ви точно божевільний.

***

Далі все розвивалося дуже швидко. Ну, якщо не брати до уваги кілька прикрих моментів, вони все-таки встигли дістатися до ресторану – що за мірками Ийдже вважалося успіхом.

На жаль, у Сайона також не було посвідчення, а від центру Кванджін-гу до ресторану надто далеко, щоб добиратися пішки. Взяти таксі теж було неможливо – всі дороги були перекриті. Ийдже всерйоз розглядав можливість викрасти машину швидкої.

Сайон, який до цього лежав, та зацікавленно спостерігав за тим, як Ийдже метушиться у своїх планах.

— Нам дійсно потрібно йти?

— Так, безумовно.

— Це вже якась одержимість.

— Заткнися й думай, як це зробити.

— …Ну, є один спосіб.

Підперши підборіддя рукою, Лі Сайон дістав щось зі свого інвентаря й простягнув Ийдже. Це був зім'ятий аркуш формату А4.

— …Сміття?

– Це не сміття. Це шедевр Хон Єсона. Спершу прочитай опис.

[Прототип кнопки аварійної втечі майстра (S-)]

[Розірвіть цей аркуш, щоб перенестися у бажане місце. Неможливе використання в розломах або підземеллях. Одноразовий.]

[Творець: Хон Єсон]

— …Що за маячня. Чому щось, що називається кнопкою, виглядає як аркуш А4? – Коли Ийдже запитав про це, Сайон лише знизав плечима.

— Він зробив так, щоб Чонбін не зміг це конфіскувати.

‘Навіщо було створювати предмет із такою назвою та виглядом лише заради цього?’ 

У голові Ийдже з'являлося все більше запитань, але існування цього предмета було справжнім відкриттям. Ийдже схопив Сайона за руку правою рукою, а лівою тримав ту "кнопку втечі". Потім він розірвав папір зубами навпіл.

Шум навколо них зник, і вони перемістилися.

Мить по тому, Ийдже відчув знайомий запах і розплющив очі. Шедевр Хон Єсона дійсно виявився неймовірним.

— Ніколи б не подумав, що таке існує.

— Я ж казав, це не сміття.

— Точно, бульйон!

Ийдже швидко забув про вдячність за паперову "кнопку", яка вмить перенесла їх до ресторану, і кинувся на кухню.