Том 1. Розділ 41

Аромат свіжих квітів, що наповнював простір, тепер був поглинений солодким запахом, що йшов від Лі Сайона. Гул його серця, що билося так швидко, ніби от-от вибухне, поступово стихав.

Лише один дотик Лі Сайона - і сад життя перетворився у чорну отруйну трясовину. Переконавшись, що все навколо зів’яло, той пробурмотів:

— Що ви собі думали, коли вирішили кинути виклик босу розлому?... Ти ж казав, що він під дією прокляття ослаблення.

Останні слова явно призначалися не Ийдже.

— Казав, бо так і є, – швидко підхопив Со Мінґі, що стояв трохи осторонь. Він носив щось на зразок кисневої маски. Ийдже легко вдарив по руці Лі Сайона, що прикривала йому рот і ніс.

’Відпустити не збираєшся?’

Він кинув на Лі Сайона важкий погляд, але той навіть не озирнувся.

— Гей, дай мені це.

— Що? – перепитав Со Мінґі.

— У тебе є запасне. Дай.

— …

— Я знаю, що ти запасливий.

— Гаразд.

Нізвідки з'явилася людська тінь, з маленькою кисневою маскою на голові. Вона хиталася, ніби чекаючи наказу. Лі Сайон кивнув:

— Зроби її більшою.

Тінь миттєво розрослася до розмірів дорослого чоловіка, простягла Ийдже маску, а потім розтанула в повітрі.

[Виготовлена киснева маска майстра (А)]

[При носінні в отруєній місцевості детоксикує певний рівень отрути та полегшує дихання. Краще, ніж нічого.]

[Творець: Хон Єсон]

Лі Сайон прошепотів:

— Надягніть, щойно я відпущу.

— …

— Кліпніть, якщо згоден.

‘Цей хлопець обожнює віддавати накази.’ – Ийдже втупив у нього ще один сповнений люті погляд, але Сайон лише роздратовано пробурмотів:

— Якщо не хочете знову харкати кров’ю, слухайтеся.

‘Та ні, у мене ж є отрута Василіска.’ – Змирившись з ситуацією, Ийдже кліпнув. Сайон прибрав руку.

‘Якщо дають, гріх не взяти’ – Ийдже одягнув маску, хоча завдяки василісковій отруті відчутних змін не було.

Навколо запала надзвичайно тиша. Ледве серце трохи заспокоїлося, як знову почало гупати — аж занадто голосно. Сайон, що стояв за його спиною, напевно, чув це. Дивне занепокоєння повільно підіймалося від самих ніг. Ийдже глибокий вдихнув. Йому здавалося, що тривога просто поглине його.

Раптом сильна рука обхопила його за плечі й притягнула ближче. Сайон нахилив голову, пошепки промовиши прямо біля вуха:

— Вдихніть глибше.

— …

— Ви зараз у шоковому стані, хьоне.

‘Та ну, який ще шоковий стан? Яких тільки монстрів я не бачив?’

Ча Ийдже було просто...

Тривожно.

Тихий, легкий ритм – Сайон відбивав пальцями рівномірний такт по його плечу. Звук пробирався крізь тишу, крізь важке дихання. Серце, що шалено билося, поступово стихало. Ийдже видихнув. Як тільки думки трохи прояснилися, він замислився:

‘Що він взагалі тут робить?’

‘Чому він у розлому 5-го рівня? Навіть якщо його покликали, він міг просто проігнорувати. Як він зазвичай і робив.’

Сайон прибрав руку з плеча, і Ийдже обернувся до нього. Той саме натягував рукавички. Він кинув короткий погляд на обличчя Ийдже так він скривив губи в посмішці.

— Немов примару побачили.

— …

— Думали, я не прийду?

— Ага.

— Чому?

— Бо в тебе немає для цього причин.

Лі Сайон трохи нахилив голову.

— Хьоне, ви справді...

— …

— …не вірите у людей.

Його голос звучав звично низько, але в ньому вчувалося щось схоже на глузування. Хіба це питання довіри? Це ж раціональний висновок. Почуваючись дещо ніяково, Ийдже почухав потилицю.

— То чому ти прийшов?

— Витягти вас.

Сайоні кивнув на чорноту отруйного болота.

— Але ж ви вирішили битися з босом.

‘Чорт. Треба було добити його й утекти, хай навіть у пошматованому одязі.’ - Обличчя Ийдже миттєво скривилося. В цей момент здалеку почувся голос Мінґі:

— Лідере! Це, звісно, добре - дбати про клієнтів, але є дещо, що треба врахувати!

Лі Сайон глянув через плече.

— Що таке?

— Оскільки ви миттєво розчинили боса розлому, є шанс, що разом із ним знищився і камінь розлому!

Ніби чекаючи саме цього моменту, увесь розлом затремтів. Земля, небо, навіть повітря закрутилися у вихорі. Со Мінґі знизав плечима.

— Процес уже почався. Можна мені позичити вашу тінь?

Камінь розлому – це різновид магічного каменю, що належить босу розлому. Його знищення призводить до повного зникнення розлому. Це не просто відкриття входу після загибелі боса — коли розлом зникає, всіх всередині викидає назад. І живих, і мертвих.

А це означає, що вижилі побачать перед собою тіла загиблих, що потрапили сюди разом із ними. Тіла розтерзаних монстрів - справжній жах, тому рятувальні команди зазвичай евакуюють усіх перед знищенням розлому, щоб мінімізувати психологічну травму.

На щастя, цього разу жертв бути не повинно... Але в Ийдже була інша проблема.

‘Якщо так піде далі, я натраплю на рятувальну команду!’

Стривожено озираючись, він зустрівся поглядом із Лі Сайоном. Той лише знизав плечима.

— Неочікувано, що робитимемо?

— Що ти маєш на увазі? Що робитимемо? – Ийдже схопив Сайона за комір. Дивлячись прямо у його фіалкові очі крізь лінзи, він чітко вимовив кожне слово:

— Ти ж не хочеш, щоб тебе спіймали за знищення каменя розлому, так?

Сайон мовчав, але його губи поступово вигиналися в посмішку.

***

Ян Хеджін, яку викинуло з розлому, як з катапульти, кліпала очима, намагаючись сфокусувати погляд. Її шлунок вивертався, немов після п’ятдесяти поїздок на американських гірках, а тіло нило так, ніби її били битою. Серед цієї дезорієнтації в голові крутилося лише одне:

‘Лі Сайон, цей божевільний виродок…’

‘Навіщо він знищив розлом до завершення рятувальної операції?’ – Насупившись, вона насилу випросталася, спираючись на тремтячі руки. Її нудило, а дзвінкий шум довкола лише дратував.

— Усі мисливці, що увійшли в розлом, повернулися!

— Розлом… Розлом дійсно зник!

— Перевіряємо тих, хто вижив.

— Як вони перемогли боса розлому так швидко? Минуло менше тридцяти хвилин!

Серед цього галасу Ян Хеджін помітила мисливців із бюро управління розломами, які увійшли разом із нею: усі вони лежали без свідомості, не витримавши різкого викидання. Як мисливиця рангу А, вона була першою, хто зміг прийти до тями.

З зітханням вона нахилилася вперед, борючись із нудотою, і раптом перед її очима зупинилися чорні черевики. Вона підняла голову й побачила усміхненого Чонбіна – співробітника бюро управління пробудженими.

— З вами все гаразд, Ян Хеджін?

— Так… Нудить, але скоро пройде.

Чонбін простягнув їй руку. Вона прийняла допомогу й, піднявшись, озирнулася довкола.

— Ви когось шукаєте? – Запитав Чонбін.

— Лідера гільдії Лі Сайона. Де він зараз?

Це не можна так залишати. Знищення розлому до завершення рятувальної операції - серйозне порушенням. Якщо б хтось загинув, це обернулося би катастрофою. Чонбін, трохи збентежений, махнув рукою позаду себе.

— Він там. Але…

— Що?

— Я вже запитував його, і, схоже, у нього була поважна причина. Думаю, ви зрозумієте, коли побачите.

Чонбін відступив убік, показуючи на припарковані в ряд машини швидкої допомоги. На самому краю сидів темний силует із схрещеними ногами. Це був Лі Сайон.

Він виглядав напрочуд охайно для людини, яка тільки-но побувала в розломі. На його плечах лежала яскраво-оранжева рятувальна ковдра. Поруч із ним сидів інший чоловік, який здався Ян Хеджін знайомим.

‘...Що?’

Молодик із охайною зовнішністю був загорнутий у ту ж саму ковдру й сперся на плече Лі Сайона. Його чоло було вкрите потом, а обличчя аж надто бліде. Ян Хеджін впізнала його.

‘Це ж той хлопець із ресторану’

— Хіба це не той робітник із ресторану з хеджан-ґуком? – нерішуче запитала вона.

— Так, це він, – кивнув Чонбін. – Він нещодавно пробудився, прийшов на реєстацію й потрапив у цю ситуацію.

‘О, бідолаха…’

Ян Хеджін тихо зітхнула, спостерігаючи за несподіваною сценою.

Вона з щирим жалем поглянула на свій наручний годинник. У ресторані мав бути час підготовки інгредієнтів. Незважаючи на свою зайнятість, він усе ж знайшов час прийти на реєстрацію, але все закінчилося отак. Ян Хеджін зітхнула від прикрості ситуації цього старанного й доброго юнака. Чонбін продовжив:

— За словами Лі Сайона, бос розлому мав силу, яка притягувала пробуджених. Спочатку ми мали залишатися поряд із босем, щоб виграти час до завершення рятувальної операції. Але коли Лі Сайон прибув, хлопець, якого вже зачарували, стояв прямо перед босом…

— І що, він його вбив?

— Так.

‘Це все через порятунок людини…’ – Ян Хеджін пригнічено застогнала, а потім знову важко зітхнула.

— …Зазвичай таке не можна було б просто залишити, але, оскільки це сталося під час порятунку людини, ситуація дещо змінюється.

— Ха-ха, правда? Але правила є правила, тому штраф усе одно буде.

Чонбін сказав це жваво, дивлячись теплим поглядом у бік машини швидкої. Ян Хеджін трохи задумалась і, нахмурила брови:

— Але… чи це нормально, залишати того хлопця поруч із Лі Сайоном? Він же, мабуть, використав свої здібності, щоб розібратися з босом. Хіба це не може негативно вплинути на новопробудженого?

— Я цього не знаю.

— Як ви можете говорити так спокійно?

— Я, звісно, спробував підняти це питання, але Лі Сайон так зиркнув на мене, ніби хотів убити, тож я вирішив не виручатися. Ха-ха-ха…

Чонбін знизав плечима й розсміявся. Ян Хеджін кинула на нього косий погляд, але раптом помітила новачка, який корчився від нудоти, й швидко побігла до нього.

Трохи далі від них, в машині швидкої, Ча Ийдже, сперши голову на плече Лі Сайона, якимось дивом примудрявся говорити, не ворушачи губами:

— Вони повірили?