Том 1. Розділ 40

Переклад непрофесіональний, можуть бути помилки, тому, якщо помічаєте – пишіть.

Всі новини з перекладом можна глянути у тг каналі: Silarobdh
——————————————

Тим часом Ийдже дістався лігва боса розлому. Арка, оповита довгими гронами пурпурових квітів ґліцинії, була щільно запечатана масивними стовбурами дерев і переплетеними лозами, без жодного видимого проходу.

Ча Ийдже вдарив по одному зі стовбурів. Пролунав глухий звук, що свідчив про щільну структуру. Бос розлому ховався усередині, а пробити вхід виявилося не так легко.

Він уважно оглянув околиці. Зазвичай бос розлому тісно пов'язаний із внутрішнім середовищем. А оскільки цей розлом був гігантським лісом, то, найімовірніше, його господарем було чудовисько рослинного типу.

‘Було б легше просто спалити усе.’

Проте Ийдже не курить, тому навіть не має при собі запальнички. Раніше він зберігав її в інвентарі разом із смолоскипом, про всяк випадок, але зараз – ні. Почухавши голову, він тяжко зітхнув.

‘Ну, це ж не сталь…’

У подібних ситуаціях зазвичай було лише одне рішення.

‘Довго не вистоїть, рано чи пізно зламається!’

Бах! Бах! Бах!

Його нещадні удари глухо віддавалися у стовбурі. У місцях зіткнення почали з’являтися вм’ятини. Незабаром одне з дерев тріснуло. Він розбив ще кілька стовбурів, і з тріщини потягнуло солодким ароматом.

Ийдже розірвав зламану деревину та заглянув усередину.

[Ви увійшли до лігва боса, «Саду життя».]

Серед розмаїття яскравих квітів, згорнувшись клубком, лежав гігантський олень. Ийдже ступив у квіткове поле. Відчувши його присутність, олень підняв голову. Його сапфірові очі зосередилися на непроханому гостеві, а потім з горла вирвався гучний рев.

Гуууу…

Увесь сад здригнувся. Ийдже міцно стиснув свій буддійський віял. Навколо нього здійнялися чудовиська – квіти з корінням замість тіл. Вони десятками оточили його. Олень заревів знову.

Гуууу…!

Бах!

Корені зірвалися з землі, кинувшись на нього. Ийдже швидко розмахнув віялом, відсікаючи атакуючі корені. Але на кожні десять зрубаних з’являлося ще шістнадцять. Очевидно, що всі квіти в цьому саду - монстри.

Ийдже глибоко вдихнув, встромив віял у землю і наповнив його енергією.

Ууууу…

Від віяла розлетілася синя ударна хвиля, змушуючи сад тремтіти. Чудовиська скрикнули, корчачись від болю. Корені, що тільки-но виростали, зів’яли, випускаючи густий зелений сік.

Олень роздратовано потряс величезними рогами. Тепер замість тонких коренів із землі ринули товсті ліани та стовбури, схожі на ті, що оточували арку.

Якщо він продовжить бій, то зрештою переможе, але це забере надто багато часу. А його метою було повернутися якнайшвидше, заради безпеки ресторану і бульйону.

Ийдже поклав побитий буддійський віял у кишеню худі.

‘Вибач, Буддо. У мене немає вибору.’

Він завжди покладався на власне тіло в бою. Тому що це найефективніший метод. Не потрібно складних тактик, для більшості ситуацій достатньо міцного й швидкого тіла. 

Але зараз, під впливом послаблюючого прокляття, його тіло не могло діяти на повну. 

‘…Треба використати щось інше.’

Ийдже витягнув зі свого інвентарю вугільно-чорний меч. Лезо та руків’я, вкриті пітьмою, неначе чекаючи на дотик, ідеально лягли в його долоню.

‘Якщо сила не варіант, користуйся інструментами.’

[Ікло Василіска (S)]

[Меч, викутий із ікла василіска відлюдником-ремісником, що живе в ◼◼◼. Лише гідному дозволено його використовувати.]

[Творець: ◼◼◼]

[Оцінка сумісності…]

Шшшш…

Всупереч його очікуванням, ледве він стиснув меч, як із руки вирвався моторошний шиплячий звук, а разом із ним з’явилося біле системне повідомлення.

[Увага! Несумісність. Ваше тіло піддається отруєнню.]

Рука, що стискала меч, почорніла. Ийдже стряхнув руку з мечем, ігноруючи загрозливу ситуацію – рев розлому гримів попереду.

‘Гей, здурів? Ти мене не впізнаєш?’

[Виявлено проблему! Хочете почути думки «Ікла Василіска»?]

На диво, система виявилася корисною. Ийдже уникнув черговий корінь, і швидко відповів:

‘Так, нумо послухаю!’

[Зчитування думок «Ікла Василіска»…]

[Думки меча: Я не підкоряюся слабшим за мене.]

Цей божевільний шмат заліза протестував, вважаючи його не вартим. Це було абсурдно, адже навіть із послаблюючим ефектом, Ийдже був рангом А.

Він перепригнув ліану, що намагалася обплутати його ногу. Тим часом система продовжувала надавати нову інформацію.

[Обчислення часу до повного ураження вашого тіла…]

[Помилка! Виявлено зміну!]

[Активовано вміння: Отрута Василіска (S+)]

[Залишковий час: 999:59:59]

[Оновлення думок «Ікла Василіска»…]

[Оновлення…]

[Думки меча: Чому господар тут?!]

Вмостившись на стовбурі дерева, Ийдже пильно оглянув свою руку. Ще мить тому вона була чорною майже до самого ліктя, але поступово повертала свій звичний колір. Цей божевільний меч не впізнав свого власника й тепер схилився перед його унікальним вміння. Ча Ийдже подивився на клинок із виразом крайнього роздратування.

‘Що за примхливий меч?’

Під час інциденту в розломі західного моря "Ікло Василіска" з’явилося нізвідки перед J, коли той втратив свою зброю. Посеред білосніжних руїн підозріла зброя стояла, наче чекала свого часу.

Під час інциденту в розломі західного моря, коли J втратив свою зброю, перед ним нізвідки з’явилося "Ікло Василіска". Посеред білосніжних руїн підозріла зброя наче чекала свого часу.

Тоді не було часу на роздуми. Виживання залежало від інстинктів, від здатності без вагань хапати будь-яку зброю та розмахувати кулаками. Відточенні чуття і рефлекси - ось що рятуває життя.

J без вагань схопив меч. Руків'я було теплим.

[Оцінка сумісності в процесі…]

[Претендент з ◼◼,]

[Я позичу тобі силу, яку мені довірили в ◼◼.]

Меч намагався щось повідомити, але J не слухав. Йому потрібна була лише сила. Він стиснув руків’я ще міцніше. Енергія меча огорнула його руку, і J почав вирізати всіх монстрів, що кидалися на нього.

І ось тепер Ийдже, володіючи зброєю S-класу, міг тільки безпорадно ухилятися від коріння.

Куди б він не ступив, під ногами проростали ліани, а олень невпинно топтав ґрунт, не даючи ані секунди спокою. Солодкий аромат квітів туманив розум.

Ийдже насупився, відрубуючи ще одну лозу, що чиплялася за нього.

‘Якщо зроблю все як слід, зможу покінчити з цим одним ударом…’

Підібратися до оленя було неможливо через його потужну оборону: навколо оленя кружляли гострі, мов леза, листя. 

У його нинішньому стані це було рівноцінно самогубству.

Проте його не турбував ризик постраждати. Проблема була в іншому: у нього не залишилося зілля. Навіть якщо покладатися на природне зцілення, всі рани не встигнуть загоятися до відкриття ресторану.

‘Я не можу готувати суп від похмілля, стікаючи кров’ю…’

До того ж мисливці надзвичайно чутливі до запаху крові. Вони неодмінно будуть нишпорити, поки не знайдуть джерело. Балансуючи на ширяючій лозі, Ийдже подивився на меч у своїй руці.

‘Можливо, я…’

["Ікло Василіска" хоче сказати дещо!]

[Думки Ікла: Навіть не думай мене кидати.]

Неймовірно проникливе. Ийдже стиснув зуби й з ненавистю глянув на руків’я. Навіть цей меч, єдине знаряддя бою, відмовляється співпрацювати. Він як ніколи сумує за своєю зламаною зброєю.

Земля здригнулася, коли масивний, немов гора, корінь вирвався вгору. Його тінь накрила половину саду. Корінь розгойдувався, ніби принюхуючись у пошуках здобичі.

‘У мене немає вибору.’

Доведеться трохи ризикнути. Щойно корінь атакує, він скористається ним, щоб підлетіти до оленя… і вб’є того одним ударом. Ийдже закричав:

— Гей, дурню!

Корінь завмер на мить, а потім олень заревів, знову здригаючи сад. З шаленою швидкістю корінь кинувся на Ийдже.

І в цю мить…

З-за його спини простягнулася рука в рукавичці, притискаючи долоню до його рота й носа. Однак Ийдже не чинив спротиву, відчуваючи необхідність у цьому жесті. Одночасно з цим інша чорна рука схопила корень, що летів на Ийдже.

Той застиг, а в місці дотику руки почала поширюватися чорна гниль.