Том 1. Розділ 39

Звісно, було очевидно, що новачок марить від перевтоми. Ідея про те, що Лі Сайон міг з’явитися в такому місці, була абсурдною. Скоріше за все, він настільки виснажився, що не міг відрізнити реальність від ілюзії. Іншого пояснення цьому безглуздю просто не було.

Ян Хеджін із жалем поглянула на новачка. Вона подумала, що варто буде пригостити його женьшеневим соком, коли вони повернуться в офіс управління. Тим часом у її голові автоматично промайнув профіль Сайона.

Лі Сайон - колишній номер один, якого раптово потіснив загадковий J. Шість років він незмінно очолював рейтинг. Відзначився тим, що… «Ігнорує майже всі запити про допомогу від бюро управління пробудженими та бюро управління Розломами».

Відтоді як Ян Хеджін почала працювати в бюро управління розломами, Лі Сайон жодного разу не відповів на запит про підтримку. Стоячий поряд мисливець рангу B, очевидно, мав схожі думки, бо розсміявся.

— Гей, з чого б це Лі Сайон мав сюди приходити? Ти точно щось наплутав.

— Ні, я серйозно, це ж Лі Сайон…

— Кажуть, зараз багато людей одягають протигазові маски через ті соціальні реклами. Може, це просто черговий фанат?

— Це можливо.

— Правда ж? Від тих реклам самі лише сироти по шкірі.

Але щойно вони відмахнулися від абсурдної ідеї, як у повітрі зависло знайоме всім відчуття - той настрій, що миттєво заморожує будь-яку легковажність. І разом з ним пролунав лінивий голос:

— Ви що, ритуал проводите… перед розломом?

— …

— Виглядає як сімейне зібрання.

Голос був занадто знайомий, бо звучав мало не щовихідних у розважальних шоу. Ян Хеджін повільно повернула голову. Фігура в чорній протигазовій масці без жодного поспіху переступила за обмежувальну лінію, яку вони встановили.

Ця статура у чорному одязі, саркастичний тон і моторошно низький голос - це міг бути лише він.

Мисливець рангу B, котрий почав пітніти тільки від одного цього голосу, схрестив перед собою сигнальний жезл, наче намагаючись провести обряд екзорцизму. Ян Хеджін випустила з рук цигарку. Швидко оговтавшись, вона затоптала недопалок.

Серед хаосу всі думали одне й те саме:

‘Чому цей тип тут?’

Розлом п’ятого рівня - це, звісно, загроза, але він точно не вимагав присутності мисливця рангу S. Вони подали запит на підтримку, чудово знаючи, що Той не прийде. Його ж реальна поява була настільки малоймовірною, як виграш у лотерею, квиток на яку купили, аби було.

Стоячи перед розломом, Лі Сайон схилив голову набік.

— Чого стоїте? Чому не заходите?

Ян Хеджін насилу проковтнула слину і обережно запитала:

— Ви тут для підтримки?

— Ага.

— …Навіщо?

Він кивнув у бік вируючого входу в розлом.

— Позбутися цього.

‘Але чому другий номер у рейтингу прибув на звичайний розлом п’ятого рівня?..’

Ян Хеджін швидко відмовилася від думки отримати адекватну відповідь. Часу на суперечки не було.

— Підкріплення з бюро управління пробудженими вже в дорозі. Може, варто почекати та зайти разом?..

— Вони мені не потрібні.

— Що?

Крізь лінзи маски він поглянув спершу на новачка, потім на мисливця рангу B і, нарешті, на саму Ян Хеджін.

— Просто подбайте про тих, хто вижив.

Не встигли вони його зупинити, як він ступив уперед і зник у розломі. Після того, як той поглинув Лі Сайона, новачок нервово забігав на місці, переводячи погляд то на Ян Хеджін, то на розлом.

— П-пані, що нам робити?

— Ха-а-а…

Ян Хеджін стягнула з голови жовту каску та провела рукою по волоссю.

— А що ще залишається? Йдемо за ним негайно…

— Що? А, так!

— Лі Сайон візьме на себе боса розлому, а ми зосередимося на порятунку тих, хто вижив. Рухайся!

— Зрозумів!

— І… новачок!

— Так?

Той здригнувся й випростався. Ян Хеджін, замість сигнального жилета, швидко вдягнула важкий куленепробивний жилет і кивнула в бік вантажівки з припасами.

— Бери більше протигазових масок, ніж у нас людей, і збери всі антидоти та предмети з детокс-ефектами, які тільки зможеш знайти.

— Чому…?

‘Всередині розлому є монстр із отрутою?’ - Новачок розгублено глянув на Ян Хеджін. Та цокнула язиком і нетерпляче махнула рукою.

— Якщо не хочеш загинути від отрути Лі Сайона, хутчіш рухайся!

***

Поки мисливці з бюро управління розломами метушливо нишпорили в машині, Лі Сайон, через якого вони так поспішали, рухався неспішно. Хоч він й виглядав, наче готовий будь-якої миті кинутися на боса розлому, він зупинився, уважно оглядаючи фіолетовий плющ, що обвив стовбур дерева.

За кілька хвилин із його тіні вигулькнуло щось чорне та округле. Голова Со Мінґі в сонцезахисних окулярах.

— Лідер гільдії.

Со Мінґі жив, ховаючись у чужих тінях. Він не міг увійти в розлом самостійно, тому чекав на прибуття Лі Сайона. Його голова кілька разів хитнулася, і він нарешті виповз із тіні, стаючи на ноги.

Лі Сайон заговорив.

— Тут тихо.

— Так, надто.

Зазвичай, щойно заходиш у розлом, одразу зустрічаєш погляди монстрів, які тут почуваються, як у себе вдома. Але цей розлом здався неприродно безмовним, ніби живих істот тут узагалі не було. Со Мінґі підняв окуляри на переніссі та склав руки за спиною.

Лі Сайон підняв з землі червоне пір’я. Воно було настільки чисте від пилу, що блищало. Со Мінґі, трохи спустивши окуляри, швидко пробурмотів:

— Це грудне пір’я монстра четвертого рівня – червоногрудого птерозавра. Вони агресивні, нападають на все, що бачать: людей чи інших монстрів. Зазвичай пересуваються групами по шість. Судячи зі стану, пвр’я випало нещодавно.

— Розумнику. Наступного кварталу вестимеш навчання для новачків.

— Вибачте.

Відчувши у словах тонкий докір, Со Мінґі замовк. Лі Сайон оглянувся, знявши протигазову маску.

Коли мисливці пересуваються, вони залишають характерний запах – чи то запах тіла, зброї, крові монстрів, дихання або навіть… запахи тих, хто загинув. Лі Сайон особливо добре розпізнавав такі сліди.

Але з моменту входу до розлому, крім запаху рослин, на іншого тут не було й натяку на інший аромат.

— Навіть слідів крові немає.

Хоч це була територія червоногрудих птерозаврів, тут було підозріло тихо, що могло означати лише одне – всі вони були мертві. Але якщо монстри й билися між собою, то мали залишитися сліди.

— Занадто чисто.

— Гадаєте, що бос розлому – це потужна істота, яка тримає все під контролем, чи хтось просто зачистив усіх монстрів?

Деякі розломи справді могли бути тихими, якщо їхній бос занадто сильний. Але в таких випадках його присутність відчувалася одразу. Цей розлом не з таких.

— Скоріше друге.

Хтось знищив усіх монстрів, не залишивши жодного сліду.

Серед тих, хто зараз у цьому розломі, єдиним, хто міг це зробити… Лі Сайон згадав Ча Ийдже, який заблокував його атаку черпаком і розірвав протигазовв маску закривавленими руками. Так, тільки Ийдже. Лі Сайон повільно рушив уперед.

— Со Мінґі.

— Так, лідере.

— Як думаєш, де зараз мій хьон?

Хьон – шанобливе звертання, яке з вуст Лі Сайона звучало не зовсім природно. Со Мінґі, здивований, швидко відповів, зустрівши його холодний погляд:

— Ем… Можливо, він ховається? Йому потрібно приховувати свою силу. Тому для нього немає сенсу вбивати монстрів і привертати увагу.

Його логіка звучала переконливо. Лі Сайон погоджувався з цим. Ча Ийдже неодноразово наполягав, що хоче жити спокійно. Навіщо ж тоді він знищив усіх монстрів? Але ця моторошна тиша не давала спокою.

Раптом Лі Сайон насупився. Він пригадав, що Ийдже, хоч і заперечував, та все ж продавав магічні камені на ринку через фінансові труднощі.

— Не міг же він…

Може, він просто знищив усіх монстрів, щоб зібрати їхні ресурси? Це пояснило б, чому розлом виглядає таким чистим. Лі Сайон злегка скривився і клацнув язиком.

‘Трясця, якщо потрібні гроші, міг би просто сказати.’

Ча Ийдже був дивним і загадковим. Його важко було зрозуміти.

Він казав, що хоче жити тихо, але щоразу встрявав у проблеми, то відкидав угоди, а потім раптово приймав їх, а тепер – потрапив у розлом і замість того, щоб перечекати, зачистив його. Здавалося, він просто створений для хаосу.

Пройшовши через сині очерети, вони вийшли на галявину. Посередині стояла фігура, вкрита пилом, – картонний стенд із зображенням Лі Сайона. Поруч – зламаний офісний стілець. А в кутку акуратно складені у купу тіла мертвих птерозаврів. Побачивши це, Со Мінґі затремтів.

— О боже.

Лі Сайон підійшов до гори трупів і підняв одного з монстрів. Тіло було напрочуд чистим – жодних ран, окрім скрученої шиї. Навіть пір'я не висмикнуте. Він не збирав ресурси.

— Що ти там казав? Що він десь ховається?

— …

Стоячи між картонним і справжнім Лі Сайоном, Со Мінґі злякано здригнувся. Як він мав передбачити дії Ийдже, якщо той поводився настільки нелогічно? Со Мінґі, людина раціональна, просто не міг осягнути цього.

Лі Сайон кинув птерозавра і повернувся до картонного стенду.

— Коли його зробили?

— Ймовірно, після виходу тієї соціальної реклами. Треба запитати у відділу просування.

— Не варто.

За його жестом Со Мінґі почав обшукувати місцевість. Тим часом Лі Сайон уважно розглядав картонний стенд. Судячи з пилу на талії, він був закопаний, а потім кимось викопаний. Со Мінґі повернувся з доповіддю.

— Жодних слідів, наче тут нікого не було.

— Він що, випарувався чи провалився крізь землю?

— Навряд, пане. Можливо, у нього є навички для приховування слідів.

Лі Сайон раптом відчув, як щось обпекло його долоню. Він зняв рукавичку і глянув.

Золотий знак, укладений кров’ю контракт, обвуглився. Він холодно прошепотів:

‘Що, чорт забирай, він затіяв.’