Аромат свіжих квітів, який наповнював повітря, тепер був повністю приглушений солодким запахом, що йшов від Лі Сайона. Шалений стукіт його серця, ніби воно ось-ось вирветься з грудей, поступово стих.
Коли Лі Сайон торкнувся кореня, всі стебла у мить почали танути від його отрути. Хоча він застосував свою здібність лише раз, але Сад життя майже миттєво перетворився на темно отруйне болото. Переконавшись, що бос мертвий, Лі Сайон пробурмотів:
— І про що Ви тільки думали, коли пішли проти боса розлому зовсім одні? ...А ти казав, що він був під ослаблювальним прокляттям.
Остання частина явно була адресована не Ча Відже.
— От я такої ж думки, лідере гільдії, — швидко підхопив Со Мінґі десь позаду. На ньому було щось схоже на кисневу маску. Ча Відже легким рухом вдарив Лі Сайона по руці, що закривала йому ніс та рот.
Ти збираєшся мене відпустити чи ні?
З таким наміром він глянув на Лі Сайона, який, не обертаючись, сказав:
— Гей, дай мені це.
— Що?
— У тебе є запасна маска. Передай її.
— …
— Я знаю, що ти у тебе цілий запас з них.
— Як скажете…
З нізвідки виросла тінь розміром з середньостатистичну людину, на голові якої була маленька киснева маска, і легко похитнулась. Лі Сайон коротко кивнув.
— Потрібна більша.
Тінь швидко розширилася до розміру дорослої людини, а потім простягнула кисневу маску Ча Відже і знову зникла.
[Киснева маска ремісника масової продукції (A)]
[Носіння в отруєній зоні частково нейтралізує отруту й полегшує дихання. Краще, ніж нічого.]
[Творець: Хон Йесон]
Лі Сайон тихо прошепотів:
— Надягніть, щойно я відпущу.
— …
— Кліпніть, якщо зрозуміли.
Цей тип тільки й робить, що роздає накази.
Ча Відже злісно зиркнув на нього, але Лі Сайон роздратовано додав:
— Слухайтесь, якщо не хочете знову харкати кров’ю.
Ча Відже скрипнув зубами. У нього ж є Отрута Василіска… Зараз він і справді шкодував, що приховав одну зі своїх здібностей. Нічого не вдієш, доведеться кліпнути. Лі Сайон повільно розтиснув пальці.
Раз дають, то варто брати. Ча Відже натягнув своєрідний протигаз на обличчя, хоча завдяки Отруті Василіска особливої різниці не мав відчути.
Навколо запанувала гнітюча тиша. Його серце, яке, здавалося, трохи заспокоїлося, знову почало шалено калатати. Стук був таким гучним, що Лі Сайон, який стояв усього за крок, міг би це почути. Дивне почуття тривоги повільно піднімалося від кінчиків ніг.
Ча Відже навмисно зробив глибший вдих. Без цього йому здавалося, що тривога, яка щойно відступила, знову поглине його.
І тут сильна рука м’яко обхопила його за плечі й притягнула ближче до себе. Лі Сайон нахилив голову і тихо прошепотів йому на вухо:
— Глибоко вдихніть.
— …
— Ви зараз у шоковому стані, хьоне.
Ні, це не шок. Я і раніше бачив безліч монстрів.
Ча Відже просто… Чомусь було тривожно.
Тихенький звук — тап, тап, — коли чужа рука ритмічно поплескувала його по плечу, прорізав тишу і його хаотичне дихання. Повільно, але впевнено серце, що несамовито билося, почало заспокоюватися. Ча Відже глибоко видихнув. Коли його свідомість трохи прояснилася, він задався одним-єдиним питанням.
Що тут взагалі забув Лі Сайон?
Що могло змусити його прийти до розлому 5-го класу? Навіть якби він отримав виклик, то мав би просто проігнорувати його. Ні, Лі Сайон як раз і був тим, хто завжди ігнорує подібне.
Коли рука, що підтримувала його, нарешті зникла, Ча Відже обернувся до Лі Сайона. Той як раз одягав рукавички, а потім, помітивши вираз чужого обличчя, криво всміхнувся, наче вже знав, про що він думає.
— Ви виглядаєте так, ніби привида побачили.
— …
— Не думали, що я прийду?
— Так.
— Чому?
— У тебе не було на це жодної причини.
Лі Сайон нахилив голову, уважно дивлячись на нього.
— Хьоне, Ви й справді…
— …
— Маєте ще ті проблеми з довірою.
Хоча тон його голосу був таким же низьким, як і завжди, у ньому чомусь відчувалася очевидна насмішка. Чужі слова мали сенс, але йому все одно було якось ніяково. Ча Відже зніяковіло потер потилицю.
— То чому ти прийшов?
— Забрати Вас звідси, — відповів Лі Сайон і кивнув у бік чорного отруйного болота. — Але я не думав, що Ви полізите битись із босом розлому…
Бляха. Треба було вбити його та втекти одразу, навіть якщо б довелося робити це в порваному одязі. Як тільки Ча Відже скривився від досади, здалеку почувся голос Со Мінґі.
— Лідере гільдії! Добре, що Ви піклуєтеся про інших, але є одна проблемка!
Лі Сайон кинув на нього швидкий погляд.
— Яка?
— Оскільки Ви миттєво розчинили боса розлому, можливо, разом із ним зруйнувалося і ядро розлому!
Ніби чекаючи саме цієї миті, весь простір навколо затремтів. Земля, небо, навіть повітря скрутилося у вир. Со Мінґі знизав плечима.
— Почалося. Можна ж мені скористатися Вашою тінню?
Ядро розлому — це особливий магічний камінь, який охороняє бос. Якщо його зруйнувати, розлом майже одразу зникне. Це не те ж саме, що портал, який відкривається після смерті боса. При зникненні розлому всі, хто знаходиться всередині, миттєво викидаються назовні, до місця появи порталу. Це стосується і виживших, і решток тіл тих, хто загинув всередині.
Це означає, що виживші одразу ж побачать тіла інших жертв, які опинилися в пастці разом із ними. Оскільки трупи, роздерті монстрами, справляють, мʼяко кажучи, жахливе враження, зазвичай рятувальники евакуюють людей перед тим, як знищити розлом, щоб мінімізувати психологічну травму.
На щастя цього разу жертв бути не повинно… Але у Ча Відже з’явилася інша проблема.
Якщо так піде далі, ми зіштовхнемося з рятувальною командою!
Він у паніці озирнувся і зустрівся поглядом із Лі Сайоном. Той також знизав плечима.
— Неочікувана ситуація. Що ж нам тепер робить?
— Що значить «що нам тепер робити»?!
Ча Відже схопив Лі Сайона за комір і подивився прямо в його фіолетові очі. Вимовляючи кожне слово окремо, він продовжив:
— Ти ж не хочеш розгрібати проблеми через руйнування ядра розлому, так?
— …
— Тож добре запамʼятай все, що я зараз скажу. Наші версії мають співпадати.
Лі Сайон, уважно його слухаючи, поступово розтягував губи в усмішці.
***
Ян Хеджін, яку «виплюнуло» з розлому, кілька разів кліпнула очима, намагаючись сфокусувати погляд. Її нутрощі перевертало так, ніби вона проїхала на американських гірках десь п’ятдесят разів поспіль так точно, а тіло ломило так сильно, наче її били битою півдня. Незважаючи на нудоту й запаморочення в голові крутилася лише одна думка:
Лі Сайон, цей божевільний покидьок…
Навіщо, чорт забирай, він зруйнував розлом ще до завершення рятувальної операції?!
З болісною гримасою на обличчі Ян Хеджін насилу піднялася, спершись на руки. Вимушений вихід з розлому був огидним досвідом. Навколо лунав гомін і метушня.
— Усі мисливці, що увійшли до розлому, повернулися!
— ...Розлом зник, підтверджуємо!
— Перевірте стан виживших!
— Як вони встигли так швидко впоратися з босом розлому? Вони ж пробули там менше ніж 30 хвилин!
Посеред хаосу Ян Хеджін озирнулась і побачила, що мисливці з Бюро з управління розломами, які увійшли до розлому разом із нею, стогнали, не витримавши раптового викиду назовні. Як мисливиця А-рангу, вона змогла першою прийти до тями.
Коли вона зігнулась, все ще відчуваючи нудоту від запаморочення, поруч із її обличчям зупинилася пара чорних лакових туфель. Вона насупилася й підвела погляд.
Перед нею стояв Юн Бін із м’якою усмішкою. Це, що, той самий співробітник Бюро з управління пробудженими? Якби вона знала, що це він, то спробувала б того негідника Лі Сайона затримати трохи довше перед тим, як зайти в розлом.
— Ви в порядку, Ян Хеджін?
— Так… Мене трохи нудить, але минеться.
Юн Бін простягнув руку, щоб допомогти їй підвестися. Ян Хеджін прийняла допомогу й, піднявшись на ноги, почала оглядатися. Юн Бін, слідкуючи за її поглядом, запитав:
— Ви когось шукаєте?
— Лідер гільдії Лі Сайон… Де він зараз?
Це не можна було залишити просто так. Знищення розлому до завершення рятувальної операції суперечило Кодексу законів мисливців. А що, якби були жертви, і виживші змушені були б бачити понівечені тіла? Юн Бін із ніяковою усмішкою вказав за спину.
— Він там. Але…
— Що?
— Я вже запитував його про це, але… Здається, в нього була вагома на то причина. Думаю, коли побачите, то зрозумієте.
Юн Бін трохи відступив у бік. У подвірʼї тимчасового центру в ряд стояли карети швидкої допомоги. На самому краю однієї з машин, схрестивши ноги, сиділа темна постать — безперечно, це був Лі Сайон.
На диво, для людини, яка щойно вийшла з розлому, він виглядав досить охайно. Яскраво-помаранчеве рятувальне покривало було накинуте на його широкі плечі — останній штрих пристойності. Поруч із Лі Сайоном сидів хтось ще. Його обличчя виглядало підозріло знайомим.
...Якого?
Чоловік із холодною та охайною зовнішністю кутався в таке ж помаранчеве покривало, притулившись до Лі Сайона. Його злегка вологе волосся безладно прилягало до лоба, а обличчя було неприродно блідим. Ян Хеджін памʼятала його. Так, вона ж тільки вчора їла похмільний суп, приготований цим хлопцем! Вона обережно запитала:
— Той, хто сидить поруч із Лі Сайоном… Це ж той самий працівник на півставки із ресторану похмільного супу?
— Ага, — кивнув Юн Бін. — Він нещодавно пробудився і прийшов, щоб зареєструватися… Та випадково потрапив у цю халепу.
— Ох, ні… — Ян Хеджін щиро поспівчувала й машинально глянула на годинник.
Зараз якраз був час підготовки інгредієнтів у тому ресторані. Незважаючи на завантажений графік, хлопець усе ж знайшов час, щоб пройти реєстрацію, і натомість опинився в такій ситуації. Новина про те, що працьовитий і добрий чоловік потрапив у розлом, викликала у Ян Хеджін співчутливий подих.
— За словами Лі Сайона цього разу бос розлому мав здатність приваблювати пробуджених. Спочатку він планував чекати на сигнал від рятувальної команди, залишившись неподалік від боса, але коли прибув до центру розлома, то цей чоловік уже стояв прямо перед босом, немов під гіпнозом… — продовжив пояснення Юн Бін.
— Тобто ось чому він убив боса?
— Так.
Інцидент, що трапився під час спроби врятувати когось… Ян Хеджін нахмурилася, застогнала, а потім знову глибоко зітхнула.
— …За звичайних обставин на це б не можна було закрити очі, але оскільки він зробив це, рятуючи людину, то варто все ж зробити виняток…
— Ха-ха, і справді. Але правила на то й правила, тому штраф він все одно має сплатити, — Юн Бін весело всміхнувся, поглядаючи на машину швидкої допомоги теплим поглядом.
Ян Хеджін насупилася після короткої паузи.
— Але… Чи нормально залишати працівника поруч із Лі Сайоном? Він же, мабуть, використав свої здібності для боротьби з босом. Це не може нашкодити йому, м?
— Не знаю.
— Ви так спокійно про це говорите?!
— Я згадував це, але Лі Сайон подивився так, ніби зараз от-от збирається мене вбити, тож я просто втік. Ха-ха-ха… — Юн Бін знизав плечима й засміявся.
Ян Хеджін глянула на нього скоса, але одразу ж помітила новачка, що корчився від нудоти, і поспішила до нього.
Трохи далі, у кареті швидкої допомоги, Ча Відже, спираючись на плече Лі Сайона, майже не рухаючи губами, пробурмотів:
— Вони клюнули на це?
