Ча Відже дістався до місця, де знаходився бос розлому. Арка, оповита довгими гронами пурпурової гліцинії, була міцно запечатана масивними стовбурами дерев і ліанами, що не залишали жодної шпарини.
Він вдарив по одному зі стовбурів. Пролунав глухий звук — надто щільне та міцне. Бос розлому перебував усередині, але навіть прорватися всередину було непросто.
Ча Відже обережно оглянув місцевість. Зазвичай бос мав безпосередній зв’язок із розломом. Оскільки тут простягався велетенський ліс, господарем, імовірно, було чудовисько рослинного типу.
Добре було б його просто спалити….
Проте, оскільки він наразі не палив, то навіть не мав при собі звичайної запальнички. Раніше він завжди носив із собою її на випадок екстрених ситуацій. Він почухав голову та глибоко зітхнув.
Ну, вхід же не зі сталі зроблено...
У більшості таких випадків вихід був лише один.
Якщо бити досить довго, будь-що рано чи пізно зламається!
Бах! Бах! Бах!
Його безжальні удари обрушилися на стовбур. На ньому з’являлося все більше і більше вм’ятин, а невдовзі кора тріснула і зламалась. Продовживши трощити дерево, він відчув приємний аромат, що виходив із розщілини в одному зі стовбурів. Ча Відже пробив кору та зазирнув всередину.
[Ви увійшли у лігво боса розлому — «Сад Життя».]
Посеред саду, сповненого яскравих квітів, згорнувшись клубочком, лежав гігантський олень. Щойно Ча Відже ступив всередину, олень повільно підняв голову. Його блакитні очі сфокусувалися на незнайомцеві, а потім, помітивши загрозу, він загрозливо заревів.
Гу-у-у-у-у-у-у…
Завібрував весь сад. Ча Відже міцніше стиснув віяло Будди. З-під землі почали з’являтися потворні створіння — їхні голови складалися з квітів, а тіла — з коренів дерев. Вони утворили довкола нього щільне кільце. Олень знову заревів.
Гу-у-у-у-у-у-у!
Бах!
Коріння рванули у його бік, аби скувати кінцівки. Ча Відже вправно відбив їх віялом, відсікаючи всі відростки, що наближалися до нього. Але щойно він знищував десяток, на їхньому місці з’являлося шістнадцять нових. Схоже, що кожна квітка в цьому саду була насправді чудовиськом. Ча Відже глибоко вдихнув, встромив віяло в землю й наповнив його своєю енергією.
Ву-у-у-у-у…
ВШУХ!!!
Від віяла розлетілася блакитна ударна хвиля, сколихнувши весь Сад життя. Потвори заверещали, корчачись від нестерпного болю, а їхні корені обвисли, і з них потекла зелена рідина, чимось схожа на кров.
Олень люто затряс величезними рогами. Тепер замість дрібного коріння з землі здійнялися могутні ліани й товсті стовбури, що раніше запечатували вхід до саду.
Якщо так триватиме й надалі, він, звісно, переможе, але це займе багацько так часу. А заради спокійної вечірньої зміни він мусив закінчити все якомога швидше. Закриття розлому було для нього не метою, а лише пересічним пунктом. Ча Відже заховав побите віяло Будди до кишені худі.
Вибач, Буддо. Але вибору в мене іншого на превеликий жаль немає.
Він завжди покладався лише себе. Без складних тактик і планів тільки міцне й витривале тіло допомагало Ча Відже вирішити всі проблеми. Але зараз його тіло було під дією прокляття ослаблення. І що ж робити, якщо воно зовсім його не слухається?
...Якщо груба сила не проходить, то варто спробувати зброю.
Ча Відже витягнув з інвентарю чорний, немов смола, меч. І довге лезо, і руків’я з гравіюванням були чорними, а сам меч ідеально лягав у його долоню, немов був створений саме для нього.
[Ікло Василіска (S)]
[Меч, викутий з ікла Василіска самітником-ремісником ■■■. Лише гідні можуть ним володіти.]
[Творець: ■■■]
[Оцінка сумісності...]
Ш-ш-ш-ш… Замість звичного повідомлення він почув моторошний шиплячий звук, а в повітрі з’явилося біле вікно Системи.
[Увага! Ви не сумісні зі зброєю. Отрута починає проникати у Ваше тіло.]
Рука, що стискала меч, почала чорніти. Ча Відже спробував достукатися до Ікла, енергійно трусячи цією рукою.
Гей, ти, що, останню клепку неіснуючого мозку втратив? Якого біса ти не впізнаєш мене?!
[Виявлено проблему! Бажаєте почути думки «Ікла Василіска»?]
На диво, Система вирішила допомогти. Уникаючи чергового кореня, Ча Відже швидко відповів.
Ага, давай!
[Зчитування думок Ікла Василіска...]
[Думки Ікла Василіска: Я не підкоряюся слабшим за мене.]
Цей божевільний меч ще й заявляє, що я для нього надто слабкий?! — подумав він роздратовано.
Система видала нове повідомлення.
[Розрахунок часу, що залишився для вашого тіла...]
[Помилка! Виявлено змінну!]
[Отрута Василіска (S+) активовано.]
[Час до ураження: 999:59:59]
[Оновлення думок «Ікла Василіска»...]
[Думки Ікла: Що тут робить бос?..]
Ча Відже глянув на свою руку — почорніла до самого ліктя шкіра знову набула звичного блідого кольору.
Цей кончений меч навіть не впізнав свого господаря!
Земля раптом затремтіла. Велетенське коріння здійнялося вгору, затуляючи пів саду.
У мене немає вибору...
Йому треба було чимось пожертвувати. Коли корінь вдарить, Ча Відже використає його, аби швидко дістатися до оленя... І здолає боса за один удар.
Але в ту саму мить перед обличчям зʼявилась рука у темній рукавичці і зненацька затулила його рот і ніс. Інша ж долонь з темними кінчиками пальців торкнулася кореня, що зупинився всього у парі сантиметрів від обличчя Ча Відже…
…І миттєво почав чорніти і танути від отрути.
